|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... бачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19 Закону України «Про міжна-родні договори України»). Це положення грунтується на ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., учасни-цею якої є Україна: «...учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору». Тому, якщо нормативно-правовий акт, прийнятий після надання Верховною Радою України згоди на обов'язковість міжнародного договору, встановлює інші правила, ніж передбачені в міжна-родному договорі, слід застосовувати правила, передбачені цим договором. Таким є і співвідношення норм Конституції України, які стосу-ються прав та свобод людини і громадянина, та міжнародно-правових актів про права людини. Міжнародно-правові акти в галузі прав людини прийнято називати міжнародними стандартами. Отже, міжнародні стандарти прав людини — це закріплені у міжнародних актах та інших міжнародних документах певні показники цих прав, до досягнення яких заохочуються або ж зобов'язуються держави. Йдеться про своєрідні взірці (зразки, «еталони»), на які покликані орієнтуватися у своїй діяльності різні держави та інші учасники суспільного життя1. Показово, що у преам-булі Загальної декларації прав людини 1948 р., яка є найголовнішим джерелом таких стандартів, зазначено, що ця декларація приинята як «взірець, відповідати якому мають прагнути усі народи і держави». До основних міжнародно-правових актів у галузі прав людини, крім Загальної декларації прав людини, належать: — Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (підписаний Україною 20 березня 1968 р.; ратифікований Україною 19жовтня 1973 р.; набрав чинності для України 3 січня 1976 р.); — Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. (відповідно — 20 березня 1968 р.; 19 жовтня 1973 р.; 23 березня 1976 р.); — Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. (набрав чинності 23 березня 1976 р.; Україна приєдналася 25 грудня 1990 р.); — Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 р. (підписана Україною 16 грудня 1949 р.; ратифікована 1 Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 250. Розділ 11 Україною 22 липня 1954 р.; набрала чинності для України 15 лютого 1955 р.); — Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дис-кримінації 1966 р. (підписана Україною 7 березня 1966 р.; ратифіко-вана Україною 21 січня 1969 р.; набрала чинності для України 7 квітня 1969 р.); — Європейська конвенція про захист прав людини і основополож-них свобод 1950 р. (підписана Україною 9 грудня 1995 р.; ратифікова-на Україною 17 липня 1996 р.) (далі — Європейська конвенція з прав людини); — Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р. (підписана Україною 20 лютого 1974 р.; ратифікована Україною 15 жовтня 1975 р.; набрала чинності для України 18 липня 1976 р.); — Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979р. (підписана Україною 17липня 1980р.; ратифікована Україною 24 грудня 1980 р.; набрала чинності для України 3 вересня 1981 р.); — Конвенція про права дитини 1989 р. (підписана Україною Аналіз змісту статей розділу II Конституції України, в яких закріплені права та свободи людини і громадянина, та основні міжна-родно-правові акти у галузі прав людини, свідчить, що найхарак-тернішими ознаками їх співвідношення є такі: — статті розділу II Конституції України загоном відтворюють норми основних міжнародно-правових актів у галузі прав людини. Більшість прав і свобод, закріплених у Загальній декларації прав людини, Міжнародно-му пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права знайшли свое відображення в Основному Законі України. Зокрема, з приблизно 70-ти конкретних громадянських прав і свобод людини, проголошених у зазначених міжнародно-правових актах, у Конституції України сприйнято більше 40. 3 політичних прав і свобод, закріплених у Загальній декларації та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (їх близько 10), усі втілені й конкретизовані у Конституції України; — у статтях розділу II Конституції України є певна текстуальна тотожність з відповідними статтями міжнародно-правових актів. Прикладом слугує частина друга ст. 28 Конституції України, в якій йдеться, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Це, по суті, текст ст. 5 Загальної декларації. Пряме тек-стуальне запозичення зі ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права містить ст. 48 Основного Закону України: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Зазначені змістовні і навіть текстуальні збіги II розділу Конституції України і основних міжнародно-правових актів про права людини є позитивним явищем, що засвідчує спрямованість нашої держави на сприйняття та реалізацію міжнародних стандартів у відповідній галузі; — у деяких випадках положення Конституції України істотно — розділ II Конституції України та основні міжнародно-правові ак Прикладом цього може слугувати положення міжнародно-правових актів про право на свободу думки, совісті і релігії (ст. 18 Загальної декларації, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 9 Європейської конвенції з прав людини). В Основному Законі України ці права «розведені»: у ст. 34 йдеться про «право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переко-нань», що за змістом значно ширше згадуваної свободи думки, а у ст. 35 — про «право на свободу світогляду і віросповідання» Такий підхід відповідає усталеній конституційній традиції. Ще одним прикладом є положення міжнародно-правових актів про право на свободу мирних зборів і асоціацій (ст. 20 Загальної декларації, ст. 11 Європейської конвенції з прав людини). Таке поєднан-ня можна вважати певним чином виправданим, адже згадані свободи — мирних зборів і асоціацій — звичайно, тісно пов'язані в реальному державно-політичному житті. У Конституції України вони Розділ 11 зафіксовані відповідно у статтях 36 і 39, що також є традиційним з по-зицій конституційного права. Відокремлення відповідних прав у Конституції дає змогу докладніше регламентувати їх. Зокрема, класичне право на свободу асоціацій (об'єднань) досить конкретно визначено у статтях 36 і 37 Основного Закону. За своїм обсягом ці статті є чи не найбільшими у розділі II Конституції України; — деякі конституційні положення про права та свободи людини порівняно з відповідними положеннями міжнародно-правових актів сформульовано юридично точніше, як-от ст.38 Конституції України (право брати участь в управлінні державними справами, всеук-раїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обра-ним), яку можна порівняти зі ст. 21 Загальної декларації; — деякі конституційні положення про права людини не мають відповідних аналогів у основних міжнародно-правових актах у галузі прав людини, що пояснюється в науковій літературі дією фактора часу. Сказане стосується конституційного закріплення окремих так званих прав останньої генерації. До таких віднесено, зокрема, право на без-печне для життя і здоров'я довкілля, зафіксоване у ст. 50 Основного Закону України; — розділ II Конституції України здебільшого містить ті ж підстави Така ж ситуація спостерігається і з обмеженням права на захист від втручання в особисте та сімейне життя. Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини, крім підстав обмеження, передбачених у ст. 32 Конституції України, містить і такі підстави, як захист здоров'я чи моралі. Порівняння Міжнародного пакту про економічні, соціальні і куль-турні права, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... з Конституцією України свідчить про те, що вони містять однакові підстави обмеження прав людини. Винятком є лише ст. 8 Міжнарод-ного пакту про економічні, соціальні і культурні права, де, крім дер-жавної безпеки, громадського порядку, захисту прав і свобод інших, немає перешкод запровадженню законних обмежень для осіб, що входять до складу збройних сил, поліції або адміністрації держави, при користуванні правом створювати професійні спілки і вступати до них для здійснення та захисту своїх економічних та соціальних інте-ресів. Порівняння засвідчує, що Конституція України містить не більше, а навіть дещо менше підстав обмеження прав людини і громадянина, ніж згадані міжнародно-правові акти. Незважаючи на те що конкретні статті міжнародно-правових актів використовуються у Конституції України по-різному (тексту-альне повторення, ширші за змістом, вужчі за змістом і т.п.), вони відіграють одну із головних ролей у галузі забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Україна, проголошуючи пріоритет загальновизнаних норм міжна-родного права перед нормами внутрішньодержавного права, сприй-няла ідею взаємозв'язку та взаємозалежності міжнародного і внутрішньодержавного права, їх обопільного впливу на права та сво-боди людини і громадянина. За-8152 / Розділ 12 Громадянство України і статус іноземців 12.1. Поняття громадянства і належність до громадянства України Поняття громадянства України законодавчо визначено в ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. Громадянство України — це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Сучасний підхід до змісту громадянства України грунтується на пріоритеті загальнолюдських цінностей та визнанні держави і особи рівноправними суб'єктами відносин, де вони наділені взаємними правами й обов'язками як на території держави, так і за її межами. Тобто громадянином України особа є не в силу того, що вона проживав на її території, а внаслідок існування між: особою та державою особливого правового зв'язку. Громадянство — це правовий, а не фактич-ний стан. Громадянство держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни — категорію демографічну. Терміном «населення» охоплюються не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають у країні1. 1 Конституцшне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. 2-ге вид. — К., 2000. — С. 225. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |