Місцеве самоврядування в Україні. На рубежі століть значну активність проявляли різноманітні анар-хо-синдикалістські теоретики і практики

На рубежі століть значну активність проявляли різноманітні анар-хо-синдикалістські теоретики і практики, які вбачали в самовряду­ванні заперечення держави. Теоретики кінця XIX — початку XX ст. були схильні вбачати в самоврядуванні насамперед антидержавну сутність. Основоположником анархізму іноді вважають У. Годвіна, однак він пропонував не негаине знищення держави, що є наріжним постулатом анархізму, а мінімізацію її функцій з можливою наступ-ною ліквідацією. Засадничі положення анархізму були сформульо-вані у 40-х роках XIX ст. П. Прудоном, який запровадив термін «анархія», та М. Штірнером. Політичну доктрину анархізму розроби-ли М. Бакунін і П. Кропоткін. До відомих теоретиків цієї суспільно-політичної течії належать також Дж. Белделлі, Е. Реклю, Б. Такер, Д. Уоррен, К. Хесс та ін.¹

Заперечення теоретиками анархізму держави зумовлювало невиз-нання нав'язаних зовні, хай навіть рамкових принципів діяльності вільних асоціацій та об'єднань індивідів, у тому числі органів місце-вого самоврядування. Для анархізму характерне висування і розви-ток ідей децентралізму, федералізму, автономії, а також самовряду­вання, самоорганізації і саморегуляції особи, соціальних груп, регіонів тощо. У проектах анархістів планувалося утворити місцеві представницькі орган и громадського самоврядування — міські сою­зи та ради, міські думи та районні управи; місцеві органи громадсь­кого управління (виконавчі органи) — місцеві «Палаци Злагоди», виконкоми союзів та рад, анкетно-статистичні бюро; інші інсти-туції — виборний суд, міліцію (міську армію), добровільну армію са­мооборони, різні «громадські служби» тощо. Крім того, відповідно до теорії анархізму проголошувалися різні форми безпосередньої де­мократа та громадської самодіяльності — збори, асоціації, товарист-ва, союзи, клуби тощо, які мали компенсувати в організашйному плані відсутність держави. Так, П. Прудон, по суті, ототожнюючи са­моврядування і анархію, розумів федерацію як договір, контракт, угоду, союз завдяки якому група глав сімей, об'єднання кількох гро­мад або держав зобов'язуються одне перед одним проводити спільний курс. На місце сучасної йому централізованої держави слід поставити союз, створений за двома напрямами: територіально — по

¹ Детальніше: Дунаева Л. М. Проблеми влади та самоврядування в теорії анархізму // Часопис Київського університету права. — 2004. — М» 1. — С. 111-116.

Розділ 26

комунах і провінціях та адміністративно — за окремими галузями суспідьного життя.

Наприкінці XIX — початку XX ст. набули поширення соціал-ре-формістські муніципальні концепції, зокрема теорія муніципального (комунального) соціалізму. ЇЇ ідеологами виступали реформісти різних країн: посибілісти — у Франції, фабіанці та керівники Незалежної робітничої партії — у Великій Британії, бернштейніанці — у Німеч-чині, економісти та меншовики — у Росії тощо. Серед найбільш відо-мих ідеологів цієї теорії були М. Загряцков, М. Курчинський. Муніци-пальний соціалізм являв собою сукупність програмних положень та установок, спрямованих на забезпечення якомога більш повноїдемо-кратизації місцевого життя. Першою вимогою, яка містилася в муніципальних профамах політичних партій, — наділення міської та сільської громади правами більш широкої автономії. Ще одна вимога полягала у збільшенні представництва населення в органах місцевого самоврядування. Прихильники ідеї муніципального соціалізму сподівалися шляхом послідовних реформ, зміни державного та гро-мадського життя без різких стрибків та потрясінь перебудувати сучас-не життя на нових засадах. Тобто її ідеологи виходили з можливості соціалістичної еволюції буржуазного місцевого самоврядування як одного з шляхів безреволюційної трансформації сучасного суспільства у соціалістичне. Створення на місцях оплотів демократії, здатних протистояти центральним органам, розширення прав місце­вого самоврядування в політичній сфері тлумачилося прихильниками муніципального соціалізму як корінна зміна влади в суспільстві¹.

Слід зазначити, що муніципальний соціалізм нічого спільного з соціалізмом у «звичному» для нас (радянському) значенні цього сло­ва не має. Тези муніципального соціалізму висувалися насамперед більшістю буржуазних партій. Ідеологія муніципального соціалізму знайшла підтримку лише у частини російських соціал-демократів. Так, Г Плеханов писав, що самоврядування незрівнянно «краще, ніж бюрократичний режим у новому політичному устрої»².

¹ Загряцковт> М. Соціальная деятельность городского самоуправленія на Западе.
Вьш. I: Проблемьі муниципализаціи. — Кіевт>, 1906; ЗагряцковМ. Д. Что такое муни-
ципальиьій социализм? — М., 1917; Курчинскій М.А. Муниципальньій соціализмт. и
развитіе городской жизни. — СПб., 1907.

² Плеханов Г. В. Соч.: В 24 т. — Т. 16. — С. 177.

Місцеве самоврядування в Україні

За радянських часів ідея місцевого самоврядування в нашій країні більш як на півстоліття затрималася в своему існуванні. Але на Заході теорія і практика демократичного управління йшли пліч-о-пліч, роз-виваючись та вдосконалюючись. Зокрема, у Великій Британії у 20—30-х роках XX ст. спостерігається підвищений інтерес до проблем місцевого самоврядування, переважно пов'язаний із зміцненням ру-ху тред-юніонізму. В цей період висувається ідея функціонального представництва. Сенс її полягає в тому, що у місцевому управлінні мають бути представленими не групи тиску з середнього класу, а гільдії трударів різних ремесел і професій. Оскільки виробники вод-ночасє і користувачами, функціональне представництвомаєзабезпе-чити більш повне поєднання інтересів членів місцевих спільнот.

У період після Другої світової війни в Європі та США відбувся тріумфальний розвиток принципів субсидіарності, регіоналізації та децентралізації. Було визнано, шо централізм не змінює держави, а веде до нездатності уряду. Регіоналізація та децентралізація стали те-пер провідними принципами європейської політики. Основна спря-мованість принципу субсидіарності зрозуміла: попри фашистські і соціалістичні тенденції початку 30-х років XX ст. і всупереч демокра­тичному централізму соціалістичних держав треба було захистити автономію особи і право на самоврядування нижних політичних одиниць. Субсидіарність організації влади тим самим протиставляла-ся тенденціям у напрямі авторитарно! централизовано'/ держави. Субсидіарність розглядається як передумова устрою, що базується на свободі: держава, яка дотримується принципу субсидіарності, гаран-тує своїм громадянам свободу і незалежність; вона гарантує місцеве і регіональне самоврядування. Захист свободи через реалізацію прин­ципу субсидіарності проголошується однією з традиційних цінностей європейського політичного устрою.

Кардинальні зміни в соціально-економічній сфері викликали по-яву муніципальних концепцій, пов'язаних з теорією держави соціаль-ного добробуту. Муніципалітети проголошувалися інструментом соціального обслуговування, який забезпечує та охороняє однаковою мірою інтереси усіх класів та прошарків суспільства. Пануюча на Заході, зокрема в США, теорія соціального обслуговування тлумачить функції муніципалітетів як один з проявів надкласової природи дер­жави загального добробуту. В її основі робиться наголос на здійснен-ня муніципалітетами одним із основних своїх завдань пропонування послуг своїм мешканцям, організація обслуговування населення.

Розділ 26

Становлення і розвиток держави загального добробуту, розширення комплексу послуг, які налагаться громадянам, мало подвійний вплив на функціонування місцевого самоврядування сучасного світу. 3 од­ного боку, зросла роль місцевих органів у наданні послуг населению, в реалізації урядової політики на місцях, що в свою чергу стимулюва-ло заінтересованість держави в ефективності місцевого управління. 3 іншого — посилилася централізація податкової системи, контроль центру за діяльністю місцевого управління. Стрімка активізація ролі держави в галузі місцевих фінансів призвела до трансформації тра-диційного балансу між державним контролем та місцевою авто-номією в економічній сфері, поставивши місцеві органи в залежне становище від центральних влад¹. Еволюція місцевого управління, таким чином, «значно посилила державну природу мунщипальних інститутів, зростивши місцеві справи з загальнодержавними та поста­вивши виборні муніципальні установи у велику адміністративну та фінансову залежність від уряду і міністерств»².

Сучасна правова доктрина місцевого самоврядування здебільшого утверджує, що самоврядування поєднує в собі елементи державних та громадських засад. Поступово відбувається переоцінка традиційних цінностей місцевої автономії і мунщипальних свобод, хоча й нині є прихильники громадівської школи місцевого самоврядування.

Здебільшого в теорії сучасної комунальної політики головний ак­цент змішується з питань свободи та невтручання з боку центральних влад у бік таких цінностей, як раціональність, ефективність, еко-номія. Місцеве самоврядування розглядається вже не стільки як за-гальнодемократична мета, скільки засіб для розв'язання локальних проблем, реалізації інтересів територіальних громад, здійснення на місцях загальнодержавного політичного курсу.

Розглянуті теорії місцевого самоврядування мали суттєвий вплив на муніципальне будівництво нашої країни. Теорії як громадівського, так і державницького спрямування істотно вплинули на зміст відповідних положень Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування. Політико-правові вчення про походження

¹ Черкасов А. И. Сравнительное местное управление: теория и практика. — М.,
1998.— С. 17.

² Барабашев Г. В. Муниципальньіе органи современного государства (США, Велико­
британня). — М., 1971. — С. 13.

Поиск по сайту: