Місцеве самоврядування в Україні. По-дев'яте, місцеве самоврядування припускає єдність са-мостійності і відповідальності при вирішенні всіх питань місцевого значення: економічних

По-дев'яте, місцеве самоврядування припускає єдність са-мостійності і відповідальності при вирішенні всіх питань місцевого значення: економічних, соціальних, культурних та інших. При цьому під самостійністю розуміється не тільки право жителів — членів тери-торіальних громад безпосередньо (через своїх представників) без втручання яких-небудь інших публічно-владних структур визначати коло питань місцевого значення, прийнятих до свого відання, а й не-обхідність вирішувати їх, діючи відповідно до законів і локальних нормативних актів, спираючись при цьому тільки (переважно) на власні ресурси, матеріальні, фінансові й інші кошти. Діяльність під свою відповідальність припускає, шо тягар наслідків за вирішення місцевих питань лягає повною мірою на місцеве самоврядування.

По-десяте, місцеве самоврядування, самостійно вирішуючи пи­тання місцевого значення, у своїй діяльності виходить передусім з інтересів населення відповідної території (локальних, а не загально-державних інтересів). Поляризація, протиставлення інтересів центру і місць — основа зародження муніципальної влади. Саме локальний інтерес є основою генезису, виникнення муніципальної влади. Бона структурується в системі публічної влади в умовах легітимації та ле-галізації такого інтересу. Місцевий інтерес дає змогу порівняно неве­ликому колу людей, які складають територіальну громаду, більш-менш точно визначити їх спільну волю, відносно легко виробити узгоджену позицію з конкретного питання¹.

Інакша ситуація спостерігається у механізмі виявлення державно­го інтересу та легітимації державної влади. На формування органів державної влади особисті інтереси та воля приватної особи вплива-ють обмежено. Тут «працюють» інші механізми: мобілізовані групові, корпоративні інтереси, які спираються на фінансові кошти, яких, як правило, немає у розпорядженні конкретних індивідів. Приватна особа не в змозі впливати і на механізми формування органів держав­ної влади, і на механізми прийняття ними рішень. Цю ситуацію не змінює навіть те, що в демократичному суспільстві представницька державна влада формується різними верствами населення. Загальна воля народу за допомогою виборчих технологій може бути визначена лише більш-менш приблизно, оскільки ті, хто складає народ, пере-

¹ Григор'єв В. А. Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Одеса, 2002. — С. 9.

Розділ 26

важною мірою не спроможні адекватно оцінити конкретну ситуацію та свої інтереси у цій ситуації. В умовах майже неусувного інфор-маційного дефіциту вони нерідко голосують за те, що, як здається їм, відповідає їх інтересам, але невиключно таким не є. Тому переважно державна влада, особливо у антидемократичних режимах, здійснюється в інтересах насамперед політичної еліти.

По-одинадцяте, місцеве самоврядування спирається на власну правову базу. Пріоритетними джерелами права місцевого самовряду­вання, безумовно, є Конституція і закони України, хоча, природно, що більшість питань у цій сфері має регулюватися локальними акта­ми — статутами територіальних громад, рішеннями, прийнятими шляхом місцевих референдумів, актами органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Аксіоматично, що місцеве самоврядуван­ня не може проявлятися поза рамками правового поля держави, але і межі державного регулювання суспільних відносин не безкінечні; за-провадження державних правових норм у ті сфери суспільного життя, які можуть підтримуватися у необхідному стані на основі саморегу-лювання, або зайва державницька деталізація правовідносин приво-дитимуть до «девальвації» правових норм, встановлених державою. Саме тому згідно з п. 15 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються лише засади місцевого самоврядування.

По-дванадцяте, в основі легітимності місцевого самоврядування знаходяться муніципальні права, свободи та обов'язки, які реалізу-ються через правові норми. Це дає підстави для висновку про те, що проблема забезпечення реальних умов для найбільш повної реалізації муніципальних прав, свобод та обов'язків водночас є проблемою виз-нання, гарантування, реалізації, реформування, розвитку та зміцнен-ня місцевого самоврядування¹.

По-тринадцяте, місцеве самоврядування — складний організова-ний об'єкт соціальної дійсності з спільними характеристиками сис­тем. Його вирізняє територіальна, організаційно-структурна і соціально-економічна цілісність складових його елементів, що знахо­дяться у внутрішній взаємодії, у результат! чого воно відокрем-

¹ Батанов А. В. Муниципальная власть и некоторьіе теоретико-методологические проблемьі формировання муниципально-правового статуса личности // Конституци-онньіе права и свободьі человека и гражданина как вьісшая ценность демократическо­го, правового государства: Сб. научно-практических статей. — Тирасполь, 2005. — С. 58-61.

Місцеве самоврядування в Украіні

люється від інших організаційно-управлінських структур (регіональ-них, загальнонаціональних).

Отже, в основу сучасної концепції місцевого самоврядування має бути покладене його розуміння як муніципальної влади. Муніципаль-на влада — це легітимне, визнане та гарантоване державою публічно-владне волевиявлення територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування щодо здійснення їх функцій і повноважень, спрямованих на реалізацію прав і свобод людини і громадянина та вирішення питань місцевого значення шляхом прийняття і реалізації правових актів у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, а також нормативними актами місцевого самоврядування.

Муніципальна влада — це система публічно-владних відносин, у межах яких реалізуються функціїта повноваження місцевого самовря­дування. Бона є потужним каталізатором формування громадянсько-го суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесі створення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню в них відповідальності за вирішення місцевих проблем, тим саме підвищує їхню загальну соціальну та громадянську активність. Крім того, розви-нене за традициями місцеве самоврядування може протистояти по-тенційно можливому поверненню до авторитаризму, встановленню збалансованого співвідношення між державою та людиною.

26.3. Система та функції місцевого самоврядування в Україні

Згідно зі ст. 140 Конституци України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через спеціальний структурно-ор-ганізаційний механізм, який називається системою місцевого само­врядування. Система місцевого самоврядування — це визначена законо-давством цілісна, структурно і функціонально впорядкована сукупність місцевих жителів, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, що існують та діють на єдиних прин­ципах і разом становлять специфічну форму організації місцевої влади — місцеве самоврядування.

Конституция України закріплює систему місцевого самоврядуван­ня, в якій роль системоформуючого фактору і базового елементу,

23а-8152

Розділ 26

відіграє територіальна громада, що має важливе значення для розвит-ку всіх інших інститутів самоврядування, є для них точкою опори. Також система місцевого самоврядування в Україні включає: сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голо­ву; виконавчі органи місцевих рад; районні та обласні ради; органи самоорганізації населення. Крім того, в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть ут-ворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою и виконавчого комітету.

Спинимося на характеристиці основних елементів системи місце­вого самоврядування.

Вирішення багатьох проблем теорії та практики місцевого само­врядування нерозривно пов'язано з дослідженням організаційних та функціональних проявів життєдіяльності людини за місцем прожи­вання. Оскільки місцеве самоврядування є насамперед вираженням самоорганізації, самодіяльності, самодисципліни громадян, то його формування як цілісної системи у межах всього суспільства з не-обхідністю повинно відбуватися передусім на ії низових щаблях, у первинних ланках. Зовнішньо формальним вираженням самовряду­вання мешканців певних населених пунктів виступають територіальні громади — первинні суб'єкти публічної влади на місцевому рівні.

Поняття територіальної громади є порівняно новим та мало-дослідженим для юридичної науки України. Водночас у західній соціологічній і правовій доктрині дослідженню місцевих співтова-риств приділялася серйозна увага, що пояснювалося насамперед функціонуванням у капіталістачних державах системи місцевого са­моврядування і зростанням ролі локальної демократа в європейських інтеграційних процесах. Уже в 1955 р., вивчивши 94 визначення тери-торіальних співдружностей, Дж. Хіллер дійшов висновку, що, незва-жаючи на наявні розбіжності, у більшості з них найбільш важливими є такі ознаки: соціальна взаємодія, територія і загальний зв'язок (або зв'язки)¹. 3 цього часу були сформульовані десятки інших визначень і ознак територіальних співтовариств².

¹ НШег О. А. ВеїїпШопз ої Соттипііу: Агеаз о& А&геетепі // Кигаі Зосіоіо&у. —
1955. —.Іипе. — Р. 778.

² Так, К. Іонассен виявив у різних визначеннях місцевих колективів значний збіг та­
ких елементів, як: 1) населення; 2) територіальна база; 3) взаємозалежність
спеціалізованих частин співтовариства і поділ праці в ньому, 4) спільна культура і

Поиск по сайту: