Подання ситуації 2

У той час, коли пенсіонарій міста Рента та їх превелебність об­мінювалися низькими поклонами і напівголосно запевняли один од­ного у своїй глибокій пошані, поруч Гійома Ріма, наче бульдог біля лиса, з'явився якийсь високий, широколиций і широкоплечий чоловік. Його повстяний капелюх і шкіряна куртка здавались плямою на пиш­ному тлі оксамитів та шовків. Гадаючи, що сюди випадково проліз якийсь конюх, прислужник заступив йому дорогу.

- Гей, друже! Сюди не можна!

Чоловік у шкіряній куртці відштовхнув його плечем.

- Чого цей телепень від мене хоче? - гримнув він таким гучним
голосом, що весь зал звернув увагу на цю дивну розмову. - Ти що, не
бачиш, що я належу до цього товариства?

- Ваше ім'я? - спитав прислужник.

- Жак Коппеноль.

- А звання?

- Панчішник, власник крамниці у Генті під вивіскою «Три лан­
цюжки».

Прислужник подався назад. Оголошувати про старшин і бур­гомістрів - ну нехай вже так, але про панчішника - це вже занадто! Кардинал був як на голках. Увесь натовп прислухався й приглядався. Ось уже два дні, як їх превелебність робить усе можливе, щоб обте­сати цих фламандських ведмедів, зробити їх хоч трохи соліднішими, і раптом така брутальна вихватка. Але тут до прислужника, хитро посміхаючись, підійшов Гійом Рім і тихесенько прошепотів:

-Можете доповісти так: метр Жак Коппеноль, секретар ради стар­шин міста Рента.

- Прислужнику, - голосно повторив кардинал, - можете допові­
сти: метр Жак Коппеноль, секретар ради старшин славнозвісного
міста Рента!

Це була помилка. Гійом Рім сам би непомітно все владнав, але Коппеноль почув слова кардинала.

- Ні, істинний хрест! - вигукнув він громовим голосом. - Панчі­
шник! Чуєш, прислужнику? Не більше й не менше! Істинний хрест!
Панчішник, і край, чим це погано? їх величність ерцгерцог не раз
знаходив свою рукавичку у моїх панчохах!*

Вибухнули сміх і оплески. Парижани уміють одразу зрозуміти до­теп і гідно оцінити його.

Додамо, що і Коппеноль, і всі навколо були з простолюду, а це й зумовило таке швидке, просто блискавичне їх взаєморозуміння. Гор­довита вихватка фламандського панчішника, який принизив пиха­тих вельмож, водночас збудила у всіх цих простих душах почуття власної гідності, ще таке невиразне й приглушене в п'ятнадцятому столітті. Він їм рівня, оцей панчішник, який дав відсіч самому мон­сеньйорові кардиналу. Це дуже солодка втіха для бідняків, навчених коритися навіть слузі судового пристава, підпорядкованого карди­нальському прихвосневі - абату монастиря Святої Женев'єви.

Коппеноль гордо вклонився кардиналові, і той ввічливо відповів поклоном на уклін всемогутнього городянина, якого побоювався й сам Людовік XI.

*Цей каламбур слід розуміти так: ерцгерцог не раз переконувався, що горо­дяни більш залежні від панчішника, ніж від ерцгерцога. - Примітка перекла­дача із французької.

Поиск по сайту: