Конституційний статус Президента України. Вивчаючи питання про можливість балотуватися на президентских виборах у 2004 р

Вивчаючи питання про можливість балотуватися на президентских виборах у 2004 р. Президента Л. Кучми, Конституційний Суд зазна-чив, що до прийняття Конституції України 1996 р. визначали інак-ший статус Президента. Тому Л. Кучма був уперше обраний у ро-зумінні Конституції України 1996 р. лише у 1999 р.: «Таким чином, передбачене Конституцією України обмеження щодо зайняття однією і тією особою поста Президента України стосується лише осо­би, яка, по-перше, займала пост Президента України два строки підряд, а по-друге, набувала повноважень Президента України відповідно до частини першої статті 104 Конституції України. Отже, особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Кон­ституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році»¹.

Це рішення мало безпрецедентний характер і яскраво продемон-струвало кризу конституційної юстиції, зокрема її залежність від виконавчої влади. Воно зазнало справедливої критики в окремих думках суддів Конституційного Суду України В. Шаповала, М. Са-венка та П. Ткачука. Фактично у цьому рішенні Конституційний Суд відверто знехтував принципами континуїтету (правонаступності), верховенства права, правової визначеності.

Несумісність мандата Президента України. Відповідно до ст. 103 Конституції Президент не може мати іншого представницького манда­та, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях грома-дян, а також: займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Під представницьким мандатом на зовнішньополітичній арені мається на увазі мандат спеціального представника від України (на-приклад, депутата) в інститутах Ради Європи, СНД, окрім випадків здійснення Президентом власних представницьких функцій. На внутрішньополітичній арені мандат Президента України несумісний із мандатами народного депутата, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Конституція України не забороняє Прези-дентові бути членом політичної партії, однак йому заборонено обіймати будь-які посади в об'єднаннях громадян, а також в органах державної влади. Очевидним є те, що Президент не може обіймати посади в органах місцевого самоврядування, хоча про це немає пря­мо!' вказівки у Конституції України.

¹ Рішення КСУ № 22-рп/2003 від 25.12.2003 р. // КСУ РВ. — 4:564.

Розділ 19

Для забезпечення незалежності Президента від ділових і еко-номічних кіл є природного заборона щодо входження глави держави до керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Видається декларативною конституційна забо­рона займатися Президентові підприємницькою діяльністю, оскіль-ки юридичними засобами це забезпечити досить складно. Фактично, щоб припинити підприємницьку діяльність Президента, потрібно його притягати до відповідальності за процедурою імпічменту, яка є за природою політико-правовою. Це також пов'язано із тим, що не виключені випадки вступу на пост Президента особи, яка належала до ділових і бізнесових кіл. Як свідчить практика, такі особи все одно опосередковано причетні до підприємницької діяльності, тому цей критерій несумісності є юридично невизначеним. Заборона входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку, є цілком достатньою для Президента. Відповідно цей термін можна тлумачити не лише з формальних, а й зі змістовних критеріїв.

Припинення повноважень Президента України та заміщення його ва-кансії (ст. 108 Конституції). Повноваження Президента, як правило, припиняються по закінченні терміну п'ятироків. Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента. Водночас можливе дострокове припинення повноважень Президента за наявності передбачених Конституцією випадків, а також із додер-жанням конституційно визначеної процедури — імпічменту.

Відставка Президента — це добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента про відставку має проголошуватися ним особисто.

Юридичний факт неможливості виконання Президентом своїх по­вноважень за станом здоров'я як підстава дострокового припинення його повноважень має встановлюватися на відкритому пленарному засіданні Верховної Ради України. Цей факт має підтверджуватися рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу. Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою України є письмове подання Верховного Суду України за зверненням Верхов­ної Ради і медичний висновок. Тобто сам по собі медичний висновок не є підставою для дострокового припинення повноважень Прези­дента. Необхідне ще й письмове подання Верховного Суду України, яке містить юридичну оцінку медичного висновку.

Конституційний статус Президента України

Імпічмент є політико-юридичною відповідальністю Президента і здійснюється за спеціальною процедурою, врегульованою ст. 111 Конституції.

Смерть зумовлює оголошення вакансії поста Президента.

У разі дострокового припинення повноважень Президента або йо-го смерті повноваження Президента здійснює Голова Верховно!' Ради. На період до обрання і вступу на пост нового Президента він не може здійснювати повноважень, передбачених пп. 2, 6—8, 10—13, 22, 24, 25, 27, 28 ст. 106 Конституції України.

19.3. Функції і повноваження Президента України

Призначенням глави держави є забезпечення представництва нації на зовнішній і внутрішній арені. Однак він має значний вплив на уряд, принаймні як своєрідна резервна влада, оскільки бере участь у фор-муванні уряду, призначає ряд міністрів тощо. За допомогою таких інструментів Президент забезпечує контроль над виконавчою владою та визначає зовнішньополітичний курс держави, провідником якого в уряді є міністр зовнішніх справ. Маючи певні прерогативи по форму-ванню уряду та впливу на здійснення ним влади, Президент здійснює арбітражні функції.

Як представник нації Президент звертається до парламенту зі що-річними (позачерговими) посланнями та представляє націю у міжнарод-них відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Президент приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, а також приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представництв іно­земних держав.

Здійснення арбітражних функцій Президентом можливе шляхом звернення до компетентних органів влади про вжиття невідкладних заходів щодо забезпечення нормального функціонування органів влади. Насамперед Президент забезпечує співпідпорядкованість органів державної влади, тобто координацію діяльності органів публічної влади, забезпечує баланс у системі публічної влади та вживає необхідних заходів у разі порушення ними Конституції та законів України.

Розділ 19

Якщо ці заходи не дають змоги належним чином забезпечити основні права і свободи, Президент може вжити заходів у рамках режиму военного або надзвичайного стану, що потребує додаткового схвалення упродовж двох діб парламентом (частина третя ст. 83 Кон­ституції України). При цьому вжиття цих екстраординарних заходів повинно бути пропорційним і не накладати надмірних обмежень у сфері основних прав і свобод.

Предмет відання Президента України. Конституція України у ст. 106 визначає предмет відання Президента. При цьому положення ст. 106 потрібно тлумачити системно у взаємозв'язку із статтями 6, 19 та 102 Конституції. Згідно із Конституцією у системі публічної влади Президент наділяється самостійними фунщіями та предметом відан­ня. У розумінні ст. 6 Конституції глава держави є самостійним цент­ром влади, який володіє певною повнотою повноважень, які збалан-совані із повноваженнями парламенту, уряду. Оскільки між главою держави, парламентом і урядом існують тісні взаємозв'язки, то розме-жування владних функцій між цими органами не є жорсткими, вони переплітаються.

Водночас згідно з частиною другою ст. 19 Конституції Президент зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Діяльність глави держави, таким чином, визначається переліком повноважень, які визначені позитивно у законі. Однак ст. 102 Кон­ституції визначає статус глави держави так, що його функції сформу-льовані у загальному вигляді. Ці функції не повною мірою конкрети-зовані у конституційному переліку повноважень Президента (ст. 106).

Як свідчить зарубіжний досвід, не виключним є виникнення в Україні концепції «прихованих повноважень» Президента. Про це і свідчить практика Конституційного Суду, який вже визнає за Прези­дентом деякі прерогативи з окремих питань конституційного регулю-вання. У справах про Національне бюро розслідування, про управ-ління нафтовою галуззю Конституційний Суд загалом визнав за Президентом повноваження регулювати певні суспільні відносини, однак таке регулювання не повинно посягати на повноваження інших конституційних органів влади. Отже, у майбутньому не уник-нути спірних ситуацій щодо реалізації Президентом власних «прихо­ваних» повноважень, які мають дискреційний характер.

Проблема використання Президентом України своїх дискреційних повноважень стала предметом розгляду в Конституційному Суді.

Поиск по сайту: