Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... За способом викладення в нормативно-правових актах юридичні га­ранта' прав та свобод людини і громадянина поділяють на:

За способом викладення в нормативно-правових актах юридичні га­ранта' прав та свобод людини і громадянина поділяють на:

— прості інституційні гарантії — це система засобів і умов, пере-думов, факторів, що закріплені у правових нормах і забезпечують охорону і захист прав особистості чітко визначеного виду;

— складні інституційні гарантії — це система засобів, умов, пере-думов, факторів, що закріплюються в законі та забезпечують охорону і захист прав і окремої особистості, і соціальної організації;

— змішані інституційні гарантії — це система засобів, умов, пере-думов, факторів, що закріплюються в законодавстві та забезпечують охорону і захист одночасно і економічних, і політичних, і цивільних та інших прав і свобод людини і громадянина, а також їх соціальних організацій¹.

Залежно від форми закріплення юридичні гарантії прав та свобод лю­дини і громадянина прийнято поділяти на:

— конституційні гарантії — це передбачена конституцією система юридичних норм, правових засобів забезпечення реалізації, охорони та захисту прав та свобод людини і громадянина;

— галузеві гарантії — це юридичні засоби реалізації, охорони та за­хисту прав і свобод людини і громадянина, закріплені правовими нормами відповідних галузей права (цивільного, трудового, адміністративного, житлового, кримінального та ін.).

Конституційні гарантії мають найвищу юридичну силу і є основою юридичних гарантій.

Конституційні гарантії складаються із принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також із конституційних норм, якими визначені повноваження відповідних органів державної влади та їхніх посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод лю­дини і громадянина, їхня відповідальність, передбачені інші засоби здійснення відповідних прав та свобод людини і громадянина, а та­кож спеціальні права, призначені для найбільш ефективної реалізації інших прав людини і громадянина².

Усю сукупність юридичних гарантій, прав та свобод людини і гро­мадянина, які містяться в Конституції України (тобто конституційні гарантії), поділяють на дві групи: універсальні та специфічні.

¹ Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Маль-
ко. — М., 1997. — С. 280.

² Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 250.

Розділ 11

До універсальних гарантій відносять ті з них, які закріплені у статтях 55—64 Конституції України. Це:

— право на звернення до суду (частина перша ст. 55);

— право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга ст. 55);

— право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (частина третя ст. 55);

—право на звернення до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій (части­на четверта ст. 55);

—право будь-якими не забороненими засобами захищати свої права і свободи (частина п'ята ст. 55);

—право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцево­го самоврядування матеріальної й морально!' шкоди, завданої неза-конними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб (ст. 56);

—право знати свої права і обов'язки (частина перша ст. 57);

—закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов'яз­ки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є недійсними (частина друга ст. 57);

—гарантується недопустимість зворотної дії закону в часі, крім ви-падків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осо­би (частина перша ст. 58);

—право на правову допомогу, яке означав, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ст. 59);

—принцип необов'язковості (заборона) виконання явно злочин-ного розпорядження чи наказу (ст. 60);

— неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відпо-відальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша ст. 61);

— індивідуальний характер юридичної відповідальності особи (частина друга ст. 61);

— принцип презумпції невинуватості людини, який полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведе­но в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у злочині;

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

обвинувачення не може грунтуватись на доказах, одержаних незакон-ним шляхом, а також на припушеннях. Усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62);

— неприпустимість відповідальності особи за відмову давати
свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів
(частина перша ст. 63);

— право підозрюваного, обвинуваченого або підсудного на захист (частина друга ст. 63);

— право засудженого користуватися всіма правами людини та гро-мадянина (за винятком обмежень, визначених законом і встановле-них вироком суду) (частина третя ст. 63);

— гарантія недопустимості обмеження конституційних прав і сво­бод, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64), наприклад в умовах военного чи надзвичайного стану.

До специфічних гарантій відносять ті, які закріплені у відповідних статтях розділу II Конституції України, присвячених основним пра­вам і свободам. Наприклад, гарантіями невід'ємного права кожної людини на життя (ст. 27) є вказівка на те, що: ніхто не може бути свідомо позбавлений життя; обов'язок держави — захищати життя людини; кожен має право захищати свое життя і здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань. Реалізація права людини на повагу до її гідності (ст. 28) гарантується тим, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або тако­му, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідні гарантії містяться і в інших статтях, присвячених правам і свободам людини та громадянина.

Залежно від основного суб'єкта забезпечення прав та свобод людини і громадянина юридичні гарантії поділяють на:

— державні гарантії, які забезпечуються державою в особі органів державної влади, у тому числі суду, органів місцевого самоврядуван-ня, їхніх посадових і службових осіб;

— міжнародні гарантії, які забезпечуються міжнародними інсти-туціями (міжнародними судовими установами та відповідними орга­нами міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна);

— гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об'єднань громадян (політичних партій, профспілок, громадських ор­ганізацій споживачів тошо);

3-8152

Розділ 11

— гарантії, які забезпечуються державою за участю самих громадян шляхом реалізації останніми передбаченого ст. 55 Конституції України права будь-якими не забороненими законом засобами захи-щати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а також інших спеціальних (захисних) прав.

Наведена класифікація видів гарантій прав та свобод людини і громадянина може бути доповнена й іншими критеріями, що дадуть змогу поглибити основні знання про різноманітність їх природи.

11.4. Співвідношення міжнародно-правового

і национального регулювання прав і свобод людини

та забезпечення міжнародних стандартів

прав і свобод людини

Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав та сво­бод людини і громадянина. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти прав та свобод людини і громадянина, в інших — є безпосередньою підставою для виникнення їх суб'єктив-них прав і обов'язків. При цьому слід мати на увазі, що форма впливу міжнародно-правових норм на права та свободи людини і громадяни­на в кожній конкретній державі залежить від прийнятої в ній концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права.

Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, як правило, фіксується у конституциях чи конституційних законах держав.

Так, ст. 25 Конституції ФРН загальновизнані норми міжнародного права визначає як частину федерального права. Вони згідно із Кон-ституцією мають переваги перед законами і безпосередньо породжу-ють права та обов'язки для осіб, які проживають на її території. Це положення фіксує принцип верховенства загальновизнаних норм і принципів міжнародного права над внутрішньодержавним.

У конституціях деяких держав положення про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права закріплено менш де­тально, тобто лише на рівні визнання загальновизнаних норм та норм

Поиск по сайту: