Зміст громадянського виховання

Виховання громадянина передбачає передусім свідомого почут­тя любові до Вітчизни, народу, почуття патріотизму, що передбачає:

— національну самосвідомість людини, осмислення мораль­них і культурних цінностей країни, відповідальності перед своєю нацією, збереження рідної мови;

¹ Сухомлинська О.В. та ін. Концепція громадянського виховання особистості в умо­вах розвитку української державності // Педагогічна газета. — 2000. — № 6.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

— гордість за успіхи дер­жави, біль за невдачі;

— усвідомлення свого глибокого зв'язку з народом, участь у його справах;

— збереження і примно­ження традицій, звичаїв, об­рядів рідної країни;

— знання символіки своєї Батьківщини;

— знання історії свого на­роду, роду, прихильність до рід­них місць.

Г. Ващенко перерахував ті гасла, під якими має проводитися виховання української молоді. Серед них одне із головних — молодь мусить чітко уявляти собі, в чому благо Батьківщини, а саме:

1. Державна незалежність, можливість для українського наро­ду вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релі­гійне життя.

2. Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану і таке інше, в одну спільноту, що пройнята єдиними творчими прагнен­нями і високим патріотизмом.

3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад у суспільстві, в той же час забезпечував особисті права й волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібно­стей, спрямованих у бік громадського добра.

4. Справедливий соціальний устрій, при якому зникала б і не­можлива була б боротьба між окремими групами суспільства.

5. Високий рівень народного господарства й справедлива ор­ганізація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх гро­мадян, була позбавлена елементів експлуатації.

6. Розквіт духовної культури українського народу, науки, мис­тецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі...¹.

В.О. Сухомлинський справжню громадянськість бачив у мо­ральній відповідальності за все, що робиться на рідній землі: не-примиреність до недоліків, гаряче прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Вітчизни².

¹ Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. — 190 с.

- Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-тм т. -• Т. І. — Киї», 1976.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

Важливе місце в змісті гро­мадянського виховання посідає формування культури міжетніч­них відносин, яка «проявляєть­ся в повазі інтересів, прав, са­мобутності великих і малих на­родів, готовності й умінні йти на компроміси з різними етніч­ними, релігійними групами заради соціального миру в державі»¹, розвиток планетарної свідомості, яка включає почуття єдності й уні­кальності життя на Землі, що вимагає мирного співіснування всіх народів, країн. Одним із компонентів громадянського виховання шко­лярів є оволодіння ними правовою і політичною культурою.

Оволодіння правовою культурою сприяє розвитку правосвідо­мості особистості, тобто усвідомленню своїх прав, свобод, обов'яз­ків, ставлення до закону, державної влади.

Політична культура — одна із сфер духовного життя людини, що характеризує її досягнення в засвоєнні політичних знань, умінь, норм та традицій політичної діяльності, які дозволяють учневі регулювати свої політичні дії, поведінку.

Сформованість політичної культури членів суспільства сприяє: стабілізації на конституційних засадах внутрішнього становища в суспільстві; розробці певного політичного курсу розвитку пра­вового демократичного суспільства у вільному політичному діа­лозі; вихованню ціннісного відношення до загальнолюдських глобальних проблем світу, соціальних груп, окремих особистос­тей, їх діяльності; становленню громадської думки, позитивних стійких мотивів діяльності і вчинків суб'єктів; виявленню висо­ких морально-політичних якостей особистості: чесності, справе­дливості, відвертості, принциповості, толерантності тощо.

Основними завданнями формування політичної культури шко­лярів є:

— виховання в учнів інтересу до політики, до політичних знань, політичної літератури, історичних документів;

— виховання потреби в політичній самоосвіті (оволодівати по­літичними знаннями, вміннями, розширяти політичний кругозір);

— формування вмінь аналізувати і оцінювати суспільно-полі­тичні події, які відбуваються в країні, світі;

— сприяння засвоєнню учнями політичних норм, цінностей, традицій своєї країни;

Сухомлинська О. В. та ін. Концепція громадянського виховання особистості в умо­вах розвитку української державності // Педагогічна газета. — 2000. — № 6. — С. 5.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії вихованн

— виховання потреби у молоді брати участь у суспільно-полі-І тичній діяльності на засадах демократизму, вагомості, терпимості до| інакомислення, поваги до законно створених державних інститутів;!

— виховання єдності мотивів, знань, переконань, слова і діла| як основи політичної культури.

Виховання громадянськості як інтегративної риси особистості І включає також її дбайливе ставлення до природи, моральність, [ культуру поведінки, потребу в праці та ін.

Щоб забезпечити громадянську освіченість школярів, необхідно І визначити сукупність ціннісних орієнтацій, які формують ставлен-1 ня людини до оточуючого її світу, що вимагає оволодіння школя­рами певними знаннями, а саме¹:

— культурологічними, ядром яких є уявлення про суть грома­дянського суспільства, систему соціального забезпечення й соціаль­ного захисту, соціальної поведінки про культурні надбання своєї нації та нації інших народів, історію, традиції країни та ін.;

— аксіологічними (про громадянські, демократичні, загально­людські й національні цінності);

— правовими — знання щодо Конституції як основного зако­ну, основ конституційного ладу, порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядуван­ня, знань прав людини, механізмів їх захисту, обов'язків і відпові­дальності та ін.;

— політичними, що передбачає знання певних теорій, законів суспільного розвитку, державних органів, традицій, політичного життя, державної символіки своєї країни, її історичного походжен­ня, політичних прав та свобод людини, поточної політики тощо;

— економічними знаннями щодо економіки своєї держави та інших держав, суті ринкових відносин тощо;

— соціальне-психологічними знаннями щодо суті владно-під­владних відносин, мотивації соціальних дій, інформаційного впливу на свідомість виборців, способів розв'язання конфліктних ситуа­цій, форм комунікативної взаємодії.

Знання сприяють розвитку громадянського мислення, яке не­можливе без оволодіння уміннями²:

— критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;

— приймати виважені рішення з урахуванням юридичних норм;

— послідовно відстоювати свої права;

— давати аналіз причин політичних або соціально-політичних явищ, провищати дії їх учасників;

¹ Жадан І.В. та ін. Концепція громадянської освіти в Україні // Педагогічна газе­та. - 2000. - № 11. - С. 5.

: ² Жадан І. В. та ін. Концепція громадянської освіти в Україні // Педагогічна газе­та. - 2000. - № 11. - С. 5.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу ________________ 113

— аргументовано, логічно вести політичну дискусію, виявляти терпимість до іншої позиції;

— розробляти стратегію розв'язання проблемної ситуації, оці­нювати свої ідеї з позиції іншого;

— володіти культурою міжгрупових і міжособистих відносин.

Виховання громадянськості передбачає також створення умов для конкретних вчинків, дії учнів, їх суспільно-політичної діяльності. Мотивами цих вчинків, дій можуть бути інтерес до політики, до суспільної праці, бажання самоутвердитися в цій галузі тощо.

Вивчення мотивів участі школярів у суспільній діяльності свідчить, що школярів спонукає до діяльності можливість роз­ширювати свої пізнання життя, збагачувати досвід, здійснюва­ти самоосвіту, встановлювати контакти з однокласниками, ствер­джувати себе серед однолітків та ін. Причиною байдужого став­лення до суспільно-політичної діяльності є: нав'язування справ з боку старших, нецікаві заходи, невпевненість у собі, незібра-ність, невимогливість класного колективу, незадоволеність жит­тям та ін.

Тому завдання вихователя — стимулювати суспільно-політич­ну діяльність школярів, яка сприяє всебічному розвитку особис­тості.

Ще М.Г. Чернишевський зауважував, що участь людини в су­спільно-політичному житті є однією з необхідних умов ЇЇ розвит­ку, формування її духовного складу, бо це найкраща школа для розвитку в людини істинно людської гідності.

Чернишевський писав, що з двох людей, однаково обдарова­них природою, той буде мати більш широкий погляд на життя, хто звик до активної участі в суспільному житті. Коли ж думки людини зосереджені виключно на дрібних піклуваннях про дрібні справи, то збіднюється розум і серце людини. Така людина мимо­волі перетворюється в обивателя. Краще не розвиватися людині, ніж розвиватися без впливу думки про суспільні справи, без впли­ву почуттів, які спонукаються участю в них. «Коли з кола моїх спостережень, із сфери дій, в якій я обертаюся, виключені ідеї та спонукання, що мають предметом спільну користь, тобто виклю­чені громадянські мотиви, що мені залишається? У чому лишаєть­ся мені брати участь? Залишається морочлива метушня окремих людей з особистими вузькими клопотами про свою кишеню, про своє черевце або про свої забави»¹.

У демократичному суспільстві школярі можуть самі визначити свою участь у суспільних дитячих та юнацьких організаціях, свої позиції з основних політичних програм, способи підтримки, що

Чернишеасокий М.Г. — Т. V. - С. 168—169.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

потребує від них компетентності, активності, ініціативності, това­риськості, настійливості. Г.А. Амінев, А.О. Копаньова включають як елемент політичної культури політичний самоконтроль, що при­пускає співвідношення, аналіз особистістю відповідності особис­того стилю життя, власних політичних орієнтацій та цінностей з політичними ідеалами та цінностями суспільства, щоб уникнути критиканства, політичного лицемірства¹.

Поиск по сайту: