Учнівське самоврядування

Учнівське самоврядування — форма організації самими дітьми цікавої для них і різноманітної життєдіяльності колективу, що передбачає делегування обраним колективом особам право пла­нувати суспільну життєдіяльність, розподіляти доручення, оціню­вати якість їх виконання та ін.

Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. — Т. 5. — К., 1954. — С. 195—205, 76—81.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Широкий розвиток самоврядування набуло в 20-ті роки XX ст. в США, Німеччині, Англії. Значний внесок у розробку теорії й практики самоврядування зробили Н.К. Крупська, С.Т. Шацький.

А.С. Макаренко не лише теоретично обгрунтував проблему, а й реалізував свої ідеї в організації практичної діяльності дитячих колективів у колонії ім. Горького та в комуні ім. Дзержинського.

ЗО—50-ті роки характеризуються занепадом дитячого самовря­дування. І лише з 60-х років XX ст. почалося відродження цієї форми організації життєдіяльності колективу.

Значення учнівського самоврядування в тому, що воно:

— сприяє соціалізації особистості, бо допомагає школярам від­чувати складність соціальних відношень, формувати соціальну по­зицію, виявляти свої можливості у реалізації лідерських функцій;

— забезпечує виховання якостей, які необхідні для подолання складностей соціального життя;

— розвиває організаторські здібності школярів, збільшуючи кількість умілих організаторів конкретних справ;

— формує почуття відповідальності;

— виховує самостійність як рису людини, її ініціативність;

— розвиває відношення взаємної відповідальності;

— сприяє самоактивізації, здійсненню саморегулювання, са­моконтролю. Самоактивізація передбачає залучення членів колек­тиву до різних сфер діяльності. Організаційне саморегулювання забезпечує управління процесом розв'язання різноманітних за­вдань.

Самоконтроль пов'язаний з постійним самоаналізом органами самоуправління, окремими організаторами своєї діяльності та по­шуком на цій основі ефективних шляхів удосконалення роботи.

За змістом робота колективів може бути спрямована:

— на організацію трудової діяльності школярів. Це створення учнівських кооперативів для розв'язання особистих економічних питань, суспільно-корисна праця, самообслуговування, допомога вчителям в обладнанні навчальних кабінетів та ін.;

— на організацію дозвілля, що дозволяє розвивати здібності, нахили дітей, дає можливість для спілкування, самовираження, самоствердження (гуртки, шкільні театри, музеї, клубні об'єднан­ня «Дитячий орден милосердя», «Школа юних парламентаріїв», «Діти — члени ООН» та ін.);

— на організацію добрих справ: допомога ветеранам війни і праці, пенсіонерам, інвалідам, хворим;

— на організацію виховної роботи з молодшими школярами, організацію допомоги в навчанні ровесникам і молодшим;

— на організацію природоохоронної діяльності (юні екологи).

1.6. Дитина і колектив ___________________________________185

Різні дитячі організації можуть бути постійними, що, як пра­вило, діють на базі шкіл, за місцем проживання, а також тимчасо­вими (туристські групи, учасники секцій допомоги та ін.).

Зміст, форми роботи визначаються в залежності від умов ро­боти дитячого самоврядування, традицій, накопиченого досвіду, інтересів школярів.

Умови успішності дитячого самоврядування:

1. Діяльнісний підхід в організації і проведенні конкретної ро­боти, ефективність якої передбачає:

— створення тимчасових органів самоврядування в залежності від конкретних завдань, що стоять перед колективом;

— прийняття рішення про створення цих органів здійснюєть­ся лише учнівським колективом, громадськими організаціями, а в їхньому складі повинні бути лише ті школярі, які безпосеред­ньо беруть участь у розв'язанні конкретного завдання;

— щоб органи самоврядування (незалежно від строку, на який вони обрані) звітували перед колективом про виконання постав­лених завдань¹.

2. Підготовка школярів до організаторської діяльності, спрямо­ваної на оволодіння школярами знаннями й уміннями організа­торської роботи. Так, A.M. Лутошкін відзначає, що хороша орга­нізаторська справа залежить від:

знання людей, з якими працюєш; знання законів розвитку колективу; якостей особистості самого організатора; знання особливостей організаторської роботи; знання справи, яку організуєш; уміння практично організувати².

Реалізації цієї умови сприяють спеціальні семінари, на яких учні оволодівають знаннями, досвідом планувати, обговорювати справу, розподіляти обов'язки серед товаришів, здійснювати конт­роль і самоконтроль та ін.

Ця робота сприяє формуванню у школярів організаторських здібностей — «таке поєднання індивідуальних якостей особистос­ті, яке дозволяє людині швидко, надійно, впевнено організовува­ти людей на виконання певної справи³.

У книзі A.M. Лутошкіна представлено ці якості особистості:

«компетентність — знання тієї справи, яку необхідно органі­зувати;

активність —уміння діяти енергійно, наполегливо при розв'я­занні практичних завдань;

' Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в шко-

ле. - М, 2000. - С. 102.

² Лутошкин А.Н. Как вести за собой. — М., 1981. — С. 15. ' Лутошкин А.Н. Как вести за собой. — М., 1981. — С. 60.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

ініціативність — особливий творчий вияв активності, висунення ідей, пропозицій;

товариськість — відкритість до інших, готовність спілкуватися, потреба мати контакти з людьми;

кмітливість — здібність доходити до сутності явищ, бачити їх причини і наслідки, визначати головне;

наполегливість — виявлення сили волі, завзятості, вміння дово­дити справу до кінця;

самоволодіння — здатність до контролю за своїми почуттями, своєю поведінкою в складних ситуаціях;

працездатність — витривалість, здатність вести напружену ро­боту тривалий час, не стомлюватися;

спостережливість — уміння бачити, мимохідь відзначати знамен­не, зберігати в пам'яті деталі;

самостійність — незалежність у прийнятті рішень, уміння самому знаходити шляхи виконання завдань, брати на себе відповідальність;

організованість — здібність підкорятися необхідному режиму. роботи, планувати свою діяльність, проявляти послідовність, зібра­ність»'.

3. Створення ситуації вибору, коли школярі самі визначають шляхи розв'язання поставлених завдань. Саме прийняття рішення і є певним стрижнем формування мотивів групових дій. Так, має­мо загони фольклористів, які займаються пошуками скарбів усної народної творчості, дослідженням народного побуту; правдолю­бів — юних істориків, які пропагують здобуті й заборонені раніше сторінки національної історії, літератури; котигорошківців — від­повідальних за спортивно-оздоровчу роботу, відродження спор­тивних козацьких забав тощо.

4. Коректна по відношенню до школярів підтримка вихователів, що передбачає як демократичність у стосунках вихователів і школя­рів, так і допомогу в організації, проведенні тієї чи іншої роботи, забезпечення можливості для всіх членів колективу висувати ідеї, пропонувати проекти, одержувати підтримку в їхньому втіленні у життя.

Отже, самоврядування, з одного боку, реалізує мету, яка від­повідає потребам школярів, дає їм можливість виявити свої здіб­ності, задовольнити інтереси, а з іншого — переслідує виховну мету дорослих, вихователів.

Поиск по сайту: