Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... міжнародного права складовою національного права

міжнародного права складовою національного права. Зокрема, Кон­ституція Іспанії в частині першій ст. 96 визначає: «Законно укладені й офіційно опубліковані в Іспанії міжнародні договори є складовою її внутрішнього законодавства»¹. У розділі 2 ст. 6 Конституції США пе-редбачено: «Договори, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами, є верховним правом країни»². Подібні положення містяться у ст. 9¹ Конституції Австрійської Республіки, ст. 8 Конституції Порту-гальської Республіки, ст. 3 Конституції Естонської Республіки та ін.

У деяких випадках конституційно фіксується верховенство міжна-родних договорів щодо національного законодавства в разі виник-нення розбіжностей між ними і водночас визнається, що вони є скла­довою національного законодавства. У частині четвертій ст. 15 Кон­ституції Російської Федерації визначено: «Загальновизнані принци-пи і норми міжнародного права та міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжна-родним договором Російської Федерації встановлено інші правила, ніж передбачено законом, то застосовуються правила міжнародного договору»³. Такуж перевагу надає останнім і Конституція Республіки Болгарія (ст. 5).

Іноді конституційно фіксується механізм взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права. Конституція Французької Республіки у ст. 55 установлює: «Договори чи угоди, належним чином ратифіко-вані чи схвалені, мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, з моменту опублікування, за умови застосування кожної угоди чи до­говору іншою стороною»⁴.

Незважаючи на різні підходи держав до вирішення питання співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, міжнародне право поступово стає універсальним, а його принципи і норми — обов'язковими для всіх держав-учасниць міжнародного співтовариства. Це також стосується питань прав та свобод людини і громадянина.

Ставлення України до питання про співвідношення національно­го та міжнародного права вперше було сформульовано в Декларації

¹ Конституции зарубежньіх государств: Учеб. пособ. / Сост. В. В. Маклаков. — М.,
1999. —С. 323.

² Там само. — С. 28-29.

⁸ Конституції нових держав Європи та Азії / Упор. С.Головатий. — К., 1996. — С. 409.

⁴ Конституции зарубежньіх государств. — С. 123.

Розділ 11

про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де був про-голошений пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права (ст. X).

Суверенна Україна, дотримуючись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, Конституцією встановила чіткий порядок введення в дію цих норм на її території. Норми міжнародного права, в тому числі ті, що стосуються прав і свобод людини, стають складо-вою національного законодавства за умови надання згоди на обов'яз-ковість міжнародних договорів Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні догово­ри, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжна­родних договорів, які суперечать Конституції України, можливелише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Положення цієї конституційної норми мають надзвичайно важли-ве правове значення, позаяк певною мірою дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідношення з чинним національним законодавст-вом, у тому числі в галузі прав і свобод людини.

Перелік міжнародних договорів України, що підлягають ратифі-кації (тобто затвердженню вищим органом державної влади), перед-бачений у ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. Серед них — міжнародні договори України, що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Відповідно до Конституції України (ст. 9) та Закону України «Про міжнародні договори України» (ст. 19) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є складовою національного законодавства і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Іншими словами, норми таких міжнародних договорів України повинні ма-ти силу не меншу, ніж закони України, але не юридичну силу Кон­ституції України. Як випливає з частини другої ст. 9 Конституції Ук­раїни, необхідною умовою укладення міжнародного договору, що суперечить Конституції України, є попереднє внесення необхідних змін до неї. Отже, у внутрішньому правопорядку міжнародний до-говір, обов'язковий для України, не може суперечити Конституції України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що перед-

Поиск по сайту: