Класифікація підземних вод за способами залягання

За умов їх розташування вони включають в себе підземні води різних видів [1,с.15,табл1.4; 3,с.16,табл..1.2; 4, с.23, табл. 1.5]:

Таблиця 1. Класифікація підземних вод

Умови формування підземних вод	Гідравлічні умови	Вид підземних вод	Схема залягання підземних вод
Води аерації	Безнапірні	Верховодка. Води дюн і морського узбережжя. Болотні. Надмнерзлотні
Грунтові	Безнапірні	Алювіальних відкладень річкових долин; льодовикові відкладення; води степів, пів пустель і пустель.; води гірських і передгірських районів; тріщинні і карстові, над мерзлотні.
Міжпластові	Безнапірні	Звичайні між пластові; Між мерзлотні і під мерзлотні
Між пластові (артезіанські)	Напірні	Пластові, тріщинні, карстові; Під мерзлотні
Джерельця	Напірні (а); безнапірні (б)	Низхідні (г); Висхідні (д)

ПОЗНАЧЕННЯ: 1- водопроникні породи; 2- рівень верховодки; 3- водотривкі породи; 4- рівень води в річці; 5- алювіальні відкладення; 6- рівень грунтової води; 7- місце живлення міжпластоого горизонту;8- водоносні (пористі) породи; 9- рівень між пластових вод; 10- місце живлення; 11-п`ізометрична лінія;12- місце розвантаження; 13- вихід підземних вод на денну поверхню.

Води зони аерації це води які залягають в безпосередній близькості від денної поверхні землі. Характеризуються:

Води зони аерації це води які залягають в безпосередній близькості від денної поверхні землі.

Характеризуються:

o обмеженою територією розповсюдження;

o різкими коливаннями рівнів;

o можливим забрудненням з поверхні землі;

o непостійним хімічним складом;

o непостійною температурою;

o їх кількість залежить від кліматичних умов (наявності дощів, інтенсивності сніготанення.

Вони є джерелами наповнення ґрунтових вод.

Використовуються вони для тимчасових систем водопостачання. Майже завжди потребують очистки і обов'язково бактерицидної обробки.

Ґрунтові води - це води першого від поверхні землі безнапірного постійного водоносного горизонту, що залягає на першому водонепроникному шарі.

Територія їх живлення співпадає з територією їх розташування та є значною.

Як і води зони аерації ці води можуть забруднюватися з поверхні.

Коливання їх рівня залежить від кількості поверхневих опадів, але на відміну від вод зони аерації коливання рівнів не таке помітне, як коливання температури та хімічного складу. Ці води можуть мати вигляд потоку (тоді поверхня води має виражений уклон) та басейну (поверхня води без уклону).

Міжпластові води - це води що розміщаються в пористих породах, які в свою чергу зверху і знизу оточені водонепроникними гірськими породами. В залежності від наповнення пористих порід водою вони можуть бути безнапірними (водоносний шар не повністю заповнений водою і вода має вільну поверхню) і напірним (водоносний шар повністю заповнений водою і вода в ньому перебуває під тиском). Останні води і називають артезіанськими. До міжпластових вод відносяться звичайні міжпластові, пластові, тріщинуваті і карстові, міжмерзлотні і підмерзлотні води. Всі міжпластові води досить добре захищені від попадання в них забруднених поверхневих вод. Мають відому, як по відстані так і по часу зону живлення, практично постійну температуру та хімічний склад.

Артезіанські води (міжпластові напірні самовиливні на поверхню води) вперше стали відомі і вперше експлуатувалися в ХП віці у Франції в провінції Артура (з латині Артезія) і завдяки цьому отримали свою назву.

Такі води, як правило, приурочені до крупних геологічних структур. Дуже часто в таких структурах можливо спостерігати поверхове (пластове) розташування водоносних горизонтів, які розділені водонепроникними шарами.

Геологічна структура, яка має напірні міжпластові води одного або декількох напірних водоносних пластів називається артезіанським басейном.

Більшість артезіанських басейнів займають значну територію і мають декілька потужних водоносних горизонтів, що спроможні забезпечити водою великі населені пункти.

Артезіанські басейни є національним надбанням і взяті під охорону від виснаження і забруднення.

Такими басейнами на Україні є:

• Дніпрово-Донецький з напірними водоносними горизонтами розташованими в девонських, юрських, сеноманських та бучаксько-канєвських відкладеннях;

• Волинсько-Подільський.

Джерельця або ключі - це підземні води, що вільно виливаються на поверхню землі. За якістю вони відповідають воді водоносного пласта, із якого виливаються.

За ознаками руху води джерела розподіляють на:

ü низхідні, що живляться за рахунок безнапірних і напірних підземних вод;

ü висхідні, що живляться за рахунок тільки напірних підземних вод.

За витратами джерела поділяються на:

• малі - з витратами менше І л/с,

• середні - з витратами 1-Ю л/с,

• великі - з витратами більше 10 л/с.

Найбільшу зацікавленість для систем водопостачання викликають джерела зі значними витратами.

До них не слід відносити:

◘ карстові джерела, що інколи мають вигляд підземної річки;

◘ гейзери.

Часто води середніх і великих джерел характеризуються високими питними якостями води і є добрими джерелами водопостачання.

Ще однією характеристикою підземних вод є їх температура і мінералізація, яка і визначає можливість їх використання.

За температурою підземні води розподіляють на:

• надзвичайно холодні - з температурою нижче 0˚С;

• дуже холодні - температура 0…4°С;

• холодні - температура 4...20˚С;

• теплі - температура 20...37˚С;

• гарячі - температура 37...42°С; '

• дуже гарячі - температура 42...100˚С;

• надзвичайно гарячі - температура більше 100˚С.

За ступінем мінералізації води поділяються на:

• на прісні (містять в собі солі до 1 г/л);

• слабкомінералізовані (солей 1...3 г/л);

• середньоміінерллізовані (солей З..1О г/л);

• мінералізовані або солоні (солей 10...50 г/л),

• росоли (солей 50 г/л і більше).

Мінералізація підземних вод визначається сумою сухого залишку речовин, що містяться у воді.

Для потреб господарсько-питного споживання найдоцільніше використовувати прісні холодні води, а для бальнеологічних цілей - гарячі мінералізовані води.

Та для їх отримання, як в першому так і в другому випадку, необхідне влаштування водозабірних свердловин.

Поиск по сайту: