Підходи до аналізу вимог

Увесь життєвий цикл СППР міцно пов'язаний з якістю і широтою аналізу вимог до майбутньої системи. Ця обставина зумовлена двома основними причинами: на початку важко пе­редбачити, який кінцевий вигляд повинна мати система; важко також сказати, чи досягла конкретна СППР кінцевого вигляду, тому що у зв'язку із змінами у середовищі системи, завдань ко­ристувача або самого користувача вона може бути піддана даль­шим змінам. Аналіз вимог користувачів, які, головно, зумовлені їхніми потребами, має бути структурованим, кількісним і можли­вим для перевірки процесом з тим, щоб одержати робочий проект адаптивної системи, яка задовольняє вимоги користувачів. Зви­чайно, слід зазначити, що добре проведений аналіз вимог лише сприяє, але аж ніяк не гарантує успіху всієї справи.

Центральним аспектом етапу аналізу вимог є виявлення мети і здійснюваності проекту, концентрація уваги, передусім, на тому, для чого призначена СППР. Для цього проектувальники хотіли б мати чіткі критерії оцінювання системи. Не досить лише визна­чити систему у вигляді входів і виходів, даних і звітів. Потрібні точні знання багатопланового контексту проблеми.

Під час аналізу цільової орієнтації системи, передусім, необ­хідно звернути увагу на два ключові елементи СППР — користу­вачів і задачі. Побудова профілю користувача СППР пов'язана з вивченням його характеристик, які стосуються поєднання: ОПР—комп'ютерна система. Існують кілька таксономій (класи­фікацій) характеристик користувачів, що ґрунтуються на обме­женому ряді критеріїв. Наприклад, користувачів можна поді­лити на ряді категорії: за принципом їхнього досвіду роботи з ін­терактивними комп'ютерними системами; відповідно до їхніх описів своєї роботи; за очікуваною частотою використання СППР.

Вивчення процесу прийняття рішень у ряді предметних галу­зей, де використовуються СППР, зумовило необхідність ввести поняття «задача», як чітко окреслене коло операцій з прийняття рішень (яке охоплює широкий діапазон операцій від збору інфор­мації до вибору варіантів, реалізації і зворотного зв'язку). У про­цесі аналізу задач, включених до СППР, здійснюють їх ідентифі­кацію й оцінювання.

Генує кілька методів ідентифікації задач. До класичних мето­дів належать інтерв'ювання, запитальники і спостереження спе­ціалізованими робочими групами, оскільки за традицією прийнято вважати, що кращим (якщо не єдиним) методом для складання списку функцій (задач) групи користувачів є їх опитування або стеження за ними у той чи інший спосіб (аналогічно здійснюєть­ся збір знань за створення експертних систем). Поширеним мето­дом визначення вимог є симуляція (для широких і складних предметних галузей), а також метод критичного випадку. Але жодний із методів не є незаперечним, що потребує застосування одночасно двох або більше методів у їх взаємозв'язку.

Особлива сутність СППР вимагає створення спеціального ін­струментарію — сукупності унікальних моделей і методів, при­значених для ідентифікації, відтворення та виведення інформації і дій з прийняття рішень, які характерні для задач, що підлягають включенню в СППР. Інструментарій для аналізу вимог до СППР у загальному випадку складається з трьох базових емпіричних дослідних стратегій:

— вивчення в середовищі натуральної поведінки;

— аналіз прийняття рішень в експериментальних (або квазіек-спериментальних) ситуаціях;

— дослідження, незалежні від середовища, з запитальниками.
Перша стратегія поєднує широкий діапазон способів, починаючи

від простого аналізу прикладів дія обмежених контекстів до керо­ваних експериментальних досліджень (де вводяться експеримента­льні змінні, але немає засобів керування) і реальних експериментів (коли є засоби керування, але експеримент проводиться в реальному середовищі). Аналіз вимог, проведений в натуральному середовищі, має велику цінність, тому що в такому разі можна успішно робити узагальнення від близького до широкого середовища задачі, що по­требує прийняття рішень. У такому разі має місце дилема: зовнішня вірогідність (тобто здатність до узагальнення) висока і в той же час внутрішня вірогідність (що означає межі застосування науково об­грунтованих засобів керування) низька. Але в усякому разі стратегія реального середовища найдоречніша.

Існує кілька моделей і методів для реальних досліджень і ана­лізу прикладів. До найпоширеніших належать:

модель «переконання або напрям думок», що відтворює ба­жання чи сподівання особи, яка приймає рішення, на основі до­пущення, що думки і сприйняття індивідуума є ключовими детер­мінантами входів для моделі процесу прийняття рішень, під­тримуваних СППР;

модель «взаємодія», де розглядаються основи взаємодії керів­ника і середовища для того, щоб визначити сутність джерел ін­формації;

«комунікаційна» модель, концепція якої передбачає визначен­ня інформаційних потоків у самій організації.

Слід зазначити, що ці три моделі дуже важливі для аналізу вимог до СППР, оскільки комп'ютерна система, яка ігнорує або пробує довільно змінювати протікання фактичного процесу, на­перед приречена на невдачу.

Для проведення аналізу в експериментальних (чи квазіекспе-риментальних) ситуаціях, де вивчення проводиться в штучному лабораторному середовищі, також розроблено ряд моделей і ме­тодів, зокрема, «регресійну модель» і метод «аналізу протоколів».

«Регресійна модель», яка найпридатніша для структурованих за­дач СППР, спочатку потребує регресійного моделювання мірку­вань, висновків і варіантів вибору ОПР. Індивідууми здійснюють оцінювання (наприклад, керівники банку, куди звертаються особи за кредитом, можуть прогнозувати успіх або невдачу), використо­вуючи «навідні» вказівки-чинники, які пояснюють очікуваний ре­зультат. Потім будується регресійна модель (для пояснення мірку­вань), в якій передбачення є ендогенними величинами, а «навідні» чинники використовуються як незалежні змінні. Причому вплив рі­зних факторів можна регулювати (або цілком ігнорувати) за раху­нок введення в модель коефіцієнтів їх важливості.

Отже, регресійна модель пов'язує входи і виходи системи, але повністю ігнорує процес, який проходить усередині системи. Цей проміжний процес можна прослідкувати за допомогою методу «аналізу протоколу». Для цього аналітик записує на магнітну стрічку розмову ОПР, що відтворює її «думки вголос» протягом сеансу прийняття рішень, а потім пробує ідентифікувати і відтво­рити процес, який покладений в основу сеансу. Протоколи «ду­мок уголос» майже незамінні в багатьох випадках застосування засобів підтримки прийняття рішень. Метод аналізу протоколу краще пристосований для слабоструктурованих контекстів, але є трудомісткішим і тривалішим.

Важливість структурованого аналізу вимог неможливо пере­оцінити. Колективи розробників не залишають цю першу про­блему, поки не буде закінчена попередня специфікація системи в задачно-аналітичному розрізі, наприклад, на основі зіставлення сукупності користувачів, задач, організаційних доктрин і про­цедур для СППР.

Поиск по сайту: