Методи виховання в сім'ї

Під методом родинного виховання М.Г. Стельмахович розуміє «способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований пе­дагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на фор­мування в них благородних якостей, на збагачення їх необхідним життєвим досвідом»¹. До засобів виховання М.Г. Стельмахович відносить: слово, фольклор, авторитет батьків, працю, навчання, навколишню природу, домашній побут, національні звичаї і тра­диції, громадську думку, духовно-моральний мікроклімат сім'ї, суспільний досвід, пресу, радіо, телебачення, режим дня, літера­туру та мистецтво, книги, театри, музеї та виставки, ігри та іграш­ки, мітинги, демонстрації, фізкультуру, спорт, свята, обряди, сим­воли, атрибути, реліквії тощо².

На відміну від методики шкільної виховної роботи засоби впли­ву в сім'ї мають свою специфіку:

— вплив на дитину індивідуальний, враховує конкретні вчин-ги і дії дитини;

— вибір методів виховання залежить від індивідуальності бать­ків, їх педагогічної підготовки, характеру, уявлень про життєві цінності загальної духовної культури, стилю відносин у сім'ї тощо.

Тому переконання в одних батьків — навіювання, система до­казів, прикладів, прагнення досягти розуміння вимог, їх виконан­ня, у інших — загроза, крик;

— використання різних методів виховання пов'язані з тією метою, яку ставлять батьки.

Коли в сім'ї стосунки з дітьми близькі, теплі, доброзичливі, ос­новні засоби — увага, заохочення. Якщо панують холодні, далекі, навіть ворожі стосунки, засоби виховання — суворість і покарання. Одні хочуть виховувати слухняність, тому їх дії спрямовані на те, щоб дитина менше міркувала, а лише виконувала вимоги дорослих. Інші вчать своїх дітей думати самостійно, виявляти ініціативу.

Батьки у своїй практиці використовують в основному прий­няті в педагогіці загальні методи виховання: переконання (пояс-

' Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 169. ² Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 168.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

нення, навіювання, порада), особистий приклад, заохочення (по­хвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (по­збавлення задоволень, відмова від дружби з тими, хто провинив­ся, тілесні покарання), створення виховуючих ситуацій, привчан­ня, спільна діяльність.

При використанні цих методів батьки суб'єктивно визначають їх ефективність. Так, багато хто із батьків частіше за все зверта­ється до переконань, бесід, навіювання, повчання і явно недооці­нюють роль спільної роботи, привчання до моральних вчинків і використання виховних вправ. Основними методами називають саме заохочення і покарання. При цьому переважають покарання над заохоченнями, що часом призводить до загальмування дити­ни, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки, а це дуже небезпечно для розвитку дитини. Заохочення активізує внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей.

Покарання ж «застосовується в сім'ї у тих випадках, коли ди­тина свідомо не підкоряється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки, нехтує обов'язка­ми в сім'ї», — зазначає М.Г. Стельмахович¹.

Найефективнішим методом покарання М.Г. Стельмахович вва­жає «моральне осудження, що викликає почуття сорому та розкаян­ня, бажання виправитися...» Доцільним є покарання «за логікою природних наслідків»: «насмітив — прибери», «образив — попроси пробачення», «припустився помилки — негайно виправляй її»².

Називаючи особистий приклад як метод виховання, батьки не пов'язують його з привчанням, конкретною спільною діяльністю батьків та дітей. Особистий приклад дітей може виявитись ефек­тивним тільки в сполученні з привчанням, іншими методами і прийомами.

Метод переконання часто зводиться до моралізації, що не люблять діти і тому не сприймають позиції батьків.

Все це дає підстави для того, щоб назвати вимоги до викорис­тання методів виховання в сім'ї:

— чітке визначення мети виховання, завдань виховного впливу;

— врахування батьками ситуації, в якій здійснює ті чи інші дії дитина, знання її емоційного стану, індивідуальних особливостей (самостійність, темперамент, реакція на окремі методи тощо) для визначення методів виховання.

«Не слід карати в пориві злості. Покарання мусить бути спра­ведливим, а міра його має відповідати рівню припущеного вихо­ванцем порушення. І вже зовсім не допустимі жорстокість і са-

¹ Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 174.

² Там само.

1.5. Дитина та сім'я 163

дизм, такі покарання, що розхитують здоров'я чи принижують людську гідність (рукоприкладство, залякування, погрози, лайка, нескінченні моралізування, позбавлення дитини їжі, теплого одя­гу, взуття, притулку), злісне відчуження тощо»¹.

Дотримання вимог до методів визначається позицією батьків. У журналі «Советская педагогика»² Т.П. Деусова і О.Д. Кавашкіна подали цікавий матеріал, накопичений німецькими вченими. Ма­терям було запропоновано висловити думку з приводу різних ви­ховних ситуацій: дитина сидить за столом з брудними руками; ранком не хоче вставати, її кілька разів треба будити; не дає молод­шому свого велосипеда; пішла без дозволу з уроку; отримала по­гану оцінку, отримала хорошу оцінку тощо.

У цих ситуаціях матері добре встигаючих школярів у 4 рази більше, ніж матері слабких учнів, вважають правильним викорис­тання таких прийомів, як: допомога, прохання, бесіда, приклад. Методи покарання: зневага, відкрите засудження, залишення без їжі, ізоляція, тілесні покарання — визнають правильними лише 10 % цих матерів. Матері слабких учнів (більше 60 %) вважають необхідним використовувати суворі заходи. Якщо при поганій оцінці 80 % матерів сильних учнів вважали правильним надавати дитині допомогу, то тільки 4,6 % матерів слабких учнів визнали це за необхідність. У той же час 41 % матерів слабких учнів не вважають за необхідне хвалити їх з приводу хорошої оцінки. Се­ред матерів добре встигаючих учнів не визнають похвалу важли­вим методом тільки 6,8 %.

Є багато досліджень, які доводять, що дитина, яка позбавлена батьківської уваги, губить самоповагу, дружні стосунки з іншими людьми, виявляє недоброзичливість до однолітків.

Отже, гуманне ставлення до дитини виховується добротою і по­винно стати головною педагогічною позицією батьків.

Поиск по сайту: