Теоретико-методичні основи організації навчання математики у малокомплектній школі

1. Залежно від територіальних умов і контингенту молодших школярів в окремих населених пунктах працюють школи, в яких вчитель веде два, три або навіть і чотири початкових класи одночасно. Досягти поставлених у Державному освітньому стандарті початкової освіти результатів, успішно виконати вимоги навчальної програми з математики у малокомплектній школі можливо лише завдяки науково-обґрунтованій організації навчального процесу, глибоко продуманому плануванню уроків, обґрунтованому вибору методів навчання, старанній підготовці вчителя до уроків тощо. Приступаючи до роботи у такій школі, вчителеві потрібно правильно розподілити класи, скласти розклад уроків, продумати методи роботи, зокрема методи самостійної роботи учнів, забезпечити школу необхідними наочними посібниками тощо.

Вивчення досвіду роботи таких шкіл, аналіз методичної літератури, проведені експериментальні дослідження дозволяють зробити наступні висновки: 1) у двокомплектній (один вчитель навчає одночасно два класи!) школі доцільніше розподіляти класи так: один вчитель працює з першим і третім класом, а інший - з другим і четвертим. Враховуючи труднощі роботи у першому класі, деякі вчителі протягом вересня або навіть протягом першої чверті працюють щодня перший або два перших уроки лише із першим класом, а учні іншого класу приходять на другий або третій урок. Потім вчитель працює з двома класами два уроки, а після цього відпускає учнів першого класу і працює ще два уроки з іншим класом; 2) розподіляючи класи, вчитель повинен враховувати кількість учнів в кожному із них, труднощі роботи в окремих класах, а також підготовленість самого себе до роботи в малокомплектній школі; 3) проводячи заняття одночасно з двома або трьома класами, вчитель малокомплектної школи повинен протягом уроку чергувати роботу під керівництвом вчителя із самостійною роботою учнів кілька разів: в той час, коли учні одного класу працюють під безпосереднім керівництвом вчителя, учні іншого класу працюють самостійно.

Крім запропонованого вище варіанта організації навчального процесу методисти та вчителі-практики рекомендують проводити в малокомплектних школах однопредметні, однотемні уроки, тобто уроки, на яких одночасно вивчається та закріплюється однаковий для всіх класів матеріал. Наприклад: 1) в одному та іншому класах удосконалюються знання чи вміння з однієї теми, наприклад нумерація; 2) в одному класі вивчається новий матеріал, а в іншому цей же матеріал повторюється та закріплюється; 3) в усіх трьох класах повторюється та закріплюється один і той же самий матеріал, наприклад, “Міри часу”.

Найбільшу частину часу вчитель відводить для того класу, в якому вивчається новий матеріал, або який потребує найбільшої допомоги, бо не володіє навичками самостійної роботи (як правило, це перший клас). Але в усіх випадках слід пам’ятати про те, що робота вчителя на уроках повинна бути спланована так, щоб всі класи протягом уроку попрацювали з вчителем. Коли ж проводиться робота із вчителем? – при поясненні нового матеріалу; при первинному його закріпленні; при узагальненні здобутих знань, умінь і навичок; при перевірці та оцінці знань, умінь і навичок учнів; при інструктуванні учнів перед виконанням самостійної роботи.

Які ж закономірності слід віднести до ТМО навчання математики у малокомплектній школі? – аналіз психолого-педагогічної літератури, вивчення досвіду роботи таких шкіл, узагальнення досвіду вчителів-новаторів дозволяють віднести до них принаймні наступні:

1) значні зміни в організації навчального процесу, коли 45 хвилин уроку слід розподіляти між двома, трьома чи чотирма класами;

2) у процесі навчальної діяльності учні значно менше часу працюють під безпосереднім керівництвом вчителя, що залежить від кількості об’єднаних класів, від їхнього сполучення тощо;

3) значне підвищення вимог до раціональної зміни видів діяльності, типів завдань, чергування усних і письмових форм виконання вправ, що обумовлюється не лише віковими особливостями молодших школярів, як у звичайній школі, але й необхідністю приділити належну увагу кожному із класів та учнів;

4) зростання рівня розумового навантаження на кожного учня, що спричиняється потребами більшу частину роботи виконувати без безпосереднього контролю вчителя, тобто самостійно;

5) підсилення вимог до оснащення навчального процесу різного роду дидактичними матеріалами, різноманітними засобами наочності, які б містили вказівки, достатні для самостійного використання школярами;

6) збільшення кількості використовуваних на уроках навчально-перевірочних робіт, коли учням відомо мету їх проведення;

7) підсилення уваги до формування у школярів навичок самоконтролю, бо успіх навчання значною мірою залежить від уміння дітей самостійно підсумовувати зроблене, перевіряти себе;

8) необхідність приділяти значно більше уваги формуванню загальнонавчальних умінь, бо їхня відсутність обумовлюватиме недоліки в організації навчального процесу;

9) значно зростають вимоги до сформованості умінь працювати з різноманітним джерелами знань;

10) підвищення ролі різноманітних видів колективної (групової) діяльності;

11) особливе місце в процесі здобування нових знань займає відтворююча діяльність школярів, в основі якої лежить діяльність за зразком, бо значну частину роботи учневі доводиться виконувати без безпосереднього керівництва вчителя;

12) успішність засвоєння учнями програмового матеріалу значною мірою залежить від сформованості уміння планувати свою навчальну діяльність, а тому значна увага повинна приділятися роботі, спрямованій на набуття досвіду планування;

13) сформованість прийомів розумової діяльності, тобто уміння здійснювати аналітико-синтетичну діяльність.

Поиск по сайту: