Способи організації навчальної діяльності школярів

Ефективність використання різних форм навчання багато в чому зизначається способами організації навчальної діяльності школя-

Див.: Подласьт И.П. Педагогика: В 2 кн. — М, 1999. — Кн.

рів. Ці способи (форми) складалися протягом століть існування школи. Домінуючими є такі способи: індивідуальна, колективна] фронтальна і групова робота школярів.

Індивідуальна робота передбачає виконання школярем навчаль-) ного завдання самостійно на рівні його навчальних можливостей і без взаємодії з іншими школярами, використовуючи допомог вчителя безпосередньо чи опосередковано (коли виконує домаш­ню роботу на основі рекомендацій вчителя). Ця форма роботи знаходить застосування за умов програмованого, комп'ютерного навчання, при перевірці знань.

Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма уч­нями одного й того ж завдання під керівництвом учителя (фрон­тальна бесіда).

Колективний спосіб організації навчальної роботи передбачає спілкування, взаємодію учнів.

При колективній роботі:

— клас усвідомлює спільну мету, відповідальність за виконан­ня завдань, запропонованих учителем;

— здійснюється розподіл функцій, обов'язків, який враховує інтереси, здібності кожного учня, що дозволяє йому проявити себе в спільній діяльності;

— переважає атмосфера співробітництва і товариської взаємо­допомоги;

— існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед кла­сом і групою;

— підводяться підсумки виконаної роботи, дається відповідна соціальна оцінка діяльності всіх і кожного учасника окремо.

Групова робота — спосіб організації навчальних занять, при якому ставиться певне завдання для групи школярів. Позитивні результати групової роботи були одержані ще в кінці минулого століття. На початку XX століття в багатьох країнах цей спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності школярів одержав широкого застосування.

Групова робота передбачає, що:

— клас на занятті розбивається на декілька груп для розв'я­зання конкретних навчальних завдань;

— кожна група одержує певне завдання і виконує його разом під безпосереднім керівництвом лідера групи чи вчителя;

— завдання виконуються так, щоб враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

— склад групи набирається таким чином, щоб з максималь­
ною ефективністю для колективу могли реалізуватися можливості
кожного члена групи. Для цього враховувати: |

2.6. Форми організації навчання 355

— рівень досягнутого розвитку, засвоєних знань, умінь, нави­чок, особливо з таких предметів, як фізика, математика, мови;

— включати в групи учнів, які мають приблизно однаковий темп роботи;

— у групах повинні бути школярі з різним рівнем інформова-ності, щоб вони мали можливість збагачувати один одного, ствер­джувати себе у рамках конкретної проблеми, в певній галузі;

— враховувати соціально-психологічні фактори. Наприклад, не включати до одної групи тих, які негативно ставляться один до одного.

Розрізняють такі форми групової роботи: ланкові, бригадні, парні.

Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та осмислюють інформацію, обговорюють, здійсню­ють взаємоконтроль. Усі учні працюють над єдиним завданням. Наприклад, при вивченні нового вчитель пояснює матеріал, а по­тім у групах здійснюється повторний розбір за питаннями, які запропонував учитель. Після цього проводиться взаємоконтроль.

Результативності роботи сприяє:

— вміле формування ланок (хтось повинен уміти планувати спіль­ну навчально-пізнавальну діяльність, налагоджувати контакти);

— оптимальна кількість школярів (4—5 чоловік);

— створення змішаних груп (учні з високими навчальними мож­ливостями, середніми, низькими, бо ланки, що складаються тільки з учнів з низькими можливостями, майже не функціонують);

— оптимальна тривалість роботи для різних вікових груп (5—7 хвилин — молодші школярі, 10—15 — середні, 15—20 — старші).

Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп уч­нів для виконання певних навчальних завдань. Розрізняють коо­перативне-групову (кожна група виконує частину загального за­вдання, що доцільно при вивченні великого за обсягом матеріалу) та диференційовано-групову форму організації роботи учнів з різ­ними навчальними можливостями, тобто проводиться диференці­ація завдань залежно від рівня навчальних можливостей школярів.

Парна робота. Цей спосіб організації навчальної роботи шко­лярів різнобічно розкритий у працях В.К. Дьяченка¹. Він виходить з того, що учень засвоює швидко й якісно те, що відразу після засвоєння нової інформації застосовує на ділі або переказує іншо­му, тобто відбувається спілкування між тими, хто навчається.

Наприклад, взаємні диктанти*. Один учень з пари читає текст, другий пише. Інший текст пише той, хто читав, а читає той, хто писав. Потім кожний бере зошит свого партнера і перевіряє напи-

Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. — М., 1991. — С. 13—14.

сане. Потім відкривають картки і за картками перевіряють удруге, уже разом, спочатку один диктант, потім — другий. Той, хто при­пустився помилок, під контролем того, хто диктував, робить ус­ний аналіз своїх помилок. Кожний у своєму зошиті записує аналіз своїх помилок. Знову беруть зошити один одного, передивляють-и ся і ставлять свої підписи: «Перевірив такий-то».

Наведемо приклад парної роботи з досвіду вчителя О.Г. Ривіна," про якого пише В.К.Дьяченко'.

Підручник складається з параграфів, статей, абзаців. О.Г. Ривін ввів поабзацне опрацьовування кожної статті, тексту параграфа. Учень опрацьовує перший абзац у парі з другим, другий абзац з третім, третій — з четвертим і т.д. Як іде робота з першим? Хтось з учнів пари читає перший абзац тексту, потім аналізує його: про що гово­риться в тексті? Який заголовок пропонуєш? Чому вважаєш, що за­головок виражає зміст абзацу? Учні прочитують текст, дискутують, шліфують спільне формулювання заголовка, записують його. Пара розпадається. Перший і другий учні починають роботу в інших па­рах. Спочатку обмінюються зошитами, питають: «Слухати чи розпо­відати?». Якщо партнер відповідає: «Слухати», то учень повинен роз­повісти про те, що засвоїв у першій парі, питає, чи немає питань. Після цього проводиться робота за другим абзацом так само, як і за першим. Таким чином, вивчення параграфа закінчується складан­ням його плану

Приклад парної роботи можна знайти в описі досвіду у В.Ф. Ша-талова. Перед екзаменами В.Ф. Шаталов відповідає на всі питання екзаменаційних білетів. Потім пропонує всім учням підготуватися, і на наступному уроці бажаючі відповідають біля дошки на будь-яке питання екзаменаційних білетів. Відмінна відповідь на питання дає право учневі екзаменувати інших, але тільки з того питання, на яке відповів учителю. На стенді вивішується відомість. На ній по вертикалі прізвища дітей, а по горизонталі — питання, з яких екза­менує своїх товаришів той чи інший учень. У класі багато хто стає екзаменаторами та екзаменованими. У відомість відмітка ставиться ручкою тільки за згодою екзаменованого.

Узагальнення висновків досліджень з проблеми дидактично-цілеспрямованого співробітництва учнів у навчанні (починаючи з 80-х років) свідчить, «що за сумісної навчальної діяльності»:

— зростає обсяг матеріалу, що засвоюється, і глибина його ус­відомлення;

— підвищується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;

— менше часу витрачається на формування знань і умінь;

Див.: Дьяченко В.К. Сотрудничєство в обучении. — М., 1991. — 192 с.

2.6. Форми організації навчання _________________________ 357

— знижуються дисциплінарні труднощі, які обумовлені дефек­тами навчальної мотивації;

— учні одержують більше задоволення від занять, більш ком­фортно відчувають себе в школі;

— змінюється характер взаємостосунків між учнями;

— різко зростає згуртованість класу, при цьому само- і взає­модопомога зростає одночасно з критичністю, із здатністю адек­ватно оцінювати свої і чужі можливості;

— учні набувають важливіших соціальних навичок: такт, від­повідальність, уміння будувати свою поведінку з врахуванням по­зицій інших людей, гуманістичні мотиви спілкування;

— учитель одержує можливість індивідуалізувати навчання, враховуючи при розподілі на групи взаємодії нахили дітей, рівень їх підготовки, темп роботи;

— «виховна» робота вчителя стає необхідною умовою групово­го навчання, тому що всі групи у своєму становленні проходять стадію «конфліктних ситуацій...»¹.

Короткі висновки:

Процес навчання передбачає певні форми його організації, які пройшли довгий історичний шлях: індивідуальне навчання, індиві­дуально-групове, класно-урочна система. Школа використовувала белл-ланкастерську систему, дальтон-план, мангеймську систему, метод проектів, план Трампа та інші форми. Найбільшого поши­рення одержав урок, який також пройшов багаторічний шлях удо­сконалення від традиційного комбінованого до нестандартних уро­ків у сучасній школі (уроки-екскурсії, уроки-прес-конференції; те­атралізовані уроки, уроки-аукціони, уроки-телемости тощо). Функціонують у школах факультативи, удосконалюється організа­ція домашньої роботи, проведення додаткових занять і консультацій.

Вимоги результативності навчання сприяли науковій розробці шляхів оптимальної організації навчальної діяльності школярів у різних формах навчання. Теорія педагогіки і практика школи знову звернулись до організації, поряд з індивідуальною і фронта­льною до колективної та групової роботи учнів у ланках, брига­дах, парах. Способи навчальної роботи школярів обумовлені від­носинами між учителем і учнями у процесі вирішення навчальних завдань. Відношення «вчитель—клас» — це фронтальна робота, «вчитель—клас—учень» — колективна, «вчитель—група учнів» — групова, «вчитель—учень» — індивідуальна.

Усі питання, що розглядаються, пов'язані не тільки між со­бою, але і з метою, методами, засобами навчання, тому ефектив-

Цитується за: Зимняя Й.А. Психологическая психология. — Ростов-на-Д. — 1997.
- С. 411..'•••*..

358 Розділ 2. Дидактика

ність використання форм навчання визначається рядом факторів; позитивною мотивацією навчання школярів, оптимізацією навчаль­но-виховного процесу, творчим потенціалом учителя тощо.

Питання для обговорення

1. У чому вбачаєте позитивні і негативні боки відомих вам форм навчання?

2. Що, на вашу думку, дозволяє структурно правильно сплану­вати урок? Чому?

3. Як забезпечити на уроці позитивну мотивацію навчальної діяльності школярів? Свідому дисципліну? Хорошу робочу атмос­феру? (Допомогти розв'язати ці питання може книга: Древс У., Фурманн 3. Организация урока в вопросах й ответах. — М., 1984. - 62 с.).

4. В одній із газетних публікацій (Правда. — 1980. — 2 дек.) під рубрикою «Розмова в учительській» повідомлялося про непе­редбачений випадок на уроці:

«На уроці в 6-А розбирали помилки в диктанті.

— Як ти напишеш «НЕ» з дієсловами, Миколо Сергєєв? — спита­ла Олена Іванівна, недавня випускниця педінституту. І замість відпо­віді почула голосне «няв». Почервонілий Микола нахилився і, пхика­ючи, почав заштовхувати щось у портфель. Нявкання посилилось... Діти зашуміли, засміялися, хтось зіскочив з місця...

— Що у тебе там? — суворо спитала Миколу вчителька, хоча і так усе було зрозуміло. Сергєєв почав ще енергійніше утрамбовувати вміст портфеля, який, здавалося, сам не тільки нявчав, але і репету­вав і підстрибував.

— Це кошеня, — пояснив нарешті Микола. — Його викинули, ма­буть, воно бездомне і голодне.

Очі хлопчика довірливо і щиро дивилися на Олену Іванівну. Тим часом полонений, худючий і брудний, виліз з портфеля і, обтрушую­чись, непевно перебираючи лапами, поплентався до дошки.

— Відповідати вийшов! — сказав хтось дотепно...»

— Як би ви повели себе на місці вчительки?

5. Ви вчитель. Почався урок. Ви забезпечили увагу школярів. Раптом відкриваються двері і входить учень, який запізнився. Знову починається урок. Входить другий учень, що запізнився.

— Як ви будете реагувати на це? Чому?

Поиск по сайту: