Референдуми в Україні. референдум, що має найвищу юридичну силу і обов'язкове для вико-нання органами, організаціями й громадянами

референдум, що має найвищу юридичну силу і обов'язкове для вико-нання органами, організаціями й громадянами, щодо яких рішення референдуму мають імперативний характер¹.

Ю. Тодика вважав, що термін «референдум» означає голосування виборців, через яке приймається державне рішення чи рішення в сфері самоврядування, і пропонував визначати його як політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних про­блем загальнонаціонального і місцевого значення². На думку О. Фрицького, референдум — це голосування громадян із приводу певного законопроекту або закону, а також питань державного, регіонального або місцевого значення³. Л. Кривенко зазначає, що всеукраїнський референдум — це одна з найважливіших форм безпо-середнього вираження та здійснення суверенітету Українського наро­ду, яка полягає_гв прийнятті або затвердженні проектів Конституції, законів, інших важливих рішень загальнодержавного значення шля­хом голосування народу (корпусу виборців), які мають обов'язковий характер, за умови додержання вимог, визначених Конституцією і за­конами щодо організації, проведення та реалізації результатов рефе­рендуму⁴. Існують й інші визначення референдуму.

Обов'язково визначення терміна «референдум» має розкривати зміст цієї форми безпосередньої демократа і визначати її кваліфіку-ючі формально-юридичні ознаки з урахуванням таких положень:

—референдум є однією з пріоритетних форм безпосередньої демо­крата, яка дає змогу трансформувати волю народу в державну;

—референдум є самостійним інститутом конституційного права України;

—зміст референдуму визначається окремими положеннями Кон­ституції України, законів України та інших нормативно-правових актів загальнодержавного та місцевого значення;

—потенційними учасниками референдуму є громадяни України, наділені правом голосу (виборчий корпус України);

¹ Дмитриев Ю. А., Комарова В. В. Референдум в системе народовластия. — М.,
1995. — С. 5.

² Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: проблемьі теории и практики. — X., 2000. —
С 537.

³ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К., 2002. — С. 223.

⁴ Конституційно-правові форми безпосередньої демократа в Україні: проблеми те-
орії і практики / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — К., 2001. — С. 95-96.

Розділ 15

— за формою проведення референдум є всенародиим голосуван-ням і не може ототожнюватися з народними обговореннями чи опи-туванням населення;

— рішення референдуму мають імперативний характер¹, не вима-гають санкціонування з боку будь-якого державного органу і є обов'язковими для виконання за визнання всеукраїнського референ­думу легітимним на всій території України, їх зміна чи скасування здійснюються виключно шляхом проведення нового референдуму згідно з чинним законодавством;

— референдум вважається легітимним виключно за умови дотри-мання чинного законодавства України на всіх стадіях референдного процесу.

Референдум — це пріоритетна форма безпосередньої демократа, зміст якої полягає у прийнятті або затвердженні громадянами України Конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержав-ного та місцевого значення шляхом голосування.

Однією з важливих кваліфікаційних ознакреферендумів як форми прямого народовладдя є їх багатоманітність. На час запровадження референдумів в Україні у світі було відомо кілька їх видів, які сформу-валися та виокремилися історично й були закріплені в перших кон-ституційно-правових актах зарубіжних країн. Так, уже на початку XX ст. одні поділяли референдуми на обов'язкові та факультативні, інші — на установчі (конституційні) та законодавчі.

Сучасні вчені-конституціоналісти також пропонують класифікації референдумів. Зокрема, заслуговує на увагу класифікація референ­думів, в основу якої покладено критерії змісту, характеристики суб'єктів і об'єктів та правової сили рішень (Ю. Дмитрієв та В. Кома­рова). В іншій класифікації критеріями є час проведення референду­му, предмет голосування на ньому та юридична сила його рішень (польський вчений Є. Зелінські). Слушними є й такі критерії класифікації референдумів, як: територіальний критерій сфери засто-сування референдумів; юридична сила результатів референдуму;

¹ Згідно з ч. 6 р. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційни-ми поданнями 103 і 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про проголошення всеук­раїнського референдуму за народною ініціативою» (справа про всеукраїнський референдум, за народною ініціативою) від 27 березня 2000 р. воля народу, що буде виявлена на всеукраїнському референдумі, проголошеному Президентом України за народною ініціативою, не може мати дорадчого характеру.

Референдуми в Україні

необхідність прийняття конкретного правового рішення саме шляхом проведення референдуму; предмет референдуму (польський вчений О. Патшалек).

Отже, можна виділити такі критерії класифікації референдумів: за предметом; за правовою силою рішень; за підставами проведення; за суб'єктами ініціювання; за територією проведення; за часом проведення та за їх формулою.

Утім, ця класифікація не є вичерпною. Референдуми можуть бути класифіковані й за іншими критеріями, які часто переплітаються між собою, оскільки один і той самий референдум може бути кваліфіко-ваний за кількома, іноді паралельними критеріями.

Первинним критерієм класифікації референдумів є предмет рефе­рендуму, що, власне, й визначає сутність і зміст кожного конкретно взятого референдуму, його значення для суспільства й держави як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Предмет всеук­раїнського референдуму завжди передбачає розв'язання найваж-ливіших проблем суспільного і державного життя і часто є загально-прийнятою формою легітимізації рішень, що потребують міжнарод-ного визнання (проголошення незалежності держави, прийняття чи внесення змін до Конституції тощо), тоді як предмет місцевого рефе­рендуму стосується найважливіших питань життєдіяльності тери-торіальної громади. За своїм змістом предмет місцевих референдумів не може поширюватися на питання державного життя, навіть на місцевому рівні.

Водночас не всі важливі питання суспільного та державного життя, а також місцевого самоврядування можуть бути винесені на референдум. Зокрема, ст. 74 Конституції України обмежує проведення всеукраїнського референдуму щодо законопроектів із питань по-датків, бюджету та амністії. Конституція України не містить інших обмежень предмета всеукраїнського референдуму, але видається недоцільним проводити всенародні голосування з питань, що відповідно до ст. 92 Основного Закону визначаються та встановлю-ються виключно законами України.

Положення ст. 156 Основного Закону та досвід проведення всеук­раїнського референдуму 16 квітня 2000 р. в Україні свідчать про необхідність, а в інших випадках бажаність попереднього розгляду Конституційним Судом України питань, що виносяться на всеук-раїнський референдум з метою унеможливлення суперечностей пред­мета референдуму нормативним положенням Конституції України.

Розділ 15

Предметом місцевих референдумів відповідно до ст. 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» не можуть бути питання, що передбачають скасування рішень вищих за належністю органів державної влади та місцевого самоврядування та ряд інших.

Відповідно до чинного законодавства України за предметом все-українські референдуми поділяють на конституційні, законодавчі та територіальні (адміністративно-територіальні).

Важливим критерієм класифікації референдумів є їх поділ за пра­вовою силою рішень, які на них приймаються. Згідно з цим критерієм референдуми поділяються на консультативні та імперативні. Загаль-новідомо, що рішення референдумів мають найвищу юридичну силу як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, оскільки їх наслідки є безпосереднім вираженням волі народу або конкретно! те-риторіальної громади. Рішення загальнонаціональних референдумів поряд із конституціями, актами проголошення незалежності та інши-ми конституційними актами традиційно посідають найвище місце в ієрархії національних джерел права.

На відміну від України законодавство більшості країн світу перед-бачає можливість проведення консультативних референдумів, рішен­ня яких має швидше моральне, ніж юридичне значення. В деяких країнах такі референдуми отримали назву плебісцитів (Франція). Вони проводяться з інституційних питань, що прямо чи опосередко-вано передбачають виявлення підтримки чи засудження політики глави держави, парламенту чи уряду. Зокрема, традиція проведення таких референдумів відродилася у країнах ЄС. У 2005 р. Іспанія, Люксембург, Нідерланди та Франція провели референдуми щодо ратифікації Конституції ЄС.

На сьогодні відповідно до частини шостої п. 3 Рішення Консти-туційного Суду України у справі про всеукраїнський референдум за народ­ною ініціативою від 27 березня 2000 р. воля народу, шо буде виявлена на всеукраїнському референдумі, проголошеному Президентом Ук­раїни за народною ініціативою, не може мати дорадчого характеру. Чинне референдне законодавство України передбачає проведення виключно імперативних всеукраїнських референдумів, хоча існує об'єктивна потреба й у законодавчому закріпленні консультативних референдумів із питань міжнародно-правового характеру.

Місцеві референдуми відповідно до положення ст. 46 Закону Ук­раїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р. також мо­жуть мати імперативний і консультативний характер. Хоча стосовно

Референдуми в Україні

консультативних рішень місцевих референдумів не існує офіційного тлумачення. На сьогодні більшість проведених в Україні місцевих ре­ферендумів мала імперативну силу.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними. Тобто Український народ та територіальні гро-мади мають право вирішувати широке коло соціально значущих пи-тань, але окремі питання (внесення змін до розділів I, III, XIII Кон­ституції України, про зміну території України, про найменування або перейменування селищ, міст, районів, областей тощо) відповідно до чинного законодавства мають визначатися виключно всеукраїнським та місцевими референдумами.

Залежно від суб'єктів, що наділені правом ініціювати проведення загальнодержавного референдуму, референдуми поділяють на: ініційовані Українським народом (ст. 72 Конституції України); ініційо-вані Верховною Радою України (ст. 72, п. 2 ст. 85 Конституції України); ініційовані Президентом України (ст. 72, п. 6 ст. 106 Конституції України). Місцеві референдуми можуть бути ініційовані місцевими радами (в Автономній Республіці Крим — Верховною Радою АРК) та громадянами України, які проживають на території певної адміністративно-територіальної одиниці. Утім, говорячи про суб'єктів ініціювання місцевого самоврядування можна стверджува-ти, що ст. 143 Конституції України визначає під такими територіальні громади села, селища, міста або утворені ними органи місцевого самоврядування.

За суб'єктами ініціювання вдалою є класифікація референдумів на ініціативні та імперативні. Інщіативні референдуми на загальнодер-жавному рівні призначаються Верховною Радою та Президентом Ук­раїни, а імперативні — на вимогу не менш як 3 млн громадян України, наділених виборчим правом, за умови, що підписи щодо призначен-ня референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Проведення ініціативних референдумів може бути скасоване орга­ном, що ініціював їх, у разі, коли питання можна вирішити іншим шляхом. Проведення ж імперативних референдумів є обов'язковим. Ці референдуми не призначаються, а проголошуються.

До суб'єктів, уповноважених ініціювати проведення місцевого референдуму, належать територіальні громади сіл, селищ та міст, а також утворені цими територіальними громадами органи місцевого самоврядування. Якщо місцевий референдум ініціюється органами

Розділ 15

місцевого самоврядування, він є ініціативним, а якщо територіаль-ною громадою — імперативним (обов'язковим).

Референдуми можна класифікувати і за територією їх проведення. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві ре­ферендуми» від 3 липня 1991 р. референдуми в Україні поділяють на: всеукраїнський референдум, референдум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми в межах адміністративно-територіаль-них одиниць. Таким чином, референдуми за територією їх проведення можна поділяти на загальнодержавні (загальнонаціональні) із.локальні. Останні в свою чергу поділяють на республіканські (місцеві), рефе­рендум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчіт або післязаконодавчим — залежно від проведення голосування — до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметом референдуму.

Дозаконодавчі референдуми здебільшого мають консультативний характер і проводяться для визначення ставлення виборчого корпусу до рішення, яке має бути прийняте відповідним державним органом. Післязаконодавчі референдуми надають відповідної юридичної сили чинним парламентским й іншим правовим актам, тобто, по суті, мають ратифікаційний характер.

Запропонована класифікація поділу референдумів на дозаконо­давчі та післязаконодавчі не едина. За часом проведення референду­ми ще поділяють на: референдуми у формі безпосередньої участі, співучасті та опосередкованої участі громадян у законодавчому про-цесі.

За формулою, тобто конструкцією питань, що виносяться на все-народне голосування, референдуми поділяють на прості та складні. Прості конструкції питань референдумів передбачають винесення на референдум одного питання з однієї конкретно! проблеми. Прикла­дом простої формули референдуму є всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., коли на голосування виносилося одне питання — про легітимізацію Акта проголошення незалежності України. Складні (комбіновані) конструкції питань референдумів передбачають голосу­вання з двох і більше питань. При цьому питання можуть стосуватися різнопорядкових проблем, але, як правило, сукупність питань, вине-сених на референдум, у комплексі стосується однієї проблеми.

Визначені групи видів референдумів утворюють систему референ­думів в Україні, під якою слід розуміти систему всіх видів референ-

Поиск по сайту: