|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Подання ситуації 4Він продиктував це послання гучним, твердим і уривчастим голосом. У ту хвилину, коли він закінчував його, двері розчинилися і пропустили вкрай перелякану людину, яка вбігла до кімнати, вигукуючи: - Сір! Сір! Паризька чернь збунтувалася! Суворе обличчя Людовіка XI скривилося, але цей прояв хвилювання промайнув на його обличчі, як блискавка. Він стримав себе і сказав зі спокійною суворістю: - Куме Жак, ви вже надто несподівано вдираєтеся сюди! - Сір! Сір! Заколот! - задихаючись, повторив кум Жак. Після того, як кум Жак дав королю потрібні пояснення, Людовік XI, зареготавши, вигукнув: - Та невже? Кажи голосніше, куме Котьє! Що ти там шепочеш? -Але, сір... -Кажи голосно! Кум Котьє мовчав, занімівши від здивування. - Отже, - знову заговорив король, - розповідайте, добродію, - у - Так, сір. - Спрямоване проти пана головного судді Палацу правосуддя? - Мабуть, так, - бурмотів кум, усе ще приголомшений раптовим і Король якусь мить мовчав із задумливим, але вдоволеним виглядом. - А багато їх? - спитав він раптом. - Так, сір, чимало, - відповів кум Жак. - Скільки? - Щонайменше тисяч шість. Король не міг стриматися й вигукнув: «Чудово!» - А вони озброєні? - спитав він. - Косами, пищалями, списами, сапами. Сила-силенна найнебез- Але король, очевидно, анітрохи не був занепокоєний цим переліком. Помовчавши, Людовік XI знову підвищив голос: - Куме Жак, ви, здається, повинні знати про це. Які були... - він - Сір, палацовому судді належить Прокатна вулиця аж до Зеленого ся Передмістям, і вся дорога від цієї лікарні до брами Сен-Жак. В усіх цих частинах міста він користується правом збирати шляхове мито і є єдиним вершителем правосуддя і повним володарем. - Он воно що! - промовив король, почухуючи правою рукою за На цей раз він не поправився і провадив далі у роздумі, ніби говорячи сам до себе: - Чудово, пане суддя! Непоганий шматочок нашого Парижа був у Раптом він вибухнув: «Хай йому чорт! Це шкідливо, і мені такий безлад не до вподоби! Я б хотів знати, чи є на те воля Всевишнього, щоб у Парижі був інший збирач податків, крім мене, інше судилище, крім нашої судової палати, та інший володар у нашій державі, крім мене. Клянуся душею, що час уже настати тому дню, коли у Франції буде один король, один сюзерен, один суддя і один кат, так, як у раю є тільки один Бог». Він ще раз трохи підняв свого капелюха і, все так само заглиблений у свої думки, тоном мисливця, що нацьковує й спускає зграю псів, вів далі: - Добре, народе мій! Чудово! Знищу цих лжеволодарів! Роби своє І знову, обвівши присутніх пильним і недовірливим поглядом лиса, що потай скрадається до своєї нори, він сказав: - А втім, хоч би що там було, ми подаємо допомогу панові судді. - До речі, сір, - сказав кум Котьє, - я про це забув у першу хвили - Чи побажаю я їх бачити! - вигукнув король. - Як же, клянуся Вели Король хвилину розглядав їх, не кажучи ні слова, а потім раптом звернувся до першого: - Як тебе звуть? - Ж'єфруа Брехун. - Твоє ремесло? - Волоцюга. - Чого ти вплутавсь у цей проклятий заколот? Волоцюга дивився на короля з дурнуватим виглядом, розмахуючи руками. Це була одна з тих недоладно скроєних голів, де розумові було так само привільно, як полум'ю під гасильником. - Не знаю, - відповів він. - Усі йшли, пішов і я. - Ви мали на меті зухвало напасти на вашого сюзерена - пана - Я знаю тільки, що люди йшли щось у когось брати, от і все. відібрано у волоцюги. - Ти пізнаєш цю зброю? - спитав король. - Так, це мій ніж. Я виноградар.
- А! А цей чолов'яга - твій спільник? - Людовік XI показав на - Ні, я його зовсім не знаю. - Годі, - сказав король і подав знак мовчазній фігурі, яка нерухо - Куме Трістан, бери цю людину, вона твоя. стрільцям, і ті повели нещасного волоцюгу. Тим часом король наблизився до другого полоненого, з якого градом лився піт. - Твоє ім'я? - П'єр Гренгуар, сір. - Твоє ремесло? - Філософ, сір.
- Як ти смієш, негіднику, йти проти нашого друга - пана палацо - Сір, я не брав участі в ньому. - Тобто як це, розпуснику? Хіба тебе не захопила нічна сторожа - Ні, сір, тут сталося непорозуміння. Це моя зла доля. Я пишу - Замовкни! - промовив король між двома ковтками своєї настой Трістан-Самітник наблизився до короля і, показуючи на Гренгуа-ра, спитав: - Сір, а цього теж можна повісити? - Ха! - недбало відповів король. - Не бачу ніяких перешкод. - Зате я бачу! - вигукнув Гренгуар. Філософ у цю хвилину був зеленіший за оливку. З холодного і байдужого обличчя короля він зрозумів, що врятувати його може лише якась високопатетична дія. Він кинувся до ніг Людовіка XI, вигукуючи з одчайдушною жестикуляцією: - Сір! Ваша величносте, зробіть ласку, вислухайте мене! Сір, не сприяння наукам, коли вчених вішатимуть? Яка ганьба була б для Александра, коли б він наказав повісити Арістотеля! Промовляючи це, нещасний Гренгуар цілував пантофлі короля. Тим часом Гійом Рім пошепки говорив до Коппеноля: - Він добре робить, що валяється біля ніг. Королі подібні до Юп Коли Гренгуар, зовсім задихавшись, нарешті замовк, він, тремтячи, звів погляд на короля, який нігтем відчищав пляму на колінах своїх панталон. Потім його величність почав пити з келиха свою настойку. Він не видав ні звуку, і ця мовчанка терзала Гренгуара. Нарешті король глянув на нього. - Що за нестерпний базікало! - сказав він. І, обернувшись до - Гей, відпусти-но його! Гренгуар, нетямлячись від радості, так і присів. - Відпустити? - пробурчав Трістан. - А чи не потримати б нам - Куме, - заперечив Людовік XI, - невже ти гадаєш, що ми будує - Уф! - вигукнув Гренгуар. - Оце великий король! І, побоюю Благодушний настрій, що оволодів королем з тієї хвилини, як його повідомили про заколот проти палацового судді, позначався на всьому. Виявлене ним надзвичайне милосердя було тому неабияким доказом. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.) |