СЛОВНИК 102 страница

ЯРАНЦЕВА Надія Олександрівна (1936, Санкт-Петербург — 1992) — український філософ. Закінчила Одеський унуверситет ім. І. Мечникова (1958). Від 1964 року — співробітник відділу етики та естетики інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Кандидат філософських наук (1968). Коло наукових інтересів — філософські проблеми культури, етика і теорія культури.

Основні твори: "Про драматичне" (1971); "Відповідальність митця" (1976); "Мистецтво соціалістичного реалізму як засіб ідейно-політичного, трудового і морального виховання"(1980)та інші.

ЯРОЦЬКИЙ Петро Лаврентійович (1932, село Шпанів Рівненської області) — український філософ, релігієзнавець. Доктор філософських наук (1982), професор (1985). Від 1975 року — завідуючий відділом в інституті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, старший науковий співробітник. Досліджує проблеми еволюції релігійної свідомості, соціального вчення католицизму, трансформації протестантизму, сучасний стан релігії і релігійності в Україні.

Основні твори: "Криза єговізму: аналіз ідеології і буденної релігійної свідомості" (1974); "Еволюція сучасного єговізму" (1981); "Українська церква між Сходом і Заходом" (1996); "Історія Православної Церкви в Україні" (1997); "Історія релігії в Україні", у співавторстві (1999); "Академічне релігієзнавство", у співавторстві (2000).

ЯРОШОВЕЦЬ Володимир Іванович (1952, село Путиловичі Житомирської області) — український філософ. Закінчив філософський факультет КНУ ім Т. Шевченка (1975). Доктор філософських наук (1996). Від 1978 року працює в КНУ ім. Т. Шевченка, від 1997 року — завідуючий кафедрою історії філософії філософського факультету. Коло філософських інтересів —соціальна філософія, антропологія, сучасна методологія наукового пізнання. Автор понад 60 наукових праць.

Основні твори: "Людина в системі пізнання" (1996); "Філософія.Підручник", у співавторстві (1997).

ЯСИНСЬКИЙ Варлаам (?-1707) — український церковний і громадський діяч, філософ. Освіту здобув у КМА. По закінченні був ієромонахом і вчителем школи Богоявленського братства. У 1668 році висвячений ігуменом Братського монастиря, у 1669 році — ректор КМА. У 1673 році обійняв посаду ігумена Михайлівського монастиря, — в 1684 році — архімандрита Києво-Печерської лаври. За сприяння Туптала Данила зібрав і виправив Житія Святих, а також видав виправлені перші дві частини "Четьї-Мінеї". Від 1690 року Ясинський — Митрополит Київський. Разом із гетьманом Мазепою доклав чимало зусиль до розбудови КМА, започаткував систематичне поповнення її бібліотеки, в тому числі за рахунок власної книгозбірні, підтримував Стефана Лаврського, Данила Туптала та інших. За своїми філософськими поглядами був типовим представником поренесансової барокової схоластики з переважним інтересом до етичної проблематики, прихильник розмежування світської і духовної влади.

ЯСПЕРС Карл (1883, Ольденбург — 1969) — німецький філософ і психіатр, один із засновників філософії екзистенціалізму. Вивчав право в університетах Гейдельберга і Мюнхена, медицину — в університетах Берліна, Геттингема, Гейдельберга. В 1908-1915 роках працював у психіатричній клініці Гейдельберга, з 1922 року — професор філософії Гейдельберзького університету, в 1937-1945 роках був усунутий (в зв'язку з приходом до влади націонал-соціалістів) від викладацької діяльності, в 1948 — 1961 роках — професор філософії Базельського університету. За Ясперсом, філософія повинна дати людині орієнтири існування у світі, "висвітлити екзистенцію" та здійснити "стрибок до безумовного буття". В концепції Ясперса буття має потрійне значення:

1) предметне буття або "буття у світі";

2) екзистенція або людська самість, яка не може бути об'єктивованою;

3) трансценденція як "охоплююче" — незбагненна межа будь-якого буття і мислення.

У відповідності з цим членуванням мислення проходить різні стадії і виконує різні функції:

1) мислення перед лицем "буття у світі" як "орієнтація у світі";

2) мислення перед екзистенцією як "висвітлення екзистенції";

3) мислення перед лицем трансценденції як "метафізика", яка прагне виразити свій невимовний предмет за допомогою "шифрів". Останній етап і є власне етапом філософування, який пов'язує людину з розумінням Бога. Філософія, за Ясперсом, не пізнає буття, а лише засвідчує його існування. Головним предметом філософії, за Ясперсом, є людина та історія як перший вимір людського буття. Вирішальну роль в аналізі людської екзистенції виконує поняття ситуації, яка визначає історичну унікальність як певної людської долі, так і певної епохи. Досліджуючи людину в її екзистенційному вимірі, подібно до Канта, Ясперс вичленовує різні рівні людського "Я":

1) "Я" емпіричне або емпіричний індивід як частина природи;

2) "Я" предметне або "свідомість взагалі", яка є умовою можливості людського буття або предметності як такої;

3) "Я" як рівень розуму або духу, визначальною рисою якого є цілісність мислення. Саме "Я" предметне або "свідомість взагалі" є передумовою комунікації, яка, за Ясперсом, дозволяє встановити зміст філософування: тільки та філософія є істинною, яка є комунікативною. Завдяки комунікації людина може віднайти саму себе або свою самість, встановити екзистенційне відношення між людьми як відношення "Я - Ти" та усвідомити саме буття. Тим самим філософія у Ясперса набуває етичного забарвлення, акцентуючи увагу не на гносеолого-методологічних проблемах, а на взаємозв'язку між людьми, де головну роль виконують поняття "свобода", "вірність" "самим собою буття", "воля до комунікації". Результатом філософування, за Ясперсом, є філософська віра, яка, на відміну від релігійної, ґрунтованої на істині Одкровення, є результатом розмислу. Поняття "філософської віри" об'єднує різні аспекти проблеми "розум і екзистенція". Як вважає Ясперс, існування трансцендентного — як особливого роду буття — не може бути обґрунтоване за допомогою тільки позитивних аргументів розуму. Трансценденція — єдиний предмет, який може бути засвідчений розумом і вірою, по відношенню до якого розум і віра співпадають. З позицій філософської віри Ясперс намагається дати інтерпретацію світового історичного процесу. На його думку, людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, хоча науково обґрунтувати цю тезу, як і протилежну їй щодо того, що різні культурні утворення абсолютно незалежні один від одного (Шпенглер), неможливо; у неї можна тільки вірити. Світова історія, за Ясперсом, створює загальнолюдську "комунікацію", можливість якої забезпечується "наявністю в певний історичний період "вісьового часу" (VIII-III століття до нашої ери), або "вісьової епохи" — епохи зародження світових релігій і філософії, коли людство вперше усвідомило себе і своє відношення до світу, поставило "останні питання буття" про смертність, конечність свого існування і усвідомило своє безсилля перед ними. Істинне духовне життя народжується перед лицем "абсурдних ситуацій", які змушують людство осмислити своє існування в світі, що виводить спілкування людей на екзистенційний рівень.

Основні твори: "Психологія світоглядів" (1919); "Духовна ситуація часу" (1932); "Філософія". У 3 томах (1931-1932); "Ніцше і християнство" (1946); "Про європейський дух" (1946); "Про істину" (1947); "Витоки історії і її мета" (1948); "Філософська віра" (1948); "Розум і екзистенція" (1949).

ЯЦЕНКО Олександр Іванович (1929, село Сніжне Донецької області —1985) — український філософ. Закінчив філософський факультет КНУ ім. Т. Шевченка (1954). У 1979 році захистив докторську дисертацію. Від 1966 року — доцент кафедри філософії природничих факультетів КНУ, від 1969 року працював в інституті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982). Один із фундаторів розробки світоглядно-гуманістичних проблем філософії в Україні, зокрема осмислення прикметних рис людського буття як розмаїття способів самоствердження та самоусвідомлення, його категорійних форм, ціннісних регулятивів (особливо етичних); дослідження специфіки цілепокладання як одного з найважливіших виявів людського способу буття; проблем особливостей поєднання різних сутнісних властивостей людини у конкретно- історичних типах культури, можливостей гармонізації людської сутності та існування.

Основні твори: "Філософсько-соціологічні проблеми науково-технічної революції" (1976);"Цілепокладання і ідеали" (1977); "Практика — пізнання — світогляд" (1980); "Світоглядний зміст категорій і законів матеріалістичної діалектики" (1981); "Діалектика діяльності і культури" (1983).

Поиск по сайту: