|
||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ І ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ВИХОВАННЯ—., 'ц 1.1. ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ . Питання теми: — Що є предметом педагогіки? — Який зміст поняття «виховання»? — Який взаємозв'язок понять «виховання», «формування» і «розвиток дитини»? — Як пояснити визначення: «Педагогіка — наука про мистецтво виховання»? — Що включає в себе система педагогічних наук і який її зв'язок з іншими науками? Якими? — Як досліджувати педагогічні явища, факти, процеси? Ваша відповідь: Л.М. Толстой писав: «Виховання не є предметом педагогіки, але одне з явищ, на яке педагогіка не може не звернути уваги; предметом же педагогіки повинна і може бути лише освіта»1. Один академік сказав: «Що ви все говорите про педагогіку та про педагогіку? Хіба може хто-небудь сформулювати хоч би один педагогічний факт чи закон?!!»2. — Висловіть свою точку зору щодо предмета педагогічної науки. Слово «педагогіка» грецького походження (paidos — діти, ago — веду), буквальний переклад — дітоведення. Педагогом (дітово-дителем) у Давній Греції називали раба, якому доручали супроводжувати дітей свого господаря в школу, нести їхні учбові речі. У подальшому педагогами називали спеціально підготовлених людей, для яких педагогічна діяльність стала професією, а педагогікою — сукупність деяких правил, настанов, які відносились до поведінки дітей і супроводжуючих їх осіб під час відвідування дітьми школи. З часом з'являється визначення педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання підростаючого покоління. Процес виховання і навчання дітей такий же давній, як і само людство. У глибоку давнину виховання відбувалося як природний для людського існування процес: дитина рано включалася в трудову Толстой Л.Н. Собр. соч. в 22-х т. - Т. XVI. — М., 1983. — С. 33. Карлгрен Франс. Воспитание к свободе. Пер. с нем. — М., 1992. — С. 7. Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
діяльність разом із дорослими, в ході якої засвоювала необхідні знання, вміння, навички, норми поведінки. На певному етапі розвитку людства було накопичено такий обсяг досвіду, який неможливо було засвоїти у ході природного існування, тому процес передачі соціального досвіду стає цілеспрямованим і здійснюється шляхом взаємодії того, хто навчає, та того, хто навчається, тобто у педагогічному процесі. Педагогічний процес — спеціально організована в рамках певної виховної системи взаємодія вихователів і вихованців, яка спрямована на засвоєння вихованцями соціального досвіду, необхідного для життя, праці в суспільстві, що покликане впливати на особистісні якості індивіда. З появою писемності досвід виховання вже фіксується, формулюються окремі педагогічні правила. Так, єгипетські папіруси містять «повчання», що стосуються дітей: «Вчення є основою життя, навчання дає благополуччя...», «Нехай твоя рука пише і уста читають, і проси ради у знаючих більше за тебе...» Таким чином, педагогіка пройшла довгий шлях розвитку, її перший етап — донауковий. Педагогічні знання цього етапу систематизовані на основі набутого емпіричного досвіду виховання і освіти у формі народної мудрості. Система цих знань відноситься до народної педагогіки у вигляді висновків, порад, рекомендацій, викладених у художній літературі, народній творчості (прислів'я, приказки, казки). Другий етап — виникнення теоретичних концепцій виховання й освіти спочатку в рамках філософії, потім, зХУІІст., педагогіка розвивається як самостійна наука. Третій етап — розвиток науки як системи. Велика заслуга в становленні педагогіки як науки належить Я.А. Коменському. Значний внесок у розробку наукових основ педагогіки внесли Ж.Ж. Руссо, І. Песта-лоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, С.Т. Шаць-кий, П.П. Блонський, В.О. Сухомлинський та ін. Визначення педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання вимагає розкриття ЇЇ основних категорій. Поняття «виховання» в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь. Гегель у «Філософії права» пише: «Людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості»1, тобто кожне наступне покоління стоїть Гегель. Філософія права. Соч. — Т. VII. — С. 203. 1.1. Предмет педагогіки
на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін.
Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічне цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки. Навчання — сам процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством. Освіта — це процес і результат засвоєння індивідом досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення індивіда до культурних цінностей людства. Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, які вивчають виховання, освіту, навчання. Педагогіка досліджує закономірності процесу виховання, його структуру і механізм, розробляє теорію і методику організації навчально-виховного процесу, його зміст, принципи, організаційні форми, методи, прийоми1. Таким чином, предметом педагогіки є закономірності, принципи організації процесу виховання, навчання, освіти, що передбачає визначення цілей, змісту, методів, форм, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності та спілкування особистості з метою забезпечення ЇЇ позитивних змін, формування і розвитку, а також аналіз результативності процесу і його корегування за необхідності. Педагогіка використовує і міждисциплінарні поняття: людина, особистість, формування індивідуальності, соціалізація та ін. Якщо поняття «людини» як біосоціальної істоти відбиває одночасно і біологічні, і соціальні якості, то поняття «особистості» означає специфічну суспільну особливість людини і пов'язане із засвоєнням матеріального і духовного досвіду, накопиченого люд- Педагогическая знциклопедия. — Т. 3. — М., 1996. — С. 281. Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
ством. Особистість наділена певним ступенем усвідомлення світу і самосвідомості. Індивід стає особистістю, коли він у змозі оцінити не лише оточуюче його середовище, але й своє становище в ньому і тим самим діяти свідомо і цілеспрямовано'.
Індивідуальність характеризує несхожість, своєрідність, відмінність однієї людини, особистості від іншої. Формування передбачає процес і результати цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності, а також спадковості особистості, її активності. Соціалізація особистості — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, елементів культури, установ, властивих суспільству, соціальних груп, до яких він належить. При цьому людина є не лише об'єктом, а й суб'єктом цього процесу. У процесі соціалізації людина не лише оволодіває досвідом, культурою, а й має можливість реалізувати себе в суспільстві як особистість, коли відбувається її соціальна адаптація і соціальна автономізація. «Соціальна адаптація передбачає активне пристосування індивіда до умов середовища, а соціальна автономізація — реалізацію сукупності установок на себе, стійкість у поведінці і стосунках, що відповідає уявленню особистості про себе, її самооцінку»2. Індивідуальний розвиток — ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності (від безпорадних і невпевнених рухів до рухів керованих, точних, координованих; від незнання до знання; від копіювання до оригінальної творчої роботи тощо). Проблема розвитку особистості пройшла довгий шлях свого становлення. Протягом багатьох років пануючою була релігійна точка зору: людина — арена боротьби між Богом і чортом. На зміну цьому напряму прийшло інше, яке визначило вирішальну роль середовища і виховання в розвитку дитини. Англійський філософ Локк зазначав, що «відмінності, які можна спостерігати в розумі і здібностях людей, обумовлюються не стільки природними задатками, скільки набутими навичками»3. Велику роль виховання 1 Психологические основьі формирования личности в педагогическом процессе. — М., 1981. - С. 15. - Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе - М., 2000. - С. 9. ' Джон Локк. Пед. сочин. — 1939. - С. 232. 1.1. Предмет педагогіки визначав Гельвецій, називаючи його всемогутнім: «Виховання робить нас тим, ким ми є»1. Просвітитель XVIII ст. Дідро не вважав, що виховання може все, він підкреслював, що виховання значить багато, але треба враховувати силу чи слабкість людини, ЇЇ здоров'я чи хворобу, темперамент, характер2. Так, виховання не може із будь-якої людини Платона чи Ра-фаеля створити, хоч би докладались до цього всі зусилля. У кінці XIX — на початку XX ст. з'явились нові теорії, які стверджували, що розвиток людини визначається природженими особливостями, і ніщо не в змозі їх змінити. Це біологізаторська теорія. Отже, існує біологізаторський підхід, який обумовлює розвиток особистості природними факторами, які притаманні їй з народження, і соціологізаторський, який передбачає перш за все соціальні фактори. Проте доцільно розглядати особистість як певну цілісність, у якій знаходить відбиток як біологічного, так і соціального. Сучасні вчені дійшли думки про те, що є визначальні фактори розвитку особистості: спадковість, середовище, виховання і активність особистості. Але розглядати ці фактори необхідно в їх діалектичній єдності, взаємодії, взаємовпливу. Спадковість передбачає відтворення в нащадків біологічної схожості з батьками — морфологічної, фізіологічної: форми тіла, зріст, колір очей, волосся тощо. Успадковувати можуть також і деякі особливості нервової системи, хвороби, патологічні явища, певні здібності. У людини, відповідно до даних фізіології, психології, природженими можуть бути не готові здібності, а лише потенційні можливості їх розвитку, тобто задатки, але їх розвиток, формування на цій основі здібностей (індивідуальних особливостей людини, які сприяють успішному виконанню діяльності) залежать від умов, які сприятливі або несприятливі для їх прояву та розвитку. Так, інтелектуальні здібності фатально не закладені в природі людини. Вони розвиваються разом із формуванням людини в цілому. Не закладені в генах і моральні якості людини. У цьому переконує досвід А.С. Макаренка, який довів, що навіть найбільш педагогічне запущені підлітки — звичайні діти, «здатні жити, працювати, здатні бути щасливими і здатні бути творцями»3. Один із вчених влучно сказав: «Коваль не передає своїм дітям у спадок свої біцепси або набуті навички, він вчить дітей своєму ремеслу»4. Гельвеций К.А. О человеке, его умственньїх способностях й его воспитании // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — С. 255. Дени Дидро. Систематическое опровержение книги Гельвеция «Человек» // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — С. 266, 269. Макаренко АС Твори в 7-ми т. - Т. V. — К., 1954. - С. 389. Цит. за книжкою Льюис Л. Человек й зволюция. — М., 1964. — С. 77. Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
Середовище — це оточення особистості, яке можна звести до трьох груп: — макрофактори, які впливають на соціалізацію всіх людей планети або дуже великі групи людей (космос, планета, світ, країна, держава, суспільство); — мезофактори впливають на великі групи людей, що визначаються за національними ознаками (етнос); за місцем і типом поселення (регіон, село, місто, селище); за відданням переваги тому чи іншому засобу комунікації (радіо, телебачення, кіно та ін.); — мікрофактори, які впливають безпосередньо на конкретну людину (сім'я, групи однолітків, громадські організації, школа). У процесі взаємодії людини з різними групами відбуваються її соціалізація і розвиток. Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізашї. Особливо значна роль виховання: 1) це процес, у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації; 2) воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організовувати різноманітні види діяльності (навчально-пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання. При цьому сучасна педагогіка спирається на теорію Л.С. Виготського про два рівні розвитку дітей: а) рівень актуального розвитку, котрий відбиває ті особливості, які вже склалися; б) зону найближчого розвитку, яка відбиває можливості досягнень в умовах співробітництва з дорослими; 3) виховання створює умови для стимулювання активності особистості в діяльності і спілкуванні. Особистість не пасивно сприймає спрямовані на неї впливи, а сама активно діє, вступає у відношення з іншими людьми. Виходячи з потреб і інтересів, які сформувалися, сама впливає на оточуючу мікросферу. Активність як риса особистості, якісна її характеристика визначається і зовнішнім впливом (середовищем, вихованням), але в процесі життєвої практики в індивіда формується внутрішня позиція, складається вибіркове ставлення до різних зовнішніх умов і впливів, що визначає розвиток особистості. Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище — це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності1. Див.: Новикова Л.И. Школа й среда. — М. — С. 4, 15—16. І 1.1. Предмет педагогіки 11 \ 4) у процесі виховання нейтралізуються негативні умови (шко-і ли, друзів, сім'ї тощо), що впливають на розвиток особистості. Отже, становленню особистості сприяє виховна система — комплекс, який включає в себе: виховні цілі; людей, що їх реалізують у процесі цілеспрямованої діяльності; стосунки, що виникають між її учасниками; освоєне середовище і управлінську діяльність, яка забезпечує життєздатність. Виховна система забезпечує розвиток особистості'. Щоб забезпечити успішне здійснення різних напрямів виховання, необхідне глибоке знання вікових і індивідуальних особливостей розвитку дитини в різних сферах діяльності особистості. В інтелектуальній сфері формуються цінності — знання, вміння, навички, в результаті засвоєння яких людина оволодіває соціальним досвідом, культурою, що сприяє переосмисленню мотивів, своїх потреб тощо. Розвиток особистості неможливий поза її емоційною сферою, що передбачає формування таких почуттів, як: співчуття, довіра, симпатія, совість, чуйність та ін. Щоб особистість володіла своїми потребами, почуттями, необхідно створювати позитивно насичене середовище, організовувати педагогічно спрямовану діяльність, спілкування. «Якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати; Якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчаються насильству; ,t- Якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати Якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються почувати постійну провину; ;, Якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навчаються тер Якщо дітей підтримують, вони навчаються впевненості в собі; Якщо дітей схвалюють, вони навчаються самоповаги; Якщо діти живуть в умовах справедливості, вони навчаються бути справедливими; "Ш Якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти; Якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності; і'!;" • Вони навчаються знаходити любов на землі» (Це своєрідний кодекс умов життя дитини)2. Формування мужності, сміливості, вимогливості до себе вимагає розвитку вольової сфери. Российская педагогическая знциклопедия. — Т. 1. — М., 1993 — С. 169. «Рідна школа», 1998. — № 4. — С. 34. Розділ 1, Предмет педагогіки та питання теорії виховання
Важливою умовою розвитку всіх сфер є саморегуляція як система внутрішнього забезпечення напряму дій, у якій розкриваєть- І ся активність суб'єкта. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.) |