Поняття про організаційні форми навчання

Організаційна форма — поняття, яке належить до таких, що менш за все піддається визначенню. Навіть останні навчальні по­сібники, що підводять своєрідний підсумок накопичених знань, не вміщують чітких визначень. Так, М.А. Сорокін визначає їх як спільну діяльність вчителя і учнів у процесі навчання, що здійс­нюється в певному порядку і установленому режимі¹.

У деяких підручниках визначення поняття «організаційна фор­ма» підмінюється характеристикою класно-урочної форми.

Сорокин Н.А. Дидактика. — М., 1974. — С. 172

2.6. Форми організації навчання

, Це той випадок, як зазначає І.Я. Лернер, коли поняття недо­статньо визначене, але всі розуміють, про що йде мова.

Увага до організаційних форм навчання і до визначення по­няття необхідна, бо поза будь-якої організаційної форми навчан­ня не буває. Завжди навчання передбачає необхідність і немину­чість прямого або непрямого спілкування, в якому втілюється про­цес навчання — взаємодія вчителя й учнів. Будь-яке навчання передбачає часову і просторову характеристику, тобто суттєвими ознаками поняття «організаційна форма» є:

— характер спілкування;

— розподіл навчальне-організаційних функцій;

— добір і послідовність ланок навчальної роботи;

— режим — часовий і просторовий.

Таким чином, форми навчання визначаються як цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподі­лом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ла­нок навчальної роботи, режимом — часовим і просторовим.

Форми навчання пройшли довгий шлях розвитку. На ранніх стадіях розвитку людського суспільства навчання було органічно пов'язане з трудовою діяльністю людини. Діти навчались, наслі­дуючи дорослих. Із зміною мети, змісту, методів навчання, із змі­ною самого суспільства змінювались і форми навчання.

Найстаріша форма навчального процесу — індивідуальне на­вчання. Воно переважало і в Давній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує учбові завдання індивідуально, користу­ючись при цьому безпосередньою допомогою викладача (або ви­вчення підручника). Це найефективніше навчання, тому що до­зволяє враховувати особливості розвитку дитини, індивідуалізува­ти темп навчання, здійснювати контроль за ходом та наслідками навчальної роботи. Але індивідуальне навчання має і свої суттєві недоліки: воно потребує значних матеріальних витрат, учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками. Уже в XVI сто­річчі індивідуальне навчання піддавалось гострій критиці. Зараз індивідуальне навчання знаходить використання у формі репети­торства, доповнюючи колективне навчання.

У середньовічній школі широкого розповсюдження отримало індивідуально-групове навчання. Але групи буди непостійними, на­вчались діти з різним рівнем знань, неоднакові за своїм віком та розвитком.

Кожен учень самостійно вивчав те, що вимагав учитель, спи­раючись в основному на технічне запам'ятовування, багаторазове повторення матеріалу. Учитель викликав одного учня за іншим і вимагав відтворення вивченого.

Зростання міст, розвиток торговельних відношень, промисло­вості вимагали вдосконалення навчання, яке сприяло б встан'ов-ленню класно-урочної системи організації навчальної діяльності. Вперше чіткий розподіл на класи здійснив видатний педагог-гума-ніст Я. Штурм (1507—1589) в Страсбурзькій гімназії, де він розпо­ділив учнів на дев'ять класів.

Для кожного класу була розроблена програма. Наприкінці річ­ного курсу проводився екзамен. На чолі кожного класу стояв окре­мий викладач, який об'єднував у своїх руках все навчання. Але вся програма підпорядковувалась одній меті — забезпеченню гарного знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, але найбільш повного і глибокого обґрунтування вона знайшла в праці Я.А. Коменського «Велика дидактика» (1632). Він вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року. Навчальний рік повинен мати визначені поча-¹ ток та кінець, чотири періоди канікул.

Було розроблено програму навчання, розподілено зміст навчання за роками. Кожен день повинен був мати чотири години занять з ви­кладачем, чотири години самостійної роботи учнів, крім середи та суботи, коли після обіду заняття не проводились. Я.А. Коменський вважав можливим одночасне навчання великої кількості учнів (40—60 чоловік) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена - до 300 чоловік за умов виділення кращих учнів для проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителів., Близько чотирьохсот років класно-урочна система діє, вдос-, коналюється за участю тисяч учителів і видатних учених-педагогів.

Ідея Я.А. Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших отримала розповсюдження в Англії в кінці XVIII — на початку XIX століття і дістала назву белл-ланкастерсь-кої системи навчання. Названа за прізвищами її авторів — Белла, англійського священика-місіонера, і Ланкастера, англійського пе­дагога. Сутність системи полягала в тому, що вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших. Учитель не проводив занять з класом, він лише давав інструктаж старшим дітям.

На початку XX століття знову була зроблена спроба відмови­тися від класно-урочної системи навчання. У 1909 р. американсь­ка вчителька Еллен Паркхерст запропонувала будувати всю на­вчальну роботу у відповідності до так званого Дальтон-плану (свою назву дістав за назвою міста Дальтона, де він був застосований). Заняття за Дальтон-планом виключають класи, колективну роботу вчителя з учнями. Замість класів використовувалися лабораторії, в яких були зосереджені необхідні книги, таблиці, прилади, якими діти могли користуватися в процесі індивідуальних занять. У разі

2.6. Форми організації навчання

труднощів можуть звертатися за допомогою до вчителя. Вчитель давав кожному учневі індивідуальне завдання, орієнтовний план на день, пропонував раціональні методи виконання цього завдання. Виконавши завдання, учень складає залік і отримуває наступне за­вдання. Інтенсивність, швидкість праці залежали від самих учнів, тому кожний просувався вперед індивідуальними темпами.

У кінці XIX ст. у США з'явилася батавська система, яка перед­бачала розділення всього навчання на дві частини. Перша — про­ведення звичайних уроків, на яких учитель працював з усім клас-сом. Друга частина — індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають і мають труднощі в засвоєнні матеріалу, або з тими, хто бажає і може більш глибоко вивчати запропонований матеріал.

Концепцію^ диференціації навчання втілила мангеймська сис­тема. Доктор Йозеф Антон Зіккінгер (1858—1930) запровадив її в Німеччині, у Мангеймі.

Він поділив дітей на 4 групи: 1) основні класи — для дітей, що мають середні здібності (50—60 %); 2) класи — для учнів малоздіб­них, які, звичайно, не закінчують школу (20—30 %); 3) допоміжні класи — для розумове відсталих дітей (2—2,5 %); 4) класи — для обдарованих (20—25 %). З них 1,2 % — високообдаровані.

Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометрич­них обстежень і характеристик учителів. Тривалість навчання у кож­ній групі була різною: у першій — вісім років, у другій і третій — чотири роки, у четвертій — шість років.

Головний недолік системи в тому, що основана вона на уяв­ленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві ре­зультати розвитку учнів.

В американській школі застосовується і така форма як план Трампа, який відводить 40 % часу на навчання учнів у великих групах (100—150 чоловік), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 чоловік), та 40 % відводить на самостійну роботу. Його засновник Д. Ллойд апробував свою систему в 1956—1961 роках.

У педагогіці відома концепція, згідно з якою учні розробляли певний проект. Залежно від його спрямованості визначається зміст, методи і форми роботи учнів. Метод проектів знайшов застосуван­ня в експериментальній школі Дьюї (Чикаго, 1896—1903 pp.). Метод проектів, розроблений педагогом Вільямом X. Кілпатриком (1871— 1965), полягав у застосуванні ідеї Дьюї про виховання через дію. Замість традиційних предметів навчання були введені проекти, тобто своєрідні тематичні центри, які дозволяли дітям поєднати роботу і навчання, стимулювати пізнавальну діяльність.

Поиск по сайту: