Поняття територіального устрою України

Важливим інститутом державного ладу України є територі­альний устрій нашої держави. Цей інститут характеризує юри­дичні якості та властивості такого основного складового елемен­ту держави, як її територія. Територіальний устрій є організацією території держави.

Відповідно до ст. 2 Основного Закону, суверенітет України поширюється на всю її територію. Тобто наша держава наділена виключним правом здійснювати на своїй території всю повноту державної влади і виступати від імені народу, що проживає на цій

території, незалежним суб'єктом міжнародних відносин. Тобто у межах своїх територіальних кордонів суверенна держава висту­пає як єдиний офіційний представник всього народу, що об'єдну­ється за ознакою громадянства.

Поняття «територія» вживається в географії та інших нау­ках, але в юридичній науці воно набуває специфічного змісту і використовується як категорія «територія держави».

Територія держави (від лат. Іегга — земля) — це простір, за­фіксований державним кордоном, на який поширюється сувере­нітет держави. Територія держави включає: сухопутну частину, водні простори (внутрішні морські води і територіальне море), повітряну територію (простір над сухопутною і водною терито­ріями, умовно до космічного простору), а також підземну терито­рію (простір під сухопутною і водною територіями до технічно доступної глибини). Особливий правовий режим, що регулюєть­ся, в першу чергу, міжнародним правом, мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.

За своїм змістом категоія «територія держави» визначає пра­вовий режим зв'язку держави з певною територією та її окреми­ми складовими елементами. Для визначення адміністративно-те­риторіального устрою у вітчизняній юридичній навчальній і науковій літературі іноді вживаються поняття «адміністратив­но-територіальний устрій», «адміністративно-територіальний лад», «адміністративно-територіальний поділ держави» та ін.

Розрізняють два основних види територіального устрою: по-літико-територіальний і адміністративно-територіальний. Полі-тико-територіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні частини. Він є характерним для федератив­них держав (Бразилія, Індія, СІЛА, ФРН та ін.). Адміністративно-територіальний устрій — це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він властивий для уні­тарних держав (Велика Британія, Китай, Франція, Японія та ін.).

Така точка зору обумовлюється тим, що в державах із феде­ральним устроєм територіальний устрій характеризується наяв­ністю політичних зв'язків між державою і суб'єктами федерації, а в унітарних державах, до яких відноситься й Україна, зв'язок між державою і адміністративно-територіальними одиницями має адміністративний характер.

Отже, адміністративно-територіальний устрій — це те­риторіальна організація держави з внутрішнім поділом її на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці.

Територіальний устрій України ґрунтується на певних прин­ципах, керівних засадах, що визначають сутність і зміст цього ін­ституту державного ладу і закріплюються в Конституції та зако­нах України.

Відповідно до ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності дер­жавної території; поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованості і соціально-еконо­мічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, еконо­мічних, екологічних, географічних і демографічних особливос­тей, етнічних і культурних традицій.

Важливий принцип територіального устрою України — принцип територіального верховенства держави, який є систе­моутворюючим щодо інших принципів цього інституту держав­ного ладу України. Цей принцип витікає зі ст.ст. 1 і 2 Конститу­ції України, визначає суверенність України і передбачає, що державна влада в Україні здійснюється відповідно до Конститу­ції та законів України системою відповідних державних органів на всій території України.

Принцип територіального верховенства держави характери­зує повноту державної влади в усіх її конституційних формах і ви­явах на всій території України. Держава самостійно встановлює правовий режим власної території, здійснює її оборону, вирішує питання адміністративно-територіального поділу з метою вибо­ру оптимальної моделі здійснення державного володарювання і місцевого самоврядування тощо.

Принцип єдності та цілісності території означає, що скла­дові частини території України — адміністративно-територіальні одиниці — знаходяться у нерозривному взаємозв'язку, визнача­ються внутріїпньою єдністю в межах державного кордону України.

Територія України є недоторканою, а її межі визначаються державним кордоном (ст. 2 Конституції України). Це конститу­ційне положення дозволяє виявити ще один принцип, споріднений з основними принципами територіального устрою України, — принцип непорушності державного кордону. Під державним кор­доном слід розуміти лінію, що визначає межі її території і верти­кальну поверхню, що проходить по цій лінії. Правовий режим державного кордону України регулюється Законом України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

Чинне законодавство України охороняє принципи єдності, цілісності та недоторканості території України в межах її державного кордону. Посягання на цілісність і недоторканість тери­торії України у формі вчинення умисної дії з метою зміни меж те­риторії або державного кордону України, визначених Конститу­цією та законами України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій є кримінальним злочином (ст. 110 Кримінального кодексу Укра­їни) і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Принцип централізації та децентралізації в здійсненні дер­жавної влади проявляється в тому, що за центральними (загаль­нодержавними) органами держави Конституцією та законами України закріплюється право забезпечення внутрішніх і зовніш­ніх загальнонаціональних інтересів, регулювання всіх сфер сус­пільного і державного ладу — політичної, економічної, соціаль­ної, культурної (духовної), екологічної та зовнішньополітичної, а обов'язок захисту суверенітету і територіальної цілісності Укра­їни визначається Конституцією України як найважливіша функ­ція держави, справа всього українського народу (ст. 17). За місце­вими органами державної влади закріплюється право вирішувати питання регіонального і місцевого значення, сприяю­чи реалізації загальнодержавних програм.

Водночас, принцип централізації органічно пов'язаний з принципом децентралізації, що знаходить своє вираження в функціях місцевого самоврядування. Так, відповідно до ст. 7 Основного Закону, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади — жите­лів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними оди­ницями — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Тобто принцип централізації та децентралізації територіаль­ного устрою України знаходить своє логічне продовження в принципах організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і розмежуванні їх компе­тенції відповідно до Конституції та законів України.

Важливим принципом територіального устрою України, який визначає сутність і зміст регіональної політики нашої дер­жави, є принцип збалансованості і соціально-економічного роз­витку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, еколо­гічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Цей принцип означає, що держава забез­печує і гарантує право територіальних громад, які, з врахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демо­графічних особливостей, етнічних і культурних традицій, умовно об'єднуються в певні регіони, вирішувати політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші проблеми згідно з інтереса­ми територіальних громад.

Поняття «регіон» є умовним. Конституція та закони України не розмежовують територію України на регіони. Прийнято вва­жати, що всі адміністративно-територіальні одиниці в Україні поділяються на населені пункти (міста, селища, села) та регіони (області та райони), але ця термінологія потребує уточнення. Як правило, під регіонами розуміють складні завершені терито­ріально-господарські комплекси, які, відповідно до Конституції та законів України, створюють умови і засоби для здійснення ефективного місцевого державного управління та місцевого са­моврядування в межах єдиної внутрішньої державної політики. В Україні до регіонів відносять: Автономну Республіку Крим, об­ласті, міста Київ і Севастополь і райони.

Існують й інші конституційні принципи територіального устрою України. Зокрема, пріоритетним принципом територі­ального устрою будь-якої держави є принцип народного сувере­нітету. Зазначений принцип закріплює за народом України ви­ключне право здійснювати свою владу на всій території України безпосередньо і через органи державної влади та органи місцево­го самоврядування.

Народ України має право безпосередньо вирішувати питан­ня територіального устрою України. Так, ст. 73 Конституції України гарантує громадянам України право вирішувати питан­ня зміни території України шляхом проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму.

Важливим принципом територіального устрою України є принцип, який визначає форму цього устрою. Зокрема, ст. 2 Кон­ституції України визначає, що Україна є унітарною державою, тим самим закріплюючи принцип унітаризму територіального устрою України.

Як відомо, сьогодні у світі найбільш поширеними формами територіального устрою є унітарний (Болгарія, Велика Брита­нія, Польща, Угорщина та ін.), федеративний (Аргентина, Індія, Німеччина, США та ін.) і конфедеративний (Сербія і Чорного­рія) устрої. Щоправда, конфедерації є швидше винятком, через перехідний характер цієї форми територіального устрою. У кож­ній окремо взятій країні світу форма територіального устрою

сформувалася історично під впливом комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Україна тривалий час перебувала в складі різних за територі­альним устроєм держав, виступаючи суб'єктом унітарних держав (Польща, Румунія, Російська імперія), федерацій (СРСР) та кон­федерацій (Австро-Угорщина), але споконвічним прагненням українського народу було створення власної єдиної унітарної держави. Уперше спроба створити таку державу шляхом Акту злуки між УНР і ЗУНР була здійснена в 1922 р., але утворити єдину унітарну державу вдалося лише з проголошенням неза­лежності України 24 серпня 1991 р. З того часу принцип унітариз­му нашої держави є одним із фундаментальних і найбільш захи-щуваних принципів конституційного ладу.

Україна, як унітарна держава (від лат. шіііаз — єдність, єди­не ціле), включає до свого складу адміністративно-територіальні одиниці, що не мають правового статусу державних утворень. В Україні існує єдина Конституція, єдина система законодавства, єдині державні символи, єдина для всієї території України дер­жавна мова, єдине громадянство, єдина виборча система, єдина система органів державної влади, уніфікована система місцевого самоврядування, яка передбачає спеціальний правовий статус для АР Крим і м. Києва і Севастополя, єдина фінансово-бюджет­на система, єдина грошова одиниця, єдина система оборони і на­ціональної безпеки.

Важливе значення має й принцип системності територіаль­ного устрою України, закріплений в ст. 133 Конституції України. Він передбачає, що територіальний устрій України має певну систему, що складається з взаємопов'язаних адміністративно-те­риторіальних одиниць, які з'єднані між собою структурними і функціональними зв'язками.

Існують й інші інституційні принципи територіального устрою України, закріплені в окремих законах України — Зако­ні України «Про державний кордон України», Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.

Поиск по сайту: