Основні досягнення методики викладання математики у 1901- 1991рр

2. Розвиток освіти і методик викладання протягом 1901-1991 років можна поділити на кілька періодів, які ми вважаємо за можливе виділити, враховуючи основні історичні події ХХ століття. Цей проміжок часу ми вважали за необхідне поділити наступним чином: 1) 1901-1917 рр.; 2) 1917-1945 рр.; 3) 1945-1970 рр.; 4) 1970-1991 рр. Виділення саме таких часових проміжків стане зрозумілим у подальшому викладі. На початку ХХ століття (1901-1917 рр.) прогресивні науковці та вчителі України (О.Астряб, В.Буняковський, Д.Граве, В.Каган, К.Лебединцев, М.Остроградський, М.Синцов, С.Шохор-Троцький та ін.) звертали увагу можновладців та громадськості на недостатній рівень математичної підготовки підростаючого покоління, розробляли шляхи модернізації шкільної математичної освіти, вели боротьбу за впровадження прогресивних реформаторських ідей у практику роботи шкіл тощо. У цей же період відбулося два з’їзди викладачів математики, на яких було розроблено концептуальні положення розбудови системи шкільної математичної освіти. Наміченому не судилося бути здійсненим, бо спочатку перша світова війна, а потім Велика Жовтнева соціалістична революція, призвели до кардинальних змін у суспільстві.

Другий етап (1917-1945 рр.) – це період побудови радянської соціалістичної системи освіти. Для нього властиві відмова від всього буржуазного, поява нових типів шкіл зі своїми навчальними планами і програмами, відсутність обов’язкового вивчення навчальних предметів. Це спричинило майже повний розвал системи освіти, яка існувала до 1917 року. Саме тому з’являються відомі постанови 30-х років уряду та партії про школу (Пригадайте, що це за постанови, звернувшись до курсу історії педагогіки!), які, з одного боку, навели певний лад у шкільній освіті, а з другого – загострили суперечності між спробами прогресивних педагогів і науковців враховувати у навчанні особистісні інтереси дітей і намаганнями держави побудувати єдину трудову політехнічну школу для всіх. Позитивними моментами цього періоду розвитку методики викладання математики можна вважати створення навчального плану школи, навчальної програми з математики, появу підручників.

Чим же характеризувалася програма з математики в перші роки після революції? – аналіз програми з математики того часу дозволяє твердити, що вона була надзвичайно переобтяжена обов’язковим для вивчення всіма матеріалом, включала складний алгебраїчний матеріал та елементи тригонометрії. Нові підручники з математики, що з’явилися у той час, відзначалися схематичністю, бідністю математичного змісту. В цілому ж курс математики не був одним із основних навчальних предметів школи.

Як же змінилось положення математики після постанови ЦК ВКП(б) від 5.09.31р.? – аналіз робіт з історії педагогіки та методики викладання математики дозволяє зробити наступні висновки:

1) математика стала одним із основних навчальних предметів навчального плану школи;

2) була розроблена нова програма з математики, яка характеризувалася строгою системою в розміщенні навчального матеріалу, точно окресленим для засвоєння учнями колом знань, рівномірним розподілом матеріалу за роками навчання;

3) ведучими у навчанні математики були проголошені практичні цілі;

4) завдання вивчення молодшими школярами математики в основному зводилися майже виключно до формування умінь виконувати чотири арифметичні дії;

5) значна увага приділяється навчанню дітей арифметичним способом розв’язування різного роду текстових задач;

6) матеріал програми розміщувався за концентричним принципом (5-6 в різні періоди). Сказане обумовлюється тим, що початкова школа того часу (аж до введення у 1949 році загальнообов’язкової 7-річної освіти) являла собою завершену обов’язкову ланку системи освіти. Цілком справедливо стверджувати, що цей період був досить продуктивним для розвитку школи та методики викладання арифметики, але друга світова війна не дозволила здійснити все намічене.

Третій етап (1945-1970 рр.) характеризується поновленням уваги до сприйняття ідеї про необхідність модернізації шкільної математичної освіти, З цією метою розробляються різноманітні варіанти програми з математики, відбувається їхнє активне обговорення в Академії педагогічних наук (АПН), Міністерстві освіти (МО) та у періодичній пресі, проводяться широкомасштабні педагогічні експерименти, готуються нові навчальні плани, програми та підручники з математики для різних типів шкіл, розробляються методичні матеріали для органів народної освіти та вчителів.

Якими ж були основні напрямки перебудови змісту математичної освіти та що стало причиною перебудови початкової математичної освіти? – аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє віднести до них наступні:

1) наявніст ь розриву між рівнем математичної підготовки, який діти реально одержували в школі, та рівнем, який був необхідний для забезпечення науково-технічного прогресу країни;

2) завдання, сформульовані у новому Законі про школу, прийнятому в грудні 1958 року;

3) початкова школа після введення у 1949 році загальнообов’язкового семирічного навчання перестала бути завершеною ланкою системи освіти;

4) значне підвищення рівня добробуту трудящих та їх загальної культури;

5) активне протікання процесу акселерації;

6) активний розвиток всіх галузей педагогічної науки;

7) якісний стрибок у розвитку окремих методик;

8) об’єднання зусиль методистів, психологів, дидактів при дослідженні проблем навчання тощо.

Приступаючи до перебудови змісту шкільної математичної освіти, були обрані певні напрямки, що обумовило необхідність перебудови методичної системи навчання математики молодших школярів. Якими ж були вони? – аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури свідчить, що до них слід віднести принаймні наступні:

· збагачення математичного змісту курсу математики початкових класів;

· відмова від однобічної цільової спрямованості цього курсу на вироблення в учнів навичок обчислень і на засвоєння прийомів розв’язування текстових задач певних видів;

· посилення уваги до виховання і розвитку учнів у процесі вивчення ними математики;

· позбавлення надмірної розтягнутості курсу за роками навчання;

· посилення увагу до вивчення елементів теорії;

· включення до курсу математики цілісної системи пропедевтичних відомостей із алгебри та геометрії;

· підвищення рівня узагальнення, на якому слід розглядати кожне питання курсу математики;

· подолання одноманітності вправ, які використовуються у підручниках і методичних посібниках для формування математичних знань, умінь і навичок тощо.

Після визначення основних напрямків вдосконалення методичної системи навчання математики молодших школярів почалися інтенсивні пошуки конкретних шляхів реалізації вимог закону про школу від 1958 року та пошуки невикористаних у процесі навчання резервів. Так, у 1958-1960 рр. зусилля методистів (О.Пчолко, М.Моро, Н.Менчинської, Л.Скаткіна та ін.) були зосереджені, в основному, на внесенні таких змін у діючу програму навчання арифметики в початкових класах, які хоча б, в якійсь мірі, допомогли школі подолати ті недоліки, які були відзначені в законі про школу 1958 року. Позитивним і новим у цих пошуках було те, що пропозиції з удосконалення програми були прийнятими лише у 1960 році після широкого обговорення. Разом з тим, зміни, внесені в програму, не торкалися її суті, а зводилися до незначних поправок, спрямованих, як і у всіх попередніх випадках, лише на подальше спрощення курсу.

Разом з тим, останні дослідження в галузі методики та психології навчання не могли не вплинути на створення нового тексту програми з математики для І-ІУ класів. Це знайшло своє відображення вже у тексті пояснювальної записки до неї. Так, вперше після майже двадцятирічного періоду було дещо послаблена надзвичайно строга регламентація діяльності вчителя, надано можливість робити відхилення від тексту програми. Зокрема, вчителю дозволялося: а) на свій розсуд дещо змінювати час, відведений у програмі на вивчення окремих тем; б) якщо дозволяли умови, то вчитель мав можливість поглиблювати вивчення тієї чи іншої теми; в) вчитель міг не обмежуватися видами вправ і задач, які вказувалися в тексті програми.

Якими ж були наслідки використання такого підходу? – аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дозволяє зробити наступні висновки: а) було створено сприятливі умови для пожвавлення дослідницької роботи вчителів і науковців; б) були створені сприятливі умови для проведення ряду серйозних теоретико-методичних досліджень. Так, на 60-ті роки ХХ століття припадає ряд дисертаційних досліджень з методики викладання математики у початкових класах, які були використані при підготовці реформи шкільної математичної освіти. Зокрема:

- М.Бантова досліджувала проблеми функціональної пропедевтики у початкових класах;

- Г.Бельтюкова вивчала питання про систему і методи формування у дітей поняття про число і десяткову систему числення;

- Ю.Колягін займався проблемами ознайомлення учнів четвертого класу з теоретико-множинними поняттями;

- М.Моро досліджувала зміст і систему самостійної роботи учнів при навчанні математики в початкових класах;

- А.Полєвщикова на основі проведених експериментальних досліджень розробила систему навчання дітей множенню багатоцифрових чисел;

- А.Пишкало розробив зміст, систему і методи вивчення геометричного матеріалу в початковій школі;

- П.Ерднієв вивчав можливості, які при навчанні математики молодших школярів відкриває розгляд взаємно обернених дій і задач в умовах їх одночасного введення і протиставлення;

- Н.Менчинська і М.Моро з’ясовували можливості поступової підготовки учнів до використання алгебраїчного способу розв’язання задач;

- лабораторія Л.Занкова експериментально вивчала питання про реальні, пізнавальні можливості дітей молодшого шкільного віку;

- Д.Ельконін і В.Давидов з’ясовували логіко-психологічні основи конструювання навчальних предметів.

До яких же висновків підводили ці дослідження? – вивчення психолого-педагогічної та методичної літератури дозволяє стверджувати, що проведені широкомасштабні дослідження засвідчили про можливість і необхідність серйозного перегляду змісту і методів навчання математики в початкових класах та про неповну реалізацію розумових можливостей молодших школярів у процесі навчання. Наслідком таких висновків стала розробка у період 1962-1963 рр. кількох варіантів експериментальних навчальних програм з математики для початкових класів. Були розроблені такі варіанти програм: 1) варіант програми М.Бантової; 2) варіант програми Л.Занкова; 3) варіант програми М.Моро і Н.Менчинської. З метою їх експертизи та експериментальної перевірки у 1963 році почала працювати Центральна програмна комісія АН СРСР і АПН РРФСР під головуванням О.Маркушевича. Остаточний варіант програми був затверджений після масової експериментальної перевірки у 1972 році.

У процесі експерименту створювалися і перевірялися матеріали як для вчителя, так і для учнів. Для першого класу ці матеріали розроблялися М.Моро, М.Бантовою і Г.Бельтюковою, для другого – М.Бантовою і М.Моро, для третього – О.Пчолко, М.Бантовою, М.Моро і А.Пишкало. Перехід на роботу за новими програмами і підручниками відбувався в різних регіонах протягом 1969-1970 рр. Таким чином, на кінець 60-х років ХХ століття була підготовлена необхідна методична база для переходу початкової школи на новий зміст математичної освіти. Активна робота з його впровадження розпочалася вже на наступному із виділених нами етапів розвитку методики викладання математики.

На четвертому етапі (1970-1991 рр.) проходить активна реалізація нового змісту математичної освіти, запроваджується диференціація та індивідуалізація, висуваються та розробляються ідеї, які згодом будуть покладені в основу реформування та розбудови системи національної освіти України. До основних досягнень методики викладання математики у початкових класах цього періоду можна віднести принаймні наступні:

1) всі пропоновані інновації та результати досліджень вводяться в практику роботи шкіл лише після експериментальної перевірки, що проводиться в школах;

2) значна увага до вивчення, аналізу та використання передового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів;

3) проведення активної та продуктивної роботи з удосконалення програм і підручників для початкових класів;

4) активна розробка проблем уроку математики у початкових класах (структура, види, система);

5) активно досліджуються та розробляються питання активізації пізнавальної діяльності учнів і викладацької діяльності вчителя;

6) методисти початкової школи внесли значний внесок в дослідження проблем організації навчання завдяки вивченню питань, пов’язаних з диференціацією та індивідуалізацією навчального процесу;

7) значної уваги методисти початкового навчання приділяють удосконаленню методики навчання молодших школярів усним і письмовим обчисленням;

8) введення до програми курсу математики початкових класів елементів алгебри та геометрії спричинили активну розробку методики їх розгляду.

Однак робота за новими програмами і підручниками показала, що вони не позбавлені недоліків. Саме тому в „Основних напрямках економічного і соціального розвитку СРСР на 1981-1985 роки і на період до 1990 року” було передбачено створення передумов для поступового переходу на навчання в підготовчих класах загальноосвітніх шкіл дітей з шестирічного віку. На це ж вказує і реформа загальноосвітньої і професійної школи. Більше детально з питаннями методики навчання математики дітей шестирічного віку ми познайомимося вивчаючи спецкурс „Методика навчання математики шестирічок”.

Поиск по сайту: