АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Конституційний статус Президента України. накладалося на неревізований інститут вищого представницького ор­гану влади — Верховну Раду України

Читайте также:
  1. III. ДЕКЛЯРАЦІЯ ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ ПРАЦЮЮЧОГО І ЕКСПЛЬОАТУЄМОГО НАРОДУ УКРАЇНИ
  2. IV. Оториноларингологический статус
  3. а) З основ законодавства України про культуру.
  4. Авдання та методи контролю органів державної фінансової інспекції України?
  5. Автономна Республіка Крим — територіальна автономія у складі України
  6. Административная юрисдикция таможенных органов при производстве по делам о нарушении таможенных правил (НТП). Правовой статус субъектов и участников производства по делам о НТП.
  7. Административно-правовой статус граждан. Основные права и обязанности граждан в сфере государственного управления.
  8. Административно-правовой статус иностранных граждан и лиц без гражданства.
  9. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  10. Адміністративно-правовий статус суб’єкта звернення.
  11. Актуальні проблеми економічної безпеки України
  12. Акты Президента Республики Беларусь.

накладалося на неревізований інститут вищого представницького ор­гану влади — Верховну Раду України. До прийняття Конституції Ук­раїни у 1996 р. Верховна Рада України не була, у власному розумінні, парламентом. Відповідно до радянської концепції народовладдя вла-да народу конституювалася у представницькі ієрархічні інститути — ради народних депутатів, на вершині якої й знаходилася Верховна Рада України. Відповідно до концепції народовладдя всією повнотою влади володіла саме Верховна Рада України, а від імені держави вис-тупав формально колегіальний орган як своєрідний глава держави — Президія Верховної Ради. Таким чином, з 1991 р. і до прийняття Конституції 1996 р. в Україні існувала проблема інституційного характеру — конкуренція повноважень Верховної Ради України і ново­го інституту — Президента України.

Конституційний договір не усунув цієї інституційної проблеми, оскільки він не визначав статусу Президента України як глави держа­ви, а Верховної Ради України — як парламенту, наділеного законодав-чою владою. Було збережено однакові джерело та ступінь легітим-ності цих органів влади — і Президент України, і Верховна Рада України обиралися прямими, загальними виборами. Лише з прийняттям Конституції 1996 р. статус Президента України було визначено як глави держави з одночасною відмовою від концепції суверенітету Верховної Ради України.

Згідно з конституційним законом № 2222-ГУ змінено статус Пре­зидента України. Президент України був обмежений у формуванні уряду за рахунок розширення повноважень парламенту. Однак він от­ри мав ширше коло підстав для розпуску парламенту.

Згідно з класичною теорією поділу влади президент — глава вико-навчої влади. Однак більшість сучасних конституцій європейських країн обходять проблему конституційного закріплення статусу прези-дентів та визначення їх місця у системі поділу влади1. Закладена фран-цузькою конституцією П'ятої Республіки модель перерозподілу владних повноважень між главою держави (президентом) та урядом (колегіальним органом, що очолює власне виконавчу владу) було запо-зичено більшістю постсоціалістичних республік, у тому числі Україною.

Відмова від втілення класичної моделі поділу влади засвідчила за-галом неефективність президешпської форми правління, яка сьогодні

1 Конституционное право государств Европьі / Отв. ред. Д. А. Ковачев. — М., 2005. —С. 199.


Розділ 19

діє лише в США. В умовах президентської форми правління функції уряду можуть бути заблоковані парламентом, оскільки практика кон-ституціоналізму свідчить про поодинокі випадки наявності у парла-менті пропрезидентської більшості, готової однозначно підтримати політичні рішення глави держави. Цей дисбаланс, зрозуміло, не сприяє урядові, очолюваному президентом, вирішувати стратегічні питання розвитку суспільства і держави. Такий стан речей особливо небезпечний для перехідних суспільств, що має своїм наслідком надмірну концентрацію влади у глави держави.

Дж. Сарторі зазначає, що ефективність американської прези­дентської моделі пов'язана із високим ступенем доходів населення, наявністю двопартійної системи: «За іронією долі, переконання в то­му, що президентські системи є сильними системами, призводить до найгіршої (із можливих) структурно! організації — розділеної влади, беззахисної перед розділеним урядом. I не зрозуміло, як працює чи працювала американська система, незважаючи на свою конституцію і навряд чи завдяки їй. Щоб ця система могла функціонувати, потрібна наявність трьох деблокуючих чинників: ідеологічної безпринцип-ності, слабких і недисциплінованих партій і політики, орієнтованої на місцеві інтереси. Тільки в цьому випадку президент може залучити на свій бік конгресменів, щоб потім за допомогою вигідної політичної угоди одержати прихильність у виборчих округах»1.

За парламентского правління забезпечується поділ влади між зако-нодавчою і виконавчою владою. У цих умовах можливе існування: прем'єрської системи, коли виконавча влада домінує над законодав-чою (Ізраїль, Італія, Словаччина); системи із необмеженими повно-важеннями парламенту (Франція періоду Четвертої Республіки, Україна до 1995 р. з паралельними функціями Президента); парла­ментаризм з партійним контролем (Угорщина, ФРН, Чехія). Система парламентаризму передбачає існування сильних парламентських партій та системи парламентського контролю над урядом2.

Щодо цього цікавими є положення правової доктрини країн з пар-ламентським правлінням. У словацькій доктрині, визнаючи статус президента як глави держави, робиться застереження, що він «має такі повноваження, статус та авторитет, щоб у критичній ситуації був

1 Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мо-
тивів і результатів. — К., 2001. — С. 84.

2 Там само. — С. 97-98.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)