АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Словесні методи

Читайте также:
  1. I. ГИМНАСТИКА, ЕЕ ЗАДАЧИ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ
  2. I. Методические основы
  3. II. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ДЛЯ ВЫПОЛНЕНИЯ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ
  4. II. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКАЯ КАРТА ДИСЦИПЛИНЫ
  5. III. УЧЕБНО – МЕТОДИЧЕСКИЕ МАТЕРИАЛЫ ПО КУРСУ «ИСТОРИЯ ЗАРУБЕЖНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ К. XIX – НАЧ. XX В.»
  6. IV ИНФОРМАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ.
  7. VI. Матеріали методичного забезпечення заняття
  8. VI.УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ
  9. VIII. Методика экспресс-диагностики педагогической направленности учителя (Ю.А. Кореляков, 1997)
  10. Адміністративні методи державного управління.
  11. Адміністративні методи менеджменту
  12. Адміністративні методи регулювання зовнішньої торгівлі.

До них належать усне викладання знань (лекція, пояснення, розповідь), бесіда, диспут, рольова гра, драматизація, робота з кни­гою. Загальним для всіх цих методів є слово (усне чи писемне) як джерело знань, хоча кожен із методів має свої особливості.

Усний виклад. Під викладом учителя розуміємо представлення учням навчального матеріалу за допомогою слова з метою форму­вання у них знань, умінь, переконань. Це — монологічна форма навчальної роботи. Викладач повідомляє інформацію, учень сприй­має її, осмислює, запам'ятовує, а потім репродуктує засвоєне. Живе слово вчителя може поєднуватися з іншими засобами: читанням книги, демонстрацією картини, проведенням дослідів, показами, як виконуються дії (читати, співати, писати тощо). Цей метод ви­магає багатопланової діяльності педагога:

— виклад певного фрагмента навчального матеріалу;

— встановлення контакту з класом;

— стимулювання учнів до сприймання матеріалу;

— керівництво пізнавальною діяльністю школярів;

— передбачення свого викладу, його змісту, форм і самооцінки.


2.5. Методи навчання 315

Але саме на цей метод припадає в середньому 51,8 %, в той час як на долю підручника як джерела інформації припадає 19,3 %'.

Види усного викладу:

Розповідь — живий, образний, емоційний виклад будь-якого питання, недовгий за часом, що містить переважно фактичний матеріал.

Розповідь учителя широко застосовується в усіх класах серед­ньої школи, однак у початковій та неповній середній школі вона використовується значно більше, ніж у старших класах. Розповідь в основному знаходить застосування у викладанні історії, літера­тури, географії, хоча її використовують учителі інших дисциплін. Вона триває до 15 хвилин у молодших класах і до 25 хвилин — у старших. Така тривалість забезпечує увагу до розповіді.

Виділяють розповіді: художні, науково-популярні, описові.

Художня розповідь у своїй основі становить образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, у молодших класах ви­користовують розповіді про тварин, географічні відкриття, у стар­ших — історії створення художніх творів тощо).

Науково-популярна розповідь заснована на аналізі фактичного матеріалу. У цьому випадку виклад пов'язаний з теоретичним ма­теріалом, з абстрактними поняттями. Під час викладу учні повин­ні слідкувати за ходом аргументації, за тим, як із одного твер­дження витікає інше, як аналіз і синтез допомагають формулюва­ти висновки. Цей вид розповіді як складна форма викладу використовується переважно у старших класах.

Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'ятників, музею-садиби та ін.).

Пояснення — доказовий виклад матеріалу вчителем, пов'яза­ний з вивченням правил, математичних дій, законів, явищ. Учи­тель висуває певну тезу і подає систему її обґрунтування.

Шкільна лекція — виклад учителем проблеми, важливого питан­ня навчальної програми. Як метод навчання лекція використовуєть­ся переважно у старших класах. Залежно від дидактичної мети розріз­няють лекції, у яких зміст безпосередньо доводиться до учнів у гото­вому для запам'ятовування вигляді. Більш складний характер має проблемна лекція. Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяє: запис основної думки, тез, конспектування, складання плану та ін.

У чому ж позитивні позиції цих методів?

1. Слово вчителя не тільки несе інформацію, але й керує одно­часно пізнавальною діяльністю учнів, готуючи до сприйняття, впливаючи на думки і почуття учнів одночасно.

u Зорина Л.Я. Слово учителя в учебном процессе. — М., 1984. — С. 12.


316 ___________________________________ Розділ 2. Дидактика

2. Учитель не лише повідомляє учням певну інформацію, але й виявляє своє ставлення до них, бо, викладаючи матеріал, пере­конує учнів. Таким чином, живе слово зберігає в собі великі виховні можливості.

3. Викладання забезпечує системність у вивченні програмово­го матеріалу та реалізацію інших принципів навчання.

4. Метод рухомий, гнучкий, може охоплювати різноманітні за­соби і прийоми (грамзапис, ілюстрації тощо). Вчитель має можли­вість ураховувати особливості сприйняття учнями матеріалу. Якщо учень чого-небудь не розуміє, вчитель ще раз може розкрити сут­ність теми, більш детально її пояснити тощо).

5. Викладання дає можливість учителю використовувати най­новіші наукові дані, підходи, які ще не знайшли відображення в під­ручниках, здійснювати принцип зв'язку теорії з практикою.

6. Викладання дає можливість зекономити нас на вивчення програмового матеріалу.

7. Викладання демонструє учням приклади логічної, яскравої мови вчителя, його культури.

Разом з тим необхідно відзначити і основний недолік цього методу — при більшій активності вчителя недостатня пізнавальна активність школярів. Учитель не має можливості пристосуватися до характеру сприйняття слова кожним учнем.

У педагогічній літературі обґрунтовано окремі шляхи подолан­ня недоліків методів усного викладу;

1. Чітке визначення мети і завдань викладу того, що необхідно засвоїти школярам.

2. Стимулювання позитивної мотивації пізнавальної діяльнос­ті учнів.

3. Реалізація основних принципів навчання.

4. Забезпечення інтересу школярів до процесу пізнання, змісту матеріалу: стимулювання їх активності, чому сприяє змістовність, новизна матеріалу, відмінність його від викладу в підручнику; скла­дання учнями плану викладу, конспектів; поєднання повідомлен­ня з прикладами; опора на життєвий досвід; риторичні запитан­ня; елементи цікавості, виділення вчителем стрижневих питань, використання засобів наочності; проблемного викладу тощо.

5. Встановлення доброзичливих стосунків між учителем і учня­ми, чому сприяє емоційність вчителя, його впевненість; характер контактування з класом (жарт, гостре слово, повага до школярів), ставлення до власного предмета, вміння підтримувати дисципліну в класі, поза вчителя (краще стояти, а не ходити по класу; володі­ти руками). Велике значення має форма викладу, мова вчителя (відсутність слів-паразитів, штампів; простота, стислість, різність,

ТЄМП)..„,„,.. .,.?•.;.,,.....,;,,........,..,. „,,,,.,..,„,,;,.М'...,2,.',„,,.,«,•..»-


25. Методи навчання __________________________________ 317

П.Ф. Каптерев писав: «Одна і та ж наука у викладі різних осіб справляє часто притягальне діяння неоднакової сили: в одного викладача вона виграє, а в іншого — програє.

Якщо він викладає науку абсолютно холодно і байдуже, якщо вид­но, що йому, власне, все рівно, чи все гаразд з його наукою, що, сло­вом, він займається нею лише за обов'язком, а не за душевною схиль­ністю, то таке ставлення вчителя до науки може відбитися і на учнях»1.

«Мистецтво класної розповіді зустрічається у викладача неча­сто — не тому, що це рідкий дарунок природи, а тому, що й обда­рованій людині треба багато попрацювати, щоб виробити в собі здібність цілком педагогічної розповіді»2.

Бесіда

Це діалогічний метод навчання, при якому вчитель за допомо­гою вдало поставлених питань спонукає учнів або відтворювати раніше набуті знання, або робити самостійні висновки-узагаль-ненн на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Перевага бесіди у тому, що вона сприяє розвитку активності, самостійності учнів, формуванню переконань.

Незважаючи на позитивні якості, бесіда не може бути універ­сальним методом навчання, оскільки вона вимагає витрати вели­кої кількості часу, певного запасу знань для ЇЇ проведення тощо.

Види бесід у залежності від дидактичної мети:

1. Вступна бесіда проводиться, звичайно, з учнями як підготов­ка до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу.

2. Повідомлювальна бесіда. Базується бесіда переважно на спо­стереженнях, що організуються вчителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а та­кож на матеріалі текстів літературних творів, документів.

3. Бесіда-повторення використовується для закріплення навчаль­ного матеріалу.

4. Контрольна бесіда — для перевірки засвоєння знань.

За характером діяльності школярів у процесі бесіди можна ви­ділити 2 основних види: 1) евристична; 2) катехізична.

Евристична бесіда (від грец. знаходжу, винаходжу) — метод навчання, який передбачає, що вчитель уміло поставленими за­питаннями скеровує учнів на формування нових понять, виснов­ків, правил, використовуючи свої знання, спостереження. Еврис­тична бесіда, її використання пов'язано з іменем грецького філо­софа Сократа, який своїм учням не викладав ті чи інші істини, а вів з ними бесіду, в результаті якої встановлювалась істина. Він

Kanmepee П.Ф. Избр. пед. соч. — М.: 1982. — С. 588, 590.

Ушинскш К.Д. Избр. произв.: В 4 т. — Т. 1. — М.; Л., 1946. — С. 109.


318 ____________________________________ Розділ 2. Дидактика

про себе казав, що діє, як повитуха (сама не родить дитя, а допо­магає йому народитися).

Під час евристичної бесіди учні у відповідь на поставлені за­питання не повторюють завченого матеріалу, а за допомогою вчи­теля дають самостійні пояснення або роблять висновки на основі своїх отриманих раніше знань.

Катехізична бесіда. Катехізисом у старій школі називали під­ручник з релігії. У ньому подавалися релігійні догми у формі за­питань і відповідей. Від учнів вимагали точного відтворення пи­тання і запропонованої у підручнику відповіді. Згодом бесіди, спря­мовані на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам'яті, стали називати катехізичними.

Ці бесіди панували в середніх віках, відповідаючи вимогам догматичного-навчання.

За формою проведення бесіди можуть бути: фронтальними (пи­тання звернені до всіх учнів класу), індивідуальними (питання ад­ресовані одному учневі), груповими (питання звернені до групи учнів).

Вимоги до проведення бесіди:

1. Чітка постановка мети бесіди відповідно до мети та завдань уроку.

2. Наявність плану-пита'п-ника.

3. Правильна постановка питань:

— стислість, доступність;

— система питань, одне мусить логічно випливати з попе­реднього;

— не допускати «каверзних» питань, уникати невизначених (що знаєте про...);

— ставити питання всьому класу.

4. Виявляти гнучкість при проведенні бесіди.

5. Підбивати підсумки, робити висновки.

Дискусія, диспут. Ці методи навчання близькі до методів бесі­ди. Диспут — це публічна суперечка на наукову або суспільне ва­жливу тему. Дискусія — суперечка, обговорювання будь-якого питання. Цей метод навчання засновано на обміні думками між учнями, учителем та учнями, що вчить самостійно мислити, роз­виває здібність до практичного аналізу, старанної аргументації висунутих положень, поважання думки інших.

В. Оконь у книзі «Введение в обшую дидактику» виділяє такі різновиди дискусії:

а) дискусія, що здійснюється під час спільного вирішення про­блеми класом чи групою учнів;

б) дискусія, що скерована на формування переконань молоді. Вона в основному торкається особистих проблем, власного став-


2.5. Методи навчання ____________________________________ 319

лення школярів до тих чи інших фактів, подій. Вирішальну роль у такій дискусії відіграють не стільки факти та аргументи, скільки власні оцінки учнів, система їх цінностей;

в) дискусія, метою якої є обгрунтування наукових положень, даних, що вимагають попередньої підготовки школярів за джере­лами більш широкими, ніж матеріал підручника1.

Готуючи диспут, дискусію, необхідно старанно вивчати клас, рівень підготовки, інтереси школярів для визначення теми диску­сії, формулювання питань та ін.

У процесі проведення диспутів треба вчити учнів вести обмін думками, суперечку, обґрунтовувати свої думки. З цією метою уч­ням можна пропонувати літературу, яка б збагачувала їх конкрет­ними аргументами в дискусіях.

Метод драматизації, який знаходить широке застосування пе­реважно при вивченні дисциплін гуманітарного циклу, дозволяє успішно розвивати творчі здібності, уяву, активність і самостій­ність учнів. Метод засновано на виконанні учнем ролі в придума­ній ігровій ситуації. Учень створює образ героя, який жив колись або живе зараз, роль героя у художній літературі або вигаданого героя, персонажа.

Метод драматизації може набувати форми монолога, діалога, дискусії на певну тему, відтворення подій (розповідь про героя від імені інших героїв; засідання воєнної ради (із розповіді про істо­рію держави; супротивники за столом переговорів та ін.).

Робота з книгою. Сутність цього методу полягає в організації самостійної роботи учнів над друкованим текстом. Джерелом знань учнів можуть бути: підручники, посібники, науково-популярна література, газети, журнали, збірники вправ, матеріали першодже­рел, довідники, словники.

Робота з книгою, по-перше, дає можливість учням самостійно набувати нових знань, закріплювати їх, розширювати та поглиб­лювати набуті на уроках знання; по-друге — спонукає школярів до оволодіння методами самоосвіти, а саме; способами користу­вання книгою, засобами інформації, загальними і спеціальними журналами, радіо, телебаченням, касетами та платівками.

Самостійна робота учнів може забезпечити реалізацію прин­ципу індивідуального підходу в навчанні, дозволяючи диференці­ювати навчальні завдання, свідомість і міцність опанування знань, розвиток пізнавальної активності тощо.

Окремі види самостійної роботи з друкованим матеріалом:

1. Самостійне вивчення за підручником, іншими джерелами. Досвідчені викладачі спеціально виділяють деякі нескладні пи­тання для самостійного їх вивчення за книгами.

1 Оконь В. Введение в общую дидактику. — М., 1990. — С. 273—271.


320 Розділ 2. Дидактика

1. Попереднє ознайомлення з навчальним матеріалом з теми наступного уроку з метою введення учнів у те коло питань, яке доведеться вивчати на уроці (учні читають матеріал підручника, ставлять питання за матеріалом прочитаного, а також записують питання, на які не можуть відповісти). У класі вчитель відповідає на запитання учнів і сам далі ставить питання школярам.

3. Підготовка відповідей за підручником, іншими джерелами на поставлені вчителем запитання. Для цього учні повинні прочита­ти текст, визначити головну думку, знайти обґрунтування голов­ної думки, тобто виділити певні факти, положення, що містяться в тексті для обґрунтування головного, здійснити логічний взаємо­зв'язок між фактами, положеннями та поставленим питанням.

4. Читання тексту підручника, навчального посібника з метою закріплення здобутих знань. Такий вид самостійної роботи потре­бує порівняння фактів, явищ, групування матеріалу за певною ознакою тощо.

5. Розгляд і аналіз таблиць, малюнків, ілюстрацій, розташова­них у тексті підручника.

6. Записи з самостійно прочитаного: виписки, цитати, скла­дання плану, тез, конспектів, анотування. Така робота проводить­ся під час вивчення першоджерел (літературних творів, наукових статей, історичних документів тощо); спочатку процес читання повинен бути орієнтовним, а потім основним. Під час орієнтовного читання учні побіжно продивляються матеріал, що потребує ви­сокої культури читання. При повторному, основному, читанні учні роблять необхідні записи.

7. Підготовка повідомлень, рефератів, доповідей, рецензій, що вимагає від учнів не тільки вмінь працювати з літературою, але й її добору.

Самостійна робота в навчальній діяльності вимагає від школя­рів оволодіння конкретними прийомами:

— культури читання (наприклад, динамічним, швидким чи­танням);

— культури слухання;

— короткого, але найбільш раціонального запису (виписок, планів, тез, конспекту, анотації, реферату, рецензії);

— запам'ятовування (структурування навчального матеріалу, використання певних прийомів мнемотехніки з опорою на образ­ну і слухову пам'ять);

— зосередження уваги, що вимагає використання школярами різних видів самоконтролю, поетапної перевірки своєї роботи; визначення «одиниць» перевірки, порядку здійснення;

— пошуку допоміжної інформації (робота з бібліографічними матеріалами, довідниками, каталогами, словниками, енциклопе­діями), її збереження в домашній бібліотеці; «; ч,«,..,4»;,,;,^.


2.5. Методи навчання 321

— підготовки до екзаменів, заліків, семінарів, лабораторних робіт;

— раціональної організації часу, обліку витрат його, розумно­го чергування праці і відпочинку, усних та письмових завдань1.

Організація самостійної роботи школярів у навчальній діяльно­сті під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя забезпечує потреби особистості в якісній самостійній навчально-пізнавальній діяльності без участі дорослих. Така діяльність є доб­ровільною, виконується в позаурочний час і розглядається в кон­тексті самоосвіти особистості. Вона є «вищою формою її навчаль­ної діяльності за критерієм саморегуляції цілеположення»2.

Спеціальна програма навчання старшокласників самостійній роботі повинна включати:

— діагностування школярем особистої пізнавальної потреби у розширенні, поглибленні сукупності знань, які одержує в школі;

— визначення особистісних інтелектуальних, фізичних мож­ливостей, зокрема об'єктивної оцінки вільного від відвідування школи часу;

— визначення мети самостійної роботи — найближчої і відда­леної. Наприклад, необхідно дати собі відповідь, чи це потрібно для задоволення пізнавальної потреби, чи, наприклад, для продо­вження навчання у вищому навчальному закладі;

— самостійний вибір школярем об'єкта вивчення і його обґру­нтування для себе (таким об'єктом може бути історія Англії; по­езія, музика Німеччини, мистецтво Франції тощо) при вивченні іноземної мови;

— розробку конкретного плану, довгострокової і найближчої програми самостійної роботи;

— визначення форм і часу самоконтролю.

.; Наочні методи навчання

и За допомогою наочних методів навчання школярі набувають знань шляхом сприйняття окремих процесів, явищ, предметів або їх зображень. У педагогічній літературі названі такі наочні мето­ди: спостереження, ілюстрація, демонстрація.

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє живе «споглядання», сприйняття явищ дійсності (спостереження за яви­щами природи, праці людини). Спостереження можна проводити безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (мікроско­па, телескопа, термометра та ін.). Правильно організовані само­стійні спостереження потребують ведення спеціальних записів:

1 Маркова А.К. Формирование мотивации учення в школьном возрасте. — М., 1983. - С. 50.

2 Зимняя И.Я. Педагогическая психология. — Ростов-на-Дону, 1977. — С. 342.


322 ____________________________________ Розділ 2. Дидактика

щоденників, протоколів. Умови, що сприяють підвищенню ефек­тивності методу спостереження: 1) підготовка учнів до здійснення спостереження (визначення об'єкта та засобів); 2) включення яко­мога більше органів сприйняття; 3) спонукання школярів до актив­ної розумової діяльності (аналізу явищ, порівняння, зіставлення, узагальнення тощо); 4) оформлення результатів спостереження.

Ілюстрація та демонстрація. Зазначені методи передбачають показ конкретних предметів та явищ навколишньої діяльності в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомо­гою органів відчуття. Ілюстрація матеріалів показується у стати­чному вигляді (мінерали, метали, живі рослини, прилади, фо­токартки, малюнки, історичні картини, картини із зображенням ландшафтів природи, портрети, географічні карти, графіки, схе­ми, таблиці).

Під час показу ілюстрацій учні не тільки сприймають матері­ал, а і проводять певну роботу з ними: вказують, що зображено, пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх, наводять замальовки та ін. Наприклад, при використанні ілюстрації на уроках літерату­ри учні можуть відповідати на питання:

— Який епізод зображено на ілюстрації?

— Чи відповідає — тексту?

— Якими засобами керувався художник для передачі суті? (поза, зовнішність, фарби, фон).

— У чому вбачаєте відхід художника від твору? В чому оригіналь­ність трактування?

При демонстрації матеріали показуються в динаміці (проведення експерименту з фізики, хімії, креслення на дошці схем, таблиць, показ фільмів чи кінофрагментів). Для демонстрації використову­ються спеціальні засоби, технічні установки.

Ілюстрація та демонстрація в ізольованому вигляді можуть представити школярам конкретні явища, але не забезпечують на­буття знань як системи теорій, законів, понять тощо. Тому ці ме­тоди є допоміжними методами, які забезпечують набуття знань уч­нями у поєднанні з іншими методами, зокрема зі словесними. Вимоги до використання наочних методів навчання:

1. Чітка постановка вчителем мети використання наочних ме­тодів, що потребує вступного слова вчителя.

2. Здійснення керування сприйняттям і розумінням того, що сприймається (давати пояснення, коментарі тим чи іншим проце­сам, явищам). З цією метою спонукати школярів порівнювати, робити висновки, обговорювати побачене, почуте.

3. Забезпечення якісного боку ілюстрацій та демонстрацій (дати
можливість всім бачити, чути, дати час для розгляду, не переван­
тажувати ілюстраціями тощо). 5


2.5. Методи навчання 323

Наочні методи навчання ефективно використовуються за умов кабінетної системи навчання. У кабінетах зосереджені підручники, навчальні посібники, довідкова (словники, енциклопедії) та ме­тодична література, засоби наочності (таблиці, схеми, портрети, діафільми, платівки, магнітозаписи, відеозаписи, кінофільми, на­вчальні програми, друкарські та саморобні посібники, пам'ятки, зразки творчих робіт школярів тощо), технічні засоби (кінопроек­тори, діапроектори, магнітофони, радіоприймачі, навчальні ма­шинки тощо), експозиції, стенди та ін.

Для раціонального використання наявного методичного мате­ріалу створюється картотека кабінету. Навчання за умов кабінету допомагає урізноманітнювати і вдосконалювати використання різ­них методів навчання, раціонально організувати працю учнів та вчителя, що призводить до підвищення рівня викладання і засво­єння змісту навчання учнями.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.014 сек.)