Школи» створення СППР

Як уже зазначалося, СППР являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менедже­рами в складних і слабоструктурованих ситуаціях, пов'язаних із створенням і прийняттям рішень. Оскільки існує цілий ряд різ­них напрямів менеджменту і потенційної ролі нових технологій у ньому, то має місце відповідно і кілька різних видів СППР. У них мають знайти відображення основні аспекти процесу прийняття рішень, зокрема: ситуації, пов'язані з прийняттям рішень; фази процесу прийняття рішення; попередні цілі за спроби створення СППР; мета навчання, яка має бути досягну­тою; фази процесу створення СППР тощо. Виходячи з цих по­зицій, для аналізу проблеми класифікації СППР потрібно виді­лити відповідні типи систем. Найвідомішими є такі чотири «школи» (види) СППР:

— аналіз рішень (Decision Analysis);

— числення рішень (Decision Calculus)

— дослідження рішень (Decision Research);

— процес упровадження (Implementation Process).

Кожна з них являє собою окремий напрям щодо перспекти­ви створення СППР, хоча в «чистому вигляді» застосовується рідко.

Аналіз рішень

Школа аналізу рішень (АР), в основу якої покладені су­часні мікроекономічні і статистичні теорії прийняття рішень за умов невизначеності з багатьма цілями, є найавторитетнішою і найпоширенішою школою СППР. Метод АР сфокусований на фазі вибору в процесі прийняття рішень, його застосовують для роз­в'язування вже існуючих проблем. Він незначною мірою забез­печує підтримку як фази початкового виявлення та описання проблеми, так і фази реалізації прийнятого рішення. Проте сто­совно процедури вибору рішення АР забезпечує методологію структуризації ситуацій, пов'язаних з прийняттям рішення, а та­кож прийняття раціональних варіантів вибору найкращої альтер­нативи.

Метод аналізу рішень є загальним; його застосування не зале­жить від змісту (суті) ситуацій, у межах яких приймається рішен-

ня. Тому він часто застосовується в ситуаціях з неповторювани­ми рішеннями, включаючи як стратегічні рішення організа­ційного плану (наприклад, розміщення нового аеропорту чи реа­лізацію комерційного проекту), так і рішення в неорганізаційно-му контексті (наприклад, вибір місця навчання чи роботи тощо).

Суть використання методу АР полягає у зведенні складних проблем до простіших з керованими компонентами задач. При цьому основне питання полягає в тому, як здійснити декомпози-цію проблеми, тобто поділити її на складові частини. З цією ме­тою всі ситуації, пов'язані з прийняттям рішень, мають бути ви­значені з урахуванням чотирьох елементів:

1) варіанти вибору (альтернативи);

2) події (стани системи з відповідними ймовірностями);

3) наслідки (результати з відповідними ймовірностями);

4) цілі (їх переваги, пріоритети).

Рішення являють собою послідовність виборів, які зумовлені наслідками раніше прийнятих рішень і дією некерованих зава­жаючих чинників. Процес прийняття рішень полягає в ідентифі­кації всіх подій і відповідних їм наслідків, які можуть бути до­речними для реалізації цілей, поставлених ОПР. Зокрема, ОПР визначаються пріоритети стосовно альтернативних наслідків і оцінки ймовірностей для різних подій і наслідків, а самі ситуації, пов'язані з прийняттям рішень, часто подаються у вигляді дерев рішень чи діаграм рішень.

Головним критерієм для визначення якості рішення є узго­дженість: вибір має бути узгодженим з погляду всієї доступної інформації, яка стосується альтернативних подій, міркувань від­носно невпевненості (сумнівів) ОПР і пріоритетів ОПР.

Особа, яка приймає рішення, є основним джерелом введення інформації. Тому метод аналізу рішень реалізується через призму суб'єктивних оцінок і пріоритетів ОПР. Підхід не зводить аналіз до того, який із більш формалізованих джерел даних є наявним, а базується на тому, як ОПР визначає ситуацію, пов'язану з необхід­ністю прийняття рішень, включаючи ситуації з багатьма критерія­ми, що не зводяться до єдиного показника.

Варіанти реалізації на практиці методу АР у СППР з викори­станням персональних комп'ютерів призначені, головно, для на­дання допомоги ОПР у кількісному визначенні власних (суб'єк­тивних) пріоритетів і оцінок імовірностей. Розподіл функцій між ОПР і технічними засобами полягає в тому, що ОПР забезпечує всі виходи (входи), а система потім інтегрує ці дані шляхом об­числення імплікацій, тобто логічних висловлювань типу «якщо...,

то...», з погляду ранжування різних ідентифікованих альтернатив вибору. Діалог між користувачем і СППР створений для того, щоб допомогти ОПР формулювати оцінки доречних входів і ви­ключати спотворення інформації, зумовлені спрощенням чи не-об'єктивністю.

Числення рішень

Числення рішень (ЧР) — це низка процедур, що ґрун­туються на моделях для оброблення як даних, так і суджень (мір­кувань). Модель являє собою організуючий засіб і розроблю­ється для підтримки використання менеджером досвіду і влас­них міркувань у процесі розв'язання проблеми. Ці цілі досяга­ються шляхом створення орієнтованої на моделі системи під­тримки, яка має бути простою, легкою в керуванні та з погляду встановлення з нею зв'язку, повною і адаптивною. Реалізація ЧР проводиться шляхом виділення характерної для даної конкрет­ної ситуації і для даної ОПР моделі. Для цього спочатку ство­рюється виражена словами версія інтуїтивної моделі ОПР, яка потім перетворюється у формалізовану версію в математичній (аналітичній) формі. Під час наступного кроку всі дані, які є в наявності, включаючи оцінки, одержані на основі попередніх даних, і власні міркування ОПР використовуються для калібру­вання (градуювання) і нормування параметрів та змінних моде­лі. Система підтримки, базована на моделях, потім повторно за­стосовується через кілька циклів прийняття рішень, завдяки чому користувач може послідовно покращувати як саму модель, так і оцінки її параметрів.

Наприклад, для підтримки прийняття рішень у галузі марке­тингу за допомогою ЧР використовувались два типи моделей по­ведінки споживачів: моделі потоків і агрегатні моделі. МетодЧР сфокусований на ситуації, пов'язаній з прийняттям рішення. Йо­го суть полягає в тому, що рішення будуть тим кращими, чим кращими будуть моделі ситуацій.

За використання методу ЧР основна увага приділяється фазі розв'язання проблем і вибору процесів прийняття рішень. Цей метод традиційно значно меншою мірою стосується підтримки фази виявлення самої проблеми. Контроль і оцінювання на­слідків (результатів) прийняття рішень здійснюється шляхом відповідної доводки й узгодження структури моделі та її пара­метрів.

7.3.3. Дослідження рішень

На противагу школі ЧР, де головна увага приділялась моде­лям ситуацій, що пов'язані з рішенням, центральними моментами ме­тоду дослідження рішень (ДР) є процес розроблення рішень і особа, що приймає рішення. У рамках цього напряму процедура створення СППР може розглядатися як спроба покращити процес розроблення рішень менеджерами, тобто підвищити ефективність створення рі­шень. Тому конструювання СППР має базуватися на відображенні і точній оцінці (діагностиці) існуючого процесу підготовки рішень.

Діагностика являє собою процес ідентифікації проблем (або можливостей їх усунення) в реальному режимі прийняття рішень і включає визначення того, як насправді розробляються рішення в даний момент, та вказівку стосовно того, як вони мають розроб­лятися. Крім того, необхідно проаналізувати причини, через які рішення не розробляються так, як це має бути. Тому в разі ство­рення СППР на основі методу ДР виникає потреба у використан­ні складних моделей з метою відображення реального режиму розроблення рішень. Ці моделі, а також методи для їх реалізації мають бути орієнтованими на дослідження поведінки людини під час прийняття рішень. Крім того, важливою особливістю методу ДР є умова, що система підтримки має розроблятися саме для іс­нуючого процесу прийняття рішень, у той час як використання даної системи мусить стимулювати і відтворювати режим роботи (поведінки) в напрямку бажаного процесу.

За використання методу ДР головним є те, як створити СППР (а не яка система має бути створена). Це пояснюється тим фактом, що метод, який розглядається, в контексті надання підтримки рі­шень на персональних комп'ютерах є лише одним із кількох мож­ливих засобів поліпшення процесу розроблення рішень. Другим аргументом у цьому плані може служити те, що в рамках школи ДР не була прийнята яка-небудь специфічна архітектура створення систем підтримки процесу прийняття рішень, оскільки конструк­ція системи має випливати з діагностики реальних обставин.

7.3.4. Процес впровадження (реалізації)

Школа, в основу якої покладений процес впроваджен­ня (ПВ), має багато назв і існує в цілому ряді варіантів: вихідне розроблення, адаптивне проектування, еволюційне створення тощо. Спільним у цих концепціях є те, що головна увага зосере-

джується на фазі реалізації процесу створення СППР. Головна мета цього методу — задоволення вимог користувачів. Викорис­тання системи найчастіше є головним критерієм успішної реалі­зації.

За дослідження методу ПВ необхідно чітко розрізняти устано­вку системи і її реалізацію (впровадження). Установка системи пов'язана з фізичним розподілом обладнання і підготовкою кори­стувачів до роботи з ним. За реалізації (впровадження) потрібне активне використання системи підтримки менеджерами.

Центральна ідея методу ПВ полягає в тому, що реалізація сис­теми не є тим моментом, який виникає одразу ж після створення СППР. Для успішної реалізації системи необхідно врахувати і контролювати всі стадії процесу побудови системи з самого по­чатку. Директиви для успішного впровадження СППР передба­чають швидке і просте отримання початкового контуру системи (наприклад, шляхом макетування), а потім послідовне покра­щання і розширення створеної системи, маючи на увазі, що необ­хідний досвід накопичується в результаті взаємодії користувача, системи і розробника. В рамках школи ПВ розрізняють три адап­тивні ланки: пізнавальну петлю, петлю еволюції і петлю впрова­дження, які утворюють замкнутий контур між названими голов­ними учасниками процесу створення СППР (рис. 7.7).

Пізнавальна петля інтегрує дії користувача і системи (СППР). Перша частина цієї петлі «система—користувач» означає, що ви­користання СППР потребує навчання користувача, тобто стиму­лює зміни в процесах прийняття рішень (якщо система не зумов-

лює мотивацію навчання ОПР, то вона зайва). Зворотний напря­мок петлі «користувач-система» викликає вдосконалення систе­ми з тим, щоб вона відповідала новим (персональним) вимогам користувача. У свою чергу, нові можливості СППР зумовлюють появу нових змін у користувачів. У такий спосіб сам користувач створює нові і персоналізовані зразки застосовуваної системи.

У петлі еволюції системи розглядаються як потреби в навчан­ні розробника з погляду еволюції системи (постійний контроль за її використанням), так і еволюція самої системи через активну адаптацію розробника і розширення її функцій та можливостей.

Взаємодія між користувачем і розробником визначає петлю впровадження (реалізації). У цьому циклі увага зосереджується на ролі розробника як на факторі, який вносить зміни в систему, і тим самим спричинює дії користувача стосовно чіткого уявлення про те, як має бути організована підтримка і, отже, як повинна ви­користовуватись СППР.

За побудови конкретної системи потрібно перевірити, чи буде відповідно діяти кожна з адаптаційних петель. Зокрема, для пі­знавальної петлі слід упевнитися в тому: чи буде зв'язок корис­тувача з комп'ютером, а також діалог зрозумілим і легким у ви­користанні (чи створюються інструкції безпосередньо для існуючих процесів у такий спосіб, щоб вони могли полегшити використання і навчання); чи дасть змогу система користуватися нею ОПР, виходячи зі створеного керівництва.

Стосовно петлі впровадження необхідно переконатися: чи буде процес проектування чутливим до реакцій користувача; чи буде гарантований тісний контакт розробника або члена ко­лективу розробників із посередниками, які мають необхідні знан­ня щодо фінансової проблематики організації чи підприємства.

Для еволюційної петлі слід перевірити: чи надають можли­вість дані, генеровані системою, контролювати роботу користу­вача з СППР; чи добавлені нові інструкції, які задовольняють ви­моги користувача.

За своєю суттю ПВ — це метод, орієнтований на процес ство­рення системи. Тут мало йдеться про саму систему, яка має бути реалізована. Звідси випливає, що процес розроблення відповідає багатьом властивостям ненаправленого процесу змін, за якого розглядається лише загальна мета: створювана система має бути використана. У той же час у цьому методі частково реалізується ідея гнучкого процесу створення системи, що дає змогу здійсню­вати адаптацію можливих дій СППР.

7.3.5. Порівняння альтернативних шкіл СППР

Узагальнення й аналіз альтернативних шкіл СППР можна проводити шляхом виділення їх однакових та відмінних характерис­тик. Усі школи фокусуються на прийнятті управлінських рішень; для реалізації системи вибрані персональні комп'ютери; в явній формі немає відмінностей між операційними, тактичними і стратегічними рішеннями — це загальні для них характеристики і властивості.

Відмінності в методах можуть бути виявлені щодо розгляду і оцінювання ключових аспектів, ролі і впливу системи підтримки. До таких аспектів належать:

— тип ситуації, пов'язаної з прийняттям рішень (далі — тип ситуації);

— фаза процесу, на якій фокусується увага щодо прийняття рішення;

— основні цілі;

— цілі навчання, які мають бути досягнуті;

— складність ситуації (оброблення за відсутності структури);

— головна увага щодо розвитку (еволюції) систем;

— базова наукова дисципліна (предмет).

Тип ситуації може визначатися тим, для підтримки яких рі­шень розробляється система: одноразових (що рідко зустріча­ються) чи повторюваних. Методи числення і дослідження рішень використовуються, як правило, для підтримки відносно повторю­ваних рішень, зокрема, у сфері реклами, фінансів, закупівель чи продажу. Метод аналізу рішень, навпаки, найчастіше застосову­ється для підтримки рідко спостережуваних рішень, тобто в разі нових або невідомих ситуацій, в яких самостійне пізнання обме­жене і які характеризуються незворотними (остаточними) вибо­рами. З іншого боку, метод дослідження рішень передбачає наяв­ність установлених процедур розроблення рішень і режимів, які можна відобразити і продіагностувати. Аналогічно для застосу­вання методу числення рішень вимагається відносно конкретний цикл прийняття рішень, що дає змогу шляхом зворотного зв'язку і спостережень за наслідками прийнятих рішень удосконалити структуру моделі та її параметри.

Застосування методу ПВ меншою мірою чутливе до типу си­туації. Але слід зауважити, що цей метод дуже часто використо­вують розробники і консультанти, які мають обмежений у часі зв'язок із ситуацією і ОПР. Тому зв'язок між зусиллями зі ство­рення СППР і ситуацією, що пов'язана з рішенням, у багатьох випадках нагадує одноразову подію.

Від застосовуваного методу залежить та фаза або крок у про­цесі прийняття рішення, на якому зосереджується увага. Цикл із прийняття рішень складається з таких фаз: виявлення проблеми; процедура розроблення альтернативних варіантів рішення; вибір оптимального рішення; реалізація; спостереження і контроль. Вибір є цільовою фазою методів аналізу і числення рішень. Для методу дослідження рішень характерний підхід, в якому розгля­дається весь цикл із прийняття рішення. Аналогічно можна ска­зати і про особливість процесу впровадження, але тут менше ус­відомленої уваги приділяється тому факту, що процес прийняття рішення якраз є тим, що потребує підтримки.

Основні цілі — у рамках кожної зі шкіл можна виявити більш чи менш явні ознаки стосовно загальної мети зусиль зі створення СППР. Спрощуючи певною мірою суть проблеми, можна сказа­ти, що метод аналізу рішень, головно, призначений для пошуку ефективних, узгоджених рішень, у той час як числення рішень орієнтоване на створення кращої моделі ситуації, пов'язаної з рішенням, і ця модель має першорядне значення. Об'єктом зу­силь зі створення СППР за допомогою методу дослідження рі­шень є ефективність самого процесу прийняття рішень, тобто по­ліпшення того, як розробляються рішення. Кінцевою метою методу процесу впровадження є використання створеної СППР.

Аспект навчання відображає обставини, за яких має здійсню­ватися навчання особою, що приймає рішення, в процесі при­йняття реальних рішень чи в системі підтримки. Ці обставини найчіткіше виражені в методі дослідження рішень, де навчання здійснюється в процесі прийняття рішення ОПР; у трьох інших школах навчання матеріалізується в системі підтримки або в мо­делі системи. Парадоксальним на перший погляд є той факт, що метод аналізу рішень як одноразове зусилля може мати також орієнтацію на навчання. Ця тенденція проявляється в ітераційно-сті розроблювання рішень, тобто процес прийняття рішення роз­глядається як послідовність виборів, де кожний крок ґрунтується на значеннях імовірностей, які можуть змінюватися із-за понов­лення інформації.

Оброблення за відсутності структури проблеми може здій­снюватися на підставі двох зовсім різних підходів до підтримки прийняття рішень: або підтримки шляхом переносу певної струк­тури на ситуацію з неструктурованими рішеннями, або шляхом надання спеціальної допомоги ОПР, щоб справитися з невизна-ченим станом ситуації, яка потребує прийняття рішення. Метод АР передбачає часткову структуризацію ситуації, пов'язаної з

рішенням (визначення альтернатив, подій, наслідків, пріорите­тів). Метод числення рішень уможливлює структуризацію ситуа­ції, в якій потрібно прийняти рішення, за допомогою моделей, характерних для ситуацій, що розглядаються. У методі дослі­дження рішень сама система підтримки розробляється з орієнта­цією на те, щоб сприяти ОПР досліджувати і явно розпізнавати невизначеність і складність проблемної ситуації. Процес упрова­дження можна розглядати як підхід, за допомогою якого тесту­ється структура ситуації (тобто вивчається можливість адаптації до неї і використання її в процесі застосування СППР).

Головна увага щодо розвитку (еволюції) систем — у цьому контексті зосереджується увага на процесі створення СППР, зок­рема, можна виділити: активні дії з аналізу проблеми, які закін­чуються створенням специфічних вимог до системи; активні дії (діяльність) з розроблення системи, які приводять до створення як функціональної розробки (конструкції), так і версії системи на базі персональних комп'ютерів; реалізацію (впровадження), суть якої полягає у використанні системи. Методи аналізу рішень і дослідження рішень сфокусовані, головно, на фазі аналізу, хоч і мають місце певні відмінності: у рамках методу АР як розроб­лення, так і реалізація стандартизовані й потребують відносно простих дій, у той час як у методі ДР аналіз являє собою найваж­ливіший вид діяльності, а про розроблення СППР ідеться досить мало, розроблення і оцінювання моделі — головні операції в рам­ках використання методу числення рішень. У разі застосування методу процесу впровадження головна увага приділяється діям щодо реалізації системи.

Базовими науковими дисциплінами для розглянутих методів можна вважати: для методу аналізу рішень — мікроекономіку; для методу числення рішень — дослідження операцій; для мето­ду дослідження рішень — прийняття рішень в організаціях; для методу процесу впровадження — «консультуючі» методи розроб­лення операцій.

У табл. 7.9 узагальнені основні відмінності шкіл СППР. У той же час вони можуть розглядатися як ключові елементи створення СППР. Оскільки жодна із шкіл не може вважатися найпридатні-шою для створення СППР, заслуговує на увагу шлях виділення окремих комбінацій із цих чотирьох шкіл з метою подальшого застосування.

Методи аналізу і числення рішень мають багато спільного: обидва фокусуються на фазі вибору оптимальної альтернативи в процесі прийняття рішень; певною мірою робиться спроба струк-

турувати, а отже, спростити ситуацію, пов'язану з рішенням. Ос­новна відмінність між ними полягає в тому, що метод АР у бага­тьох відношеннях є загальним і може використовуватися для роз­гляду будь-якої ситуації, в той час як у методі ЧР головна увага зосереджується на «захваті» і кодуванні специфічних особливос­тей ситуації і унікальних аспектів контексту рішень. Метод АР ба­зується на моделі загальних елементів в усіх ситуаціях, а метод ЧР — на моделях кінцевих співвідношень.

Таблиця 7.9

Поиск по сайту: