Охорона Конституції України

Однією з важливих юридичних властивостей Конституції України є обов'язковість її спеціального правового захисту як одного з найважливіших об'єктів конституційного права. Зако­номірно, що Конституція, яка стоїть на захисті суспільного і дер­жавного ладу, прав і свобод людини і громадянина та інших кон­ституційних цінностей, є ефективною лише за умови її правової захищеності, гарантованості.

Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеціаль­ні органи захисту конституції були невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конституцій поклада­лася на вищі органи державної влади та управління, які здійсню­вали дві основні функції: контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР¹.

Орзих М. Ф., Черкес М. Е., Васильєв А. С. Правовая охрана Конституции в социалистическом государстве // Советское государство и пра­во. - 1988. - № 6. - С. 6.

Зародження інститутів правового захисту конституції в колиш­ньому СРСР прийнято пов'язувати з прийняттям 1 грудня 1988 р. Закону СРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР», який передбачав створення Комітету конституційно­го нагляду СРСР. Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захисту радянської конституції закріплювалися в Законі СРСР «Про конституційний нагляд в СРСР». Утім, розпад колишнього СРСР не дав можливості ево­люціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР в повноцін­ний самостійний постійнодіючий орган конституційної юстиції.

В Україні ж, за радянської доби, Комітет конституційного нагляду УРСР, передбачений ст. 112 Конституції УРСР 1978 р., після внесення до неї змін 21 жовтня 1989 р., узагалі не був сфор­мований. Натомість, після внесення змін до ст. 112 Конституції УРСР в 1990 р. планувалося формування більш прогресивного органу правового захисту конституції — Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР. Але й ця новація не здобула реального втілення в життя.

Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 р. вдало­ся розпочати формування спеціалізованого органу правового за­хисту Конституції України — Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України», який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юсти­ції незалежної України.

Утім, діяльність Конституційного Суду України в період 1992-1996 рр. була малоефективною в силу того, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого Голови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника Голови Конституційного Суду України та суддів Конституційного Суду України виявили­ся безуспішними. У зазначений період основні функції щодо пра­вового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.

Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 чер­вня 1996 р., що чітко визначила систему правового захисту Основ­ного Закону, було ухвалено новий Закон України «Про Консти­туційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні, слід вести з 1996 р., коли бу­ло сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції України слід розглядати у вузь­кому та широкому значеннях. У першому випадку під охороною Конституції України, у вузькому значенні, слід розуміти цілеспря­мовану, передбачену Конституцією та законами України діяль­ність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законі)) та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Мі­ністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних дого­ворів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту в межах, визначених ст.ст. 111 та 151 Конс­титуції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Але легітимна діяльність Конституційного Суду України, будучи одним із найбільш важливих елементів системи правового захисту Конституції України, не вичерпує всіх можливостей цієї системи. Правову охорону Конституції України слід розглядати не лише у вузько спеціалізованому, айв широкому значенні.

Отже, правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й ор­ганізаційно-правові механізми забезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно - й організаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України та­кож прийнято називати гарантіями Конституції України.

Правова охорона Конституції України, у широкому значенні, тотожна гарантіям Конституції України, під якими слід розуміти систему загальних та спеціальних (юридичних) умов і засобів, що забезпечують режим конституційної законності в усіх сферах суспільного і державного ладу нашої держави. Система гарантій Конституції України представлена, в першу чергу, загальними та спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України.

Загальні гарантії Конституції України визначаються за основними сферами конституційного ладу України і, відповідно, поділяються на політичні, економічні, соціальні та культурні (ду­ховні) гарантії належного дотримання і виконання Конституції України. Належний розвиток всіх сфер суспільного і державного ладу держави є загальною умовою діяльності конституції. Навіть сама найдосконаліша конституція виявиться «паперовою» за умови, коли суспільство та держава будуть не в змозі реалізува­ти її положення через недостатній розвиток хоча б однієї з назва­них сфер суспільного та державного життя.

Спеціальні або власне юридичні гарантії Конституції Украї­ни умовно виділяються в нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії Конституції України — це сукупність матеріальних і процесуальних конституційних та ін­ших норм права, що визначають порядок прийняття, внесення змін до Конституції України та порядок дії норм Основного Закону в часі, просторі та за колом суб'єктів. Ці норми об'єкти-візуються в системі чинного конституційного законодавства України, а в широкому розумінні — у всій системі чинного націо­нального законодавства України. При цьому, слід зазначати, що основні принципи та положення нормативно-правових гарантій Конституції України закріплені у її тексті.

Організаційно-правові гарантії Конституції України є су­купністю суб'єктів конституційного права, на яких покладаєть­ся обов'язок реалізувати Основний Закон. Первинним елемен­том системи організаційно-правових гарантій Конституції України, безперечно, є український народ. Відповідно до ст. 5 Конституції України український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місце­вого самоврядування. Власне, й Конституція України, як за­кріплено в преамбулі до неї, «від імені всього Українського на­роду» і є вираженням суверенної волі народу, тож цілком закономірно, що народ України і є основним захисником цієї Конституції.

Важливим елементом системи організаційно-правового за­хисту Конституції є громадяни України як активний елемент на­роду України. У юридичній науці правова охорона громадянами Конституції розглядається у двох формах: • пасивній, що зводиться до виконання громадянами своїх юридичних обов'язків, що мають пасивний характер, оскіль­ки пропонують лише утримання від тих чи інших дій, спрямо­ваних проти конституції, активній, зміст якої полягає у здійсненні громадянами свідо­мих цілеспрямованих дій щодо захисту Конституції, які вихо­дять за межі пасивного виконання їхніх конституційних обов'язків¹.

Важливим суб'єктом організаційно-правового захисту Конс­титуції України виступає держава. Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України через систе­му органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Конститу­ційний Суд України як спеціалізований орган Конституції Украї­ни є основним складовим елементом цієї системи.

Важлива роль у системі організаційно-правових гарантій Основного Закону відводиться й суб'єктам місцевого самовряду­вання, які становлять питому кількість від загальної кількості учасників конституційно-правових відносин.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнародні норма­тивні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії Основ­ного Закону.

¹ Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. — М.. 1996. — С. 79.

Поиск по сайту: