Громадянство України і статус іноземців. СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено на-пис «громадянин України», та діти таких осіб

СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено на-пис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на цей момент не досягли повноліття, якаю зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

— особи, які набули громадянство України відповідно до законів
України та міжнародних договорів України.

При цьому документами, що підтверджують громадянство Ук­раїни, є:

—паспорт громадянина України;

—свідоцтво про належність до громадянства України;

—паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

—тимчасове посвідчення громадянина України;

—проїзний документ дитини;

—дипломатичний паспорт;

—службовий паспорт;

—посвідчення особи моряка;

—посвідчення члена екіпажу;

—посвідчення особи на повернення в Україну.

12.2. Принципи громадянства України

Етимологічно слово «принцип» походить від латинського ргіпсірі-ит, що означає основа, першооснова¹. Саме принципи є тією осно­вою, яка зв'язує воедино різноманітні складові громадянства, найбільш повно відображає його сутність як цілісного правового інституту.

Принципи громадянства, як і будь-які інші принципи, утворюють певну систему. Питання системи принципів громадянства України в конституційно-правовій науці вельми дискусійне. Існують певні розбіжності щодо кількісного складу принципів громадянства та критеріїв їх класифікації. Найбільш традиційною є класифікація принципів громадянства на загальні та спеціальні (специфічні)².

¹ Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1974. — С. 547.

² Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — С. 229-230; Мелащен-
ко В. Принципи громадянства України // Право України. — 1992. — № 7. —
С. 12-14.

Розділ 12

До загальних принципів вітчизняні вчені відносять основопо-ложні принципи громадянства України, які підтверджують основні принципи нашого права. Вони втілені в Конституції України, Декла-рації прав національностей України, законах України «Про громадян-ство України» та «Про національні меншини України».

Загальними принципами громадянства України прийнято вважати такі:

—повновладдя народу;

—демократизм;

—інтернаціоналізм;

—втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави;

—поєднання інтересів суспільства, держави й особи;

—повага до норм міжнародного права тощо.

Спеціальні принципи громадянства визначають закріплені в законо-давстві вихідні засади взаємовідносин між державою та особою, що складають цілісну систему, яка є основою громадянства України.

До них, як правило, відносять:

—єдиність громадянства України;

—рівне громадянство як основа правового статусу особи;

—загальний порядок прийому до громадянства України;

—поєднання «принципу грунту» і «принципу крові»;

—невизнання автоматичної втрати громадянства;

—недопустимість позбавлення громадянства;

—єдність громадянства членів сім'ї;

—невизнання подвійного громадянства;

—дозвільний порядок виходу з громадянства;

—принцип невидачі громадян України іноземній державі;

—свобода й добровільність вибору громадянства;

—збереження громадянства України для осіб, які проживають за кордоном.

Будучи відображеними у законодавстві, принципи громадянства за нормативно-правовими актами, в яких вони закріплені, можна поділяти на: конституційні принципи; принципи, що встановлені Законом України «Про громадянство України».

Враховуючи важливість принципу единого громадянства, Консти-туція України віднесла його до загальних засад конституційного ладу (ст. 4). Принципи громадянства містяться також у ст. 25 Основного Закону.

Ними є:

Громадянство України і статус іноземців

— недопустимість позбавлення громадянства України;

— визнання права громадян України на зміну громадянства;

— невидача громадян України іноземній державі;

— захист та піклування про громадян України, які перебувають за її межами.

Відповідно до Конституції України в ст. 2 Закону України «Про громадянство України» встановлено, шо українське законодавство про громадянство Грунтується на принципах:

— единого громадянства;

— запобігання виникненню випадків безгромадянства;

— неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

— визнання права громадянина України на зміну громадянства;

— неможливості автоматичного набуття громадянства України
іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з
громадянином України або набуття громадянства України його
дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства
України одним з подружжя у результаті припинення шлюбу або при­
пинення громадянства України другим з подружжя;

—рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

—збереження громадянства України незалежно від місця прожи­вання громадянина України.

Принцип единого громадянства означав, що в Україні виключена можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України, в тому числі Автономної Республіки Крим. Саме єдине громадянство є необхідною умовою існування суверенно!' унітарної держави.

Україна належить до держав, які негативно ставляться до множин-ного громадянства. В Європейській конвенції про громадянство 1997 р. поняття «множинне громадянство» визначено як наявність у однієї і тієї ж особи одночасно громадянства двох чи більше держав. У законодавстві України, її міжнародних двосторонніх договорах замість терміна «множинне громадянство» використовується термін «подвійне громадянство». В міжнародному праві пОдвійне громадянст­во має назву «біпатризм».

Принцип единого громадянства, як зазначено у науково-практич-ному коментарі Закону України «Про громадянство України», не означає невизнання множинного громадянства, але він означає

Розділ 12

невизнання правових наслідків множинного громадянства¹. За ст. 2 Зако­ну України «Про громадянство України» у разі, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадяни-ном України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Причинами виникнення множинного громадянства є тери-торіальні зміни, міграція, колізії у законодавстві держав, з якими особу пов'язують походження чи місце проживання. Інколи воно стає наслідком певної політики держави для досягнення її зовнішньополітичних цілей. Причинами виникнення множинного громадянства можуть бути також свідомі дії осіб, які бажають його мати.

Сучасне міжнародне право не знає єдиної загальновизнаної регла-ментації питань, що виникають у зв'язку з множинним громадянст-вом. Більшість держав негативно ставиться до такого громадянства. Умовою прийняття до громадянства цих держав є припинення іно-земного громадянства. Проте останнім часом ставлення до множин­ного громадянства у міжнародному праві дещо змінилося. Якшо Конвенція про скорочення випадків множинного громадянства і про військовии обов 'язок у випадках множинного громадянства 1963 р. була спрямована на уникнення множинного громадянства, то Європейсь-ка конвенція про громадянство 1997 р. є нейтральною до цього питання. її положення не обмежують права держави-учасниді визна-чити в своему законодавстві, зберігають чи втрачають її громадянство особи, які набули або мають громадянство іншої держави, та чи є умовою набуття або припинення її громадянства відмова від грома­дянства іншої держави або його втрата.

Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства визна-чають як недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає придбати громадянин України. Цей принцип має на меті захистити право на громадянство шляхом запобігання виникненню випадків безгромадянства. Тому згідно з п. 2

¹ Науково-практичний коментар Закону України «Про громадянство України». — К., 2002. — С. 29-30.

Громадянство України і статус іноземців

ст. 9 Закону України «Про громадянство України» особи, які є інозем-цями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і надати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.

В «Юридичній енциклопедії» безгромадянство визначається як правовий стан особи, яка не має громадянства жодної держави. Таких осіб називають апатридами. Безгромадянство виникає внаслідок ви-ходу з громадянства чи втрати громадянства певної держави, колізій або прогалин у законодавстві про громадянство різних держав та з деяких інших причин¹.

Стан безгромадянства визнається правовою аномалією і є негатив-ним явищем як для окремої особи, так і для держави, на території якої вона проживав. 3 цього виходять як національне законодавство, так і міжнародне право. Принцип запобігання виникненню випадків без­громадянства зараховують до загальновизнаних принципів міжна-родного права у сфері громадянства. Діють, зокрема, Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. і Конвенція про скорочення ви­падків безгромадянства 1961 р. Ряд положень, спрямованих на скоро­чення або запобігання безгромадянству, містяться в Європейській конвенції про громадянство 1997 р., у якій зазначається: 1) кожна держава-учасниця передбачає у своему внутрішньому законодавстві можливість набуття громадянства дітьми, знайдепими на її території, обоє батьків яких невідомі і які в іншому разі були б особами без гро­мадянства (частина перша ст. 6); 2) кожна держава-учасниця передба­чає у своему законодавстві можливість набуття її громадянства дітьми, які народилися на її території (частина друга ст. 6); 3) кожна держава-учасниця передбачає можливості, що полегшують набуття її громадянства особами без громадянства, які на законних підставах проживають на її території (частина четверта ст. 6); 4) держава-учас­ниця не може передбачити у своему законодавстві втрати її громадянства, якщо особа внаслідок цього стає апатридом, за винят-ком набуття особою громадянства шляхом обману (частина третя ст. 7); 5) кожна держава-учасниця дозволяє відмову від її громадянст­ва, за умови, що відповідні особи не стають внаслідок цього особами без громадянства (частина перша ст. 8).

¹ Шемшученко Ю. С, Погорілко В. Ф. Безгромадянство // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К., 1998. — Т. 1: А-Г. — С. 206.

Розділ 12

Принцип неможливості позбавлення громадянина України грома­дянства України закріплений у частині першій ст. 25 Конституції України і є конституційним принципом. Ця норма відтворює поло­ження частини другої ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що «ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянст­ва». Водночас части на перша ст. 25 Конституції України дещо відрізняється від міжнародно-правової норми: в останній йдеться про безпідставне позбавлення громадянства, а в Конституції — про позбавлення громадянства. Річ у тому, що у Конституції України принцип недопустимості позбавлення громадянства має абсолютний характер, що дає змогу гарантувати набагато краще, ніж заборона лише безпідставного позбавлення громадянства, недопущення повто­рення колишньої практики (що мала місце в радянські часи) боротьби з інакомислячими як своєрідної форми репресії.

Заборона позбавлення громадянства в абсолютному вигляді закріплена також у конституціях Російської Федерації (частина третя ст. 6), Республіки Білорусь (частина друга ст. 10), Республіки Грузія (частина друга ст. 13). Конституції Словаччини (частина друга ст. 5), Чехи (частина друга ст. 12) містятьдещо інше формулювання: нікого не може бути позбавлено громадянства супроти його волі. У конституціях Молдови (частина друга ст. 17), Угорщини (частина перша ст. 69) забо­рона позбавлення громадянства має обмежений характер: ніхто не мо­же бути безпідставно (свавільно) позбавлений громадянства.

У Європейській конвенції про громадянство 1997 р. не вживається термін «позбавлення громадянства», натомість у назві ст. 7 «Втрата громадянства ех Іе%е або на ініціативу держави-учасниці» міститься інший. При цьому у ній встановлюється вичерпний перелік підстав, за якими може мати місце припинення громадянства.

Під терміном «позбавлення громадянства «російські вчені (Е. Коз­лова, О. Кутафін), українські правознавці (Ю. Тодика, М. Ришняк) розуміють розірвання громадянських зв'язків за ініціативою держави в односторонньому порядку, що не передбачає як умови згоди на це громадянина¹. Тобто позбавленню громадянства притаманний аспект примусовості, що суперечить сучасному розумінню громадянства як правового зв'язку між особою і Україною, що проявляється у їх

¹ Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. — М., 1996. — С. 163; Тодика Ю. Н., Ришняк Н.А. Гражданство Украиньі: Учеб. пос. — X., 1996. — С. 24; Тодика Ю. М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект: Навч. посіб. — X., 2002. — С. 44.

Поиск по сайту: