Конституційно-правовий статус Верховної Ради України. Слід погодитися з тими авторами, які зазначають, що у процесі за-конодавчої діяльності повинні узгоджуватися

Слід погодитися з тими авторами, які зазначають, що у процесі за-конодавчої діяльності повинні узгоджуватися, досягатися, формува-тися та формулюватися загальні інтереси та воля різноманітних спільнот, національностей, думок, поглядів, переконань більшості та меншості населення країни, повсякденної, практично!' та раціональ-ної свідомості людей¹, процедура прийняття законів — це акт прий­няття Верховною Радою України нормативно-правового акта — зако­ну України більшістю народних депутатів, який містить результат волевиявлення Українського народу. Цей акт має дуже важливе зна­чення при реалізації народного представництва. Саме в процесі голо-сування законопроекту та його прийняття відбувається визнання та закріплення загальної волі народу України на законодавчому рівні. Таким чином, прийняття законів Верховною Радою України — це акт трансформації народної волі в загальнодержавну; акт відображення та регламентації потреб суспільного розвитку.

Виходячи з цього, право Верховної Ради України приймати закони можна трактувати як закріплену Конституцією України можливість парламенту висловлювати та затверджувати волю громадян України шляхом прийняття законодавчого акта парламенту України. Таким чином, воля народу набуває загальнообов'язкового характеру, що забезпечує її реалізацію.

Важливим аспектом при розгляді цього повноваження є те, що прийняття закону відбувається за умови позитивно!' реакції більшості членів Верховної Ради України при голосуванні. Це надає всезагаль-ності та об'єктивності рішенням, що приймаються Верховною Радою України та позитивно впливає на об'єктивність представництва наро­ду. Тобто народне волевиявлення через представників з будь-яких пи-тань є дійсним, якщо це волевиявлення більшості, а не окремих суспільних формувань. Відповідно до ст. 91 Конституції України Вер­ховна Рада України приймає закони більшістю народних депутатів від конституційного складу.

Законодавча функція Верховної Ради України реалізується у формі законодавчого процесу. Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завер-шених етапів і організаційно-технічних дій.

Законодавчий процес як юридичне поняття слід відрізняти від за-конотворчості як загальносоціального явища. Законодавчий процес в

¹ Керимов Д. А. Законотворчество //Право и образование. — 2001. — №3. — С. 69-73.

Розділ 17

Україні, як і будь-який юридичний процес, має два значення: по-пер-ше, це порядок діяльності, спрямованої на створення законів України; по-друге, сама ця діяльність законодавчого органу — Верховної Ради України.

Законотворчість — ширше поняття, воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе подальше коригування (внесення змін, доповнень).

Формування юридичного мотиву про необхідність регулювання правовими нормами певної групи, роду або виду суспільних відносин у результаті аналізу фактичного стану політики, економіки, соціальної сфери — це стадія, скоріше, законотворчості, ніж законодавчого про­несу. Органи, організації, особи, що займаються виявленням потреби в законодавчому врегулюванні, не завжди можуть бути учасниками правовідносин, які складають юридичний процес. Та й законодавчий процес проходить у формах, які суворо встановлені Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, тоді як потреба в тій чи іншій законотворчості встановлюється у різні способи, використо-вувані в юридичній, політичній, соціологічній та інших науках.

Законодавчий процес (законодавча процедура) має низку стадій, які мають закріплення в Регламенті Верховної Ради України.

Поиск по сайту: