Територіальний устрій України. стійкості відповідного суспільства

стійкості відповідного суспільства. Проблема державно!' території та територіального устрою насамперед пов'язана з там, що державна те-риторія має складну структуру: вона включає як сухопутну територію, так і територіальне море, внутрішні води, надра, повітряний простір; має відповідну внутрішню організацію — поділяється на окремі тери-торіальні (політико-територіальні, самоврядні чи адміністративно-територіальні) одиниці, система яких утворює адміністративно-тери-торіальний поділ держави. При цьому до політико-територіальних можна віднести територіальні одиниці, що характеризуються визна-ченою політичною самостійністю, мають окремі атрибута держав-ності (конституцію, власне законодавство, систему органів державної влади, громадянство і т. п.), що дає підстави визначати їхній статус як державноподібних утворень (наприклад, суб'єкти федерації, політичні автономії). Самоврядними є такі територіальні одиниці, що слугують просторовою (територіальною) основою місцевого (регіонального) самоврядування, а адміністративно-територіальни-ми — одиниці, що штучно створені центральною владою з метою виз-начення просторових кордонів для діяльності місцевих органів дер­жавної влади¹.

Загалом територіальний устрій держави визначається п історич-ною і культурною еволюцією, становленням і розвитком економічної системи, політичних і правових інститутів. У соціально-економічно-му розвитку суспільства він одночасно виступає і чинником розвитку, і результатом цього розвитку. Формування території держави та її територіального устрою займає тривалий час та залежить від цілого ряду чинників: економічних — історично сформованих форм госпо-дарського зв'язку між територіями; демографічних — кількості насе­лення, його складу, густоти населення; географічних — розмірів тери­торії і навіть клімату та ландшафту; історичних — спільності мови, культури, укладу життя; політичних — способу «збирання» земель (територій) у єдину державу (це могло бути добровільне об'єднання дрібних держав до складу єдиної великої держави, насильне приєднання та утримання певних територій — анексія та ін.). У сучас-ну епоху на вибір форми територіального устрою потужний вплив має національний чинник. Під його безпосереднім впливом нації і на-

¹ Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К., 2006. — С. 372.

Розділ 24

родності, що компактно проживають, утворюють власні національні держави або національно-державні утворення (автономії, засновані за національною ознакою)¹.

Історично проблема територіального устрою виникла після того, як збільшилися розміри території держави, що далеко вийшла за рам­ки міета з околицями, та виникла потреба створення спеціальних ор-ганів і установ для управління периферією. Не вдаючись у далеку історію, зазначимо, що в період абсолютизму центральна влада в особі монарха самостійно визначала адміністративно-територіальний поділ країни — систему одиниць, на які поділялася ії територія та в яких діяли призначені з центру посадові особи чи органи влади. Поділ здебільшого не був виключно штучним, не визначався довільно проведеними на карті лініями. Як правило, він будувався з урахуванням фактичного розселення людей, реальних зв'язків між поселеннями. Бралися до уваги при цьому й адміністративні завдан-ня — інтереси оборони, поліцейського контролю, зручність стягнен-ня податків тощо. У великих державах адміністративно-територіаль­ний поділ ставав східчастим: дрібні одиниці, зберігаючи свою відо-собленість, включалися до великих, і чиновники, що управляли дрібними одиницями, перебували у підпорядкуванні чиновників, яким довірялося управління відповідними великими одиницями.

Об'єднання дрібних феодальних держав приводило до того, що де-які держави ставали територіальними одиницями нової великої дер­жави, які тривалий час мали історичне значення. 3 часом більшість з них перестала бути державними одиницями, як, скажімо, П'ємонт в Італії, Валахія в Румунії, Уельс у Великій Британії, тоді як деякі інші зберегли певні державні ознаки (наприклад, Баварія у Німеччині, Сицилія в Італії).

3 розкладанням абсолютизму і переходом до індустріального ладу в низових територіальних одиницях — міських і сільських громадах — почало формуватися місцеве самоврядування (утім, деякі міста кори-стувалися правами самоврядування й у феодальну епоху), а потім во-но стало поширюватися і на більш великі територіальні одиниці. Відбувався, крім того, процес об'єднання держав, а також, най-частіше, анексія, тобто насильницьке приєднання слабких держав до сильних, іноді зі збереженням ознак державності перших².

¹ Червонюк В. И. Теория государства и права: Учебник. — М., 2006. — С. 159.

² Енгибарян Р. В. Сравнительное конституционное право: Учеб. пос. — М., 2005. — С. 208.

■

Поиск по сайту: