Місцеве самоврядування в Україні. Продовженням цієї теорії стала господарська (громадсько-госпо-дарська) теорія походження місцевого самоврядування

Продовженням цієї теорії стала господарська (громадсько-госпо-дарська) теорія походження місцевого самоврядування, яка зробила спробу не тільки обгрунтувати статус самоврядної громади як відмінний від держави суб'єкт права, а й акцентувати на змісті кому-нальної діяльності. її фундаторами були Р. Моль, О. Васильчиков, В. Пешков та ін. Ця теорія організації місцевої влади виникла в ре­зультат! поступового розвитку положень теорії прав вільної громади у пристосуванні їх до умов, коли у процесі історичного розвитку ус-кладнюються правові відносини між суб'єктами суспільного життя і зростає роль держави як регулятора цих відносин. В основі громадсь-ко-господарської теорії місцевого самоврядування — запозичене з теорії природних прав вільної громади положення про те, що тери-торіальний колектив — це елемент насамперед громадянського суспільства. Муніципальна влада — недержавна за своею природою, має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких дер­жава байдужа, а саме у місцевих громадських і господарських справах. У ці місцеві справи держава не втручається і вони вирішуються сами­ми територіальними громадами. Питання ж політичні належать до компетенції державної влади.

Обидві теорії набули розвитку у громадській (громадівській) теорії походження місцевого самоврядування. Найбільш відомими представ-никами цієї теорії були вже згадувані В. Лешков і О. Васильчиков. Громадська теорія вбачала сутність самоврядування в наданні місцевій спільноті самій реалізовувати свої громадські інтереси та зберігала за урядовими органами відання тільки державними справа­ми. Тобто вона виходить з протиставлення територіальної громади державі, громадських інтересів — політичним, вимагаючи, щоб суспільство та держава здійснювали свої власні інтереси. В протис-тавленні громадських та державних інтересів як би полягає підстава для повної самостійності органів самоврядування. Оскільки органи самоврядування займаються не державними, а виключно громадсь-кими справами, державі байдуже як здійснюються ці чужі для неї справи¹. За цією теорією, органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення мають діяти за принципом «дозволено все, що не заборонено законом».

¹ Коркунов Н. М. Русское государственное право. — СПб., 1903. — Т. 2: Часть особен­ная. — С. 353-354; Лазаревский Н. И. Лекции по русскому государственному пра­ву. — СПб., 1910. — Т. 2: Административное право. Ч. 1: Органьі управлення. — С. 40.

Розділ 26

Значного поширення громадська теорія набула в українській політико-правовій думці. Зокрема, М. Драгоманов, сформулювавши концепцію федерації вільних громад (так званий громадівський соціалізм), у своїй праці «Історична Польща і великоруська демо-кратія» виводить ряд важливих принципів локально!' демократа: вра-хування національних особливостей кожної країни; самоуправління громад і областей у побудованій «знизу догори» політично вільній державі; свобода всіх «живих складових частин народу», взаємоза-лежність політичної свободи і місцевого самоврядування. Якщо у цій праці він підійшов до проблеми створення системи місцевого само­врядування в загальнодемократичному розумінні, то в проекті «Вільної спілки» він детально обгрунтовує ідею політичної децент-ралізації, основою якої мало стати запровадження «самоуправи» громад, волостей, повітів, земель, кожна з яких «має свою внутрішню самостійність і незалежність стосовно інших самоуправ, незалежно вищого чи нижчого типу»¹.

У другій половині XIX ст. громадська теорія з її ідеалізацією при-роди людини та її можливостей, ролі освіти в управлінні суспільством своїх вищих цілей зійшла з історичної арени та поступово поступила-ся місцем державній (державницькій) теорії походження місцевого са­моврядування. На відміну від громадської теорії означена теорія місцевого самоврядування вбачає в ньому частину держави та розгля-дає владу місцевого самоврядування як різновид державної влади. Пік популярності цієї теорії припадає на 70-ті роки XIX ст. Згідно з цією теорією самоврядування — одна з форм організації державної влади. Будь-яке управління публічного характеру з цього погляду є справою державною. Основні положення державної теорії місцевого самоврядування розроблені німецькими вченими Л. Штейном і Р. Гнейстом та більш детально розвинуті їх послідовниками. Так, А. Михайловський розглядав самоврядування як складову загального державного управління, особливу організацію державної влади на місцях, що заснована на виборних засадах².

За цією теорією, вибір предметів діяльності не залежить від само-врядних органів, а визначається державою. Усі повноваження в галузі

¹ Цит. за: Основа етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю. I. Римаренка. — К.,
1997. — С. 207.

² Михайловский А. Г. Реформа городского самоуправлення России. — М., 1908. —
С. 40.

Поиск по сайту: