Громадянство України і статус іноземців. взаємних правах та обов'язках і не може бути розірваний ні однією, ні другою сторонами без їх взаємної згоди

взаємних правах та обов'язках і не може бути розірваний ні однією, ні другою сторонами без їх взаємної згоди.

Позбавлення громадянства суперечить не тільки сучасному ро-зумінню громадянства, а й правам людини, позаяк застосовується як засіб покарання конкретно!' особи.

Особливістю позбавлення громадянства СРСР було те, шо в зако-нодавстві не були чітко визначені юридичні підстави такого його припинення, що давало можливість відповідним органам державної влади діяти на свій розсуд. Так, ст. 7 Закону СРСР «Про громадянст-во Союзу Радянських Соціалістичних Республік» 1938 р. лише зазна-чала, що особа може бути позбавлена громадянства в силу особливо­го указу Президії Верховно!' Ради СРСР. У Законі СРСР «Про фома-дянство СРСР» 1978 р. до підстав позбавлення громадянства були віднесені дії, які «ганьблять високе звання громадянина СРСР і завдають шкоди престижу або державній безпеці СРСР».

Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства визначають як право громадянина вільно, без особливих перепон змінити свое громадянство в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини першої ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства України без набуття громадянства іншої держави, що призводило б до безгромадянства. Права громадянина на зміну громадянства ніхто не може позбавити. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насиль-ницького, примусового утримання людини в громадянстві. Це ущем-лювало б її свободу і суперечило тенденції демократизацп суспільних відносин¹.

Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства Украї­ни іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружи­ною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення грома­дянства України другим з подружжя. Цей принцип спрямований на забез-печеннярівноправностіжінок і чоловіківу сфері громадянства. Він узго-

¹ Конституційнє право України: Шдручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — С. 102.

Розділ 12

джений з Конвенцією про громадянство заміжньої жінки 1957 р., у якій визначається, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з інозем-цем, ні зміна громадянства чоловіком у період шлюбу не веде до авто­матично! зміни громадянства жінки. Цей принцип у міжнародному праві зазнав певної еволюції. Якщо у Конвенції про громадянство заміжньої жінки він стосувався лише жінок, то в Європейській конвенції про громадянство 1997 р. його поширено на подружжя загалом. Це знайшло відображення і в Законі України «Про грома­дянство України».

Неможливість автоматичного набуття чи припинення громадянст­ва України, по суті, відображає зміст громадянства, тобто індивіду-альний, персональний зв'язок особи з Українською державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без відповідного волевиявлення особи і дотримання встановленого порядку¹. Як випливає із ст. 9 Закону України «Про громадянство України», іноземець чи особа без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України, можуть бути прийняті до громадян­ства України за їх клопотанням. У ст. 19 цього закону встановлені підстави втрати громадянства України. При цьому воно втрачається від дня видання відповідного указу Президента України (ст. 22). Тоб­то втрата громадянства відбувається не автоматично з настанням відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а в порядку, передбаченому законом. Це стосується і неможливості автоматичного набуття громадянства України.

Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України означав, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення і час його набуття. Цей принцип випливає із части-ни першої ст. 24 Конституції України, яка закріплює один із основних принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних умовах з іншими громадянами всім об-сягом конституційних прав і свобод незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі підстав, порядку і моменту набуття громадян-

¹ Тодика Ю. М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект. — С. 45. 86

Громадянство України і статус іноземців

ства України. На це спрямована і Європейська конвенция про грома­дянство, у п. 2 ст. 5 якої передбачено, що кожна держава-учасниця керується принципом недискримінації щодо своїх громадян незалеж-но від того, чи є вони громадянами за народженням, чи набули гро­мадянство пізніше. Саме цей принцип покладено і в основу національного законодавства України про громадянство.

Принцип збереження громадянства України незалежно від місця про­живання громадянина України означав, що виїзд громадянина за межі території держави не повинен припиняти його громадянство. Запро-вадження цього принципу зумовлено тим, що громадянство Ук­раїни — це постійний правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, який не переривається ні в часі, ні в просторі. Цей принцип базується на праві кожної людини вільно вибирати місце свого проживання, вільно залишати територію України і праві громадян України в будь-який час повернутися в Україну, що закріплено у ст. 33 Конституції України.

Принцип невидачі громадян України іноземній державі зафіксовано в частині другій ст. 25 Основного Закону України: «Громадянин Ук­раїни не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, що держава, її органи і посадові особи не ма-ють права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону чи неприпустимість перебування громадян України на її території. Держава не має права примусити громадяни­на залишити її територію.

Окрім того, громадянин України не може бути виданий іншій дер­жаві (неможливість екстрадиції). У разі вчинення злочину громадя-нином України поза межами України, він не може бути виданий іно­земній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Громадянин України, який вчинив злочин за її межами, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Принцип захисту і піклування про громадян України, які перебувають за межами України випливає із положення частини третьої ст. 25 Кон­ституції України про те, що: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Цей принцип ро-зуміють як обов'язок дипломатичних представництв і консульських установ України, посадових осіб вживати необхідних заходів для за-

Розділ 12

безпечення прав громадян України, які перебувають за кордоном, користуватися в повному обсязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниця яких є Ук-раїна і держава перебування громадянина¹.

12.3. Набуття громадянства України

Набуття громадянства України — це одержання громадянства відповідно до визначених Законом України «Про громадянство України» підстав. Згідно зі ст. 6 цього закону громадянство України набувається за таких підстав:

— за народженням;

— за територіальним походженням;

— у результаті прийняття до громадянства;

— шляхом поновлення у громадянстві;

— у результаті усиновлення;

— шляхом встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаш-тування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитя-чий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на вихо-вання в сім'ю патронатного вихователя;

— встановленням над особою, визнаною судом недієздатною,
опіки;

—у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

—у результаті визнання батьківства чи материнства або встанов­лення факту батьківства чи материнства;

—за іншими підставами, передбаченими міжнародними договора­ми України.

Набуття громадянства України за народженням (філіація). Філіація (франц. _/іІіаііоп, лат. /іііаііо — спадкоємність, вія/ЇНш — син) є основ-ним і найбільш поширеним способом набуття громадянства. При цьому набуття громадянства за народженням відбувається на основі прин-ципів «права крові» або «права грунту».

В «Юридичній енциклопедії» «право грунту» (лат. у'г/5 зоіі) визна-чається як принцип набуття громадянства в результаті народження.

¹ Тодика Ю. М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект. — С. 50.

Поиск по сайту: