Загальна системна модель фірми

Фірма як бізнесова система включає як фізичну систе­му, котра складається із вхідних ресурсів, процесу трансформації (перетворення) і вихідних продуктів, так і концептуальну систе­му, яка є механізмом управління фізичною системою, що містить цикл зворотного зв'язку [100]. На рис. 3.7 показана загальна сис­темна модель фірми, де відображені засадні концепції фірми як системи.

У нижній частині рисунка зображена матеріальна система фір­ми, яка перетворює вхідні ресурси у вихідні продукти. Вхідні ре-

сурси надходять від середовища фірми, відбувається їх перетво­рення і вихідні вироби повертаються тому ж середовищу. Фізич­на система фірми — відкрита система, що взаємодіє із середови­щем за допомогою матеріальних потоків. На промисловій фірмі сировина та напівфабрикати (вхідні ресурси) перетворюються за допомогою технологічного процесу (трансформації) в готові ви­роби. Тут спостерігаються матеріальні потоки. Три інші види фі­зичних ресурсів — машини, гроші і трудові ресурси також утво­рюють потоки.

Концептуальна (інформаційна) система фірми забезпечує функ­ціонування фізичної системи, виходячи з прийнятої стратегії. Управління досягається за допомогою циклу, який вбудовується в систему. У циклі зворотного зв'язку (feedback loop) сигнали надхо­дять від керованої системи до органу управління, і від органу управління назад, до системи. Орган управління є зовнішнім по відношенню до фізичної системи, він використовує сигнали зво­ротного зв'язку, щоб оцінити рівень ефективності системи і ви­значити, чи необхідна виправна дія.

Вихідні (зворотні) зв'язки важливі для менеджера, але він та­кож має знати стан входу системи і процеси перетворення в ній. Наприклад, менеджер хоче мати описання того, як добре поста­чальники забезпечують потреби фірми в сировині, а також який рівень ефективності виробничих операцій.

Інформація не завжди передається безпосередньо від фізичної системи до менеджера. Багато менеджерів перебувають на від­стані від фізичного оброблення. Вони мають отримувати інфор­мацію від системи або певного пристрою, який обробляє зібрані дані (не обов'язково за допомогою комп'ютера). Механізм ство­рення інформації — це інформаційний процесор (information processor). Коли менеджери визначають свою потребу в даних, які має забезпечувати інформаційний процесор, то вони розгля­дають чотири головні характеристики інформації: релевантність, точність, своєчасність і повноту. Менеджер сам найкраще може описати властивості потрібної йому інформації. За необхідності, аналітик систем може допомогти йому полегшити це завдання.

Щоб забезпечити контроль за дільницею відповідальності ме­неджера, має бути інформація, яка описує те, що ця дільниця ви­пускає і стандарти її продуктивності, які відображають те, що ді­льниця має випускати.

Стандарт є мірою прийнятної продуктивності, в ідеалі опи­саною в специфічних термінах. Менеджер використовує стандар­ти, щоб контролювати стан фізичної системи за допомогою зіста-

влення фактичної продуктивності (ефективності), яка повідомля­ється інформаційним процесором, зі стандартами. Результати зі­ставлення визначають, чи необхідна якась дія.

Отже, концептуальна система, що контролює фізичну систему, складається з трьох ключових елементів: менеджменту, інформа­ційного процесора і стандартів. Як показано на рис. 3.7, стандарти доступні для інформаційного процесора так само як і для мене­джера. Це дає можливість інформаційному процесору звільнити менеджера багато в чому щодо оброблення даних та контролю. Інформаційний процесор може повідомляти менеджера, коли фак­тична продуктивність дуже помітно відрізняється від стандартів.

Стандарти, об'єднані з виведенням даних інформаційним про­цесором, дають адміністратору можливість здійснювати управ­ління за особливої ситуації (за відхиленням), тобто діяти за сти­лем, за яким менеджер слідує за правилом, що оброблення окре­мого показника починається тільки тоді, коли його величина по­падає за межі прийнятного інтервалу продуктивності. Для прак­тичної реалізації менеджером управління за особливої ситуації мають бути стандарти у вигляді як верхніх, так і нижніх меж прийнятної продуктивності. Наприклад, коли менеджер вирішує, що виробництво черевиків має бути від 1100 до 1450 пар за день, то він мусить відслідковувати варіанти, які виходять за ці межі.

Управління за особливої ситуації є головною можливістю, яка забезпечується комп'ютерно-базовими інформаційними система­ми. В такому разі ці системи стають відповідальними щодо конт­ролю за фізичною системою, а менеджер може використовувати свій час найефективніше.

Інший принцип управління, який подібний до управління за особ­ливої ситуації, називається принципом критичних факторів успі­ху (critical success factors). Критичний фактор успіху (CSF) — одна з можливостей фірми, що має сильний вплив на здатність фірми досягти мети. Фірми, зазвичай, мають кілька таких факто­рів. Наприклад, в автомобільній індустрії критичними були ви­значені такі фактори, як модернізування, ефективна дилерська мережа і жорсткий контроль за виробничими витратами. Інфор­маційна система дає менеджеру можливість стежити за CSF за допомогою повідомлень про них. Принцип CSF відносно стійкий, тоді як особливі ситуації можуть змінюватися з часом.

Загальну системну модель фірми можна також модифікувати, щоб відобразити те, як управлінські рішення можуть змінити фізич­ну систему. Оскільки менеджер має зібрати дані від усіх трьох еле­ментів у фізичній системі (введення, оброблення і виведення), то він

може також зробити зміни в продуктивності всіх трьох елементів. Це показано на рис. 3.7. На зворотний зв'язок від менеджера до фі­зичної системи повторно наклеюється ярлик «Рішення», щоб відо­бразити спосіб, у який менеджер змінює продуктивність системи.

Зворотний зв'язок являє собою сигнали від фізичної системи, але ці сигнали є трьох видів: дані, інформація і рішення. Дані пе­ретворюються в інформацію інформаційним процесором, а ін­формація перетворюється в рішення менеджером. Інформацій­ний процесор і менеджер разом перетворюють дані в рішення.

Фірма діє в середовищі. На рис. 3.7 зображено, що ресурси надходять до фірми від середовища, і від фірми назад, у середо­вище. Фізичні ресурси витікають через фізичну систему внизу моделі. Концептуальні ресурси (інформація і дані) вводяться в інформаційний процесор, де вони або зберігаються, або робляться доступними для менеджера. Цей потік є двобічним потоком інфор­мації і даних між інформаційним процесором і середовищем.

Системний підхід

Науковою основою для правильного дослідження й управління різними системами є системний підхід. Це сукупність методологічних принципів і теоретичних засад, які дають можли­вість розглядати кожний елемент системи в його зв'язку і взає­модії з іншими елементами; простежити зміни, які відбуваються в системі в результаті зміни окремих її ланок; вивчати специфічні системні властивості (наприклад, емерджементність); робити об­грунтовані висновки про закономірності її розвитку; визначати оп­тимальний режим функціонування. Стосовно вивчення економіч­них процесів системний підхід означає виконання таких робіт:

• вивчення взаємозв'язаних об'єктивних економічних законів, які визначають характер і засади планування;

• визначення мети розвитку даної системи з позицій більшої системи, частиною якої вона є, для правильного формування кри­терію оптимального планування;

• структурний аналіз систем, який розкриває характер взаємо­зв'язків і призначення кожної підсистеми;

• дослідження особливостей управління і механізму зворот­них зв'язків для найкращої реалізації планів;

• визначення характеру і ступеня впливу на систему умов її Функціонування (середовища) для підвищення надійності плано­вих розрахунків;

• вивчення процесів прийняття рішень у кожному блоці сис­теми з урахуванням його взаємодії з іншими підсистемами і його місця в системі в цілому.

Системний підхід (системний принцип) — це передусім розу­міння того, що вся організація являє собою систему, складену з частин, кожна з яких має свої власні інтереси. Тому досягнення загальної мети організації можливе лише тоді, коли розглядати її як єдину систему, намагаючись для цього зрозуміти й оцінити взаємодію всіх її частин і об'єднати їх на такій основі, яка дала б змогу організації в цілому ефективно досягти свою мету.

Коротко зупинимося на історії системного підходу. Початок за­стосування цього підходу до розв'язання проблем пов'язаний з іме­нем професора філософії університету Колумбії Джона Девея (John Dewey), який 1910 року описав три етапи робіт, які слід виконувати за розв'язання проблеми (суперечності): 1) розпізнайте супереч­ність; 2) зважте альтернативні твердження; 3) сформулюйте висно­вок (кінцеву оцінку). Девей не використовував термін «системний підхід», але він виявив природну послідовність розв'язання про­блем: з'ясувати проблему, потім, зважаючи на різні шляхи, знайти її можливі розв'язки, і нарешті, вибрати розв'язок, який є найкращим.

Методу Девея протягом багатьох років не приділяли достат­ньої уваги, але в кінці 60-х і на початку 70-х років XX ст. інтерес до системного розв'язання проблем зріс і були досягнуті нові ре­зультати в цьому напрямі. Комп'ютерні фірми-виробники, вчені з управління та інформаційні спеціалісти шукали шляхи, щоб ви­користовувати комп'ютер для розв'язування проблем менеджмен­ту. Рекомендований метод для використання комп'ютера став ві­домий як системний підхід (Systems Approach), що включав серію кроків розв'язування проблем, згідно з якими проблема спершу вивчається, потім розглядаються альтернативні розв'язки і ви­браний розв'язок упроваджується. Системний принцип став одні­єю з методологічних засад для розроблення і розвитку інформа­ційних систем організаційного управління.

Зміст системного підходу в менеджменті, наприклад, підпри­ємством полягає в тому, щоб, по-перше, домогтися поліпшення загальної ефективності всього підприємства і не допустити, щоб інтереси окремого підрозділу стали на перешкоді до загального успіху; по-друге, досягти цього слід за умов організаційної струк­тури, яка завжди містить суперечливі одна одній цілі.

Нині системний підхід за розв'язання економічних (і не лише економічних) завдань знайшов широке застосування. Цьому спри­яла низка об'єктивних причин.

1. Автоматизація управління висуває на перший план необхід­ність вивчення економічної системи в її цілісності.

2. Створення економічно ефективних інформаційних систем управління потребує встановлення відносної відособленості об'єктів управління, без чого неможливе інформаційне забезпе­чення обчислювального процесу з розв'язання господарських за­вдань.

3. Головними компонентами економічно-виробничих процесів є працівники, які забезпечують виконання і виробничих процесів, і процесів управління: їх взаємодія між собою і з матеріально-енергетичними потоками утворює таку сукупність внутрішніх зв'язків економічного об'єкта, яку необхідно аналізувати в ціло­му, тому що лише це забезпечить виявлення справжнього змісту подібного переплетіння залежностей.

4. Системний підхід відкриває шлях до розпізнавання най­складніших об'єктів, до відокремлення справжніх економічних об'єктів від «несправжніх», сконструйованих абстрактно, шля­хом конгломерації різних параметрів та характеристик.

5. Системний підхід сприяє звільненню мислення від тради­ційних схем і принципів та відкриває шлях до розв'язання нових типів наукових завдань.

Системний аналіз

Успіх застосування системного підходу в разі дослі­дження та вдосконалення економічних систем потребує озброєн­ня новим науковим методом — системним аналізом.

Системний аналіз — це комплекс спеціальних процедур і за­ходів, які забезпечують реалізацію системного підходу під час вивчення конкретних ситуацій. Він включає:

• методи і процедури дослідження операцій, які дають змогу розробляти рекомендації щодо кількісного аналізу, необхідного для планування й організації цілеспрямованих дій;

• методи аналізу систем, які використовуються для визначен­ня завдань і вибору напряму дій, для оцінювання поведінки сис­тем за умов невизначеності;

• методи системотехніки, які використовуються для проекту­вання і синтезу складних систем на базі вивчення особливостей Функціонування їх елементів.

За своїм характером системний аналіз є науковим процесом (методологією). Підхід із позицій системного аналізу передбачає:

систематичне дослідження і взаємне зіставлення тих альтернатив­них дій, які уможливлюють досягнення бажаних результатів; оці­нювання кожної альтернативи стосовно вартості витрачених ре­сурсів і досягнутих вигід; урахування і докладний аналіз невиз-наченостей.

Як свідчить досвід, застосування системного аналізу в плану­ванні, а також за виконання інших функцій управління буде плід­ним, якщо групи дослідників будуть сформовані з фахівців різ­них спеціальностей. У такому разі кожний член групи, маючи ве­ликий досвід специфічної роботи, зможе зробити важливий вне­сок у розв'язання загальної проблеми, в результаті чого ефект буде значно більшим.

Одним із методів, які успішно використовуються для розроб­лення нових альтернатив, є «мозкова атака». Зміст цього методу полягає в тому, що групі спеціалістів з різних галузей пропону­ють обміркувати нові можливі альтернативи, скажімо, нові зраз­ки продукції, її перспективні галузі використання і збуту. У про­цесі обговорення заохочується вільне висловлювання ідей. Кри­тика ідей категорично заборонена. Передбачається, що навіть найбільш «дика» ідея може привести (нехай і випадково) до ін­шої, радикальної ідеї, яка має реальний зміст і практичну цін­ність. Ця методика базується ще й на тому, що взаємні контакти членів групи сприяють створенню творчої атмосфери. Хоч у ре­зультаті наступного аналізу більша частина ідей, висловлених у процесі «мозкової атаки», відкидається як непридатна, усе ж ли­шаються ідеї, які заслуговують на дальше дослідження.

Для більшості прийнятих техніко-економічних рішень харак­терним є наявність значної невизначеності. Планування за своєю природою потребує розгляду зміни подій у майбутньому, а май­бутньому завжди властива невизначеність. Один з найважливі­ших аспектів системного аналізу як методу полягає в тому, що він дає чітке розуміння місця і значення невизначеності під час прийняття рішень.

Завдання того, хто приймає рішення, і того, хто виконує ана­ліз в його інтересах, полягає в тому, щоб заздалегідь урахувати властиву стратегічним рішенням неоднозначність. Для цього можна застосувати низку розроблених у системному аналізі ме­тодів, наприклад, методи дослідження операцій (імітаційне мо­делювання, ділові ігри, стохастичне програмування), метод де­рева рішень, діаграми впливу та ін. Методи системного аналізу, котрі застосовуються в СППР для підтримки рішень, будуть розглянуті окремо.

Розділ 4

Поиск по сайту: