Ефективність виробництва на підприємствах нафтової і газової промисловості

Основні показники обсягу виробництва. Баланс нафти (газу) - система показ­ників, що характеризують видобуток палива, з одного боку, та його використання і розподіл між споживачами, з іншого. Всі розрахунки проводяться однаково для нафти і газу за таки­ми формулами:

для нафти = (27.1)

для газу = (27.2)

де — запаси нафти і газового конденсату в резервуарах на початок періоду; — ви­добуток відповідного виду палива; — надходження палива збоку; — здача відповідного виду палива споживачу; " — нетоварні витрати палива; — товарні витрати палива; — залишки нафти і газового конденсату в резервуарах та нафтопро­водах під кінець періоду; — технологічні втрати.

Бурова установка в роботі — розрахунковий показник, який характеризує се­редньомісячну кількість бурових установок (БУ), що перебувають в бурильних роботах протягом певного періоду (місяць, квартал, рік)

(27.3)

де — кількість верстато-місяців буріння за даний період; — кількість календарних місяців в даному періоді.

Верстато-місяць — умовний показник, який характеризує календарний час будівництва свердловини, використовується при плануванні та аналізі робіт для будівництва свердловини. Один свердловино-місяць умовно дорівнює 720 год або ЗО дням. Розраховують цей показник по всьому циклу будівництва свердловин або по окремих ета­пах (вежобудування, буріння, опробування) та категоріях витрат часу.

Геологічне завдання — плановий документ, який визначає сукупність задач вивчення геологічної будови об'єкта геолого-розвідувальних робіт, вміщує конкретні вказівки щодо методів геологічних досліджень, головних методів розв'язання поставлених задач і очікуваних результатів стосовно даного об'єкта. Видасться на кожний об'єкт на весь строк проведення робіт, окремої стадії геолого-розвідувального процесу для одержання визначе­ного результату.

Дебіт свердловини — показник, який характеризує інтенсивність відбору нафти і газу з свердловини, вимірюється в тонах або її кубометрах за одиницю часу (доба, місяць, рік). Середньодобовий дебіт визначається за формулою

(27.4)

де — видобуток палива за даний період часу по одній або групі свердловин, тис м³; — кількість свердловино-діб, відпрацьованих свердловинами за той же період.

Кількість бурових бригад — ссредш-оспискова кількість бурових бригад (ББ), що пра­цювали протягом року, включаючи роботу у вежобудуванні, випробуванні, допоміжних та інших роботах,

(27.5)

де — кількість ББ на місяць; 12,17 — кількість верстато-місяців у календарному році; — річний об'єм проходки, м; — планова комерційна швидкість, м/верст-міс; б, — кількість свердловин, розпочатих бурінням і закінчених випробуванням у планово­му році; — час підготовчих робіт до буріння, діб; — час випробування, діб.

Кількість бурових установок (БУ) - розрахунковий показник, який характеризує по­тужність бурового підприємства і показує кількість установок; необхідних для виконання планового завдання. Середньорічна визначається як середня хронологічна величина

(27.6)

де ,..., —чисельність комплексних БУ на початок кожного місяця року; —те ж саме на кінець року.

Потреба в БУ для виконання планового завдання:

(27.7)

де — коефіцієнт оборотності БУ.

Кількість всжомоігтажних бригад (ВИ) - розрахунковий показник, який визначає кількість бригад для виконання будівельних та монтажно-демонтажних робіт

(27.8)

де — затрати часу на створення запасу (простій змонтованої бурової в очікуванні ББ): — час монтажно-демонтажних робіт; — час буріння і кріплення.

Коефіцієнт використання фонду свердловин — показник, що характеризує рівень ви­робничого використання всього експлуатаційного фонду свердловин:

(27.9)

або

(27.10)

де — кількість свердловино-місяців, відпрацьованих (експлуатація) за діючим фондом свердловин; — кількість свердловино-місяців, що числились в усьому експлуатаційному фонді; — кількість годин роботи (чистка, експлуатація та нагромадження рідини) свердловин в процесі експлуатації; — календарний час всього експлуатаційного фонду свердловин.

Коефіцієнт експлуатації — показник, що характеризує рівень використання діючих свердловин у часі:

(27.11)

або

(27.12)

де — кількість свердловино-місяців, що числились в діючому фонді; — кількість годин перебування свердловин діючого фонду в експлуатації.

Коефіцієнт кратності — показник видобутку, який показує.у скільки разів обсяг видо­бутку нафти з свердловини (або групи свердловин) за даний період більший від видобутку нафти за місяць попереднього періоду. Визначається залежно від коефіцієнта падіння дебіту

(27.13)

де — коефіцієнт місячної зміни дебіту, дає відносну характеристику зміни дебіту на наступний місяць згідно з середньодобовим дебітом за попередній місяць; — кількість місяців у даному періоді.

Коефіцієнт обертання бурових установок — показник, що характеризує рівень вироб­ничого використання в- часі БУ. Використовується при розрахунках потреби в БУ, скла­данні кошторисів на будівництво свердловин, визначенні ефективності запровадження нової техніки тощо

(27.14)

де — час ремонтних робіт; — час перебування БУ в резерві.

Обсяг бурових та геологорозвідувальних робіт у грошовому виразі — узагальнюючий показник обсягу робіт, який охоплює всі види робіт (включаючи і безметражні), що-вико­нані підприємством:

(27.15)

або

(27.16)

де — кошторисна вартість (ціна) одиниці фізичного обсягу робіт; — сума основних витрат на заданий обсяг робіт за кошторисом; — розмір накладних витрат, в % до су­ми основних та накладних витрат.

Обсяг перекачування нафти і нафтопродуктів — один із основних показників, що ха­рактеризує роботу УМНП та показує кількість перекачаної нафти (нетто або брутто) за пев­ний період

(27.17)

де — обсяг перекачування нетто; — добова пропускна здатність трубопровода; — час роботи трубопровода; — природний убуток нафти при транспортуванні

(27.18)

— обсяг перекачування брутто; Б — середній процент баласту для даного асортимен­ту нафти.

Транспортна робота — розрахунковий показник, що характеризує вантажообіг підприємств трубопроводного транспорту нафти і газу і враховує як обсяг перекачування, так і відстань транспортування

(27.19)

де — кількість нафти, нафтопродуктів або газу, яка подана і-му споживачу; — відстань транспортування до і-го споживача.

Обсяг транспортованого газу — один з основних показників, що характеризує роботу УМГ і показує кількість газу, яку подано споживачу

(27.20)

де — обсяг надходження газу в газопровід; Q_{t н} — витрати на власні внутрішні потре­би КС; — величина технологічних втрат.

Потужність бурового підприємства — максимально можлива кількість закінчених будівництвом свердловин, яку можна спорудити на даному обладнанні в певний період часу при використанні прогресивних технологічних процесів та методів організації виробництва

(27.21)

Враховуючи рівень використання калетпарного часу БУ, формула (26.21) набуває виг­ляду:

(27.22)

де - середня глибина свердловин; - технічна швидкість буріння; - коефіцієнт продуктивного використання БУ в процесі буріння.

Коли глибини свердловин значно відрізняються, особливо в складних геологічних умо­вах, для визначення потужності краще використати показник кількості одночасно працюю­чих БУ, що визначається за формулою

(27.23)

де — обсяг буріння (проходки). В окремих випадках можна визначити потужність за величиною проходки, тоді

(27.24)

де — кількість БУ на початок року.

Потужність нафтогазовидобувного підприємства — обсяг продукції, який можна одержати за одиницю часу при експлуатації всіх родовищ, на режимах, що встановлені проектно-технологічною документацією

(27.25)

де — середньорічна кількість свердловин діючого фонду.

У тих випадках, коли пластові тиски та середні дебіти падають, потужність можна виз­начити кількістю свердловин експлуатаційного фонду.

Продукція валова — вартість виробленої в даному періоді продукції (виконаних робіт) та призначеної для реалізації на сторону, в тому числі капітальному будівництву та непро-мисловим підрозділам свого підприємства, включає всю товарну продукцію та зміни за­лишків незавершеного виробництва:

(27.26)

де — товарна продукція; , — вартість незавершеного виробництва відповідно на кінець та початок даного періоду.

Продукція реалізована — продукція, яка відпущена покупцям та оплачена ними у встановлений період часу. Включає всю готову продукцію, напівфабрикати, роботи про­мислового характеру та виробничі послуги

(27.27)

де — вартість готової продукції (нафта, газ, свердловини); — вартість напівфабрикатів, що підлягають реалізації; — вартість робіт промислового характеру (капітальний ремонт обладнання); — вартість виробничих послуг (вартість виробле­ної енергії, пари і т.п.).

Продукція товарна — вартість промислової продукції, яка випущена та підготовлена для реалізації в даному періоді, незалежно від місця реалізації

(27.28)

де — вартість реалізованої продукції; , — вартість продукції, що відправлена покупцям, але не оплачена ними, відповідно на кінець та початок періоду; — вартість нереалізованої продукції, що перебуває на складах підприємства, відповідно на початок та кінець періоду.

Проходка — основний показник, що характеризує обсяг бурових робіт в натуральній формі. Включає всі пробурені метри по всіх свердловинах, що пробурені в даному періоді, за винятком буріння "другим стовбуром", що являє собою виправлення браку в бурінні. При плануванні та обліку проходку показують окремо за метою і способами буріння, окремо буріння на нафту і газ, за типами доліт, інтервалами, видами привода та ін.

Проходка на долото (ПНД) - показник продуктивності одного долота, незалежно від кількості рейсів (довбання), що вимірюється кількістю метрів, пробурених долотом до по­вного його фізичного спрацювання і характеризує продуктивність долота за весь час його використання. Від ПНД слід відрізняти проходку за довбання, що вимірюється кількістю метрів, пройдених долотом за рейс бурового інструмента. Якщо одним долотом робиться кілька довбань (долото більшого діаметру, алмазні долота), то ПНД буде дорівнювати сумі проходок за всі довбання. ПНД, проходка за довбання визначаються за формулами

(27.29)

(27.30)

де - проходка по інтервалу буріння у свердловині за даний період часу, м; , відповідно ПНД та проходка за довбання, м; - кількість доліт і кількість довбань (рейсів).

Проходка зведена — показник, що характеризує обсяг робіт БП з врахуванням різниці показників за метою буріння і використовується при аналізі. Визначається додаванням про­ходок за метою буріння, скоригованих через співвідношення швидкостей буріння:

(27.31)

(27.32)

де , — проходка відповідно зведена до експлуатаційного або розвідувального буріння,м; — проходка в експлуатаційному і розвідувальному бурінні, м; — комерційна швидкість експлуатаційного і розвідувального буріння.

Проходка умовна — умовна одиниця вимірювання обсягу проходки, що має заздалегідь встановлену постійну трудомісткість буріння. Перерахунок фізичних метрів проходки в умовні дає змогу забезпечити відносне зіставлення показників по свердловинах і групах свердловин з різною трудомісткістю буріння при аналітичних розрахунках. За основу умо­вного метра береться нормативна трудомісткість буріння одного фізичного метра в певному інтервалі, що й приймається за еталон. Перерахунок фізичних метрів в умовні проводиться за допомогою системи коефіцієнтів трудомісткості, що визначаються по окремих інтервалах глибин.

Свердловина, закінчена будівництвом — один з основних оціночних показників діяльності бурових підприємств. До нього належать всі свердловини, на яких виконано весь передбачений комплекс робіт: вежобудування, буріння та опробування, а також свердлови­ни, випробування яких проводилось тільки в процесі буріння, або які виконали своє призна­чення без проведення випробування. Свердловини, які ліквідовані з технічних причин, до даної категорії не належать.

Свердловино-місяць — умовний показник, що характеризує календарний час перебу­вання експлуатаційних свердловин у складі фонду свердловин. Одному свердловино-місяцю відповідає 720 год (умовна середньомісячна кількість годин перебування або роботи свердловини в складі фонду свердловин підприємства).

Тривалість будівництва свердловин — техніко-економічний показник, що характери­зує календарний час, який витрачений на виконання всього комплексу робіт для будівництва свердловини або кінця буріння, якщо свердловина закінчена без випробування. Виражається в днях по свердловинах, будівництво яких закінчено, і складається з кален­дарної тривалості вежобудування, буріння та випробування, включаючи час перерв між ци­ми етапами циклу будівництва свердловин. Час консервації з показника виключається. Се­редня тривалість за даними первинного обліку

(27.33)

де — календарна тривалість будівництва всіх свердловин, закінчених у звітному періоді, незалежно від дати початку будівництва, год; — кількість свердловин, побудо­ваних у звітному періоді.

Цикл будівництва свердловин — комплекс робіт з будівництва свердловини, що вклю­чає роботи зі спорудження вежі, проводки стовбура свердловини, його кріплення та опробу-вання продуктивних об'єктів. Тривалість циклу охоплює період часу від початку підготовчих робіт до вежобудування до закінчення робіт з демонтажу БУ. Виробничий цикл будівництва свердловин включає три етапи: будівництво і монтаж БУ (вежобудування), проводку і кріплення стовбура свердловини (буріння) і роботи з випробування свердловини на продуктивність, а також час перерв між етапами і всередині етапів, якщо вони мають місце. У тривалість циклу не включається час консервації свердловини. Датою початку циклу є дата початку будівельно-монтажних робіт на свердловиноточці (без витрат часу на складання і комплектацію нових БУ в монтовані агрегати). Датою закінчення циклу є дата завершення робіт з випробування свердловини.

Швидкість механічна — показник, що характеризує темп руйнування гірничої породи і залежить від її особливостей, типу долота, режиму буріння, використаного обладнання і забійного двигуна, параметрів промивальної рідини та кваліфікації бурильника. Обчис­люється за формулою

(27.34)

де — час механічного буріння.

Швидкість рейсова — показник, що характеризує ефективність роботи долота і пока­зує темп заглиблення стовбура свердловини за час механічного буріння та спуско-підйом-них операцій

(27.35)

де — час спуско-підйомних операцій.год. Формулу рейсової швидкості можна зобра­зити також у вигляді

(27.36)

Швидкість технічна — показник, що характеризує темп проведення технологічно не­обхідних робіт з буріння свердловин

(27.37)

де — час кріплення свердловини; — час допоміжних робіт; — час інших робіт; — проходка.

Швидкість комерційна — показник, що характеризує темпи проведення робіт з буріння та кріплення свердловини. При плануванні та обліку її визначають по цілях буріння, по видах корисних копалин, по площах. Вона є основою при плануванні обсягів бурових робіт, матеріально-технічних ресурсів, фінансування, нормуванні тощо. У загаль­ному вигляді визначається за формулою

(27.38)

де — загальний календарний час буріння свердловини.

Із формули (27.38) випливає ряд похідних формул для визначення комерційної швид­кості:

(27.39)

(27.40)

де — питома вага часу механічного буріння в балансі календарного; — питома ва­га робіт з проходки в балансі календарного часу.

Залежно від мети розрахунку та обсягу використаної інформації різними дослідниками (В.П.Кауфман, Л.Г.Альохін,Б.Ф.Янтцен, А.І.Перчик, О.Г.Шаповалов, В.С.Карпов, Л.Г.Костіна та ін.) запропоновано ряд модифікацій формули комерційної швидкості.

Швидкість циклова — показник, що характеризує темп будівництва окремої свердло­вини або в середньому в цілому по підприємству показує ступінь організації і управління бу­ровими роботами по всьому циклу будівництва свердловини, а також ступінь удосконален­ня й освоєності техніки і технології будівництва свердловин

(27.41)

де — загальна календарна тривалість спорудження свердловини (час роботи і можли­вих перерв).

Формування собівартості на підприємствах нафтової і газової промисловості Собівартість продукції — категорія поточних витрат, що відображає в узагальненій грошовій формі ту частину витрат виробництва, яка пов'язана з затратами матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства на виробництво і реалізацію продукції, тобто за їх рахунок не можна вести будівництво, реконструкцію підприємства, придбання облад­нання і т.д.

Різноманітність форм витрат на виробництво і реалізацію продукції вимагає їх система­тизації, що досягається за допомогою класифікації. Залежно від зв'язку зі стадіями круго­обігу, витрати поділяють на виробничі та позавиробничі; залежно від участі у виробничому процесі — на основні та накладні; залежно від способу віднесення на собівартість продукції - на прямі та посередні; від зв'язку з обсягом виробництва - на умовно постійні та умовно змінні.

Виробничі витрати — всі види витрат, які безпосередньо пов'язані з виготовлен­ням продукції (виконанням робіт) та утворюють фабрично-заводську собівартість про­дукції.

Позавиробничі витрати — витрати, що пов'язані переважно з реалізацією гото­вої пролдукції. Це витрати обігу, які є неминучими в кожному госпрозрахунковому підприємстві.

Основні витрати — всі витрати, які безпосередньо пов'язані з технологічним про­цесом виготовлення продукції (виконання робіт). Ці витрати є неминучими при будь-яких умовах та характері виробництва.

Накладні витрати — витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічними проце­сами; утворюються під впливом певних умов роботи, що пов'язані з організацією, уп­равлінням та обслуговуванням виробництва.

Прямі витрати — економічно однорідні витрати, які відносяться на собівартість продукції прямо, безпосередньо, відповідно до науково обгрунтованих норм.

Посередні витрати — витрати, які не можна визначити по окремих продуктах за ознакою прямої належності, а тому їх розподіляють за певною методикою.

Умовно-постійні витрати — витрати, величина яких не змінюється і не зале­жить від обсягу виробництва (або залежність незначна). До них належать амортизаційні відрахування, заробітна плата управлінського персоналу і т.п.

Умовно-змінні витрати — витрати, величина яких перебуває в певній залеж­ності від обсягу виробництва. Оскільки така залежність може бути різною, серед змінних витрат виділяють пропорційні, прогресивні та дегресивні.

Пропорційні витрати — витрати, величина яких змінюється в таких же про­порціях, в яких змінюється обсяг виробництва (наприклад, сировина, основні матеріали, енергія для технологічних потреб та ін.).

Прогресивні витрати —витрати, які зростають швидше, ніж зростає обсяг вироб­ництва (наприклад, заробітна плата робітників при прогресивних системах оплати).

Дегресивні витрати — витрати, які зростають зі зростанням обсягу виробництва, але темпи їх росту повільніші (напиклад, витрати на поточний ремонт основних фондів).

З метою обліку та планування всі витрати класифікують також за економічними еле­ментами та калькуляційними статтями.

Економічні елементи — витрати виробництва, які є однорідними за економічною ознакою і визначаються на основі функціональної ролі витрат в процесі праці.

Класифікація витрат за економічними елементами єдина і обов'язкова для всіх галузей і підприємств і включає: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування, відрахування на обов'язкове медичне страхування, амортизацію ос­новних фондів, інші витрати. Згідно з чинною нормативною документацією названі доку­менти охоплюють:

1. Матеріальні вирати.

1.1. Сировина і основні матеріали, що придбані на стороні.

1.2. Допоміжні матеріали, пакувальні матеріали.

1.3. Запасні частини для ремонту основних фондів.

1.4. Зношування інструментів, пристроїв, інвентаря, приладів, лабораторного обладнан­ня, що не належать до основних фондів.

1.5. Зношування спецодягу, інших малоцінних предметів.

1.6. Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати.

1.7. Робота та послуги виробничого характеру, виконані сторонніми підприємствами або власними підрозділами, які належать до основної діяльності.

1.8. Витрати, пов'язані з використанням природної сировини: відрахування на геолого­розвідувальні роботи, рекультивацію земель, плата за воду, що забирається підприємством з водогосподарських систем.

1.9. Придбане на стороні паливо всіх видів для технологічних потреб, на виробництво всіх видів енергії, для транспортного обслуговування виробництва.

1.10. Купована енергія всіх видів, що витрачається на технологічні енергетичні, рушійні та інші виробничі і господарські потреби.

1.11. Витрати внаслідок недостачі матеріальних ресурсів в межах норм природного збитку.

1.12. Витрати підприємства на придбання тари й упаковки (за винятком дерев'яної та паперової).

2. Витрати на оплату праці.

2.1. Виплати заробітної плати за виконані роботи чи відпрацьований час згідно з прий­нятими системами оплати праці.

2.2. Вартість продукції, виданої в порядку натуральної оплати працівникам, що зайняті в сільськогосподарському виробництві.

2.3. Надбавки та доплати до тарифних ставок і окладів, у тому числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, за розширення зон обслуговування.

2.4. Премії (включаючи і натуральні премії) за виробничі результати.

2.5. Вартість безплатних комунальних послуг, харчування, продуктів, житла або їх гро­шова компенсація.

2.6. Вартість виданих безплатно згідно з чинним законодавством предметів, що залиша­ються в особистому користуванні (наприклад, обмундирування).

2.7. Оплата згідно з чинним законодавством чергових та додаткових відпусток або ком­пенсацій при невикористанні їх.

2.8. Оплата пільгових годин підлітків.

2.9. Оплата перерв у роботі матерів, що годують дітей.

2.10. Оплата часу, пов'язаного з виконанням державних та громадських обов'язків.

2.11. Одноразова винагорода за вислугу років або надбавка за стаж згідно з чинним за­конодавством.

2.12. Виплата по районних коефіцієнтах, коефіцієнтах за роботу в пустинних та безвод­них районах, по коефіцієнтах за роботу у високогірних районах.

2.13. Надбавки до заробітної плати, що передбачені законодавством за безперервний стаж роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що до них прирівняні.

2.14. Оплата навчальних відпусток працівникам, що навчаються успішно у вечірніх та заочних закладах, а також у заочній аспірантурі.

2.15. Оплата за час вимушеного прогулу у випадках, передбачених законом.

2.16. Доплати у випадках тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку, які встановлені законом.

2.17. Оплата за роботу у вихідні та святкові дні.

2.18. Оплата за роботу в понадурочний час.

2.19. Різниця між окладами,що виплачується при тимчасовому заступництві.

2.20. Оплата простоїв, що виникли з внутрішньовиробничих причин, незалежних від працівника.

2.21. Оплата робіт за трудовими угодами.

2.22. Інші види оплати згідно з встановленим порядком.

3. Відрахування на державне соціальне страхування - за нормами від витрат на оплату праці, які включені в собівартість.

4. Відрахування на обов'язкове медичне страхування членів трудового колективу, зарпла­та яких включається в склад собівартості.

5. Амортизація основних фондів.

5.1. Амортизація основних фондів виробничого призначення.

5.2. Амортизація основних фондів невиробничого призначення.

5.3. Амортизація орендованих основних фондів.

5.4. Амортизація основних фондів (приміщень), які надані безплатно підприємствам громадського харчування, що обслуговують трудові колективи.

6. Інші витрати.

6.1. Виплати з обов'язкового страхування майна підприємства, що числиться в складі виробничих фондів.

6.2. Винагорода за винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

6.3. Плата по процентах за короткотермінові кредити банків (крім процентів за простро­чені та відстрочені позики і позики на поповнення недостачі власних обігових коштів).

6.4. Оплата робіт з сертифікації продукції.

6.5. Витрати на відрядження за встановленими нормами.

6.6. Оплата підйомних.

6.7. Плата стороннім підприємствам за пожежну та сторожову охорону.

6.8. Витрати на організований набір працівників.

6.9. Витрати на гарантійний ремонт та обслуговування виробів, по яких встановлено га­рантійний термін.

6.10. Оплата послуг зв'язку та обчислювальних центрів.

6.11. Плата за оренду у випадку оренди основних виробничих фондів.

6.12. Спрацювання нематеріальних активів.

6.13. Відрахування в ремонтний фонд.

Поелементний розріз класифікації використовується при розробці кошторисів та для економічної характеристики виробництва різних галузей промисловості.

Калькуляційні статті (статті витрат) — витрати комплексного характеру, що пов'язані з виконанням певних робіт та мають цільове призначення. На основі розрахунку калькуляційних статей визначаються витрати на конкретні види продукції (робіт), на конк­ретного виконавця і т.п.

Типова калькуляція включає такі статті:

1. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

2. Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (виконанням робіт, над­анням послуг), зумовлені технологією та організацією виробництва.

3. Витрати, пов'язані з використанням природно! сировини.

4. Витрати некапітального характеру, що здійснюються в ході виробничого процесу.

5. Витрати, пов'язані з винахідництвом та раціоналізацією.

6. Витрати на обслуговування виробничого процесу.

7. Витрати для забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки.

8. Витрати, пов'язані з набором робочої сили згідно з чинним законодавством.

9. Поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією основних фондів приро­доохоронного призначення.

10. Витрати, пов'язані з управлінням виробництвом.

11. Витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

12. Витрати на транспортування працівників до місця роботи і назад по маршрутах, що не обслуговуються транспортом загального призначення.

13. Додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом.

14. Виплати за невідпрацьований на виробництві час згідно з чинним законодавством.

15. Відрахування на державне соціальне страхування від витрат на оплату праці, вклю­чених в собівартість.

16. Відрахування на обов'язкове медичне страхування.

17. Витрати на обов'язкове страхування майна підприємства, що враховується в складі виробничих фондів.

18. Витрати на оплату процентів позик банків.

19. Оплата послуг банків для здійснення згідно з укладеними договорами торгово-комісійних операцій.

20. Витрати на гарантійне обслуговування та ремонт виробів, на які встановлено га­рантійний термін.

21. Витрати, пов'язані зі збутом продукції.

22. Витрати на утримання приміщень, що безплатно передаються підприємствам гро­мадського харчування для обслуговування працівників.

23. Витрати на відтворення основних виробничих фондів у формі амортизаційних відрахувань на повне відтворення.

24. Оплата спрацювання нематеріальних активів.

У загальній класифікації витрат розрізняють витрати, які залежать від роботи конкрет­ного підприємства (норми витрат ресурсів) і не залежать від підприємства (норми аморти­зації, тарифні ставки, ціни і т.д.).

Кошторис на геологорозвідувальні роботи — відомість, в якій системати­зовані у грошовій формі всі витрати на проведення геологорозвідувальних робіт. Він скла­дається за встановленою формою та використовується для контролю за використанням кошторисного ліміту і аналізу собівартості геологорозвідувальних робіт. Включає основні витрати, накладні витрати на планові нагромадження.

До основних витрат кошторису відносять: основну заробітну плату; додаткову заробітну плату; відрахування на соціальне страхування; вартість матеріалів, електроенергії, стисне­ного повітря, пари; амортизаційні відрахування; спрацювання малоцінних і швидкоспраць-ованих предметів; вартість послуг допоміжних виробництв і зі сторони; витрати на транс­порт; інші витрати.

Накладні витрати при складанні кошторисів враховуються в процентному відношенні від суми основних витрат.

Сума основних і накладних витрат, а також планових нагромаджень утворює кошто­рисну вартість геологорозвідувальних робіт.

Кошторисна собівартість будівництва свердловин — сума витрат, що розрахована на основі технологічних проектів за кошторисними нормативами та цінами, тобто базою для визначення кошторисної собівартості є розроблений кошторис витрат на будівництво сверд­ловин.

При розробці кошторисної документації та плануванні собівартості в бурінні застосову­ють поділ витрат на такі, що залежать від тривалості буріння, і такі,що залежать від обсягів буріння (проходки).

До витрат, що залежать від тривалості буріння, відносять заробітну плату бурової брига­ди, затрати на утримання бурового обладнання, спецтранспорт та ін. Ця група витрат ста­новить від 60 до 80 % всіх витрат на буріння.

Витрати, що залежать від обсягів, включають витрати на долота, обсадні труби, цемент, спрацювання бурильних труб та ін.

Статті витрат, які входять до складу собівартості будівництва свердловин:

1. Підготовчі роботи.

2. Монтаж і демонтаж бурового обладнання.

3. Буріння і кріплення свердловин, в тому числі:

а) матеріали;

б) труби обсадні;

в) заробітна плата основна з нарахуваннями;

г) експлуатація бурового обладнання та інструменту, в тому числі амортизація буро­вого обладнання; транспортні витрати; енергетичні витрати; послуги допоміжних вироб­ництв.

4. Випробування свердловин на продуктивність.

5. Промислово-геофізичні роботи.

6. Накладні витрати.

7. Витрати внаслідок браку.

Кошторисна вартість свердловин визначається на підставі затвердженої ціни їм проход­ки.

Собівартість продукції нафтогазовидобувного підприємства —еко­номічний показник, який характеризує його грошові та матеріальні витрати на видобуток і реалізацію нафти, супутного та природного газу.

Характерною особливістю собівартості видобутку нафти і газу є значна питома вага умовно-постійних витрат. В промисловій собівартості видобутку нафти і газу до них відносять і амортизацію свердловин та інших основних засобів, цехові і загально-промислові витрати, заробітну плату, витрати на освоєння і підготовку виробництва, на утримання і ек­сплуатацію обладнання і ін.

Питома вага умовно-постійних витрат в собівартості видобутку нафти становить 75-85 %, а газу — 80-90 %.

Склад витрат на видобуток нафти і газу в розрізі калькуляційних статей:

1. Енергія на видобуток нафти.

2. Допоміжні матеріали.

3. Штучна дія на пласт.

4. Заробітна плата з нарахуваннями.

5. Амортизація свердловини.

6. Збір і транспортування нафти та газу.

7. Підготовка газу.

8. Технологічна підготовка нафти.

9. Підготовка й освоєння виробництва.

10. Утримання й експлуатація обладнання.

11. Цехові витрати.

12. Загально-промислові витрати.

13. Інші виробничі витрати, в тому числі на геологорозвідувальні роботи.

14. Позавиробничі витрати.

Кошторисна собівартість будівництва трубопроводів — показник, що характеризує розмір грошових коштів, які підрядна будівельна організація отримує від за­мовника для покриття витрат на проведення будівельно-монтажних робіт.

Кошторисна вартість будівництва трубопроводів — ціна відповідного об'єкта як будівельної продукції. Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт скла­дається з прямих витрат, накладних витрат і планових нагромаджень.

До складу прямих витрат на виконання будівельно-монтажних робіт входять:

а) витрати на будівельні матеріали, деталі та конструкції з вартістю їх доставки та зберігання;

б) основна заробітна плата робочих з нарахуваннями;

в) витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів;

г) інші витрати.

Витрати обороту — економічний показник роботи підприємств трубопроводного транспорту, що характеризує витрати на закупівлю, транспорт, затарювання, зберігання та реалізацію нафти, нафтопродуктів та газу.

Облік витрат на транспорт, зберігання і реалізацію нафти, нафтопродуктів чи газу ве­деться згідно з їх класифікацією по економічних елементах та статтях витрат.

Експлуатаційні витрати визначають на основі складення кошторису експлуатаційних витрат, який охоплює всі витрати на експлуатації об'єкта. Кошторис експлуатаційних витрат охоплює такі статті:

заробітна плата виробничого персоналу (основна і відрахування на соціальне страху­вання);

матеріали, реагенти; електроенергія купована; газ на власні виробничо-технічні потреби; витрати газу, нафти чи газопродуктів; амортизація основних фондів; адміністративно-управлінські витрати.

Оцінка ефективності інвестиційної діяльності. Інвестиції — майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат­кування та інші матеріальні ціності); кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; майнові права, що випливають з авторських -прав, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих ноу-хау; права користу­вання землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами а також інші майнові цінності.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність в Україні регулюється двома основними законодавчими актами: Законом України "Про інвестиційну діяльність" та Законом України "Про іноземні інвестиції".

Капітальні вкладення — сукупність витрат матеріальних, трудових та грошо-вих ресурсів, спрямованих на розширене відтворення основних фондів підпри-ємств та ор­ганізацій. Розрізняють капіталовкладення прямі, сполучні та супутні.

Капітальні вкладення прямі — капітальні вкладення, які безпосередньо пов'язані з будівництвом даного підприємства, об'єкта.

Капітальні вкладення сполучні —капітальні вкладення, які пов'язані зі забез­печенням підприємства сировиною, матеріалами та іншим, необхідним для експлуатації да­ного підприємства.

Капітальні вкладення супутні — капітальні вкладення, які пов'язані тери­торіальне та функціонально з прямими (наприклад, перенесення залізничної вітки, будівництво різних комунікацій).

Капітальне будівництво — сфера матеріального виробництва, яка забезпечує розширене відтворення основних фондів, частина матеріальних вкладень, що використо­вується для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального та соціального призначення і т.п. За видами капітального будівництва розрізняють нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння, відновлювальні роботи.

Нове будівництво (новобудова) — процес спорудження підприємств, будівель, споруд, що здійснюється на нових майданчиках за первісне затвердженим у вста­новленому порядку проектом.

Розширення діючого виробництва—процес будівництва другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових або розширення існуючих цехів основного виробництва, що суміщується із будівництвом нових або розширенням діючих допоміжних і обслуговуючих виробництв, господарств та комунікацій як на території господарської систе­ми, так і на прилеглих площах.

Реконструкція діючого підприємства —повне або часткове переобладнання та перебудова виробництва зі заміною морально застарілого та фізично спрацьованого об­ладнання, механізацією та автоматизацією виробництва, усуненням диспропорцій у роботі технологічних ланок і допоміжних служб, яке здійснюється за єдиним планом.

При реконструкції будівництво нових цехів основного виробництва не проводиться, але допускається при необхідності будівництво нових та розширення діючих об'єктів до­поміжного та обслуговуючого призначення. Реконструкція діючих підприємств може про­водитись і для зміни їх профілю та випуску нової продукції.

Технічне переозброєння — комплекс заходів, пов'"заних з підвищенням до су­часних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва, агрегатів і установок. Відмінність технічного переозброєння від реконструкції полягає, головним чином, в обсягах будівельно-монтажних робіт. При технічному переозброєнні частка будівельно-монтажних робіт у загальному обсязі капітальних вкладень не перевищує 8-10 %, а при реконструкції досягає 50-60 %.

Залежно від ступеня оновлення матеріальної бази при реконструкції та технічному пе­реозброєнні розрізняють реконструкцію малу, коли коефіцієнт заміни основних фондів не перевищує 0,2; середню — з коефіцієнтом заміни 0,2-0,4; повну, коли коефіцієнт заміни перевищує 0,4. При цьому коефіцієнт оновлення активної частини основних фондів може досягати 1,0, а пасивної частини — не перевищує 0,4-0,5.

Відновлювальні роботи — будівельно-монтажні роботи капітального характеру, пов'язані з відновленням придатності основних фондів, які були порушені внаслідок різних стихійних лих, аварій і т.п.

Економічна ефективність капітальних вкладень—показник, що харак­теризує результативність та доцільність реалізації капітальних вкладень. Визначається співвідношенням між корисним результатом від капітальних вкладень та витратами, які бу­ли спрямовані на їх реалізацію, і спричинили цей результат.

В практиці розрахунків використовують два види економічної ефективності капітальних вкладень: загальну (абсолютну) та порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність капітальних вкладень—показ­ник, що характеризує темпи приросту ефекту в натуральних одиницях, який припадає на одиницю витрат, що забезпечили цей приріст. Загальну ефективність можна оцінити двома показниками — коефіцієнтом загальної ефективності та строком її окупності.

Визначення загальної ефективності капітальних вкладень має свої особливості для різних стадій інвестиційного процесу в нафтову та газову промисловість: геолого­розвідувальні роботи, розробка нафтових і газових родовищ, транспортування нафти і газу.

Коефіцієнт загальної (абсолютної) ефективності капітальних вкладень — показник, який використовується при розробці планів розвитку народного господарства, окремих галузей, при виборі варіантів будівництва окремих об'єктів, їх розміщення і т.п.

По народному господарству загалом розрахунок проводять за формулою

(27.42)

де — приріст річного обсягу національного доходу; К — капітальні вкладення, які сприяли цьому приросту.

По галузях народного господарства абсолютну ефективність визначають за формулою

(27.43)

де — приріст прибутку за плановий період.

Загальна економічна ефективність капітальних вкладень по окремих підприємствах, будовах і об'єктах, а також на окремі заходи

(27.44)

де — річний випуск продукції в оптових цінах підприємства; — повна собівартість річного випуску продукції; П — річний прибуток; К — капітальні вкладення на здійснення заходу.

Для підприємств, яким встановлюються показники щодо зниження собівартості, показ­ник абсолютної ефективності

(27.45)

де — собівартості продукції відповідно до і після здійснення капітальних вкладень.

Загальна (абсолютна) ефективність капітальних вкладень у пошуки та розвідку нафтових і газових родовищ визначається за формулою»

(27.46)

де — середньорічний народногосподарський ефект, крб; а — частка ефекту стосовно геологорозвідувальної галузі, частки одиниці; — витрати на пошуки і розвідку родо­вищ, крб.

Середньорічний народногосподарський ефект від підготовки і використання запасів нафти і газу конкретного родовища визначається за формулою

(27.47)

де — кінцеві витрати на нафту і газ в районі видобування, крб, які характеризують гранично допустимий для визначеного періоду рівень витрат на видобуток 1 т нафти, 1000 м³ газу на різних родовищах, які задовольняють потребу в нафті та газі; С — собівартість видобутку 1 т нафти чи 1000 м³ газу, крб; — питомі капітальні вкладення в пошуки, розвідку і розробку родовищ, крб; — нормативний коефіцієнт порівняльної ефектив­ності капітальних вкладень; — видобувні запаси нафти і газу промислових категорій А + В + С, т; — середньорічний темп відбору запасів, частки одиниці.

Частка ефекту, що відноситься на геологорозвідувальну галузь, визначається про­порційно витратам на геологорозвідувальні роботи і розробку родовища. Витрати на геоло­горозвідувальні роботи включають в себе витрати на виявлення і підготовку структур, пошу­кове і розвідувальне буріння з елементами облаштування на розвідувальному етапі.

До показників абсолютної ефективності витрат на геологорозвідувальні роботи відносять також прирости запасів на 1 крб. витрат, на їм проходки, 1 км² площі зйомки, 1 погонний кілометр профілю.

Для геофізичних методів пошуків і розвідки загальну ефективність витрат характеризу­ють коефіцієнтом поновлення фонду підготовлених структур

(27.48)

де — число підготовлених геофізичними методами структур; — число структур, що вводяться в буріння за рік.

Абсолютну ефективність геологорозвідувальних робіт в цілому характеризує коефіцієнт поповнення відібраних запасів нафти і газу

(27.49)

де — приріст запасів нафти і газу; — видобуток нафти і газу за періодд, 1000 м³.

Загальна абсолютна економічна ефективність капітальних вкла­день в газонафтовидобувну галузь визначається за формулою

(27.50)

де — середньорічна розрахункова цінність, що одержується за рахунок введення но­вих потужностей нафти і газу, крб; — капітальні вкладення в будівництво об'єктів ви­робничого призначення, крб.

Середньорічна розрахункова цінність

(27.51)

де — середньорічний за період оцінки граничний норматив зведених витрат в розра­хунку на одиницю продукції; — середньорічна собівартість видобутку одиниці про­дукції з нових свердловин, крб; - середньорічна потужність нових свердловин, введених у даному періоді, т.

Середньорічна потужність нових свердловин, введених у даному році

(27.52)

де — річна потужність нових свердловин у рік введення їх в експлуатацію, т;. — се­редньорічний коефіцієнт зміни потужності нових свердловин, частки одиниці.

Річна потужність нових нафтогазових свердловин в рік введення їх в експлуатацію

(27.53)

де — середньодобовий дебіт нових свердловин, т/добу; — кількість нових свердло­вин, виведених у даному році з буріння і освоєння; — коефіцієнт експлуатації нових свердловин, частки одиниці.

Середньорічний коефіцієнт зміни потужності свердловин

(27.54)

де ,..., - коефіцієнти зміни потужності нових свердловин в 1-му, 2-му, 3-му t —му році експлуатації, дорівнюють коефіцієнтам зміни видобутку нафти по перехідному фонду свердловин, частки одиниці; Там — період оцінки, що звичайно приймається рівним нормативному строку амортизації видобувних свердловин (15 років), роки.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність вкладень в окре­мий трубопровід

(27.55)

де — вартість річного об'єму перекачування продукції за тарифом, крб; — собівартість річного об'єму перекачування продукції, крб; — капітальні вкладення в будівництво трубопровода, крб.

Строк окупності капітальних вкладень — показник, який характеризує час, протягом якого капітальні вкладення повертаються у вигляді додаткового прибутку (до­ходу).

Для всього народного господарства та його галузей (промисловість, будівництво, транс­порт та ін.) строк окупності визначається відношенням суми капітальних вкладень до при­росту річного обсягу національного доходу; для окремих галузей - відношенням капітальних вкладень до приросту прибутку; для окремих підприємств, будов і об'єктів - відношеннчм суми капітальних вкладень до суми прибутку або економії від зниження собівартості, одер­жаних за рахунок даних капітальних вкладень:

(27.56)

Порівняльна ефективність капітальних вкладень — показник, що ха­рактеризує економію витрат, яку можна отримати за рахунок реалізації кращого варіанту капітальних вкладень порівняно з прийнятою базою.

Визначення порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень проводиться за величиною так званих зведених витрат, що є сумою поточних витрат (собівартості) та капітальних вкладень, зведених до однакової розмірності:

(27.57)

де — капіталовкладення за і-им варіантом; — поточні витрати (собівартість про­дукції) за тим же варіантом. Показники К і С можуть застосовуватись як у вигляді повної суми капітальних вкладень і собівартості річного випуску продукції, так і у вигляді пито­мих капітальних вкладень і собівартості одиниці продукції.

Якщо за порівнюваними варіантами капітальні вкладення відрізняються тривалістю будівництва, розподілом їх величини по періодах, то порівняння варіантів слід проводити з врахуванням фактору часу.

Для цього використовується коефіцієнт різночасових витрат

(27.58)

де — період часу зведення, роки; — норматив для зведення різночасових витрат.

Індекс (1+ показує темп зростання витрат залежно від строку замороження капітальних вкладень.

Капітальні вкладення, зведені до поточного моменту, визначаються шляхом множення щорічних капітальних вкладень на коефіцієнт зведення

(27.59)

де — капітальні вкладення в поточному році будівництва; — роки будівництва 1, 2, З...; Т — строк будівництва в цілому.

При необхідності капітальні вкладення можна звести до моменту закінчення будівництва (до початку експлуатації об'єкта). Для цього користуються формулою

(27.60)

При розрахунках порівняльної економічної ефективності слід враховувати, що вкладені кошти дають ефект не зразу, а тільки після закінчення строку будівництва, тобто на певний час вони виключаються із народногосподарського обігу.

Загальну суму коштів, виключених з обігу в період будівництва, можна визначити за формулою

(27.61)

Втрати від заморожування нефункціонуючих капітальних вкладень за період (час) будівництва

(27.62)

Лаг — розрив у часі між здійсненням капітальних вкладень і одержанням ефекту, тоб­то лаг — це середній термін, протягом якого 1крб. капітальних вкладень знаходиться у не­завершеному будівництві. Цей показник визначається за формулою

(27.63)

Поиск по сайту: