Органи правосуддя в Україні. різних ланок і рівнів, а також таких ганебних явищ, як беззаконня і корупція

різних ланок і рівнів, а також таких ганебних явищ, як беззаконня і корупція. Реорганізація системи правосуддя, її органів може створи-ти передумови для подолання цього відчуження, перетворити суд у справжній гарант індивідуальної свободи від посягань на неї різних суб'єктів. Перехід до ринкових відносин має супроводжуватися ре-формуванням як майнових прав учасників господарських відносин у державі, так і процедури судового захисту цих прав.

Тривалий час у свідомості людей закріплювалося уявлення про суд як про репресивний орган, покликаний здійснювати санкції пока-рання. Образ «суду-поліцейського», «суду-ката» й досі живе у свідо­мості людей, тоді як у правовій державі суду належить суттєво інша роль. Він захищає громадян від свавілля бюрократизму і беззаконня, здійснює контроль над державним управлінням, особливо в ситуації конфлікту між державою і особою, а також контроль за законністю методів боротьби із злочинністю. Суд має перевіряти: чи розкрито злочин, чи обгрунтовано обвинувачення, чи не було порушень під час досудового слідства, чи не постраждали при цьому інтереси громадян і суспільства загалом.

Існує хибна думка, що на органи правосуддя покладено завдання викорінювати злочинність, тоді як це мусить бути справою всього суспільства. В кращому випадку суди можуть лише дещо стримувати злочинність силою репресії, вони можуть засуджувати більше зло-чинців, якщо на їх розгляд буде передано більше кримінальних справ, адже осудження злочинців і призначення покарання неможливі без суду. Суди, контролюючи роботу правоохоронних органів, оцінюючи їх висновки ще і таким чином беруть участь у стримуванні злочин-ності. Однак самими такими методами злочинність не викорінити. її зростання останніми роками пояснюєтьсй соціально-економічними, ідеологічними та деякими іншими причинами, що мають глибинний характер і не можуть бути усунуті кийками та суворими вироками. Причинами злочинності є: падіння моральних цінностей у суспільст-ві, втрата ідеалів, дух наживи, корупція, кризові явища в економіці, низький рівень життя людей, загострення національних і релігійних суперечностей тощо. Без усунення цих причин ніякі «рішучі заходи» не дадуть результатів. Надмірне ж їх застосування може поставити під сумнів саму побудову правової держави в нашій країні'.

¹ Петрухин И. Л. Правовое государство и правосудие // Советское государство и право. — 1991. — № 1. — С. 19-29.

Розділ 22

В Україні є достатньо підстав для створення справді демократич­ного, незалежного, справедливого і неупередженого правосудия, для посилення судових органів, від стану яких багато в чому залежить сила держави. Зі слабкою владою наше суспільство не зможе поліпшити стан справ в економіці, подолати злочинність, протистоя-ти розкраданню державного майна тошо. Потрібно усвідомити, що суд має бути справді незалежним у прийнятті рішень, винесенні ви-років. Він не має оглядатися ні на законодавчу, ні на виконавчу владу, а повинен керуватися лише законом. Саме розуміння цього має стати елементом правового мислення, особливо на державному рівні¹.

У законодавстві слід закріпити організаційно-правові принципи здійснення та гарантії незалежності, неупередженості судочинства, судовий розгляд має стати універсальним, хоч і не единим методом розв'язання конфліктів. Саме суд правомочний вирішувати усі спори про право шляхом здійснення правосуддя, яке здатне виконувати роль інтегратора і стабілізатора суспільства. Він спроможний стати найважливішим гарантом прав і свобод людини, юридичної особи. Водночас правосуддя може залишитися лише декларацією, якщо не будуть створені належні гарантії його незалежності й самостійності у виконанні своїх функцій.

У повсякденному житті принципів правосуддя не завжди дотриму-ються, а іноді грубо порушують їх. Так, деякими працівниками систе-ми органів юстиції інколи висловлюється думка про те, що Мін'юст та його органи на місцях повинні мати право вимагати від суддів пояснень з приводу строків і якості розгляду судових справ, порушу-вати дисциплінарні впровадження проти судді, а кваліфікаційні комісії суддів мають бути замінені комісіями, які очолюватимуть працівники органів юстиції. А це вже суперечить положенням доку-ментів Ради Європи: «Судді не можуть бути зобов'язані доповідати перебіг своїх судових справ за межами суддівства».

У процесі проведення судово-правової реформи слід враховувати національний і світовий досвіди організації правосуддя, як поточні, так і перспективні його завдання, економічні можливості держави, практичну доцільність тих чи інших заходів щодо реформування судових органів. Судово-правова реформа має бути спрямована на такі кардинальні зміни, які здійснювалися б в інтересах усього

¹ Москаленко В. Третя влада: у пошуках досконалої моделі // Урядовий кур'єр. — 1995.— 7 лют.— С. 5.

Органи правосудия в Україні

суспільства, а не певних політичних сил, або окремих політичних уг-руповань, і насамперед на забезпечення верховенства права, свобод і прав громадян, захисту законних інтересів юридичних осіб незалеж-но від форми власності.

Суспільство повинно усвідомлювати високу місію судів, важли-ву для життя кожного громадянина нашої країни і створити переду-мови для послідовного втілення судами в суспільні відносини конституційних засад рівності всіх перед законом, презумпції неви-нуватості, прав людини на справедливий і гласний судовий розгляд компетентним, незалежним і неупередженим судом. Для вико-нання цих завдань та зміцнення незалежності судів важливо забез-печити в законодавчих актах додержання таких принципів судочин-ства:

— незалежність суду повинна гарантуватися державою і
закріплюватись у нормативно-правових актах. Усі державні та інші
установи зобов'язані поважати і додержуватися незалежності суду;

—суди повинні вирішувати справи неупереджено, на підставі фак-тичних даних і у відповідності з Конституцією і законом, за будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання прямого чи непрямого з якого б то не було боку і з яких би то не було причин;

—судові органи мають бути наділені відповідною компетенцією щодо всіх питань судового характеру і самі повинні вирішувати, чи належить справа, що надійшла до них, до їх компетенції;

—у процесі здійснення правосуддя не повинно бути місця непра-вомірному або несанкціонованому втручанню. Судові рішення, ухва-лені судами, не підлягають перегляду ані посадовими особами, ані державними органами, за винятком перегляду вищестоящими судо-вими органами відповідно до процесуального законодавства і прий-няття рішень на підставі актів амністії або помилування;

—кожна людина повинна мати право на судовий розгляд справ із застосуванням юридичних процедур у відповідних процесуальних рамках. В інших спеціально утворених органах судові справи не повинні розглядатись;

—принцип незалежності суду надає судовим органам не тільки права, а й вимагає від них забезпечення справедливого розгляду справ з додержанням прав сторін. Незалежність суду — це не тільки неза­лежність від інших гілок влади, а й незалежність від впливу сторін по розглядуваних справах.

Розділ 22

Реалізуючи вимоги Конституції України щодо незалежності судів і суддів. Верховна Рада України передбачила у Кримінальному кодексі України окремий розділ «Злочини проти правосудия». У ньому перед-бачена кримінальна відповідальність за втручання у якій би то не було формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним служ-бових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення; погрозу вбивством, насильством або знищення чи пошкодження майна шодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також що­до їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законно! сили, або перешкоджання їх виконанню, умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини тощо.

Подальшарозробка й прийняття необхідних законів, спрямованих на вдосконалення судочинства, перебудова існуючої системи право­суддя на засадах, визначених Конституцією України в більш реальну і перспективну, більш чутливу до економічних та інших соціальних перетворень, що відбуваються в Україні, є неодмінною вимогою часу.

22.3. Система судів загальної юрисдикції, їх функції і повноваження

Основу всієїсудової системи України становлять суди загальної юрис­дикції. Ними утворюється відповідна система, яка будується за прин­ципами територіальності і спеціалізації. Єдність цієї системи забезпе-чується: єдиними засадами організації та діяльності судів; единим статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів встановлених законом правил судочинства; забезпеченням Верховним Судом України одна-кового застосування законів усіма судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання судових рішень; единим порядком органі-заційного забезпечення діяльності судів і фінансуванням судів ви-ключно з Державного бюджету України; вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

До системи загальних судів належать: місцеві суди (районні, районні у містах, міські та міжрайонні суди, військові суди гарнізонів); апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Останній є найвищим судовим органом у системі судів

Органи правосуддя в Украіні

загальної юрисдикції, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

До спеціалізованих судів належать: господарські, адміністративні та інші, визначені саме як спеціалізовані. Місцевими господарськи-ми судами є відповідні суди Автономно!' Республіки Крим, областей, міст Киева та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, які утворюються в округах. Місцеві суди є судами пер-шої інстанції. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні справи та справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з гос-подарських правовідносин.

Усі суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президен­том України за поданням міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Президентом України визначається кількість суддів у судах за відповідним поданням голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вишого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду, та в межах видатків, визначених на утримання судів. У порядку, визначеному законом, призначаються керівники судів (голови судів та їх заступники) строком на п'ять років за поданням Голови Верховного Суду України чи голови відповідного вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації ради суддів. У такому ж порядку відбувається звільнення керівників судів із посад. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повно-важення судді. Голова Верховного Суду України обирається Пленумом цього суду строком на п'ять років таємним голосуванням. Законом передбачено його переобрання, але не більш ніж ще на один п'ятирічний строк.

Першоосновою системи правосуддя є місцевий суд. Місцеві загальні суди діють у межах району, міста, району в місті чи району та міста одночасно, військові суди у військових гарнізонах. Вони роз­глядають справи по першій інстанції, віднесені процесуальним зако­ном до їхньої підсудності. Суди в Україні розглядають щорічно не менше трьох мільйонів справ. Із них 90 відсотків справ проходять че­рез місцеві суди. В Україні станом на жовтень 2005 р. діяло близько 666 місцевих загальних (районних, районних у містах, міських і міськрайонних судів), у яких фактично працювали близько 4 тисяч суддів. У складі місцевих адміністративних судів близько 600 суддів та

Розділ 22

1800 працівників апарату, в апеляційних судах — 250 суддів і 720 працівників їх апарату, у Вищому адміністративному суді України 65 суддів та 250 працівників апарату¹. Розгляд справ суддями здійснюється одноособово чи у складі колегії, а також у визначених законом випадках з участю народних засідателів або присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Апеляційний і касаційний розгляд справ здійснюється відповідними судами у складі не менше трьох професійних суддів.

У результаті прийняття Закону України «Про судоустрій України» створена нова чотирьохрівнева система судів: місцеві, апеляційні (за-гальні та спеціалізовані), військові апеляційні суди регіонів та апе­ляційний суд Військово-Морських Сил України; вищі спеціалізовані суди (господарський та адміністративний), а також Верховний Суд України.

Апеляційні суди здійснюють у порядку апеляції перегляд справ, роз-глянутих місцевими судами, а також розглядають по першій інстанції визначені законом окремі категорії справ. Законом встановлені до-сить широкі повноваження суду апеляційної інстанції при розгляді справ по перегляду судових рішень, що не набрали чинності. Він мо-же встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, ухвалювати нове рішення.

У системі судів загальної юрисдикції діють загальні і спеціалізовані апеляційні суди. В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованих апеляційних судів можуть утворюватися су­дові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах утво-рюється президія суду, до якої входять голова суду, його заступники, а також судді, кількість складу яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду. Судді до складу президії обираються загаль-ними зборами суддів цього суду таємним голосуванням.

¹ Дмитренко I. Судів побільшало. Проблем також // Голос України. — 2001. — 26 жовтня; Стефанюк В. Історичний шанс українського правосуддя // Юридичний вісник України. — 2002. — 30 березня — 5 квітня.

Органи правосуддя в Україні

Для розгляду справ, визначених процесуальним законом, у загаль-них апеляційних судах передбачені суди присяжних.

У вищих спеціалізованих судах можуть утворюватися судові пала­та із розгляду окремих категорій справ. Для вирішення органі-заційних питань вищого спеціалізованого суду в ньому утворюється президія, її склад і порядок утворення аналогічний вже згаданим попереднім судам. У складі вищого спеціалізованого суду діє пленум суду, який складається із всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів спеціалізованих судів. Пленум дає роз'яснення з питань засто-сування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідності судової юрисдикції, вносить у встановленому по­рядку пропозиції щодо необхідності змін чинного законодавства, приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України, розгля-дає і вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

При вищому спеціалізованому суді створюється науково-консуль-тативна рада для наукового забезпечення діяльності суду. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган.

Найвищим судовим органом в ієрархії органів правосуддя України є Верховний Суд України. Він розглядає у касаційному порядку рішен­ня загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесу­альним законом, переглядає в порядку повторно!' касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному поряд­ку; розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами. Верховний Суд України дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу су­дової статистики, за необхідності дає роз'яснення пленум вищого спеціалізованого суду з питань застосування спеціалізованими суда­ми законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрис­дикції.

На Верховний Суд України покладено надання висновку щодо на-явності чи відсутності ознак державної зради або іншого злочину у діяннях, у яких звинувачується Президент України, а також за зверненням Верховної Ради України розглядає і надсилає письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я. У разі виникнення у судів загальної юрисдикції і при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо консти-туційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів звертається з цими пи-

Розділ 22

таннями до Конституційного Суду України. Верховний Суд України веде та аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практи­ку, знайомиться з практикою застосування законодавства в судах. У межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із міжнародних договорів України, представляє суди загальної юрис-дикції у зносинах з суддями інших держав, здійснює передбачені за­коном інші повноваження.

Верховний Суд України очолює Голова. Склад цього суду — судді Верховного Суду України. У Верховному Суді України діють судові палаши: у цивільних справах, у кримінальних справах, у господарсь-ких справах, в адміністративних справах, а також Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності утво-рюється Президія Верховного Суду України.

Колегіальним органом Верховного Суду України є Пленум Верховно­го Суду України. До його складу входять усі судді Верховного Суду Ук­раїни, голови вищих спеціалізованих судів та їх перші заступники. Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а за його відсутності — перший заступник або інший заступник відповідно до Регламенту Пленуму Верховного Суду України.

Пленум обирає на посаду та звільняє з посади Голову Верховного Суду України, утворює судові палати, призначає їх голів, обирає склад Президії Верховного Суду України, секретаря Пленуму Верхов­ного Суду України, дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з пи­тань застосування законодавства, здійснює інші повноваження.

При Верховному Суді України діє Науково-консультативна рада, є бібліотека та офіційний друкований орган.

Для забезпечення реалізації основних засад судочинства на тери-торії України всіма судами загальної юрисдикції надзвичайно важли-вим є збереження процесуального статусу Верховного Суду України, який на сьогодні визнаний Конституцією і законами України.

У системі судоустрою України діють кваліфікаційні комісії суддів, завданням яких є забезпечення формування корпусу професійних суддів шляхом відбору і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та надання висновків про звільнення суддів із посади. Існують кваліфікаційні комісії суддів загальних судів, військових судів, відповідних спеціалізованих судів, а також Вища

Органи правосудия в Украіні

кваліфікаційна комісія суддів України, їх строк повноважень — три роки. Порядок утворення цих комісій, їх повноваження визначають-ся Законом України «Про судоустрій України».

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, завдяки якому здійснюється самостійне колективне вирішення зазначених питань професіональними суддя-ми. Воно є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалеж-ності судів і суддів, сприяє створенню належних умов для їх нормаль­но! діяльності, забезпечує незалежність суду, забезпечує захист суддів від втручання в судову діяльність, а також спрямована на підвищення рівня роботи з кадрами у системі судів. Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Порядок функціонування суддівського самоврядування визна-чається законами про судоустрій, про статус суддів, іншими законо-давчими актами, а також регламентами і положеннями, які прийма-ються органами суддівського самоврядування.

Державне організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи здій-снює Державна судова адміністрація та її територіальні управління. За своїм статусом вона є центральним органом виконавчоївлади.

Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється їх апаратом. Для організаційного забезпечення внутрішньої діяльності в кожному суді утворюється свій апарат, який очолює керівник апарату (завідувач секретаріату). Він підпорядко-вується голові суду і координує свою діяльність із відповідним тери-торіальним управлінням державної судової адміністрацп. Правовий статус апарату суду визначається законом про державну службу.

У кожному суді діє служба судових розпорядників. Вони забезпечу-ють додержання особами, які знаходяться в приміщенні суду, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні. Судові розпорядники при виконанні своїх функцій носять формений одяг. Порядок створення та діяльності служби судових розпорядників визначається положенням, яке затверджується головою Державної судової адміністрації України за погодженням з Радою суддів України.

Для підтримання громадського порядку в суді, припинення про-явів неповаги до суду, а також охорони приміщень суду, виконання

Розділ 22

функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпе-чення безпеки учасників судового процесу утворено судову міліцію, її повноваження та порядок діяльності визначаються законом.

Для підготовки кваліфікованих кадрів судів при Державній судовій адміністрації України функціонує вищий державний навчальний за­клад — Академія суддів України. Бона здійснює підготовку, перепідго-товку та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, її завданнями є: підготовка кадрів на посади суддів з-поміж осіб, які ма-ють вищу юридичну освіту та відповідають вимогам, встановленим до кандидатів на посаду судді, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судових органів; проведення наукових дослі-джень з питань удосконалення організації та діяльності судів; вивчен-ня світового досвіду організації діяльності судів; науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та Консти-туційного Суду України. Академія суддів України здійснює свою діяльність згідно із статутом, який затверджується головою Держав-ної судової адміністрації та Головою Верховного Суду України за погодженням з радою суддів України.

22.4. Статус суддів України

Головною особою у правосудді є суддя, який, виконуючи свої функції, виступає носієм судової влади. Народ бере безпосередню участь у ре-алізації судової влади через своїх представників — присяжних і на­родних засідателів. Судді обіймають свої посади безстроково, крім тих, хто призначається на посаду вперше. Судді перебувають на по-саді до досягнення ними 65 років. Конституцією України гаран-тується недоторканність суддів. Бона поширюється на народних засідателів і присяжних на час виконаннями ними у суді своїх обов'язків.

Особа, яка претендує на посаду судді, має бути громадянином Ук­раїни не молодшим 25 років, мати вищу юридичну освіту і стаж робо­та в галузі права не менш як три роки, проживати в Україні не менше 10 років, володіти державною мовою, бути рекомендованим на цю посаду кваліфікаційною комісією суддів. Для суддів судів обласної ланки, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України зако­ном встановлено більш високий віковий ценз та стаж роботи за юри-

Органи правосуддя в Україні

дичною спеціальністю. Кандидат на посаду судді військового суду, крім того, повинен перебувати на військовій службі і мати військове звання офіцерського складу. Порядок внесення подання про призна-чення судді на посаду встановлюється Законом України «Про Вищура­ду юстиції».

На посаду професійного судді не можуть бути рекомендовані гро-мадяни, визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними, ті, що мають психічні чи інші захворювання, які перешкоджають вико-нанню обов'язків судді, щодо яких провалиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи, а також ті, що мають не зняту чи непогашену судимість.

Вимоги, що ставляться до судді, визначені в Законі України «Про статус суддів». Йдеться про те, що суддя не може мати представниць-кого мандата, належати до якої-небудь політичної партії та профспілок, брати участь у політичній діяльності, виконувати опла-чувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впли-ву, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону. Гарантії са-мостійності судів і незалвжності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів, їх незмінюваністю і недоторканністю; поряд­ком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; встановленою законом відпо-відальністю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належними матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; фінансуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. При прий-нятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Законом України «Про статус суддів» визначені обов'язки суддів, які зобов'язані при здійсненні правосуддя: дотримуватися Консти-туції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ із дотриманням установлених законом строків; додержуватися вимог службової дисципліни та

Розділ 22

функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпе-чення безпеки учасників судового процесу утворено судову міліцію, її повноваження та порядок діяльності визначаються законом.

Для підготовки кваліфікованих кадрівсудів при Державній судовій адміністрації України функціонує вищий державний навчальний за­клад — Академія суддів України. Бона здійснює підготовку, перепідго-товку та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, її завданнями є: підготовка кадрів на посади суддів з-поміж осіб, які ма-ють вищу юридичну освіту та відповідають вимогам, встановленим до кандидатів на посаду судді, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судових органів; проведення наукових дослі-джень з питань удосконалення організації та діяльності судів; вивчен-ня світового досвіду організації діяльності судів; науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та Консти-туційного Суду України. Академія суддів України здійснює свою діяльність згідно із статутом, який затверджується головою Держав-ної судової адміністрації та Головою Верховного Суду України за погодженням з радою суддів України.

22.4. Статус суддів України

Головною особою у правосудді є суддя, який, виконуючи свої функції, виступає носієм судової влади. Народ бере безпосередню участь у ре-алізації судової влади через своїх представників — присяжних і на­родних засідателів. Судді обіймають свої посади безстроково, крім тих, хто призначається на посаду вперше. Судді перебувають на по-саді до досягнення ними 65 років. Конституцією України гаран-тується недоторканність суддів. Бона поширюється на народних засідателів і присяжних на час виконаннями ними у суді своїх обов'язків.

Особа, яка претендує на посаду судді, має бути громадянином Ук­раїни не молодшим 25 років, мати вищу юридичну освіту і стаж робо­та в галузі права не менш як три роки, проживати в Україні не менше 10 років, володіти державною мовою, бути рекомендованим на цю посаду кваліфікаційною комісією суддів. Для суддів судів обласної ланки, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України зако­ном встановлено більш високий віковий ценз та стаж роботи за юри-

Органи правосудия в Україні

дичною спеціальністю. Кандидат на посаду судді військового суду, крім того, повинен перебувати на військовій службі і мати військове звання офіцерського складу. Порядок внесення подання про призна-чення судді на посаду встановлюється Законом України «Про Вищура­ду юстиції».

На посаду професійного судді не можуть бути рекомендовані гро-мадяни, визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними, ті, що мають психічні чи інші захворювання, які перешкоджають вико-нанню обов'язків судді, щодо яких провалиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи, а також ті, що мають не зняту чи непогашену судимість.

Вимоги, що ставляться до судді, визначені в Законі України «Про статус суддів». Йдеться про те, що суддя не може мати представниць-кого мандата, належати до якої-небудь політичної партії та профспілок, брати участь у політичній діяльності, виконувати опла-чувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впли-ву, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону. Гарантії са-мостійності судів і незалежності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів, їх незмінюваністю і недоторканністю; поряд­ком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; встановленою законом відпо-відальністю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належними матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; фінансуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. При прий-нятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Законом України «Про статус суддів» визначені обов'язки суддів, які зобов'язані при здійсненні правосуддя: дотримуватися Консти-туції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ із дотриманням установлених законом строків; додержуватися вимог службової дисципліни та

Розділ 22

розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді й можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості й незалежності.

Уперше призначений суддя приймає присягу такого змісту: «Урочи-сто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійсню-вати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

Суспільство повинно усвідомлювати високу місію суддів, важливу для життя кожного громадянина нашої країни, і створити передумо-ви для послідовного втілення суддями в суспільні відносини консти-туиійних засад рівності всіх перед законом, презумпції невинуватості, прав людини на справедливий і гласний судовий розгляд компетент-ним, незалежним і неупередженим судом.

Чи не найважливіше значення для надежного здійснення право­суддя відіграє законодавче закріплення статусу суддів та його реальне впровадження в життя. Адже наше суспільство, кожний громадянин України має бути упевнений у належному, неупередженому, високо-професійному сучасному суддівстві, надійному судовому захисті прав і свобод кожної людини.

До Закону України «Про статус суддів» 1992 р. було внесено цілий ряд змін і доповнень. Деякі його положення фактично реалізовано. Однак вже у Конституції України існують положення, де по-новому визначено систему правосуддя, сформульовано статутні вимоги щодо суддів.

Зі вступом України до Ради Європи наша країна стала учасницею ряду конвенцій Ради Європи, взяла на себе певні зобов'язання із виконан-ня вимог, які передбачені в численних нормативно-правових актах відповідних органів Ради Європи, а також документах, що мають реко-мендаційний характер. До останніх належить і Європейська хартія статусу суддів. Цю Хартію було ухвалено 10 липня 1998 р. зібранням представників судових систем більшості європейських країн, у тому числі України, скликаного Радою Європи у Страсбурзі у рамках здійснення проекту № 3 правового співробітництва країн Централь­но! та Східної Європи «Феміда».

Органи правосуддя в Україні

Цей важливий для організації і функціонування правосуддя в європейських країнах документ спрямований на забезпечення ком-петентності, незалежності та неупередженості судів і кожного судді, яким довірено захист прав і свобод людини. Хартія складається з пре-амбули і 7 глав: загальні засади; відбір, призначення на посаду та по-чаткова підготовка; призначення на посаду судді та неможливість пе­реведення; просування по службі; відповідальність; винагорода за працю та соціальний захист; припинення перебування на посаді. Цей документ найкращим чином гарантує реалізацію статусу суддів. Його зміст спрямований також на підвищення рівня статусу суддів країн Європи. Згідно з хартією на державу має покладатися обов'язок забезпечення необхідних умов і засобів, потрібних для надежного ви-конання суддівських завдань, зокрема для розгляду суддями справ у межах розумного терміну. Через своїх представників та професійні організації судді залучаються до винесення рішень щодо управління судами, визначення судового бюджету та його розподілу на місцево-му і національному рівнях. Із ними мають консультуватися щодо планів зміни їхнього статусу, а також із приводу визначення винаго-роди за їхню працю та соціальне забезпечення. Відбір на посаду суддів згідно з цим документом здійснюється незалежним органом або комісією на основі їхньої освітньої кваліфікації та наявності по-переднього досвіду, здатності вільно і неупереджено оцінювати спра-ви та застосовувати закон із повагою гідності людини. Кандидату в судді не може бути відмовлено у посаді на підставі статі, етнічного або соціального походження, філософських або політичних поглядів чи релігійних переконань. Суддя не може бути призначеним на інші су-дові посади чи будь-яку роботу навіть при підвищенні по службі без його згоди, за винятком, коли це передбачено у відповідності із дис-циплінарною санкцією, змінами у судовій системі на підставі закону або у випадках тимчасового переведення для зміцнення сусіднього суду. Вимоги просування суддів по службі грунтуються не тільки і не скільки на вислузі років, а винятково на якостях та достоинствах ви-конання суддівських обов'язків шляхом об'єктивної оцінки діяль-ності судді. Кожен, кому відмовлено у такому просуванні, може пода­ти скаргу до відповідного колегіального, незалежного від виконавчої та законодавчої влади органу, у складі якого щонайменше половина членів — судді, обрані їх колегами, а також забезпечено широке пред-ставництво суддівського корпусу. В хартії зазначається, що судді поза межами своїх суддівських обов'язків можуть здійснювати іншу

17-8152

Розділ 22

діяльність, яка є втіленням їхніх прав як громадян, за винятком ви-падків, коли вона є несумісною з довірою до їх неупередженості та не-залежності або з належним рівнем відданості і ретельності необхідних для розгляду справ та в межах розумного часу, здійснення інших видів діяльності, крім літературної чи мистецької, якщо за них передбачена виплата винагороди, що має бути попередньо санкціоновано у встановленому порядку. Рівень винагороди, яка виплачується суддям за виконання їх професійних обов'язків, повинен бути таким, щоб за-хистити від тиску на їх рішення, вплинути на їхню незалежність і не-упередженість. Винагорода залежить від стажу роботи, важливості і характеру обов'язків, що виконуються суддею, його професійного рівня.

Суддям має бути гарантовано захист від соціальних ризиків, пов'язаних із хворобою, материнством, інвалідністю, похилим віком та смертю. Пенсія за старістю з відповідним стажем роботи має бути якомога ближчою до рівня його заробітної плати. Поряд із гарантіями щодо діяльності суддів хартією визначається їх відповідальність у разі невиконання своїх обов'язків. Санкції до судді можуть бути застосо-вані лише на підставі рішення комітету чи органу, принаймні полови­на складу якого — обрані судді, внаслідок ретельного розгляду спра-ви. Санкції повинні бути визначені статусом суддів, а застосування їх має підлягати принципу пропорційності. Рішення про застосування санкції може бути оскаржено у вищій судовій інстанції. Відшкодуван-ня збитків, заподіяних унаслідок протиправної поведінки або неза-коннихдій судді підчас виконання ним суддівських обов'язків гаран-тується державою. Статусом суддів може передбачатися можливість порушення справи з боку держави щодо компенсації суддею суми, виплаченої державою за заподіяну їм шкоду. У Хартії передбачені та-кож умови і порядок припинення перебування судді на посаді.

Проблеми, пов'язані з функціонуванням судів, а також ролі вищих судових органів у забезпеченні здійснення надежного правосуддя на загальновизначених засадах: законності, гласності судового процесу, рівності всіх його учасників перед законом і судом, змагальності сторін тошо, має виняткове значення для України, яка активно ре-формує свою судову систему й судочинство. У Європейській хартії статусу суддів визначено умови надежного функціонування судової влади, які повинні створюватися державою, та загальні вимоги щодо поведінки судді, його відповідальності за належне виконання своїх обов'язків при здійсненні правосуддя. Реформуючи свою правову си-

Органи правосуддя в Україні

стему, Україна йде в напрямі утвердження в ній верховенства права, закону і одночасно усвідомлює, що надійне забезпечення прав та сво­бод людини і громадянина є можливим лише за наявності в державі високопрофесійних суддів, які здатні надежно й неупереджено вер-шити суд і мають для цього всі умови.

Ряд положень, що містяться у Європейській хартії статусу суддів, інших основоположних загальноєвропейських актах щодо становиша судів і суддів у сучасних умовах у демократичних державах, повністю або частково відображено в законодавстві України. Однак не всі вони належним чином виконуються, що негативно відбивається на роботі суддів, забезпечення їхньої незалежності, гідного становища в суспільстві, авторитету.

Незалежне, неупереджене правосуддя є благом для суспільства, всіх громадян. Кожний має бути впевнений, що хто б не порушував його права, він може захистити їх у суді.

Нині економічна та фінансова ситуація в державі не дає змоги суттєво поліпшити фінансове забезпечення суддів. Однак змінити ставлення до нього необхідно. У пресі висловлювалася пропозиція щодо необхідності прийняття спеціального закону про порядок фінансування органів судової влади та оплату праці суддів.

У Європейській хартії статусу суддів, інших документах Ради Європи, таких як Рекомендація № 12 (94) Кабінету Міністрів держа­вам-членам щодо незалежності, дієвості таролі суддів йдеться про не-обхідність постійного поліпшення добору кадрів у кандидати на поса­ди суддів, а також підвищення професіоналізму діючих судових працівників. За даними Вищої ради юстиції, добір кандидатів на по­сади суддів в Україні висвітлив значні недоліки у фаховій підготовці юридичних кадрів, які потребують підвищення рівня знань Консти-туції України, норм матеріального і процесуального права.

Саме від кваліфікації суддів, їх морально-етичних якостей багато в чому залежить культура судочинства. Цим питанням багато уваги приділяється в розвинених демократичних країнах Європи та інших регіонах світу. В нашій країні у цьому напрямі помітні певні зрушен-ня. Так, на Уз'їзді суддів України, що відбувся 24 жовтня 2002 р., було схвалено Кодекс професійної етики суддів. Метою цього документа є допомога судцям у вирішенні питань, пов'язаних із їхньою професійною діяльністю, а також громадянам краще усвідомити роль судочинства у державі. Багато норм поведінки судді викладено в чин-них законодавчих актах і є юридичними. Однак суддівський корпус,

Розділ 22

визнаючи, що на сьогодні їх недостатньо, щоб поведінка судді сприяла утвердженню авторитету та поваги до судової влади, вважає корисним дію специального кодексу, який має рекомендаційний ха­рактер. Слід зазначити, що владні повноваження, якими наділені судді законодавством, мають узгоджуватися з морально-етичними за­садами суспільства. Це значно підвищить культуру і дієвість судових процесів, авторитет суду і суддів.

Норми етикету сприяють здійсненню завдань судочинства, поси-люють його виховний вплив, допомагають формуванню моральності громадян. Судова етика має найбільш практичне значення у про-фесіональ.ній етиці юриста. Бона повинна охоплювати діяльність не тільки суддів, а й усіх учасників судового процесу — прокурорів, адво-катів, експертів та ін. Оскільки для суддів є вельми важливою особи­ста репутація і авторитет, то до судової етики мають належати і норми позаслужбової поведінки. У діяльності судових працівників необхідне також гармонійне поєднання зовнішніх атрибутів мораль-но-естетичної поведінки з високою моральною культурою. Відпо-відний рівень морального розвитку судді, опанування ним моральних вимог поряд із професійними знаннями, умінням і навичками мають розглядатися як невід'ємний компонент його професійної зрілості.

Не може бути належним авторитет судової влади, якщо суддівський корпус не дотримується загальновизнаних морально-етичних норм поведінки. Порушення суддею присяги, вимог щодо несумісності його посади, вчинення ним злочину завдає шкоди пра-восуддю. Серед хвороб, якими нині уражено правосуддя, на жаль, — корумпованість, хабарництво, використання посадових повноважень із корисливими цілями. Подібні явища певною мірою пов'язані із недостатньою матеріальною забезпеченістю суддів. Нині заробітна плата судді в Україні набагато нижча, ніж у його колег у країнах Євро-пейського Союзу.

Не додають авторитету судді зволікання з розглядом судових справ, прояви формалізму та бюрократичного ставлення до людей, допущення судових помилок, порушень норм закону, що пов'язано з низьким рівнем культури окремих службовців Феміди та недостатнім рівнем їхньої кваліфікації. Подібні явища породжують недовіру гро­мадян до таких суддів, сприяють появі елементів відчуження людей від судової влади, зневіру в її неупередженості й справедливости

У складних умовах перехідного періоду з його новими еконо-мічними і соціальними реаліями функциональна роль органів право-

Органи правосудця в Україні

суддя суттєво зростає, а відповідно зростають адресовані до нього суспільні очікування. Йдеться про організацію і якість правосудия, яке ще не стало швидким, правовим і справедливим. А це залежить насамперед від послідовного приведення законодавства про судо-устрій у відповідність з нормами чинної Конституції України. Потрібно розробити систему заходів, спрямованих, з одного боку, на те, шоб підвищити престиж судової професії, поліпшити матеріальне забезпечення суддів і умов їх роботи, а з іншого — удосконалювати порядок формування суддівського корпусу, підвищити вимоги до суддів як служителів правосуддя. Вимагає подальшого удосконалення чинний Закон України «Про статус суддів». У ньому повинна бути стаття не тільки про обов'язки суддів, а й про їхні права. Зокрема, слід зазначити, що судді мають право:

— вимагати від громадян і посадових осіб виконання своїх розпо-ряджень, пов'язаних із здійсненням правосуддя;

— витребувати від державних органів, органів місцевого самовря-дування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності, політичних партій, громадян та їх об'єднань не-обхідні документи та іншу інформацію з питань, які розглядаються судом. Державні органи, посадові особи, об'єднання громадян, інші юридичні і фізичні особи зобов'язані беззаперечно виконувати вимо­ги та розпорядження суддів, пов'язані із виконанням їх посадових функцій. Невиконання вимог і розпоряджень суддів тягне встановле-ну законом відповідальність;

— судді можуть мати й інші права відповідно до законодавства.

В Україні створено і діє механізм відповідальності членів суддівсько­го корпусу за неналежне виконання ними своїх професійних обов'язків. До нього входять кваліфікаційні комісії суддів, які склада-ються з суддів, представників органів виконавчої влади, місцевого са-моврядування, науковців. До компетенції цих комісій віднесено на-дання висновку про можливість обрання (призначення) конкретно! особи на посаду судді, накладення на суддів дисциплінарнихстягнень аж до звільнення з посади.

У процесі проведення судово-правової реформи в Україні мають бути створені нові та більш чітко зафіксовані механізми для забезпе­чення незалежності суддів при здійсненні правосуддя, їхньої відповідальності за стан судочинства, додержання норм статусу суддів і кодексу професійної етики суддів. Потрібно остаточно вирішити питання щодо економічної незалежності суддів, для чого держава має

Розділ 22

забезпечити належне фінансування судової системи. Це можливо лише за умови, якщо в Державному бюджеті України чітко окреслю-ватиметься сума коштів, необхіднадля забезпечення функціонування судів, враховуючи значне підвищення заробігної плати суддів та ство-рення оптимальних умов їх професійної діяльності.

Реформуючи судову владу, крім урахування міжнародного досвіду, слід насамперед зберегти те, що є позитивного в Україні, передусім реалізувати положення Конституції України щодо судів і суддів. При цьому важливо не зашкодити тому, що вже виправдало себе, не супе-речить міжнародним нормам і може застосовуватися у маибутньому при державному фінансуванні.

Європейська хартія статусу суддів, інші документи Ради Європи, які стосуються організації і функціонування судочинства, мають сприяти вдосконаленню і реалізації національних законів про статус суддів. Не закріплюючи обов'язків, визнаючи національні традиції, вони визначають напрям, якого мають дотримуватися європейські держави при подальшому вдосконаленні статусу суддів, підвищення демократичних засад і дієвості сучасного судочинства. Основопо-ложні норми міжнародних документів щодо статусу суддів мають бути імплементовані у законодавство України.

Правосуддя в Україні має формуватися відповідно до міжнародно-правових засад його здійснення, закріплених у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Паризькій хартії для нової Європи, а також відповідно до Основних принципів щодо незалежності судових органів та інших. При розробці нового варіанта Концепції судово-правової реформи повинні врахо-вуватися національний і світовий досвід організації судової влади, як поточні, так і перспективні її завдання, економічні можливості дер­жави, практична доцільність тих чи інших заходів з реформування су­дових органів. Судово-правова реформа має бути спрямована на такі кардинальні зміни, які здійснювалися б в інтересах усього суспільства, а не певних політичних сил або окремих політичних угруповань. Створення динамічного й ефективного правосуддя — передумова стабілізації всієї державної системи, успішної інтеграції України в правове поле цивілізованих країн світу.

Органи правосуддя в Україні

22.5. Адвокатура

Основне призначення адвокатури України в державі і суспільстві визначено Конституцією України (ст. 59), якою встановлено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура. Цей широко визнаний у всіх демократичних державах світу інститут набуває дедалі більшого значення у правовому житті й нашої країни.

Нові завдання, організаційні форми та принципи діяльності адво-катів, їх об'єднань в умовах демократичних перетворень у суспільстві та формування ринкових відносин, крім конституційних установ-лень, знайшли свое втілення в ряді законодавчих актів, зокрема в Законі України «Про адвокатуру» та в процесуальному законодавстві України. Сьогодні адвокатура покликана відігравати свою активну роль у розбудові української правової держави, становленні грома-дянського суспільства в нашій країні.

Минули роки, коли адвокатура в Україні функціонувала в умовах адміністративно-командного режиму, була придатком судових і пра-воохоронних органів, зазнавала партійно-політичного тиску у своїй діяльності. Нині її завдання, а у зв'язку з ним і форми та методи діяль­ності докорінно змінюються. Як добровільне професійне громадське об'єднання адвокатура України покликана згідно з Конституцією України і Законом України «Про адвокатуру» сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтвреси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства права, незалежності, демократизму, гуманізму конфіденцшності.

Головною особою адвокатської діяльності є адвокат. Ним може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратур!, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Не може бути адвокатом той, хто має судимість.

Розділ 22

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивіду-ально, відкрити свое адвокатське бюро або об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, ко-легіальності та гласность Утворення об'єднань адвокатів, їх діяль-ність, реорганізація та ліквідація, а також структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, питання їх обрання, інші аспекти функціонування регулюються статутом об'єднання. Ці об'єднання є юридичними особами.

Законом передбачено, що адвокат може мати помічника або кількох помічників з-поміж осіб, які мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (адвокатсь-ким об'єднанням) і помічником адвоката з додержанням законодав-ства про працю.

Адвокатська діяльність має такі види, як: надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо за-конодавства, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, посвідчення копій документів у справах, що веде адвокат. Він здійснює представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами, подає юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям; здійснює правове забезпе-чення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності фома-дян і юридичних осіб; відповідно до кримінально-процесуального законодавства виконує свої обов'язки у процесі дізнання і досудово-го слідства тощо.

Закон наділяє адвоката професійними правами та покладає на нього відповідні обов'язки, яких він має дотримуватися у процесі своєї діяльності. Так, адвокат має право:

—представляти і захишати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і орга-нізаціях, до компетенції яких належить вирішення відповідних питань;

—збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення;

—запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою;

—ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

Органи правосудия в Україні

— отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребу-ють спеціальних знань, опитувати громадян;

— застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

— доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

— бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засідан-нях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

— виконувати інші дії, передбачені законодавством.
Здійснюючи свої професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний: не-

ухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використову-вати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої по-вноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвину-ваченого, підсудного. Він не має права: прийняти доручення про по-дання юридичної допомоги у випадках, коли у цій справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провалила дізнання, прокурор, суд-дя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник по-терпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекла-дач, понятий, у випадках, коли є родичем особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. її предметом є питання, з яких гро-мадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консуль-тацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних ним при здійсненні своїх професійних обов'язків. Забороняється розголошу-вати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці і вико­ристовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб також помічникам адвоката та посадовим особам адвокатських об'єднань.

Законом України «Про адвокатуру» (ст. 10) встановлені гарантії адвокатської діяльності, де йдеться про те, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його

17а-8152

Розділ 22

помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. 3 цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документа, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголо-шенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховуван-ня телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступ-ників, прокурорів Республіки Крим, області, міст Киева та Севасто­поля.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, проку­рором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учас-никами процесу.

Криминальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Ге-неральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Ав-тономної Республіки Крим, області, міст Киева та Севастополя. Його не можна притягти до кримінальної, матеріальної та іншої відповідаль-ності або погрожувати ії застосуванням у зв'язку з поданням юридич-ної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

У Законі України «Про адвокатуру» (ст. 11) визначені соціальні права адвоката та його помічника, зокрема, говориться, що адвокат та його помічник користуються правом на відпустку, на загально-обов'язкове державне соціальне страхування. Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачуються адвокатом та його помічником відповідно до закону.

Адвокат та його помічник мають право на надання їм усіх видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'яз-ковим державним сопіальним страхуванням відповідно до закону.

Адвокатська праця оплачується на підставі угоди між громадяни-ном чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням або адвока­том. У випадку участі адвоката у кримінальній справі за призначен-ням та у разі звільнення при цьому громадянина від витрат на юри-дичну допомогу через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабіне-том Міністрів України. Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається кримінально-проце-суальним законодавством.

Порядок праці помічника адвоката визначається угодою. Оплата праці помічника адвоката визначається угодою між ним та адвокатом

Органи правосудия в Україні

чи адвокатським об'єднанням. Бона не може бути нижчою від вста-новленого державою мінімального розміру заробітної плати.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дис-циплінарну відповідальність адвокатів, у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на три роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат — атестаційної та дис-циплінарної.

Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та організаційне забезпечення їх діяльності покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Київську і Севас-топольську міські ради.

Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисшшлінарної комісії визначається Положенням про неї, яке затверджується Пре­зидентом України. Для розгляду скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій при Кабінеті Міністрів України утво-рюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. До її складу входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України. Ця комісія має право скасовува-ти або змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури регулюється Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.

Важливим документом у професійній діяльності кожного адвоката є присяга адвоката України, зміст якої встановлений у Законі України «Про адвокатуру». Присяга має такий текст: «Я, (прізвище, ім'я і по батькові), беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержуватися законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил ад-вокатської етики, з високою громадянською відповідальністю вико-нувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адво-катську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі». Присяга приймається при видачі кваліфікаційно-дисциллінарною комісією адвокатури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і скріплюється підписом особи, яка її прийняла.

Розділ 22

За порушення присяги, актів законодавства України, що регулю-ють діяльність адвокатури, рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути за-стосовані такі встановлені Законом «Про адвокатуру» дисциплінарні стягнення, як: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулюван-ня свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судово­му порядку.

Поиск по сайту: