Місцеве самоврядування в Україні. Безумовно, усі погляди щодо визначення місцевого самоврядуван­ня мають право на існування

Безумовно, усі погляди щодо визначення місцевого самоврядуван­ня мають право на існування. Однак розробка теоретичного поняття може мати успіх, якщо вона приносить позитивні результати на прак-тиці. Тому значний інтерес становлять погляди деяких сучасних авторів, які стосувалися цієї проблеми. Наведемо та проаналізуємо деякі з них.

Так, Ю. Казанчев та О. Писарев, визначаючи місцеве самовряду­вання як діяльність самого населення місцевої територіальної оди-ниці — територіального колективу (співдружності) та його виборних органів по управлінню місцевими справами¹, значною мірою акцен-тують увагу на праксеологічному (діяльнісному) вимірі досліджува-ного явища.

Фактично в аналогічному ключі розмірковують відомі російські вчені-конституціоналісти О. Кутафін та В. Фадеев, які вважають, що місцеве самоврядування — це гарантована конституцією самостійна та під власну відповідальність діяльність населення муніципальних утворень (безпосередньо або через органи місцевого самоврядуван­ня) по вирішенню питань місцевого значення. Однак, додають вони, така діяльність здійснюється виходячи з інтересів населення, його історичних та інших місцевих традицій².

Заслуговує на увагу й позиція I. Видріна та О. Кокотова, які визна-чають місцеве самоврядування як процес управління низовими тери-торіальними спільнотами жителів, який заснований на таких прин­ципах: розумне поєднання представницьких інститутів та інститутів безпосередньої демократа; надання усім суб'єктам територіальних спільнот жителів широких можливостей з заяви, відстоювання та проведення в життя власних інтересів; політико-правова прив'язка органів місцевого самоврядування до корінних запитів жителів³. Підтримуючи прагнення авторів розглядати місцеве самоврядування як різновид управлінського процесу, вважаємо, що у пропонованій ними дефінітивній конструкції певною мірою проігноровано прин­цип первинності територіального колективу в системі суб'єктів місцевого самоврядування та самоуправлінського процесу.

¹ Казанчев Ю.Д., Писарев А. Н. Муниципальное право. — М., 1998. — С. 28.

² Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации. — М.,
2000. — С. 8.

³ Вьідрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право России. — М., 1999. — С. 33.

Розділ 26

Автори вітчизняного навчального посібника з комунального пра­ва вважають, що місцеве самоврядування є пристосованою до потреб територіальних громад формою автономного здійснення публічної влади, яку держава встановлює та контролює згідно з Конституцією та законами України¹. Думається, що за такого підходу зберігається патерналістське ставлення держави до місцевого самоврядування, а публічна влада територіальної громади має вигляд октройованого (дарованого державою) інституту.

Можна навести багато інших визначень та позицій, автори кожної з яких акцентують увагу на різних аспектах феномену місцевого само­врядування, підкреслюють ті чи інші ракурси та прояви означеного суспільно-політичного явиша, але єдине, у чому солідарні між собою сучасні дослідники, це те, що найоптимальніше феномен місцевого самоврядування можна зрозуміти, якщо розглядати його через приз­му взаємовідносин з державою та державною владою. Адже питання про відношення територіальних громад до держави та форми їх взаємодії стало актуальним з появою перших держав. Слід сказати, що більшість держав утворювалися шляхом інтеграційних процесів (об'єднання місцевих спільнот), а також у результаті ускладнення соціальних відносин всередині них.

3 появою держави роль територіальних громад у соціальній сис-темі стала різко змінюватися. Якщо до появи держави усі функції життєдіяльності суспільства забезпечувалися внутрішніми можливос-тями територіальних громад, то з її утворенням функції місцевих спільнот (або їх частина) були взяті (іноді насильно захоплені) держа­вою. При цьому територіальна громада, будучи частиною суспільства як соціальної системи та носієм його інтересів, при взаємодії з держа­вою частково представляє ці інтереси, тобто інтереси суспільства загалом.

Як свідчить історичний досвід, більшість держав (у особі органів державної влади) має стійку тенденцію до обмеження самостійності територіальних громад, знижуючи тим самим інтерес до спільнихдій з благоустрою території. По суті, це означає, що територіальна гро­мада перестає бути дієздатним організмом, тому що позбавляється найважливішої ознаки — наявності інтересу у вирішенні питань

¹ Коммунальное право Украиньі: Учеб. пособ. / В. Д. Волков, А. Г. Бобкова, Н. А. За-харченко и др. — Донецк, 2000. — С. 42.

Місцеве самоврядування в Украіні

власного життєзабезпечення. У підсумку територіальні громади пе-ретворюються у спільноти з аморфними політичними, соціально-психологічними, територіальними, економічними кордонами (по суті, у частину населення країни), які не мають власних (усвідомле-них) колективних інтересів по забезпеченню життєдіяльності, а отже, такими, які не мають будь-якої мотивації для взаємодії та співробітництва з цього приводу з іншими суб'єктами, у тому числі з державою.

Також історичний досвід наочно демонструє, що пронес розвит­ку, за якого держава послідовно пригнічує самостійність тери-торіальних громад, неодмінно закінчується соціальною катастро­фою, іноді навіть революцією та зміною державного ладу. Причому чим жорсткіший режим, тим більше свобод отримують (прагнуть отримати) громадяни та територіальні громади в результаті цієї ре-волюції. Первісна причина цього — відсутність у необхідному об-сязі громадянських свобод та виключних повноважень у тери-торіальних громад утворює передумови для зародження та розвитку державно!' кризи з можливою зміною державного ладу. Тобто, з од­ного боку, державна політика щодо місцевого самоврядування та характер моделей його взаємодії з державою являє собою постійну зміну відносної свободи та обмежень, а з іншого — місцеве самоврядування виступає неодмінною умовою стійкого розвитку держави. Детермінуючими факторами, які призвели державність в Україні наприкінці XX ст. до глибокої системно! кризи, стали ігно-рування громадянських свобод, локально-територіальних інтересів та відсутність протягом тривалого часу інституту місцевого само­врядування на ії терені. Тому визнання державою інтересів тери-торіальних громад, їх гармонізація з державними інтересами, становлення та розвиток інституту місцевого самоврядування як самостійного виду публічної влади має стати пріоритетною метою Української держави.

Це логічно приводить нас до з'ясування питання: що ж являє собою місцеве самоврядування з позицій публічної влади та як воно співвідно-ситься з державною владою? Слід зазначити, що в сучасній консти-туційно-правовій літературі немає однозначного ставлення до цього питання. Погляди дослідників місцевого самоврядування на питання щодо правової природи влади, яка здійснюється на місцевому рівні, — громадська чи державна — умовно можна об'єднати в три групи. Так, деякі вчені вважають, що влада місцевого самоврядуван-

Розділ 26

ня — це різновид державної влади¹. Інша група вчених займає ком-промісну позицію: ними визнається подвійна природа влади місцево-го самоврядування. У результаті аналізу природи місцевої влади ці ав-тори роблять висновок про те, що в ній одночасно поєднуються дві основи: громадівська та державна². Третя позиція полягає у розумінні місцевого самоврядування як самостійного та незалежного від держа-ви виду публічної влади — муніципальної влади³.

Спробуємо проаналізувати аргументацію прибічників кожної з на-ведених позицій.

Так, перша група авторів вважає, шо муніципальна влада (влада місцевого самоврядування) — це різновид державної влади. Так, В. Шаповал наголошує, що природа місцевого самоврядування вип-ливає з природи більш широкого явища — державного володарюван-ня. Різновидом останнього, на його думку, є державне управління. Місцеве самоврядування, констатує В. Шаповал, за своею природою є децентралізованою формою державного управління⁴. Структурно (організаційно) місцеве самоврядування, продовжує він, — це органі-

¹ Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і
громадянського суспільства в Україні // Право України. — 2001. — № 12; Кули­
ков В. В. Реформа местного самоуправлення в России: теория и реальность // Государ­
ство и право. — 2000. — № 11; Шаповал В. Сутність місцевого самоврядування (пи­
тання теорії) // Муніципальний рух: новий етап розвитку: Матер. VII Всеук-
раїнських муніципальних слухань (6-8 вересня 2001 р., м. Бердянськ). — К., 2002;
Чеботарев Г. Н. Развитие конституционньіх основ местного самоуправлення. — Тю­
мень, 1995 та ін.

² Диденко А. А. Организационно-правовьіе формьі местного самоуправлення в России
(1785-1917 гг.): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Белгород, 2002; Мальцев Г. В.
О соотношении систем государственного управлення и местного самоуправлення //
Государственное управление: проблемьі теории, истории, практики, преподавання.
— Ростов н/Д., 1993; Орзіх М. Самоврядні території в системі державного устрою
України//Місцеве та регіональне самоврядування України. — К., 1993. — Вип. 1-2;
Постовой Н. В. Муниципальное право России. — М., 1998 та ін.

³ Баймуратов М. О., Григор'єв В. А. Муніципальна влада: актуальні проблеми станов­
лення й розвитку в Україні. — О., 2003; Батанов О. В. Муніципальна влада —
самостійний вид публічної влади в Україні: поняття, ознаки, тенденції становлен­
ия // Правова держава: Щоріч. наук, праць. — К., 2004. — Вип. 15; Белкин А., Ере­
мин А. О категориальньіх пределах местного самоуправлення // Право и жизнь. —
1997. — №11; Сайфитдинова Р. Ф. Соотношение государственной власти и местного
самоуправлення в Российской Федерации // Государственная власть и местное
самоуправление. — 2004. — № 2; Светлова И. А. Местное самоуправление как поли­
тико-правовой институт в системе управлення обществом и государством // Право и
политика. — 2001. — № 6 та ін.

⁴ Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування // Право Украї­
ни. — 2002. — № 3. — С. 51.

Поиск по сайту: