Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Складовою будь-якої держави як суспільного утворення є забезпе-чення національної безпеки, яка покликана забезпечити сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Реальна оцінка загального стану національної безпеки є підгрунтям для вироб-лення стратегічної державної політики і метою забезпечення сталого розвитку суспільства, своєчасного виявлення, запобігання і нейт-ралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Українська держава постійно приділяє значну увагу виробленню виваженої політики національної безпеки та напрацюванню ефек-тивних механізмів її реалізації. Це у свою чергу вимагає всебічного поглибленого дослідження та вивчення внутрішньо- і зовнішньо-політичних процесів, а також правового обгрунтування адекватних дій на загальнодержавному рівні, спроможних нейтралізувати нега-тивні ситуації та розв'язати потенційні й реальні загрози Українській державі.

Правову основу в сфері національної безпеки становлять Консти-туція та інші нормативно-правові акти, міжнародні договори України.

Конституція України поряд із іншими законами держави закріп-лює і гарантує захист фундаментальних прав людини і громадянина,

Розділ 27

впорядкування й організацію державно! влади, утвердження загаль-нолюдських цінностей, на яких грунтується будь-яке суспільство.

Конституція України визначає також основи і засади державної політики у галузі оборони. Враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки і оборони, усвідомлюючи свою відпові-дальність у справі підтримання міжнародної стабільності як суве-ренна, і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Україна має Збройні Сили. Саме Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону її повітряного та підводного простору в межах територіального моря країни. Тому забезпечення національної безпеки і оборони країни Конституція відносить до одного з найважливіших завдань держа­ви — це є справою всього Українського народу (ст. 17).

27.1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки

Національна безпека — широке, багатокомпонентне поняття, яке відображає стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, яким забезпечується сталий розви-ток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізаціяреаль-них та потенційних загроз національним інтересам.

Зміст поняття «національна безпека» знаходить свое вираження: а) крізь призму зіткнення наш'ональних інтересів, які знаходять свій прояв у вигляді ідеалів і цілей держави, нації (У. Ліпман, Г. Моргентау, С. Хоффан, М. Каплан та ін.); б) через взаємодію системи існуючих цінностей як найбільш фундаментальних чинників, що детермінують цілі, засоби та принципи взаємодії держав на міжиародній арені та політичних сил у країні (А. Вольдерс, К. Норр, Ф. Трегер, Д. Кауффан та ін.).

Всебічна оцінка національної безпеки вимагає: по-перше, знаход-ження суттєвих відмінностей міжреальним її станом та суб'єктивною оцінкою цього стану представниками різних військово-політичних сил держави, коаліцій; по-друге, визначення верхньоїта нижньоїмеж національної безпеки для кожної окремо взятої держави чи військо-во-політичного союзу (блоку); по-третє, ширшого тлумачення змісту

Конституційно-правові основи національної безпєки і оборони України

національної безпєки, аніж під кутом зору тільки військової, зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної загрози.

Об'єктами національної безпєки є: людина і громадянин (їхні кон-ституційні права і свободи); суспільство (його матеріальні, духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресур-си); держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).

Безпека людини і громадянина забезпечується системою право-вих, морально-етичних норм, суспільних та державних інститутів та організацій, які гарантують реалізацію їх основних прав і свобод.

Безпека суспільства досягається наявністю та ефективною діяльністю державних і суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, які в повному обсязі забезпечують консти-туційні права і свободи людини і громадянина на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Безпека держави грунтується на ефективному механізмі уп-равління та координації діяльності політичних сил та суспільних ор­ганізацій, інститутів, а також відповідних військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Національна безпека як складна багатоаспектна категорія знаходить свое безпосереднє вираження у таких видах безпєки, як: економічна, політична, воєнна, державна, інформаційна, науково-технологічна, екологічна, епідемічна, фінансова, пожежна, продовольча тощо.

Суб'єкти забезпечення національної безпєки — це носії певного роду діяльності, що пов'язані зі здатністю забезпечувати захист об'єктів національної безпєки.

Суб'єктами забезпечення національної безпєки є: держава, Прези­дент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпєки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпєки України; Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України; об'єднання громадян.

Основним суб'єктом забезпечення національної безпєки України є держава, яка здійснює свої повноваження щодо забезпечення без-

Розділ 27

пеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держа­ва згідно з Конституцією України (ст. 3, 27, 28, 29) забезпечує безпеку кожної людини і громадянина; їх життя, здоров'я, честь, недотор-канність на всій території Української держави. Україна як держава також гарантує захист своїх громадян, які перебувають за її державни-ми межами (ст. 25 Конституції).

Українська держава забезпечує правову та соціальну захищеність громадян та їх об'єднань, які сприяють забезпеченню безпеки відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки Ук­раїни» (2003 р.).

Зміст захисту та повноваження інших суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки визначається характером реальних та по-тенційних загроз. Забезпечення безпеки особи (громадянина), суспільства і держави здійснюється на основі розмежування основних повноважень суб'єктів національної безпеки.

Відповідно до Конституції та законів України:

— Український народ (громадяни України) через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньоїдемократії, атакож через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, передбачені законодавством України шодо забезпечення її націо­нальної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян звертають увагу суспільних і державних інститутів і до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку (статті 29, 32, 46, 55 Конституції; п. 12 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; статті 7, 8, п. 9 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України»; ст. 5, п. 3 ст. 10, ст. 23 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, п. 14 ст. 8, ст. 11 Зако­ну України «Про оперативно-розшуковудіяльність»; ст. 101, 102 КПК України тощо);

— Верховна Рада в межах своїх повноважень, встановлених Кон­ституцією України, визначає основні засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законо-давчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичай-ного і военного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

— Президент України як глава держави, гарант державного суве-ренітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головноко-мандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України, захищає незалежність, національну безпеку (п. 18, 21 ст. 103, п. 1 ст. 106 Конституції; п. 2 ст. 2, п. 1 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 5 Закону України «Про оборону України» тощо);

— Рада національної безпеки і оборони України координує та кон-тролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президентові України пропозиції щодо уточнення Стратеги національної безпеки України та Воєнної доктрини України (ст. 107 Конституції; п. 3 ст. 9 Закону України «Про основи національної без­пеки України»);

— Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів ви­конавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну са-мостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки Ук­раїни, громадського порядку і боротьби зі злочинністю (п. 4 ст. 9, ст. 116; Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 107 Закону України «Про оборону України» тощо);

— Національний банк України відповідно до основних засад гро-шово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України (п. 5 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо);

— Служба безпеки України, міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують
виконання передбачених Конституцією і законами України, актами
Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійсню-
ють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки,
підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забез­
печення національної безпеки (п. 6 ст. 9 Закону України «Про основи
національної безпеки України»; ст. 7, 8, п. 9 ст. 25 Закону України
«Про Службу безпеки України»);

— місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду-
вання забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки,

Розділ 27

віднесених законодавством до їхньої компетенції (п. 7 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»);

— воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам военного характеру (ст. 17 Конституції; статті 13—16 Закону України «Про оборону України»; п. 8 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» тощо);

— правоохоронні органи ведуть боротьбу зі злочинністю і про-тидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (п. 9 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; пункти 3, 23 ст. 5, ст. 10 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, 11, п. 14 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» тощо);

— суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України (п. 10 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо);

— прокуратура України здійснює повноваження у сфері
національної безпеки України відповідно до Конституції України та
Закону України «Про прокуратуру України» (п. 11 ст. 9 Закону Ук­
раїни «Про основи національної безпеки України» тощо).

Основними принципами забезпечення національної безпеки, що визначають її зміст та спрямованість, є: пріоритет прав і свобод люди-ни і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним потенційним загро­зам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтере-сах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колек-тивної безпеки¹.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установле-

¹ Закон України «Про основи національної безпеки України» № 964-ІУ від 19.06.2003 // Відомості Верховно!' Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 5.

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ному порядку доктрин, концепцій стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науковій, техно-логічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України зумовлюється необхідністю своєчасного вжиття за-ходів, адекватних характеру масштабів загроз національним інтересам.

Національні інтереси — це усвідомлені та виражені в Декларації про державний суверенітет України поняттєво важливі матеріальні, духовні та державні цінності Українського народу як носія суверенітету і еди­ного джерела влади в Українській державі, визначальні потреби люди-ни і громадянина, суспільства і держави, здійснення яких забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, її професивний та демократичний розвиток.

Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюється конкретною ситуацією, що складається в країні та поза її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі розвитку є: гарантування конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократич-них інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення постійного зростан-ня рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення на-уково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громад суспільства, збереження навколишнього природного середовиша та раціонального використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального по­тенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір, євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправ-них взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Розділ 27

Проте на сучасному етапі свого розвитку молода багатонаціональна Українська держава зіткнулася зі складними геополітичними, еко-номічними, екологічними, військовими та іншими чинниками, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особи, суспільства й держави (завдають шкоди, знищують, змінюють тощо). Реальні та потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України з внутрішніх та зовнішніх джерел небезпеки визначають зміст діяльності щодо гарантування як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки.

Таким чином, аналіз проблем, пов'язаних з визначенням націо­нальної безпеки як складної, багатоаспектної категорії, основних ії об'єктів і суб'єктів, а також принципів свідчить, що вони вбирають у себе не тільки загальновизнані характеристики, які можуть бути засто-совані до кожної країни, а й специфічні ознаки, зумовлені трудноща-ми розвитку та становленням молодої багатонаціональної держави, яка зіткнулася з цілим комплексом складних політичних, еко-номічних, екологічних, військових чинників на шляху свого розвитку.

27.2. Законодавчі основи забезпечення національної безпеки

Забезпечення національної безпеки здійснюється на основі єдиної державної політики, спрямованої на досягнення сталого розвитку суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам української держави.

Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об'єктів безпеки в Україні розробляється система нормативно-право-вих актів, які регулюють відносини у галузі національної безпеки, визначаються правові основи діяльності в цій сфері, формуються або удосконалюються органи забезпечення безпеки і механізми контро­лю та нагляду за їх діяльністю. Правову основу забезпечення національ­ної безпеки України становлять Конституція, закони України «Про ос­нови національної безпеки України», «Про інформаційну безпеку», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші закони, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також видані на виконання законів інші норма-тивно-правові акти Української держави.

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Конституція України наповнює зміст чинних законодавчих та нормативно-правових актів, якими опосередковується та забезпе-чується безпека особи, суспільства та держави, системністю, закріплює вихідні правові засади діяльності суб'єктів національної безпеки, а також пронизує їх єдиними принципами та ідеями.

Конституція України диференційовано підходить до проблеми за-конодавчого закріплення, організації та діяльності суб'єктів забезпе-чення національної безпеки. Загальні питання законодавчого закріплення, організації та діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки відображені у загальних засадах (ст. 3, 16, 17, 18), так і в окремих розділах Конституції (п. 1 ст. 32; ст. 37; п. 2 ст. 39; п. 2 ст. 44; п. 2 ст. 64; п. 9, 22, 23, 31 ст. 85; п. 17 ст. 92; п. 17, 18, 19, 20 ст. 106; ст. 107; п. 7 ст. 116). Конституційні норми при забезпеченні національної безпеки не допускають обмеження прав і свобод грома­дян, виконання ними своїх обов'язків, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Конституція України визначає систему гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм їх захисту и охорони у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпе­ки України.

Поряд із цим, беручи до уваги ймовірність реальних загроз національним інтересам, шо можуть виникнути в державі й суспільстві, Конституцією України передбачена можливість обмежен­ня конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах военного або надзвичайного ста­ну можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазна-ченням строку дії цих обмежень. Поряд із цим не можуть бути обме-жені права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Запровадження надзвичайного стану передбачає особливий режим діяльності органів державної влади і управління, установ та організацій, який допускає низку законодавчих обмежень прав і сво­бод громадян, правоздатності юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків.

В Україні зміст прав, режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, додержання прав і свобод людини і громадянина, а та-

Розділ 27

кож прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму над-звичайного стану визначаються статтями 64, 85 і 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим надзвичайного ста­ну» (2000 р.), іншими законами та указами Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Згідно з цими актами надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призве-ли чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створю-ють загрозу життю і здоров'ю громадян, або за спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. Такий стан передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ла­ду, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Введення надзвичайного стану можливе лише за наявності реаль-ної загрози безпеці громадян або конституційного ладу, відвернення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан запрова-джується у випадках: виникнення особливо тяжких надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, ката­строф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення; здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; спалаху міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; масових безпорядків, що супро­воджуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни консти-

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

туційного ладу України шляхом насильства; масового переходу дер­жавного кордону з території суміжних держав; необхідності віднов-лення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вво­диться указом Президента України, який підлягає невідкладному роз-гляду і затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

В указі Президента про надзвичайний стан передбачається вжиття таких заходів: обгрунтування необхідності введення над-звичайного стану; межі території, на якій він вводиться; час і строк, на який він вводиться; перелік і межі надзвичайних заходів, вичерп-ний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав та законних інте-ресів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; орга­ни державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та мета їх додаткових повноважень; інші пи­тання, пов'язані із запровадженням надзвичайного стану.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через ЗМІ або в інший спосіб.

В Україні надзвичайний стан може бути введено на строк не більш як 30 і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності він може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента про продовження дії надзвичайного стану на-буває чинності після його затвердження парламентом. За пропо-зицією Верховної Ради надзвичайний стан може бути скасований указом Президента України раніше строку, на який він вводився, у разі усунення обставин, що зумовили необхідність його введення. В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні й місцеві органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також військове командування та його представники, підприємства, установи і організації відповідно здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України та законами України, і забезпечують вико-нання заходів, передбачених Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

25-8152

Розділ 27

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою за-побігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я насе­лення, захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи, як: встановлення особ­ливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересуван-ня територією, де вводиться надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; заборо­на страйків¹.

При запровадженні надзвичайного стану у зв'язку з виникненням надзвичаиних ситуацій техногенного або природного характеру, що створюють реальну загрозу життю та здоров'ю населення, можуть здійснюватися такі заходи: тимчасова чи безповоротна евакуація лю­дей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень; встановлення для юридичних осіб квартир, повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-ря-тувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подо-лання надзвичаиних ситуацій; тимчасова заборона будівництва но-вих, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпечен-ням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань; встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітар-них та протиепідемічних заходів; запровадження особливого порядку розподілення продуктов харчування і предметів першої необхідності; мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичаиних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат; зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайної ситуації продукції, інші зміни ви-робничоїдіяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних

¹ Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 // Відо-мості Верховно! Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

Конституціино-иравові основи нацюнальної безпеки і оборони Украіни

і відновлювальних робіт; усунення від роботи на період надзвичайно­го стану, у разі ненадежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких за-лежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, і по-кладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб. У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається тимчасове переведення або залучення на добровільній основі працез-датного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт за дозволом відповідного керівника аварійно-ряту­вальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

У разі виникнення масових порушень громадського порядку можуть бути запроваджені і додаткові заходи для забезпечення правового режи­му надзвичайного стану: запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені го­дини доби); перевірка документів у громадян, а в необхідних випад­ках — проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян; заборона призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату; обме-ження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і силь-нодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі; тимчасове вилучення у громадян хо­лодно!' зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій — також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речо­вин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; заборо­на виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, які можуть дестабілізувати обстановку; регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередаваль-них засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колек-тивного користування; особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі; порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборо-ну діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей.

Розділ 27

При запровадженні надзвичайного стану чинне законодавство України передбачає систему забезпечення гарантій, додержання закон­ности прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб. Так, на період дії надзвичайного стану забороняється: зміна Конституції України, зміна Конституції Автономної Республіки Крим; зміна вибор-чих законів; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження прав і повноважень народних де-путатів України. В умовах надзвичайного стану не можуть бути обме-жені права і свободи людини та громадянина, визначені в частині другій ст. 64 Конституції України. Крім того, введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання, будь-якого обмеження права на життя, на свободу думки, совісті, релігії у розумінні цих прав і свобод, як вони визначені у Міжнародному пакті про грома-дянські і політичні права 1966 р. і законами України.

Будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення влади або зловживання нею зумовлюють відповідальність згідно з законом.

Особам, які втратили житло у зв'язку з обставинами, пов'язаними з дією надзвичайного стану, у т. ч. з проведенням робіт для їх відвер-нення або ліквідації, відповідно до закону надаються жилі приміщен-ня; особам, які постраждали під час проведення аварійно-рятуваль-них робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених зако­ном. Юридичним особам, майно і ресурси яких використовувалися для відвернення або ліквідації ситуацій, що стали причиною введення надзвичайного стану, відшкодовується їх повна вартість у встанов-леному законом порядку. Встановлено також відповідні гаранта трудових прав громадян. Зокрема, особам, тимчасово переведеним на роботу, не обумовлену трудовим договором, а також залученим до робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства України.

Конституцією України (частина 21 ст. 106) визначено, що надзви-чайний стан оголошується Президентом України, який звертається до Верховної Ради України щодо затвердження його указу про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях (частина 31 ст. 85).

Конституцшно-правові основи національної безпеки і оборони Украши

Поряд із Конституцією України та чинним законодавством важли-вою гарантією у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина в умовах запровадження надзвичайного стану є зобов'язання Української держави відповідно до норм Міжнародного пакту забезпечувати громадські і політичні права. Зокрема, згідно зі ст. 44 Міжнародного пакту Президент України не пізніше трьох діб з дня за­провадження надзвичайного стану повідомляє про це рішення Гене­рального секретаря ООН, відповідно до якого вводяться обмеження прав та свобод людини і громадянина, мету цих обмежень, причини прийняття такого рішення, а також термін дії цих обмежень.

Система загальносоціальних та правових гарантій, що діє в умовах надзвичайного стану, забезпечує функціонування основних правових інститутів, які виступають гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина. Так, на період запровадження надзвичайного стану продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, су­ди, органи прокуратури України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (наприклад, військово-польо-вих, особливих присутніх, квазісудових органів кримінальних ре-пресій тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм досудового слідства і судового розгляду, зокрема, впнесення вироку без усебічного і повного дослідження доказів (статті 15, 37 КПК Ук­раїни). Учасники судового процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених законом підстав (статті 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження су-дової постанови про арешт судовими органами, а також існуючий по­рядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів.

Адміністративний арешт як міра покарання за порушення вста-новлених вимог режиму надзвичайного стану застосовується судами до 30 діб і тривалістю адміністративного затримання з 3 годин до 72 годин плюс до 3 діб для розгляду справи в суді (статті 31, 33 КПК України; статті 32, 261 Кодексу України про адміністративні правопо-рушення). Такі заходи виправдані за умови, що адміністративне за­тримання контролюватиметься прокурором або судом.

Надзвичайний стан не усуває колегіального розгляду криміналь­них і цивільних справ судом у випадках, коли закон передбачає участь у судовому процесі народних або присяжних засідателів. Надзвичай-

Розділ 27

ним станом передбачено призупинення чи відкладення судових справ у зв'язку із запровадженням надзвичайного стану.

На території, де запроваджено надзвичайний стан, продовжує функціонувати адвокатура. Зберігає силу загальне правило про допущення захисника до участі у розгляді кримінальної справи з мо­менту ознайомлення підозрюваного з протоколом, затримання або пред'явлення постанови про арешт, а в інших випадках — з момен­ту пред'явлення обвинувачення. Гласність розгляду судових про-цесів може бути обмежена лише за умов, передбачених ст. 20 КПК України (охорона державної таємниці, справи про неповнолітніх, про зГвалтування тощо).

Конституція України передбачає також і запровадження военного стану (ч. 20 ст. 109) в окремих місцевостях або на всій території Ук­раїни у випадках оголошення стану війни, загрози военного нападу чи агресії, небезпеки державній незалежності України.

Воєнний стан — особливий правовий режим, порядок управління, що відповідно до чинного законодавства запроваджується на всій території держави або в окремих її місцевостях у разі оголошення війни, збройної агресії чи загрози военного нападу.

Метою введення военного стану є необхідність: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини і громадянина в умовах особливого періоду (ст. 85, 92, 106 Конституції України).

На період запровадження военного стану надаються (розширю-ються) додаткові повноваження військовому командуванню (військо-вих формувань, оперативних командувань, начальникам зон тери-торіальної оборони тощо), відповідним правоохоронним органам де вводяться окремі тимчасові обмеження у реалізації конституціиних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб з метою відвер-нення загрози національним інтересам та забезпеченню безпеки людини, суспільства та держави, захист її конституційного ладу.

Під час введення военного стану в інтересах оборони країни, захи-сту її національних інтересів запроваджуються обмеження діяльності підприємств, установ і організацій, прав та свобод громадян, розши-рюються повноваження відповідних правоохоронних органів.

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Воєнний стан скасовується у разі зникнення зафози военного напа­ду (афесії) та зі скасуванням стану війни (Закон України «Про право-вий режим военного стану», 2000 р.).

В умовах военного стану продовжують здійснювати свої повнова-ження Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури України, а також органи досудового слідства.

Конституція України та інші законодавчі акти передбачають та­кож застосування інших адекватних оборонних заходів Української держави із запровадженням на її території (або окремій місцевості) відповідного стану та встановлення правового режиму його дії. Так, у разі збройної афесії проти України або зафози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення военного стану в Україні або окремих її місце-востях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вно­сить до Верховно!' Ради України подання про оголошення стану війни.

Стан війни оголошується у разі военного нападу (афесії) на Україну та необхідності виконання міжнародних договорів щодо спільної оборони від афесії і скасовується після укладення мирної угоди з протилежною воюючою стороною.

Органи державної влади та військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі афесії. На підставі відповідного рішення Президента України, Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

3 моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час. Початком военного часу є день і час оголошення стану війни або военного нападу (агресії). Кінцем военного часу є оголошений день і час припинення воєнних дій. Однак зауважимо, що у разі збройної афесії (нападу) на Україну військове командування Збройних Сил та державні органи влади й управління, не чекаючи оголошення війни, зобов'язані вжити всіх заходів для відсічі нападу і розфому афесора.

3 оголошенням стану війни або военного стану оголошується за-гальна або часткова мобілізація для здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та переведення галузей народного господарства з мирного на воєнний стан. Порядок

Розділ 27

проведення мобілізації та демобілізації визначається Законом Ук­раїни «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (1993 р.).

Керівники, інші посадові особи державних органів влади і уп-равління, підприємств, установ і організацій та громадяни, винні у порушенні законодавства про оборону України, притягуються до відповідальності у встановленому законом порядку (статті 85, 106, 107 Конституции ст. 1.1 Воєнної доктрини України, статті 14, 15, 16 Зако­ну України «Про оборону України», ст. 26 Закону України «Про над-звичайний стан» та ін.).

27.3. Система забезпечення національної безпеки України

Стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадя-нина, суспільства і держави, яким забезпечується стадий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реаль-них та потенційних загроз національним інтересам залежить насам-перед від наявності та ефективно діючої системи національної безпе­ки держави. Саме тому відповідно до чинного законодавства України для формування збалансованої державної політики та ефективного впровадження низки узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, еко-логічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах у державі створюється загальна (цілісна) система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки — це сукупність держав­них інститутів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадсь-ких організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями и заеданнями для захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Загальна система забезпечення національної безпеки України ство-рює єдиний державно-правовий механізм, в якому кожний суб'єкт безпеки вирішує завдання і виконує функції захисту життєво важли­вих інтересів людини й громадянина, держави і суспільства в межах повноважень, які визначаються чинним законодавством України.

Діяльність суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для відкритого і демократичного цивільного контро-

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

лю, визначеного чинним законодавством України, та з дотриманням вимог щодо забезпечення державної таємниці.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

Забезпечення життєво важливих інтересів народу України, його безпеки здійснюється суб'єктами національної безпеки з допомогою притаманних їм функцій.

Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах діяльності є: вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, плану-вання і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-пра-вової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних еле-ментів) системи; підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх за-стосування згідно з призначенням; постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологїчній, науково-технологічній, інфор-маційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовиші, міжетнічних стосунках.

Сили і засоби забезпечення національної безпеки створюються і застосовуються згідно із призначенням та відповідно до рішень Вер­ховно! Ради України, указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, коротко- та довгострокових державних програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

а) Збройні Сили України; Службу безпеки України; органи і підрозділи МВС України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у даній сфері згідно з чинним законодавством; б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на

25а-8152

Розділ 27

транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпе­ки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.

Засоби забезпечення національної безпеки — це система державних, організаційно-правових та спеціальних заходів, застосування яких належить до компетенції державних органів влади загальної і спеиіальної компетенції у випадках захисту інтересів людини, держа-ви й суспільства залежно від характеру прояву зовнішніх чи внутрішніх загроз.

У широкому розумінні всі засоби забезпечення національної без­пеки поділяють на: матеріальні й духовні; насильницькі та ненасиль-ницькі; воєнні й невоєнні.

Невоєнні засоби забезпечення національної безпеки — це сукупність матеріальних та духовних цінностей держави та суспільства, за винят-ком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки, які можуть бути задіяні у протидії воєнним загрозам (агресії).

У системі невоєнних засобів забезпечення національної безпеки Української держави провідне місце посідають політичні засоби. Політичні засоби забезпечення національної безпеки формують, на-правляють діяльність людей, суспільства, держави, світового співто-вариства щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози національним інтересам. Політичні засоби роз-глядаються у контексті забезпечення національної безпеки одним із основних мотивів діяльності людей, де масштаби та інтенсивність цієї діяльності неухильно зростають. Під політичними засобами забезпе­чення національної безпеки слід розуміти такі концептуальні ідеї та погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які забезпечують мирне розв'язання проблем, що виникають у випадках захисту інтересів людини, держави і суспільства. До таких засобів не-обхідно віднести: сучасне політичне мислення; переговори, угоди; особисті зустрічі політичних та державних діячів; зміцнення взаємної довіри у військовій справі, зокрема у відносинах між збройними си­лами; військово-політичне співробітництво та ін.

Підстави і порядок застосування матеріальних спеціальних заходів органами Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, службами Міністерства оборони України, Прикордонних військ тощо при захисті інтересів людини, суспільства і держави пе-

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

редбачені Законами України «Про Службу безпеки України» (ст. 26); «Про міліцію» (ст. 14); «Про оперативно-розшуковудіяльність» (ст. 8, 9) та іншими.

Керівники органів забезпечення національної безпеки несуть відповідальність за порушення встановленого порядку застосування сил і засобів забезпечення безпеки та своєї діяльності.

У системі забезпечення національної безпеки особливе місце та статус має Рада національної безпеки і оборони України (надалі — РНБО). Бона є конституційним та координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Цей ор­ган координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони. До складу РНБО входять: її голова, секретар, постійні члени та члени.

Головою РНБО України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар РНБО призначається Президентом України, він входить до постійних її членів. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує її організаційно-технічну та інформаційну діяльність.

Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійни-ми членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служби безпеки України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України.

Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров'я, а також інші посадові особи, призначені Прези­дентом України. Крім того, залежно від змісту питання, що розгля-дається, РНБО може залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.

У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).

Компетенція та функції РНБО визначаються Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

РНБО вирішує такі основні питання: розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у га-лузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства.

Розділ 27

РНБО відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а за необхідності — й тимчасові міжвідомчі комісії.

Враховуючи характер і небезпеку загроз, а також геополітичну та внутрішню ситуацію в Україні, діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на: прогнозуванні, своєчасному виявленні, за-побіганні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх зафоз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, без-пеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забез-печенні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи дер­жавної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій Ук­раїни у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації (ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Загальний контроль за виконанням державної політики по забез-печенню національної безпеки і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.

27.4. Поняття, основи та організація оборони Української держави

Оборона України — це існуюча у державі система політичних, еко-номічних, соціальних, воєнних, науково-технічних, інформаційних, пра-вових, організаційних та інших заходів щодо підготовки, захисту її національних інтересів у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Система оборони держави безпосередньо залежить від обороноздат­ності держави, досягнутого нею рівня розвитку матеріальних, духов-них можливостей та їх реалізації, а також безпосередньо від її оборо­ноздатності.

Обороноздатність уособлює, акумулює та виражає ступінь підго­товки держави, її суспільства до захисту від збройного конфлікту або агресії. Бона складається з матеріальних і духовних елементів і є су-купністю военного, економічного, соціального та морально-політич-

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ного потенціалу у сфері оборони та належних умов. Обороноздатність прямо залежить від способу виробництва, рівня економічного, соціально-політичного і культурного розвитку держави та суспільства.

Оборона України базується на готовності та здатності органів дер-жавної влади, усіх ланок Воєнної організації України, органів місце-вого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення за необхідності з мирного на воєнний стан та відсічі збройної афесії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Організація оборони Української держави включав: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; прогнозування й оцінку воєнної зафози чи зафози военного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання афесії; охорону державних кордонів; підготовку, розви­ток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави; вироблення й прове­дення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі; мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем уп-равління до дій в умовах военного стану, підготовку населення і тери­торії країни до оборони.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України. 3 метою запобігання збройній афесії чи збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і ре-алізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної і заснованої на співробітництві поведінки у галузі без­пеки, бере участь у міжнародних системах безпеки та міжнародному співробітництві у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Визнаючи способи забезпечення власної безпеки у процесі підго-товки держави до оборони та під час проведення воєнних дій, Україна дотримується принципів і норм міжнародного права, враховує за-конні інтереси безпеки інших держав.

Забезпечення фінансування потреб національної оборони Української держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету

Розділ 27

України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України про Державний бюджет України, згідно з яким забезпе-чується належне виконання завдань оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту (ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Підготовка держави до оборони вмирний час включає: прогнозуван-ня та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози; здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройно-му конфлікту та відсіч збройній агресії; формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-про-мислової політики держави; удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових форму­вань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а та-кож їх розвиток, підготовку і підтримання на надежному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держа­ви, планування їх застосування; розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгор-тання галузей національної економіки з метою виробництва озб-роєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечен­ня Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготов-леними кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продо-вольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особ-ливий період; створення державного матеріального резерву та резерв-них фондів грошових коштів; забезпечення охорони державного кор­дону України; військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечен­ня престижу військової служби

Територіальна оборона України — це система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із ос-новними заеданнями: оборони та захисту державного кордону; забезпе­чення умов для надійного функціонування органів державної влади,

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгор-тання військ (сил); охорони та оборони важливих об'єктів і комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними фор­муваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озб­роєними формуваннями; організація та здійснення евакуаційних заходів; проведення аварійно-рятувальних робіт та інших невідкладних робіт у небезпечних районах; захисту населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористич-ними актами та диверсіями; підтримання режиму военного стану.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оборону України» тери-торіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, в областях, у містах Києві та Севастополі — відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Без-посереднє керівництво територіальною обороною Української держави покладається на заступника міністра оборони України — ко-мандувача Сухопутних військ Збройних Сил України.

До виконання завдань територіальної оборони в межах повнова-жень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до чинного законодавства України, органи внутрішніх справ, органи управління у справах цивільної оборони, сили і засоби цивільної оборони та відповідні правоохоронні органи.

Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення тери­торіальної оборони, повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, військових форму-вань та основи їх взаємодії визначаються Положенням про тери-торіальну оборону України, яке затверджує Президент України.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил та засобів, шо створюється для організації та забезпе­чення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техно­генного, екологічного, природного та военного характеру.

Завдання та організація цивільної оборони визначаються законо-давством.

Правові основи діяльності державних органів та їх повноваження щодо забезпечення оборони. Забезпечення оборони України здійснюється на підставі розмежування повноважень державних органів влади у цій сфері.

Розділ 27

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Консти-туцією України, формує і проводить єдину воєнну політику та здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони і військо-вого будівництва.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Ук-раїні (ст. 75 Конституции затверджує: а) воєнну доктрину і концепцію військового будівництва; основні напрями співробітництва України з іншими державами у воєнній сфері; обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру, чисельний склад та функції Збройних Сил України; державну програму розвитку озброєння і військової техніки, її фінансування; б) заслуховує щорічне (позачергове) по­слання Президента України про стан оборони держави; оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру; схвалює рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної афесії проти України, а також про надання військової допомоги іншим державам, про на­правлення підрозділів Збройних Сил до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України про введення военного стану в Україні або окремих її місце-востях, про загальну чи часткову мобілізацію (п. 9, 22, 23, 31 ст. 85 Конституции ст. 4 Закону України «Про оборону України» тошо).

Президент України за чинною Конституцією є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, тери-торіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина, і у зв'язку з цим має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього характеру. Тому цілком природно, шо Президент України як Верховний Головноко-мандувач Збройних Сил України та Голова Ради національної безпе-ки і оборони України вживає необхідних заходів для забезпечення обороноздатності України й постійної бойової готовності її Збройних Сил, видає укази, розпорядження, директиви і накази.

Президент України здійснює також інші функції у сфері безпеки й оборони, передбачені чинним законодавством України (п. 1, 17, 18, 19, 20, 21 ст. 106; ст. 107 Конституції; ст. 5 Закону України «Про обо­рону України»; п. 2 ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» тощо).

Поиск по сайту: