Особливості процесу виховання

Виховання — процес цілеспрямований, який орієнтує виховате­ля і вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального пе­редбачення результатів процесу. «Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, —

Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе. - М, 2000. - С. 18-19.

1.2. Сутність і принципи процесу виховання 27

писав А.С. Макаренко, — причому в поняття «характер» я вкла­даю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання — геть усю картину людської особистості...»'.

Таким чином, мета забезпечує перспективний творчий харак­тер процесу виховання. К.Д. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би вам відповісти на запитання, що він хоче будувати — храм..., просто будинок, у якому жилося б затишно, красиві, але непотрібні уро­чисті ворота, якими милувалися б подорожні? Те ж саме повинні ви сказати і про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначи­ти вам мету своєї виховної діяльності»².

Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє, про що писав В.О. Сухомлинський: «Без наукового передбачення, без уміння за­кладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Необхідно нау­ково передбачити — в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше не­сподіваних нещасть»³.

Перші спроби сформулювати загальні цілі виховання зробили давні філософи, вважаючи, що цілі повинні відповідати об'єктив­ним потребам життя, й історія це підтвердила.

Так, стародавня Греція складалася з ряду міст-держав, одним І..... з яких була Спарта. Це військова держава, освітня програма якої була, спрямована на підтримання військових цілей. Тому з 8 до 18 років _? хлопчики перебували під опікою держави. З 18 до 20 років — строга військова підготовка, потім служба в армії. Цілі освіти концентрува­лись навколо розвитку таких рис, як: хоробрість, патріотизм, покір­ність, спритність, фізична сила.

Різким контрастом із Спартою були Афіни. Освітня програма приділяла велику увагу інтелектуальним та естетичним цілям: навчи­ти читати, писати, рахувати та ін., заняття спортом, музикою, ви­вчення історії, драми, поезії, риторики. Освіта була спрямована на ₍ розвиток індивідуальних особливостей, культури.

Протягом колоніального періоду США важливою метою вихован­ня було дати учням можливість читати і розуміти Біблію, а коли була отримана незалежність від Англії, стали інші конкретні цілі — забез­печення американців спільною мовою, технічною і сільськогосподар­ською освітою, прищеплення почуття патріотизму.

Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. — Т. 5. — К., 1954. — С. 105. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти т. — Т. 4. — К., 1952. — С. 25. Сухомлинський В.О. Твори в 5-ти т. — Т. З — К., 1997. — С. 327.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

У 1918 році комісія з реорганізації середньої освіти виділила сім основних напрямів формування особистості: здоров'я, самоконтроль, гідне домашнє оточення, набуття професії, громадянська освіта, гід­не використання дозвілля, етичні норми.

У 1938 році Національна Асоціація Освіти (НАО) обґрунтувала цілі виховання в умовах американської демократії, виділивши чоти­ри сфери: самореалізація особи, міжособистісні стосунки, економічна ефективність і громадянська відповідальність. У вітчизняній історії можна також виділити зміни характерних якостей суспільного ідеалу особистості: на початку століття — де­лікатність, істинна інтелігентність; після 1917 року — бойовитість, настирливість; сталінський період — заляканість, слухняність, конформізм; авторитарне правління — інертність, байдужість, па­сивність; перебудова (1 етап) — підприємництво, ініціативність, самостійність, творчий підхід...¹.

Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висуну­ли ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети вихо­вання. Всебічний розвиток особистості передбачає «розвиток різ­них боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань»².

Гармонійність розвитку потребує співвідносності зовнішнього та внутрішнього, узгодження, відповідності змісту формі (гармо­нійність відкидає розрив між свідомістю та поведінкою, словом та ділом тощо). Всебічний розвиток особистості не означає, що кож­на людина повинна стати універсальною. Кожен індивід не може «стати відразу і політиком, і математиком, і скрипалем, і балери­ною, і космонавтом, і тенором, і логіком, і шахістом... Мова йде про те, що кожна жива людина може і повинна бути розвинена стосовно тих загальних («універсальних») здібностей, які роблять її Людиною (а не хіміком чи токарем), тобто у відношенні мис­лення, моральності і здоров'я — до сучасного рівня. Всебічний розвиток особистості передбачає створення для всіх без винятку людей рівних реальних умов розвитку своїх здібностей у будь-якому напрямі»³.

Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості дикту­ються об'єктивними факторами розвитку суспільства. Така мета розглядається як ідеальна і в сучасних умовах, її реалізація сприяє підвищенню продуктивності праці. Чим більш освічені люди, тим швидше вони реагують на зміни в науці та техніці, першими впро­ваджують нововведення, ефективніше засвоюють спеціальності,

¹ Див. Громкоеа М.Т. Образование — стимул самообразования личности // Педа-гогика. - 1993. — № 3. - С. 21.

² Пед. знциклопедия. — С. 247.

' Ильенков 3. Об идолах й идеалах. — М., 1968. — С. 148—149..wjvraivdv, '''

1.2, Сутність і принципи процесу виховання 29

підвищують продуктивність праці за рахунок раціоналізаторства, відповідального ставлення до справи тощо. Підвищення освітньо­го рівня в розвинених капіталістичних країнах дає п'яту частину приросту річного валового національного продукту, вдвоє збіль­шує ріст продуктивності праці'.

Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція. Так, своїми економічними успіхами Японія зобов'яза­на різноманітності форм діяльності після середньої і спеціальної освіти, високому рівню підготовки кадрів і широті охоплення на­селення освітою. Компанії все частіше вимагають від випускників вузів не стільки навичок «моментальної придатності», скільки знань, на які «не вплинуть майбутні зміни в характері роботи»². Тому перед японською школою ставиться завдання досягти пев­ного вищого універсалізму, гармонійного поєднання фундаменталь­них та спеціальних знань. Саме науково-технічний прогрес сти­мулює обов'язкове комп'ютерне навчання, включаючи навчання основам програмування. За допомогою комп'ютерів організову­ється навчання різних предметів.

Спрямованість систем виховання і освіти на всебічний розви­ток особистості сприяє вирішенню проблеми підготовки талантів, бо чим сприятливіші умови їх розвитку, тим «більший урожай, який збирає суспільство»³.

Всебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує фор­мування духовної культури індивіда і суспільства в цілому. Духов­на культура як внутрішня культура, інтелігентність, душевне ба­гатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, іс­тини визначає і розумне використання нею вільного часу. Мета виховання диктується і необхідністю розумного функціонування демократичної держави, що вимагає від громадянина відповідаль­ності за свої дії, дисциплінованості, високої культури.

Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними фак­торами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховни­ми закладами, вихователями з врахуванням національно-регіональ­них, статево-вікових, індивідуальних особливостей, повинна до­повнюватися замовленням самої особистості — бути щасливою, розумною, здоровою, чесною та ін.

На сучасному етапі становлення України постало питання про розбудову її державності й суверенітету, що вимагає системи наці­онального виховання як цілеспрямованого, систематичного про-

Миронов В.Б. НТР й образование в капиталистических странах // Советская пе-

дагогика. - 1986. - № 12. - С. 122.

Там же. — С. 123.

Миронов В. Б. НТР й образование в капиталистических странах // Советская

педагогика. — 1986. — № 12. — С. 124.,._;....., „,........

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання reopif виховання

цесу з метою утвердження у свідомості кожного громадянина кра­їни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної культурної мовної єдності, підтримання виховних тради­цій, звичаїв народу.

Тому в державній національній програмі «Освіта: Україна XXI століття» головна мета національного виховання молоді на сучас­ному етапі визначається як формування особистісних рис громадя­нина України, що включає в себе національну самосвідомість, роз­винену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, тру­дову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

___ _____ Отже, можна говорити про

ієрархію цілей у педагогічній ді­яльності: мета як історичний іде­ал виховання; стратегічні й так­тичні цілі, спрямовані на форму­вання свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки школя­рів; цілі самовиховання і саморе-алізації, саморозвитку тощо.

«Мета виховання, — зазна­чає О.В. Киричук, — в єдності соціального змісту й психологічної форми ще не є власне компонентом реального виховного проце­су. Для цього вона повинна бути конкретизована»¹. Автор визначає етапи конкретизації;

1) за віковими ступенями;

2) за соціально-психологічними умовами того чи іншого ви­ховного закладу;

3) за раніше реалізованими цілями виховання, що здійснюєть­ся під час планування виховної роботи в окремих педагогічних системах (сім'я—дитина, вчитель—учень, контактний колектив— особистість і т.ін.), а її оптимальність залежить від рівня майстер­ності суб'єкта виховного впливу-.

Таким чином, конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації.

Так, «максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити»³, передбачає:

— виховання вільної особистості, яка має високий рівень са­мосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у за­гальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спад-

' Радянська школа.

² Там же.

³ Фрепе С. Изб. соч.: пер. с фр. — М., 1990. — С. 38—39.

/. 2. Сутність і принципи процесу виховання 31

шину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;

— виховання духовно багатої особистості, якій притаманна су­купність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потре­бу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, актив­ності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

— виховання практичної особистості, яка володіє основами еко­номіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї тощо.

2. Особливість виховного процесу і в тому, що виховання — це процес багатофакторного впливу на особистість.

Соціологічні дослідження О.В. Киричука дають йому підставу стверджувати, що «загальнолюдські І а культурно-національні цін­ності особи, її духовне ядро формуються в основному під впливом п'яти зовнішніх факторів (суб'єктів виховного впливу): 1) сім'ї; 2) школи (в особі вчителя, вихователя); 3) масових комунікацій;

4) первинного контактного колективу (групи, класу, об'єднання);

5) референтних (неформальних) груп»'.

Автор виявив, що на різних вікових етапах (дитинство, отроцтво, юність, молодість, дорослість) суб'єкти виховного впливу діють по-різному, хоча більшість факторів впливає на формуван­ня духовних цінностей особи, її аксеологічного потенціалу.

«Так, у молодшому шкільному віці сильнодіючим фактором ви­ховного впливу на формування соціальних установок і ціннісних орієнтацій дитини виступає особистість педагога, далі йдуть у по­рядку рейтингу — сім'я, первинний контактний колектив, засоби масової інформації, референтні групи...» У старшому шкільному віці на перше місце виступають референтні групи, далі — засоби масової інформації, первинний контактний колектив, сім'я, педагог².

3. Процес виховання передбачає концентричність організації виховного впливу на індивідуум. Дитина розвивається на всіх ві­кових етапах як цілісна особистість, і це вимагає одночасного формування різних якостей особистості: чесності, доброти, відпо­відальності, самостійності тощо.

4. Процесові виховання властива певна віддаленість результату від моменту безпосереднього виховного впливу.

5. Виховання — процес довготривалий і безперервний (Гельвецій говорив, що все його життя було лише довгим виховним проце­сом), який вимагає системи регулярного педагогічного впливу.

' Радянська школа. — 1991. — № 5. — С. 35. ' Там же.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

1.2. Сутність і принципи процесу виховання

6. Вихованню властива варіативність наслідків виховного впливу на особистість.

Ефективність виховного процесу, спрямованого на забезпечен­ня сприятливого для самореалізації дитини середовища, формування громадянина демократичного суспільства, доброго сім'янина, сум­лінного і відповідального працівника, споживача духовної культу­ри і т.ін. залежить також від реалізації основних принципів, тобто тих вимог, які визначають мету, зміст, методи, організацію вихо­вання. Принципи базуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з другого — на вимогах суспіль­ства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності.

Поиск по сайту: