Принцип стимулювання дитини до самовиховання

Виходячи з особливості виховання як двостороннього проце­су, треба постійно спонукати дитину до самовиховання як певно­го цілеспрямованого систематичного впливу на самого себе з ме­тою прищеплення собі бажаних якостей (моральних, фізичних,

Краткий справочник по педагогической технологии // Под ред. Н.Е. Щурко-вой. — М.: Новая школа, 1997. — С. 12.

Розділ 1, Предмет педагогіки та питання теорії виховання

розумових та ін.). Самовиховання — це діяльність людини з ме-І тою зміни своєї особистості. Початок цієї діяльності — самоана-1 ліз, для якого необхідні самоспостереження і самооцінка. У кож-1 ній людині повинна бути потреба до самокритики, самоконтролю І як шлях до самовдосконалення на противагу самовдоволенню. І Стимулювати школяра до самоаналізу можуть: прочитана книжка, ЇЇ герої, їх вчинки, приклад оточуючих людей, бажання самоствер­дження, твори-роздуми, відповіді на питання анкет та ін.

Так, Л.М. Толстой писав у щоденнику: «Я поганий собою, не­зграбний... Я роздратований, нудний для інших, нескромний, нетер­пимий і сором'язливий, як дитина. Я майже неук. Те, що я знаю, цьом}/ я навчився абияк сам, уривками, без зв'язку, без толку і то так мало. Я невтримний, нерішучий, непостійний, безглуздо марнослав­ний і запальний, як всі безхарактерні люди. Я не мужній. Я неохай­ний у житті і такий ледачий, що безділля зробилось для мене майже невід'ємною звичкою. Я розумний, але мій розум ще ніколи ні на | чому не був ґрунтовно випробуваний. У мене немає ні розуму прак- | тичного, ні розуму світського, ні розуму ділового. Я чесний, тобто люблю добро, зробив звичку любити його; і коли відхиляюсь від нього, буваю незадоволений собою і повертаюсь до нього з задово­ленням, але є речі, які люблю більше добра, — славу...»¹.

На основі самоаналізу Л.М. Толстой склав програму самови­ховання і в щоденнику записав:

«1) Не продумавши вчинку, будь нерішучим; продумавши, будь рішучим.

2) Кожній справі віддаватись сповна, намагаючись зробити її якнайкраще.

3) Завжди працюй.

4) Не бреши.

5) Не будь пихатим.

6) Не ворожи.

7) Не мрій.

8) Чим гірше становище, тим більше посилюй діяльність.

9) Зберігай порядок у фізичних і розумових заняттях.

10) У задоволенні кожного почуття, фізичного і морального, будь витриманий»².

Серед головних правил записує такі:

«1) Метою кожного вчинку повинно бути щастя близького.

2) Будь задоволений теперішнім.

3) Шукати випадків зробити добро».

Наступний етап самовиховання — складання програми само­виховання, її реалізація, що вимагає самоконтролю, звіту. Ці засо-

¹ Толстой Л.Н. Соч. в 22-х т. - Т. XXI. — М., 1985. — С. 125-

² Толстой Л.Н. Соч. в 22-х т. — Т. XXI. — М., 1985. - С. 112.

1.2. Сутність і принципи процесу виховання 43

би особисто використовуються людиною і йдуть від неї. Отже, самовиховання протікає найбільш активно і найбільш ефективно в тих випадках, коли вирішені такі завдання:

— у школярів сформовано бажання стати кращим;

— вони знають шляхи і засоби самовиховання і володіють ними (самоаналіз, самообов'язки, самоконтроль, самозвіт).

Стимулювання школярів до самовиховання забезпечує само­розвиток особистості вихованця, його самоактуалізацію.

Дослідження О.В. Киричука доводять, що самоактуалізація осо­бистості «як прагнення індивіда до більш певного виявлення і роз­витку своїх особистісних можливостей, фізичних, психічних та соці­альних потенцій передбачає наявність сприятливих соціально-пси­хологічних умов, що створюються в процесі педагогічної взаємодії...

Так, у педагогічній системі «контактний колектив—особистість» необхідною умовою самоактуалізації вихованця є його відповідне ста­новище (неофіційний статус) у підсистемі дружніх стосунків. У систе­мі «батьки—дитина» фактором самоактуалізації виступає форма сти­лю спілкування в сім'ї... В системі «масова комунікація—споживач» життєва енергія посилюється або послаблюється завдяки реальним людям, образам, символам, голосам, що їх сприймає вихованець за допомогою телебачення, радіо, кіно, газет, книг і журналів. Інтенсив­ність контакту, а звідси й рівень самоактуалізації залежить від «плю­ралізму» позицій дійових осіб, зразків для наслідування, змісту духов­них цінностей, що їх несуть у собі масові комунікації, від повернення кожній особі права самій розібратися у складному світі життя.

У системі «референтна група—індивід» самоактуалізації вихо­ванця сприяють задоволення соціогенних потреб (у визнанні, са­мовизначенні, самоствердженні і т.ін.), можливості почувати себе незалежним і самостійним.

У системі «педагог—вихованець» необхідною умовою самоактуа­лізації виступають діалогічний стиль взаємин між суб'єктами педа­гогічної взаємодії, гуманістичні стосунки, можливість задовольнити свої потреби у взаєморозумінні, співчутті, співпереживанні...»¹.

Стимулювання до самоактуалізації особистості передбачає певну соціальну адекватність виховання соціально-економічним умовам життя, реаліям політики, духовності суспільства, щоб здій­снювати соціальне загартування молоді, пов'язане з вольовими зусиллями для подолання негативного впливу соціуму, набуття со­ціального імунітету, стресостійкості, рефлексивної позиції².

Представимо структуру процесу самовиховання в табл. 3.

Радянська школа. — 1991. — № 5. — С. 36.

Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе.

- М., 2000. - С. 34., >

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Структура процесу самовиховання¹

Усвідомлення потреби, бажання

змінити себе, удосконалювати свої

особистісні якості

Визначення мети, програми, плану діяльності

Діяльність, спрямована на самозміну, самоудосконалення

Методи, прийоми, засоби діяльності, спрямованої на самовиховання

Поиск по сайту: