Громадянство України і статус іноземців. Відповідно до ст. 25 Конституції України право на громадянство включає в себе: а) право мати громадянство України; б) право не бути позбавленим громадянства;

Відповідно до ст. 25 Конституції України право на громадянство включає в себе: а) право мати громадянство України; б) право не бути позбавленим громадянства; в) право змінити громадянство; г) право не бути вигнаним за межі України; г) право не бути виданим іншій державі; д) право на піклування та захист своєї держави під час пере-бування за її межами. Крім того, згідно зі ст. 33 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну¹.

Ці положення відповідають вимогам ст. 15 Загальної декларації прав людини 1948 р., де записано, що «кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений грома­дянства або права змінити свое громадянство».

Громадянство — багатоаспектне явище. В науковій літературі термін «громадянство» вживається не лише для позначення правово­го зв'язку особи з державою. Тривалий час у радянській науці консти-туційного права громадянство визначалось як належність особи до держави. При цьому уточнювали, що ця належність виявляється в по-ширенні на особу законів держави, які гарантують їй права і наклада-ють на неї обов'язки, або в поширенні на особу суверенно!' влади дер­жави². Інколи при визначенні поняття громадянства держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство — із членством у такій організації³. Деякі автори зазна-чали, що формулу «належність особи до держави «можна тлумачити як «членство особи в державі»⁴.

Супротивники таких визначень громадянства аргументують свою позицію тим, що у них відображена концепція примату держави над особою, поглинання особи державою⁵.

Утім, не всі радянські вчені-правознавці беззастережно підтриму-вали думку щодо громадянства як належності особи до держави. На

¹ Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 187.

^г Денисов А. И., Кириченко М. Г. Советское государственное право. — М., 1957. — С. 137; Советское государственное право / Отв. ред. С. С. Кравчук. — М., 1958. — С. 123.

³ Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемьі субьектив-ного права. — Саратов, 1972. — С. 72, 191.

¹ Шевцов В. С. Гражданство в советском союзном государстве. — М., 1969. — С. 14. " Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — С. 223.

Розділ 12

початку 60-х років минулого століття дедалі частіше при визначенні громадянства стала використовуватися формула «правовий зв'язок особи з конкретною державою»¹. Водночас одні вчені намагалися у своїх визначеннях громадянства узгодити формулу «належність особи до держави» з формулою «правовий зв'язок особи з конкретною державою»². Інші вважали, що громадянство — це правовий стан осо­би³. Треті розглядали громадянство як правовідносини. На думку прихильників цієї теорії, громадянство являє собою правовідносини між державою та особою, з яких для обох суб'єктів виникають певні права та обов'язки⁴.

У радянській державно-правовій науці існувало визначення гро­мадянства як суб'єктивного права особи. Відомий російський вчений I. Фарбер писав: «Громадянство є суб'єктивне право індивідуума мати громадянство»⁵. Інший російський вчений (В. Полянський), навпа-ки, зазначав, що громадянство не може мати якості суб'єктивного права, тому що, будучи двостороннім зв'язк'ом між особою та держа­вою, воно має об'єктивний характер⁶, а також тому, що тільки держа­ва має суверенне право вирішувати питання стосовно встановлення чи припинення цього зв'язку⁷.

В сучасній вітчизняній та зарубіжній юридичній науці теж не існує единого наукового визначення поняття громадянства. Найчастіше громадянство розглядається в трьох аспектах, а саме це:

— структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадя-нина з державою та суспільством⁸. Саме від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки іноземці та особи

¹ Златопольский Д. Л. Государственное устройство СССР. — М., 1960. — С. 244-245.

² Сафронов В. М. Правовое положение граждан СССР. — М., 1969. — С. 11; Улан­
ский Я. Н. Советское государственное право. — М., 1970. — С. 134.

³ Коваленко А. И. Конституционное право России. — М., 1977. — С. 50.

⁴ Бєер Я., Ковач И., Самел П. Государственное право Венгерской Народной Республи­
ки: Пер. с венг. — М., 1963. — С. 250.

⁵ Фарбер И. Е. Свобода и права человека в Советском государстве. — Саратов, 1974. —
С. 54-55.

⁶ Полянский В. В. Советское гражданство (политико-правовьіе проблемьі): Автореф.
дис.... канд. юрид. наук. — М., 1979. — С. 9.

⁷ Полянский В. В. Принципьі советского гражданства // Советское государство и пра­
во. — 1980. — № 5. — С. 124.

⁸ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — С. 223.

Громадянство України і статус іноземців

без громадянства володіють меншим обсягом прав, свобод та обов'язків;

— суб'єктивне право особи на громадянство означає, що кожна лю-дина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідною державою;

— конституційно-правовий інститут, шо являє собою сукупність правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини між особою та державою щодо належності, набуття, припинення фома-дянства, процедур з питань громадянства'.

Найбільш поширеним у сучасній конституційно-правовій науці є визначення громадянства як правового взаємозв'язку особи і держа-ви, шо проявляється у їх взаємних правах і обов'язках (В. Кравченко, Ю. Тодика, О. Фрицький, Ю. Шемшученко). При цьому ряд вчених не обмежується формулою «правовий зв'язок», а додає до неї ознаки громадянства.

Громадянство України як правовий зв'язок особи з державою має такі ознаки:

— постійний, а не тимчасовий характер;

— необмеженість у просторі й часі;

— двосторонній зв'язок особи та держави, що проявляється у їх взаємних правах і обов'язках;

— поширення на громадянина суверенно! влади держави як усере-дині держави, так і за її межами.

Джерелами інституту громадянства в Україні є:

— Конституція України (преамбула, ст. 4, 24, 25, 26, 33);

— Закон України «Про громадянство України»;

— міжнародні договори України (Загальна декларація прав людини від 10 фудня 1948 р., Міжнароднии пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки від 29 січня 1957 р., Конвенція про права дитини від 20 листопа­да 1989 р., Конвенція про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 р., Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 р. та ін.).

— підзаконні нормативно-правові акти (наприклад, Указ Прези­дента України від 27 березня 2001 р. № 215/2001 «Питання організації

¹ Конституційне право України: Шдручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — С. 96.

Розділ 12

виконання Закону України «Про громадянство України» із змінами і до-повненнями, внесеними Указом Президента України від 27 червня 2006 р. № 588/2006; Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства, затверджене Указом Президента Ук­раїни від 27 березня 2001 р. № 215/2001 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р. № 588/2006)).

Громадянство безпосередньо пов'язане з державним суверенітетом і є формою його втілення, закріплення та реалізації. Жодна держава не може існувати без власного громадянства.

Згідно з принципом державного суверенітету, який означав влас-тивість держави самостійно і незалежно від інших держав здійснюва-ти притаманні їй функції на всій своїй території і за її межами, кожна держава має право самостійно визначити, хто є її громадянином, а хто ні. Цей принцип був закріплений у ст. 1 Гаазькоїконвенціїпро деякі пи­тання громадянства, що стосуються колізій законів про громадянство 1930 р. і знайшов підтвердження у ст. 3 Європейської конвенції про громадянство: «Кожна держава визначає у своему законодавстві, хто є її громадянами».

Встановлюючи коло своїх громадян, держава створює тим самим необхідні передумови для відмежування громадян від іноземців та осіб без громадянства, а також для вирішення всіх інших питань громадянства. При цьому держава визначає умови, наявність яких необхідна для того, щоб особа була визнана громадянином¹.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про громадянство України» належ-ність до громадянства України визначається за такими категоріями осіб:

— усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення
незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на те­
риторії України;

— особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо-дження, майнового стану, місця проживання, мовнихчи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянст­во України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

— особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього

¹ Кутафин О. Е. Российское гражданство. — М., 2004. — С. 224. 78

Поиск по сайту: