Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... сучасного міжнародного права, де існувала б така кількість договорів, пактів, угод, конвенцій щодо прав і свобод людини і громадянина

сучасного міжнародного права, де існувала б така кількість договорів, пактів, угод, конвенцій щодо прав і свобод людини і громадянина.

В юридичній науці існують два головні напрями визначення су­часного розуміння сутності прав і свобод людини, а саме природно-правовий та позитивістський¹.

Основою природно-правового напряму стала концепція, заснована на теорії природного (природженого) права, що розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, даровані їй від народження (до таких, зокрема, відносять право на особисту свободу, власність, свободу поглядів, думки, слова та ін.). Держава покликана визнавати ці права, рахуватися з ними, забезпечувати умови для їх реалізації, охороняти від будь-яких посягань.

Позитивістський напрям характерний тим, що правами людини вважаються лише ті, що встановлюються і надаються їй державою, яка «дарує» їх людині.

Обидва підходи знайшли свое втілення в конституціях держав світу. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження набув закріплення у консти­туціях США, Франції, Італії, Іспанії та ін. Наприклад, у конституціях Австрії, Німеччини, — позитивістський. Основний Закон нашої дер-жави спирається на природно-правову концепцію прав людини.

Сучасна демократична доктрина прав і свобод людини і громадя­нина не розглядає названі концепції як антиподи. I це зрозуміло. На-лежність людині прав від народження зумовлює захист і забезпечен-ня їх державою, що потребує, зокрема, законодавчого закріплення. Права людини, не закріплені в позитивному праві (конституційних та інших законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту. Конституційна практика багатьох держав усунула протистояння природно-правового та пози-тивістського напрямів до сутності прав людини шляхом консти-туційного встановлення основних прав та свобод.

Права людини — це її можливості, що необхідні для нормального існування і розвитку як особистості, це певні невід'ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві.

Можна сказати, що права в загальному розумінні² — це, по-перше, можливості людини діяти певним чином або утримуватися від певних

¹ Основи демократії: Посібник / За ред. А. М. Колодія. — К., 2002. — С. 161-162. іоп ^^{азова ви}користана позиція П. Рабіновича (Права людини: Підручник. — К.,

Розділ 11

вчинків з тим, щобзабезпечити свое нормальне існування, свійрозвиток, задоволення власних потреб. При цьому саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати, і є основними правами.

Міра «нормальності» існування визначається біологічною і соціальною обгрунтованістю потреб людини, які не є незмінними, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових докумен­тах з прав людини. Суттєвим у розумінні основних прав і свобод лю­дини є їх закріплення в конституціях держав та міжнародно-правових актах. При цьому визначення основних прав людини не принижує значення інших похідних прав, які в кожній державі можуть мати свої національні особливості.

По-друге, ці можливості є неодмінною, закономірною «належністю» кожної людської істоти, яка не може бути позбавлена їх, оскільки інакше вона не зможе формуватися, виявляти себе саме як людина, особистість. Вони виникають з моменту її народження, є невідчужу-ваними, тобто невід'ємними від неї.

По-третє, ці можливості людини, їхзміст та обсяг залежать насам-перед від можливостей усього суспільства, рівня його економічного, соціального та іншого розвитку. От же, права людини — явище насампе-ред загальносуспільне, бо породжуються вони самим суспільством, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.

Серед інших ознак основних прав людини називають і такі: це можливості, що:

— не обмежені територією держави (позатериторіальні), оскільки існують незалежно від державного визнання, поза зв'язком їх носія з конкретною державою;

— певною мірою не залежать від національної належності людини (позанаціональні): як загальнолюдська цінність вони належать їй вже тому, що вона є людиною, через факт її народження як природні, невідчужувані права. Права походять від людської природи і покли-кані формувати та підтримувати в людини почуття власної гідності, її індивідуальність;

— мають правовий характер, оскільки визначені законодавчо — на национальному, міжнародному рівнях.

Слід зазначити, що в конституційному праві немає единого уніфікованого підходу до визначення прав людини, проте розуміння цього поняття через філософську категорію «можливостей» прита-манне багатьом науковцям.

Поиск по сайту: