СЛОВНИК 48 страница

ЛІОТАР, Жан-Франсуа (1924, Париж — 1998) — французький філософ, представник постструктуралізму. Застосував поняття постмодернізму до розвитку філософії, визначаючи сучасну філософію як "філософію постмодерну". Модерн, на думку Ліотара, є епохою панування "великих метарозповідей" ("діалектика духу", "емансипація людини", "герменевтика смислу" тощо), які намагалися обійняти статус універсально легітимних. Епоха постмодерну — це епоха недовіри до метарозповідей, їх делегітимації, вивільнення "мікронаративів", що не зазіхають на загальновизнаність і використовуються лише ситуативно. Загибель метарозповідей надає простору різноманітним мовним іграм, що не мають поміж собою нічого спільного й існують лише в межах власних сфер релевантності. Згодом Ліотар конкретизує поняття мовної гри, застосовуючи терміни "жанр дискурсу" (тобто історична і топологічна специфіка дискурсу) і "режим речення" (ствердження, заперечення, підозра, доведення тощо). Кожен жанр дискурсу запроваджує, за Ліотаром, свої правила прийнятності ходів мовної гри, неспіввимірні з правилами інших жанрів, оскільки правило є не денотативним, а суто прескриптивним судженням. Звідси — різні жанри дискурсу не можуть нічого "довести" один одному, а жанру жанрів, що стояв би понад ними, не існує взагалі. Тому "суперечка", що точиться між жанрами дискурсу, є єдино можливою формою їх взаємодії, запобігаючи зміцненню тоталітарних прагнень до єдності й уніфікації. Поняття постмодерну вказує, за Ліотаром, не стільки на хронологічний, скільки на змістовий елемент розвитку філософії. Загибель метарозповідей і запанування радикального плюралізму є природним наслідком модерну, реакцією на його вади. Постмодерн, на думку Ліотара, завжди був вписаним у модерн і лише сьогодні досяг свого чіткого оформлення. Постійна неузгодженість між змістом, котрий потребував виразу, і хронологічними конотаціями, невід'ємними від терміна "постмодерн", примусили Ліотара в 1988 р. замінити цей термін іншим — "переписування модерну". Широкого розголосу набула полеміка Ліотара з німецьким філософом Габермасом, який вважав постструктуралістські спроби критики культури необґрунтованими і називав їх "запровадженням принципу, що піддається хіба лише заклинанням".

Основні твори: "Постмодерністська умова" (1979); "Економія лібідонального" (1971); "Розбрат" (1983); "Могила інтелектуала" (1984).

ЛІСОВИЙ, Василь Семенович (1937, с. Старі Безрадичі Київської обл.) — український філософ. Закінчив КНУ ім. Т. Шевченка (1962). Кандидат філософських наук (1971). У 1962 — 1966 рр. викладав філософію в Тернопільському медінституті. У 1970 — 1972 рр. — молодший науковий співробітник інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. 1972 р. написав "Відкритий лист до членів ЦК КПРС" з протестом проти арештів серед української інтелігенції, був заарештований і засуджений до семи років таборів і заслання. У 1990 р. після поновлення вченого ступеня був відновлений на роботі в інституті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Від 1997 р. — завідуючий відділенням історії філософії України. Фахівець у галузі логіки, історії філософії та політичної філософії. Спосіб філософського мислення і стиль філософського мовлення сформувався під впливом аналітичної філософії і критичної герменевтики.

Основні твори: "Культура, ідеологія, політика" (1997); переклад з англійської книги К. Поппера "Злиденність історицизму" (1994); антології "Консерватизм" (1998) та "Націоналізм", у співавторстві (2000). Укладач творів Д. Чижевського (у 4 томах) та антології "Лібералізм".

ЛІТЕРАТУРОЦЕНТРИЗМ — ідейна течія в культурі сучасного суспільства. Представники літературоцентризму надають винятково важливого значення вдало мовленому слову, поезії, роману, статті. Прихильники літературоцентризму — це "люди слова", мета яких —перетворити словесність із "літератури при владі" в саму владу, надати літературоцентристській мові статус нормативної мови масової свідомості, статус мови народу, держави, влади. В міру того як літературне слово втрачає в масовій свідомості ореол вищої достовірності, а звідси і свою масову аудиторію, літературоцентризм вичерпує свій пропагандистський потенціал; воно позбавляється здатності змінювати порядок речей в соціокультурній дійсності. Літературоцентристська мова при цьому поступається своїм місцем не одній якійсь мові, а сімейству різних мов, які відрізняються від неї байдужістю до влади. (В. Лук'янець)

ЛОБАС, Володимир Хомич (1942, с. Пустовіти Вінницької обл.) — український філософ. Закінчив КНУ ім. Т. Шевченка (1964). Доктор філософських наук (1983), професор (1984). Працює на кафедрі суспільних і гуманітарних наук Київського інституту залізничного транспорту (з 1997 р.). Філософські інтереси охоплюють проблеми семіотики, культурології та конфліктології.

Основні твори: "Семіотичний аналіз знакових засобів передачі інформації" (1980); "Формування діалектико-матеріалістичного світогляду в процесі викладання природничих наук", у співавторстві (1985); "Світоглядний потенціал гуманітарних наук", у співавторстві (1990); "Українська і зарубіжна культура", у співавторстві (1997).

ЛОГІКА (грецькою λογική — наука про умовивід, від λόγος — слово, поняття, судження) — дослідження міркувань (філософських, математичних та ін.) з метою створення теорії їх правильності. Необхідність цих досліджень виникає у зв'язку з потребами обґрунтування знання. В цьому аспекті логіка розглядалась багатьма філософами як частина теорії пізнання (органон). Предмет логіки уточнюється як дослідження не змісту міркування ("про що"), а його форми ("як"). У цьому аспекті логіка характеризується як формальна, на відміну від "змістовної", якою вважається діалектична логіка. В сучасній логіці з появою таких розділів, як модальна логіка, логіка дії, логіка запитань і відповідей та ін. її "формальність" вважається відносною і пов'язується із ступенем схематизації міркування, що робить відносним розподіл логіки на теоретичну і прикладну. Головні напрями досліджень у сучасній логіці: 1) теоретична логіка: теорія доведень, теорія аналізу, формальна семантика; 2) практична логіка: логіка дій, логіка рішень, евристика, праксеологія, конфліктологія; 3) філософська логіка: часова логіка, динамічна логіка, епістемічна логіка, когнітивна логіка, логіка тропів (метафор, аналогій), деонтична логіка, логіка оцінок, логіка норм, логіка імперативів; 4) логічний аналіз мови: теорія комунікації, теорія аргументації, теорія мовленнєвих актів, аналіз дискурсу, дискусій, риторика, семіотика; 5) логіка інформаційних технологій: логіко-когнітивний аналіз, комп'ютерна логіка, логіка програмування, логіка "штучного інтелекту". Метапроблеми логіки: історія логіки, соціологія логіки, філософія логіки, викладання логіки.

(А. Ішмуратов)

"ЛОГІКА АВІАСАФА" — логічний трактат, що зберігся в рукописному збірнику "Приточник" з 1483 р. в колекції Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відомий також під назвою "Київська логіка". "Логіка Авіасафа" близько 1462 р. була перекладена в Києві давньоукраїнською мовою зі староєврейської. В її основу лягла перша частина логічного трактату арабського філософа XI — початку XII ст. Аль-Газалі "Повчання філософів", що була вступною частиною до іншої відомої праці Аль-Газалі "Спростування філософів". Як встановили дослідники, "Авіасаф" — це єврейський варіант імені іншого арабського філософа Аль-Фарабі. Аль-Газалі цитує спершу Аль-Фарабі, а відтак його спростовує. На початку XV ст. логічний трактат Аль-Газалі був перекладений з арабської мови на єврейську. Відомий також латинський переклад, який на початку XVI ст. двічі виходив друком у Венеції. Український переклад стоїть ближче до арабського оригіналу та до його єврейського перекладу, аніж до латинського. Проте "Київська логіка" охоплює текст Аль-Газалі не в такій повноті, як латинський варіант. У своїй основі "Логіка Авіасафа" — це виклад формальної логіки Аристотеля. У ній досить широко викладені вчення про поняття і терміни, предикаменти, судження, силогізми, про універсали та логічні доведення. Поява "Логіки Авіасафа" в українському перекладі в другій половині XV ст. була значним кроком вперед у розвитку науки логіки в Україні порівняно з попереднім періодом, коли єдиним джерелом логічних знань була "Діалектика" Йоана Дамаскіна, що давала лише уявлення про систему категорій. (І. Заславський)

ЛОГІКА ВИСЛОВЛЮВАНЬ (пропозиційна логіка) — розділ сучасної логіки. Логіка висловлювань є основою сучасної логіки, де досліджуються міркування із складних речень, відволікаючись від структури простих речень (принцип двозначності). В пропозиційній логіці повністю абстрагуються від смислового значення висловлювання, до уваги береться лише його предметне значення. Предметним значенням висловлювання, або його денотатом, виступають, два абстрактних об'єкти: "істина" та "хиба", тобто його логічні значення. Так, наприклад, висловлювання "2x2=4, або логіка — наука", "Якщо Київ розташований на Дніпрі, тоді сніг білий" можуть стати предметом дослідження в логіці висловлювань. Логіку висловлювань цікавить лише те, як з простих висловлювань утворюються складні та як залежить значення істинності складного висловлювання від значень істинності простих висловлювань, які його утворюють. Щоб задати мову логіки висловлювань, необхідно з'ясувати її алфавіт, тобто задати список знакових засобів і визначити формулу. Список знакових засобів мови логіки висловлювань включає такі знаки: знаки змінних, знаки логічних сполучників (заперечення, кон'юнкція, диз'юнкція, імплікація, еквіваленція), технічні знаки. Логіка висловлювань як логічна теорія може бути визначена синтаксично (аксіоматично), семантично (таблиці істинності для зв'язок).

ЛОГІКА ВІДНОШЕНЬ — розділ сучасної логіки, в якому вивчаються логічні властивості відношень та операції над ними. У сучасній логіці поняття відношення зближається в об'ємному аспекті з поняттям "властивості", а формально-дедуктивно логіка відношень будується як ускладнена ще декількома операціями логіка класів. Самостійне значення логіка відношень має як логічна теорія графів.

ЛОГІКА ДИНАМІЧНА — напрям логічного моделювання динамічних аспектів міркувань; у широкому розумінні логіка динамічна — моделювання потоку інформації, у більш вузькому розумінні логіка динамічна — логіка програм. Програма вважається динамічним об'єктом, що переводить один стан світу (комп'ютера) в інший. Пропозиційна логіка динамічна містить вирази, які поділяються на дві категорії — формули і програми. Вихідними для побудови формул є пропозиційні букви, логічні зв'язки і оператор виконання програм. Значення формули логіки динамічної ототожнюється з множиною всіх станів, у яких ця формула істинна, а значення програми — з множиною пар, таких, що якщо ця програма стартує в стані "а", то може завершитися в стані "b". Логіка динамічна отримана шляхом модифікації "статичних" модальних логічних систем. Базовим поняттям логіки динамічної є поняття бінарного відношення переходу між станами обчислення (відношення досяжності в семантиці модальної логіки). Найбільш близьким до відношення переходу є інтерпретація відношення досяжності у логіці часу як відношення часового порядку. (В. Навроцький)

ЛОГІКА ДІЇ — розділ сучасної формальної логіки, в якому практичні міркування досліджуються шляхом побудови формальних моделей поведінки людей. Перша система логіки дії, розроблена шведським логіком Вригтом у 60-х рр. XX ст., стала базисом деонтичної логіки. Логіка дії Вригта була заснована на логіці часу; інші системи логіки дії тісно пов'язані з тими розділами сучасної психології, в яких аналізуються моделі поведінки.

ЛОГІКА ЙМОВІРНОСТЕЙ — логіка, що досліджує висловлювання, які набувають не тільки значень "істинне" та "хибне", а й безліч ступенів істинності, що є проміжними між істинним та хибним (більш істинне, менш істинне, імовірно істинне тощо). Термін "Логіка ймовірностей" застосовується у двох значеннях: як індуктивна логіка і як логічна ймовірностей теорія. Справжній логічний підхід до вивчення властивостей понять типу "ймовірно" полягає у розгляді їх як особливих модальностей. У зв'язку з цим логіку ймовірностей розглядають як розділ модальної логіки.

ЛОГІКА КАТЕГОРНА — новий розділ математичної логіки, що базується на такій математичній дисципліні, як алгебраїчна теорія категорій, яка, поряд із теорією множин, застосовується як основа для розбудови усієї математики. Для конструювання логіки категорної використовують спеціальні алгебраїчні категорії, які називаються топосами.

ЛОГІКА КЛАСІВ — розділ математичної логіки, в якому елементарні висловлювання (див. Логіка висловлювань) розглядаються з боку їхньої суб'єктно-предикативної структури. Кожні суб'єкт і предикат, що входять до елементарного висловлювання, ототожнюються з їхнім обсягом, тобто класом (звідси — назва об'єктів, яким вони відповідають).

ЛОГІКА КОМБІНАТОРНА (від латинського combino — з'єдную) — спосіб побудови логічної системи з термами як послідовностями комбінаторів (аналогами функцій) і формулами як твердженнями про їх рівність.

ЛОГІКА КОНСТРУКТИВНА — напрям математичної логіки, в якому досліджуються міркування про об'єкти та їхні властивості, для яких існують способи побудови чи перевірки їх існування.

ЛОГІКА МАТЕМАТИЧНА — розділ логіки і математики, в якому досліджуються проблеми обґрунтування у математиці, методи доведення, розробляються засади математики (передусім — теорія множин). У логіці математичній виділяють розділи — теорія доведення, теорія моделей; до неї також відносять засади математики та теорію алгоритмів (або вужче — теорію рекурсії). Ідею побудови логіки математичної як формального числення для математики, а також для усіх дедуктивних наук, логіки й філософії висунув ще у XVII ст. Ляйбніц. Початок застосуванню математичної символіки для виразу формально-логічних теорій у логічних численнях поклали англійський математик і логік Буль, шотландська математик і логік Морган, американський філософ і логік Пірс та ін. Основні поняття логіки математичної — висловлювання, предикат, квантор, логічна операція, модель, логічне числення.

ЛОГІКА МОДАЛЬНА — розділ логіки, в якому вивчають міркування з модальностями "необхідності", "дійсності", "можливості", "випадковості" тощо. За видом модальностей розрізняють логіку алетичних модальностей, деонтичну логіку, індуктивну логіку, логіку часу тощо. Першу спробу побудувати логіку модальну зробив Аристотель. З розвитком сучасної логіки було побудовано ряд систем логіки модальної (Лукасевич, Льюїс, Вригт). Розвиток логіки модальної був спричинений труднощами, з якими стикнулася класична логіка при дослідженні як власне логічних проблем, зокрема природи логічного слідування, так і проблем наукового пізнання, зокрема підтвердження гіпотез. Побудова логіки модальної значно розширила можливості логіки як науки. За допомогою логіки модальної можна вивчати не тільки логічні аспекти поняття необхідності, можливості, індукції, а й деякі аспекти причинно-наслідкових зв'язків (див. Причинність), простору і часу, вірогідності, структуру дії і взаємодії.

ЛОГІКА НАУКИ — комплекс філософських і формально-логічних досліджень структури наукового знання. Розвиток логіки науки пов'язаний з подоланням кризи в теоретичному природознавстві та основах математики, що виникла на рубежі XIX-XX ст. В теоріях, які вважалися класичними і надійними, виявилися суперечності; некритичне використання деяких понять поставило під сумнів засоби доказу, зокрема в математиці; з'ясувалося, що важливим теоретичним поняттям приписується смисл, несумісний із змістом даних теорій. Логіка науки склалась як сукупність методів встановлення точного смислу термінів і тверджень наукових теорій, вивчення міри доказовості кожного з тверджень і аналізу надійності методів доказу. В сучасній науці з високою абстрактністю її побудов та зростаючою складністю логічної структури доказів логіка науки набуває дедалі більшого значення для з'ясування об'єктивної істинності теорій та перспектив їхнього розвитку. Для розв'язання цих важливих питань розвитку наукового знання, його теоретичних структур та емпіричного базису логіка науки використовує різні конкретно-методологічні підходи, в тому числі метатеоретичні побудови, аналіз регулятивних принципів трансформації теорій, засоби інтерпретації, моделювання й розуміння мови науки. Оскільки важлива частина емпіричних теорій з формального боку не відрізняється по суті від математичних, на дослідження їх перенесено методи, що виправдали себе в математиці. Таким чином, істотно розширяється коло досліджуваних проблем і використовуваних методів та ідей. Фундаментальна для емпіричних теорій проблема співвідношення фактів і теоретичних узагальнень допускає формальний розгляд, але водночас порушує суто філософське питання. Аналіз змісту абстракцій, використовуваних сучасною наукою, з усією повнотою ставить питання про глибину відображення зовнішнього світу в поняттях. Нарешті, найважливіші результати метатеоретичних досліджень не можна зрозуміти без філософського осмислення. Таким чином, аналіз будови наукового знання, міри і характеру його обґрунтованості, форм зв'язку теорії з емпіричним матеріалом неминуче й органічно включає вивчення співвідношення теорії і об'єктивної дійсності. Логіка науки стимулює і розвиток формальної логіки, зокрема її некласичних напрямів, і водночас потребує філософського аналізу понятійного апарату науки, узагальнення результатів метатеоретичних досліджень.

ЛОГІКА НОРМ (див. Деонтична логіка.)

ЛОГІКА НОРМАТИВНА (прескриптивна логіка) — погляд на логіку в аспекті дослідження логічних феноменів як специфічних норм, дослідження того, як повинен розмірковувати раціональний суб'єкт; уточнення логічної проблематики у зв'язку з іншим, дескриптивним поглядом на логіку в аспекті того, яким чином людина обґрунтовує свої думки і дії. Розрізнення нормативного і дескриптивного підходів проводиться не тільки у логіці, а й у теорії прийняття рішень. Зустрічається інше розуміння терміна "Логіка нормативна" — як логіки норм.

ЛОГІКА ПРЕДИКАТІВ — розділ математичної логіки, що являє собою певне розширення логіки висловлювань. На відміну від логіки висловлювань, де висловлювання розглядають як єдине ціле, в логіці предикатів береться до уваги їхня суб'єктно-предикативна структура.

ЛОГІКА РІШЕНЬ — напрям, головною метою якого є аксіоматизація теорії прийняття рішень.

ЛОГІКА ФІЛОСОФСЬКА — розділ сучасної логіки, в якому досліджуються міркування, найбільш притаманні філософській практиці, а також гуманітарній сфері знання вцілому. Мета досліджень логіки філософської — уточнити ту чи іншу філософську проблему, а можливо, й вирішити її логічними засобами. З появою розділу логіки, орієнтованого на дослідження основ математичного знання, розпочалися й повсякчас точилися суперечки: чи логіка є частиною філософії, чи математики. Але незважаючи на перипетії логіка філософська залишається і дотепер частиною філософії. Зворот "Логіки філософської", що видається тавтологічним, запропоновано у 60-х рр. XX ст. вживати з метою відстояти термінологічно цю тезу, відмежувавши себе від вузьких уявлень про сучасну логіку як прикладну математику. До логіки філософської відносять логіку часу і простору, епістемічну логіку, деонтичну логіку, логіку норм і оцінок та ін.

ЛОГІКА ФОРМАЛЬНА — наука, яка вивчає форми (схеми, способи) різноманітних міркувань. Її головна мета полягає в обґрунтуванні правильності чи неправильності способів отримання нового знання із уже наявного знання. Логіка формальна є основою при побудові логіки дії, логіки норм, деонтичної логіки, логіки практичних міркувань. Результати досліджень логіки формальної застосовуються у мовознавстві, біопроцесі міркування. Будь-яке міркування складається з двох частин: засновків психології, кібернетики, при розробці програм для комп'ютерів, та висновку. Логіка як наука не займається встановленням їх істинності та хибності. Однак, якщо міркування побудоване правильно і при цьому воно спирається на істинні засновки, то його висновок завжди буде безумовно істинним. Якщо ж правильний спосіб міркування застосувати до хибних засновків, то в результаті можна отримати як істинний, так і хибний висновок. Логічна форма міркування, його схема не залежить від його змісту. Логіку не цікавить, про що йдеться в міркуванні, її завдання — аналіз того, як воно побудоване. Схема міркування може бути правильною чи неправильною незалежно від його змісту. Розрізнення між змістом та формою міркування в логіці проводиться на основі застосування формального методу, який полягає в тому, що змістовним, компонентам міркування ставляться у відповідність їх формальні аналоги. Для цього створюються спеціальні штучні мови, які отримали назву формалізованих (формальних) мов логіки. Ці мови будуються за строгими правилами, серед яких розрізняють правила утворення виразів (формул), правила перетворень виразів (формул) і правила інтерпретації виразів (формул). Формальний метод є основним методом сучасної логіки.

ЛОГІКА ЧАСУ — розділ сучасної логіки, в якому досліджуються особливості міркувань про існуючі в часі сутності: об'єкти, дії, процеси. Особливих засобів логічного аналізу потребують так звані часові висловлювання, які залежно від часу можуть змінювати істиннісну оцінку. Логіка часу будується на основі "нечасової" логіки (класичної, багатозначної та ін.), до якої додають аксіоми та правила висновку, що описують дедуктивні якості тверджень з виразами "буде вірно, що...", "було

вірно, що...", "завжди вірно, що...", "буде вірно за... одиниць часу, що..." та ін. Ці вирази вважаються модальними операторами, як і вираз "можливо, що...". Прикладом формального закону логіки часу може бути твердження: "Якщо щось існує, то завжди буде вірно, що воно існувало". Логіка часу є основою при побудові логіки дії, логіки норм, деонтичної логіки, логіки практичних міркувань. Результати дослідження логіки часу застосовуються у мовознавстві, біології, психології, кібернетиці, при розробці програм для комп’ютерів.

ЛОГІКИ НЕКЛАСИЧНІ — напрям сучасної формальної логіки, що вивчає логічні системи, адекватна семантична інтерпретація яких задовольняє хоча б одну із таких умов: 1) наявність більше двох допустимих значень істинності; 2) наявність таких логічних знаків s, що формула sА — не є функцією істинності від А; 3) допустимість пустого універсуму (множина об'єктів інтерпретації); 4) порушення екстенційності принципу (в цьому випадку значення предиката не визначається однозначно його обсягом); 5) порушення принципу підстановки тотожного (можливості підставляти в контекст замість будь-якого імені інше, рівнозначне йому ім'я). Прикладами логіки некласичної є багатозначні логіки, інтуїціоністська логіка, логіки модальні (висловлювань і предикатів), логіка дій, логіка норм, оцінок.

ЛОГІКО - ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА (ЛІС) — сукупність логічних і технічних засобів для приймання, зберігання, перетворення й видачі інформації будь-якого виду. В загальнотеоретичному аспекті ЛІС — система, середовищем функціювання якої є знання, а структуру її утворюють логічні відношення й конструкції, призначені для певного перетворення знання. В розробці ЛІС широко використовують теорію систем, логіку, теорію множин, алгебру, теорію імовірностей тощо. Залежно від вихідних понять ЛІС бувають різних рівнів — від загально-системного до логіко-математичного. Загальносистемний аспект ЛІС має велику інформаційну значущість, оскільки систематизація є обмеженням багатоманітності. Заслуговує на увагу параметричний принцип систематизації, в якому абстрагуються від матеріального субстрату (фізичного, хімічного, біологічного, соціального) і дотримуються структурних типів, спільних для предметів, незалежно від того, до якої галузі вони належать. На основі логіко-математичних уявлень ЛІС можна перейти до технічної реалізації її — наприклад, до логіко-інформаційної технічної системи (ЛІТС), інформаційно-пошукової системи. ЛІТС — один із напрямів автоматизації розумової діяльності, який забезпечує успішну виробничу, наукову, педагогічну й управлінську діяльність людини. Однією з основних у розробці ЛІТС є проблема інформаційно-логічної мови (як ідеал — єдиної такої мови). Оскільки синтаксична й семантична структури природної мови складні, то розробляють спрощені логічні структури, придатні для технічного використання.

ЛОГІСТИКА (грецькою logistike — мистецтво лічби) — на початку XX ст. назва логіки формальної, досліджуваної математичними методами, зокрема з використанням аксіоматизації і формалізації. Слово спочатку означало мистецтво обчислення або звичайної арифметики. Ляйбніц уживав його для позначення "числення умовиводів", що він намагався розробити. Термін вийшов із ужитку, поступившись місцем термінам: "математична логіка", "символічна логіка", або "логіка сучасна". У військовій діяльності та менеджменті логістикою називають теорію (мистецтво) розробки стратегій та оптимізації військових або технологічних процесів.

ЛОГІСТИЧНИЙ МЕТОД — метод побудови формалізованих мов для опису наукових теорій, за допомогою якого будують формальну (логістичну) систему і дають інтерпретацію її. Формальна система будується таким чином: задають вихідні символи системи (словник мови), які вважаються неподільними і є двох видів — логічні, що стосуються логіки, на якій базується система, і нелогічні, або спеціальні, належні до конкретної теорії. Логістичний метод є модифікацією поняття аксіоматичного методу. Ефективність логістичного методу полягає в тому, що він при побудові наукових теорій дає змогу однозначно визначити її вихідні абстракції і строго сформулювати поняття доведення. Логістичний метод є важливим знаряддям наукового дослідження. Широко використовується в математиці та в логіці математичній.

ЛОГІЧНА І ФАКТИЧНА ІСТИННІСТЬ — у сучасній логіці поняття, що характеризують істинність висловлювань. Логічна і фактична істинність не створює якогось особливого поняття істини, а є конкретизацією, пристосуванням загальнофілософського поняття істини до потреб логіки формальної. Логічна істинність — це істинність висловлювання, яка зумовлена тільки його логічною формою — певним розумінням логічних операцій і прийнятими для даних міркувань законами логіки. Фактична істинність — це істинність висловлювання, яка зумовлена змістом висловлювання — значеннями його складових елементарних речень, термінів і "фактичним станом справ". Поняття "Логічна і фактична істинність" увійшли в логіку з часів Ляйбніца, який розрізняв необхідні істини, або "істини розуму", і випадкові істини, або "істини факту". Сучасна логіка позбавила це розрізнення абсолютного значення, оскільки відносить його до певних логічних числень.

ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА — моделювання на логічній мові змісту висловлювань і основних семантичних понять.

ЛОГІЧНА СИМВОЛІКА — сукупність знаків, якими позначають логічні операції, структуру форм мислення тощо. За допомогою логічної символіки досягають більш точного, однозначного тлумачення змісту висловлювання, характеру логічної дії.

ЛОГІЧНЕ ПРОТИРІЧЧЯ — наявність двох висловлювань, з яких одне є запереченням іншого. Те, що стверджується в одному з них, заперечується в іншому. Логічне протиріччя має місце тільки за тих умов, коли твердження і заперечення є здійсненними стосовно одного й того ж об'єкта, у той же самий час і в одному й тому ж відношенні (Аристотель, "Метафізика"). У формальних системах формула вважається логічним протиріччям, коли в системі породжується її заперечення. З семантичної точки зору, логічне протиріччя є формула певної логічної системи, яка хибна у всіх моделях цієї системи. Щодо множини висловлювань кажуть, що вона є суперечливою, якщо принаймні одне з її висловлювань має значення "хибне". Суперечливість множини висловлювань є запереченням її несуперечності (див. Несуперечність).

ЛОГІЧНИЙ АТОМІЗМ — ідеалістичне вчення про тотожність структури мови і структури дійсності. Засноване на початку XX ст. Расселом і Вітгенштайном. На формування логічного атомізму великий вплив справила логічна модель знання про світ, запропонована Вітгенштайном. За цією моделлю, будь-яке знання є сукупністю елементарних "атомарних" речень, які поєднуються логічними операціями в складні "молекулярні" речення. Ідея побудови мови з елементарних часток була плідною для розвитку логіки. Проте в своїй методологічній основі концепція логічного атомізму ідеалістична, оскільки вона нехтувала тим, що в мові існує зв'язок не лише між значеннями істинності речень, а й між їхнім змістом. За аналогією з структурою мови логічні атомісти уявляли світ як сукупність не пов'язаних між собою атомарних фактів, які об'єднуються в молекулярні факти. Логічний атомізм заперечував закономірний внутрішній зв'язок між явищами дійсності. Абсолютизуючи моменти дискретності, одиничності, логічний атомізм визнавав наявність величезної кількості окремих основ світу (плюралізм). Через логічну й онтологічну неспроможність концепції логічного атомізму самі засновники її вже в 30-х рр. XX ст. змушені були від неї відмовитися.

Поиск по сайту: