Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини

конституційно-правовий статус особи, відтак усі інші статуей є похідними від нього і такими, що його доповнюють, розвивають. При цьому слід зважати, що поняття «правовий статус особи» значно шир-ше поняття «конституційний статус особи».

Зокрема, при визначенні суб'єкта прав людини конституції різних держав застосовують, як правило, формулювання: «кожна людина», «кожний», «будь-хто», «усі», «ніхто», «жодна людина», або вирази — «гарантується свобода, право» та ін. Якщо йдеться про закріплення прав, які надаються тільки особам — громадянам відповідної держави, то вживаються відповідно терміни «громадя-нин», «громадяни» та ін.

Отже, подібні термінологічні розрізнення грунтуються на розрізненні правового статусу, насамперед обсягу прав, свобод люди­ни і громадянина.

Правовий статус особи, що є основою її правового становища, є лише частиною її суспільного статусу. Як зазначається у спеціальній літературі, правове становище особи — це складне поняття, що вклю-чає загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, сво-боди та обов'язки людини і громадянина, а також гаранта реалізації і захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина¹.

Юридичне оформлення відповідного становища особи в суспільстві й державі починається, зокрема, з того, що людина, гро-мадянин визнаються суб'єктом права, наділяються при цьому пра-водієздатністю (правосуб'єктністю), що дає змогу певним особам вступати у відповідні правовідносини. Правосуб'єктність дає змогу відрізнити правовий від інших соціальних статусів особи (економічного та ін.).

Так, загальна конституційна правоздатність і дієздатність — це здатність людини і громадянина мати конституційні права, свободи, нести обов'язки і відповідно — здатність особи своїми діями набува-ти відповідні правоможливості, виконувати покладені конституційні обов'язки, особисто відповідати за їх невиконання. Обсяг консти-туційної правоздатності, яка виникає з моменту народження, є рівним для всіх, незалежно від статі, соціального походження чи інших ознак. Обсяг, наприклад, визначеної конституційної дієздат-

¹ Основьі государства и права. — Одесса, 1997. — С. 65.

Розділ 11

ності не може бути обмежений, крім випадків, передбачених Консти-туцією України.

Правовий статус зумовлюється насамперед існуючими формою державного правління, політичним режимом, характером суспільних відносин, іншими умовами, в яких він складається і функціонує.

Для правових систем держав світу характерні різноманітні концеп-туальні підходи до визначення правового статусу людини і громадя-нина. При цьому основи правового статусу особи визначаються кон-ституціями більшості держав майже однаково.

За ліберальною концепцією (так звана концепція західного права), яка базується на пріоритеті особистості перед суспільством і державою, кожна людина (громадянин) від моменту народження має невід'ємні природні права, при здійсненні яких обмеження можливе, як прави­ло, лише в інтересах, зокрема, охорони суспільного ладу, правопоряд­ку, здоров'я й моральності населення, захисту прав і свобод інших лю­дей та ін. Ліберальна концепція прав людини сповідує насамперед значення свободи, незалежності людини від держави. Особлива увага традиційно приділяється особистим та політичним правам і свободам. Новітні конституції значно розширюють також соціальні, економічні та інші права. При цьому обов'язки людини і громадянина встановлю-ються, як правило, в обмеженому вигляді. Ліберальна концепція прав людини є на сьогодні найпоширенішою у світі.

Чинна Конституція України під впливом західних ідей консти-туціоналізму підтримала ліберальну концепцію прав людини. Зокре­ма, одним із принципів конституційного ладу, закріпленим у ст. 3 Основного Закону, є визнання в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності й безпеки наивищою соціальною цінністю. Закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визна-чають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідальна пе­ред людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Можливість обме­ження конституційних прав і свобод людини і громадянина не допу-скається, крім випадків, передбачених Конституцією України, наприклад в умовах военного або надзвичайного стану (ст. 64 Основ­ного Закону).

Так звана соціалістична (колективістська) концепція правовий ста­тус особи пов'язує з правами і обов'язками насамперед громадянина. Ця модель побудована на пріоритеті прав колективу (суспільства, спільнот, класів, об'єднань), держави стосовно особи, індивідуума.

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Обгрунтовується, що людина може реалізувати свої права або ви-конувати покладені на неї обов'язки тільки у відповідній спільності людей, певних об'єднаннях. Верховним є принцип абсолютного під-порядкування особи (індивідуума) колективу, державі, суспільству.

Такий підхід у закріпленні прав був характерний, зокрема, для ра-дянських конституцій (СРСР, союзних і автономних республік СРСР), конституцій колишніх європейських держав соціалістичного табору. В сучасний період подібна модель з деякими особливостями застосовується в конституціях таких соціалістичних держав, як КНДР, Куба, В'єтнам, Китай.

Характерним для встановлення правового статусу в межах відповідної моделі є те, що, наприклад, природні права, поділ прав особи на права людини і права громадянина не визнаються, однак встановлюються в конституціях. Як правило, в повному обсязі закріплюються політичні права громадян. Основними вважаються соціальні, економічні права як найважливіші для трудящої людини. Проте й вони можуть бути обмежені в інтересах суспільства і соціалістичної держави, яка, як визначається, є виразником колек-тивної волі всіх трудящих. Причому певні права, закріплені в консти­туціях, надаються, як правило, тільки «трудящим» (громадянам і не-громадянам). Наслідком такого підходу є неоднаковий правовий статус різних категорій осіб. Встановлюється досить широке коло обов'язків особи (громадян), деякі з яких мають насамперед мораль-не значення (як-то, берегти честь батьківщини та ін.) і не забезпечені юридичними механізмами їх здійснення.

Слід зазначити, що з часом колективістська модель правового ста­тусу особи певним чином вплинула на ліберальну концепцію. Зокре­ма, це стосується випадків конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в суспільних інтересах, захисту консти-туційного ладу тощо. Наприклад, згідно з Конституцією України власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству (ч. 3 ст. 13). Забороняються, зокрема, утворення і діяльність політичних партій, громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насиль­ства, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі (ст. 37).

2-8152

Розділ 11

Свої особливості має закріплення правового статусу особи у звичаєвому праві мусульманських країн (ісламська модель). Як відомо, статус особи визначається за шаріатом — системою етико-правових приписів ісламу щодо правил поведінки мусульманина, який і на сьогодні, коли в законодавство багатьох мусульманських держав вже давно проникли концепції західного права, залишається основою правової системи частини азіатських та африканських країн, регулює відносини, не охоплені законодавством.

При проголошенні рівності усіх мусульман перед законом, зокре-ма рівності чоловіка і жінки, конституційні акти багатьох арабських держав містять застереження — «за шаріатом». Хоча загалом консти-туційне формулювання не зумовлює обмежень у конституційних пра­вах, деякі держави не надають жінкам виборчих прав, обмежуються їх, зокрема, майнові, сімейні (шлюбні) та інші права. Характерно, що при реалізації правового статусу особи домінуючими є не права і сво-боди, а виконання обов'язків перед аллахом, громадою правовірних.

Водночас варто зазначити, що ці та деякі інші концептуальні підходи¹ щодо питання про правовий статус людини і громадянина в умовах сучасного зближення правових систем у процесі глобалізації уніфікуються відповідно до міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини.

Поряд з цим у питаннях приведення національних норм у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини і громадянина існують деякі проблеми.

Серед таких, зокрема: по-перше, проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права в національному законодавстві, а саме легалізація (визнання) і практична реалізація однієї з існуючих доктринальнихтеорій щодо встановлення правового статусу; по-дру-ге, наявність у міжнародного співтовариства запобіжних заходів, що застосовуються до держави, яка порушила взяті на себе за міжнарод-

¹ Окрім названих моделей правового статусу особи, виділяють, зокрема, ще т.зв. кон-фуціансько-китайську та індо-буддистську моделі, відповідно до яких права людини уявляються як явище морально-духовне, а не юридичне. Теж здебільшого не юридич-ний, а колективістський традиційно-звичаєвий характер має конструкція прав людини у звичаєвому (традиційному) праві окремих держав (характерна для системи усних правових звичаїв різних племен Африки, Азії, Океанії, в окремих регіонах Латинської Америки). Докладніше: Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньій опьіт. — М., 1998. — С. 97, 105; Глухарева Л. И. Права человека в совре­менном мире (социально-философские основьі и государственно-правовое регулиро­вание). — М., 2003.

Поиск по сайту: