Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві ма-теріальних та інших благ (конституційне право кожного на працю

придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві ма-теріальних та інших благ (конституційне право кожного на працю, на приватну власність, на житло, на соціальне забезпечення та ін.).

Культурні права та свободи — це можливості збереження та роз-витку національної самобутності людини, доступу до духовних досяг-нень свого народу, всього людства, їх засвоєння і використання, участь у подальшому їх розвитку, можливості участі у науковому житті (право на освіту, на навчання рідною мовою; на свободу наукової, технічної і художньої творчості та ін.)¹.

В юридичній літературі існують також об'єднуючі класифікації. Зокрема, виділяють соціально-економічні, соціально-культурні пра­ва і свободи.

Назви конституційних прав і свобод частково випливають, зокре­ма, із назв і положень міжнародних документів, що закріплюють міжнародні стандарти в галузі прав людини, — Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Водночас у юридичній літературі висловлюється думка, що так звана видова класифікація прав людини, котра відображена у назвах міжнародних пактів, хоча й була на час їх прийняття значним кроком уперед, нині уже навряд чи видається взірцевою і не завжди задоволь-няє правореалізаційну та правозахисну практику. Зокрема, П. Рабіно-вич вважає, що класифікувати права людини слід насамперед за змістом (характером) людських потреб, що ними забезпечуються. Він виділяє такі групи основних прав, як: фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні, політичні права².

Крім того, в якісно нову групу конституційних прав людини і громадянина виділяють, зокрема, екологічні права. Обгрунтовується також виділення в самостійну групу так званих духовних прав і сво­бод³.

Не заперечуючи обгрунтованості різних підходів до класифікації основних прав та свобод, ми дотримуємося найбільш усталеної, а

¹ Оскільки в юридичній літературі, в тому числі навчальній, існують різні підходи до
типології прав і свобод, детальніше вони розглядаються в наступних розділах, при-
свячених конкретним правам і свободам.

² Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 10-11.

³ Напр.: Кобецька Н. Р. Екологічні права громадян України: Автореф. дис.... канд.
юрид. наук. — К., 1998; Шумак I. Духовні права і свободи людини — права людини
нового покоління // Право України. — 2005. — № 2.

Розділ 11

тому подальший виклад конкретних конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні нами здійснюється відповідно до неї.

Звісно й ця, як і будь-яка класифікація, є дещо умовною, оскільки конституційні права людини і громадянина реалізуються у певних сферах суспільного життя, що часто переплітаються між собою. Мож-ливі випадки, коли одне і те ж право належить одночасно до двох і більше кваліфікаційних фуп (наприклад, право на звернення фор­мально відносять, як правило, до політичних прав, хоча його можна віднести і до соціальних. Наприклад, право людини на звернення зі скаргою про поновлення порушеного права).

Крім того, на нашу думку, подібна класифікація не впливає на обсяг конституційних прав і свобод, зміст чи рівень їхньої гарантова-ності, водночас сприяє глибшому розумінню їх сутності та соціально-го призначення, поліпшуючи їх практичне застосування.

Отже, конституційні права і свободи як правова категорія являють собою досить розгалужену і водночас внутрішньо узгоджену систему, що охоплює своїм регулюючим впливом усі найважливіші сфери життєдіяльності людини: особисту (приватну), політичну, соціальну, економічну, культурнута ін.

Держава, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати права, сво­боди людини і громадянина в свою чергу має право вимагати від особи певної (необхідної, доцільної) поведінки, об'єктивно зумов-леної законними інтересами, потребами інших осіб, соціальних фуп, самої держави, всього суспільства, зафіксованої в юридичних нормах.

Таким чином, держава від свого імені, від імені всього суспільства формулює свої вимоги до особи через встановлення обов'язків лю­дини і громадянина, юридичної відповідальності за їх невиконання. Отже, необхідність певної поведінки — головна і вирішальна ознака будь-якого юридичного обов'язку. Виконання обов'язків є переду-мовою реалізації конституційних прав і свобод, засобом їх забезпе-чення.

Конституційні обов'язки є обов'язковим елементом консти-туційно-правового статусу особи. Можна сказати, шо за формою конституційні обов'язки людини і громадянина є видом юридичних обов'язків, які являють собою встановлену Конституцією і законами України необхідність поведінки людини і громадянина, гарантовану і забезпечену державою відповідним механізмом їх здійснення.

Поиск по сайту: