Глава 19 КУМАРИНИ

Кумарини — група біологічно активних речовин фенольного характеру із загальною формулою С₆—С₃, в основі яких лежить 9, 10-бензо-а-пірон (кумарин, лактон цис-о-гідроксикоричної кис­лоти):

Кумарин

Поширення. Кумарини знайдені в рослинах різних родин. Най­більше їх у родин селерові, рутові, бобові. Найпоширеніші прості похідні кумарину і фурокумарину. Основна кількість сполук цьо­го класу перебуває у вільному стані, рідше — у формі глікозидів.

Місце локалізації. Кумарини розподіляються в рослинах нерівно­мірно. їх кількість коливається від 0,2 до 10 %. Вони накопичу­ються переважно в плодах, насінні, коренях, корі, квітках і менше — у стеблах та листках. У рослинах родини селерові кумарини лока­лізуються в ефіроолійних канальцях. В окремих видах рослин може міститись по декілька (іноді 5—10) сполук різної хімічної будови. Якісний і кількісний їх склад відмінний у різних видів навіть усе­редині одного роду. Ці відмінності можливі й усередині одного виду (підвиду, хемотипу). Склад кумаринів змінюється й в онто­генезі рослин.

Значення для рослин. У малих концентраціях кумарини поси­люють ріст рослин, а у великих — уповільнюють. Деякі кумарини мають інсектицидні властивості.

Класифікація. Залежно від хімічної будови виокремлюють такі групи кумаринів:

1. Прості кумарини. 2. Фурокумарини. 3. Піранокумарини. 4. Бензокумаринй. 5. Куместани. 6. Ізокумарини.

Прості кумарини залежно від заміщення в бензольному ядрі й ступеня насиченості піронового циклу поділяють на кумарин, ди*
гідрокумарин, окси-, метокси- (алкоісси-), метилендіоксикумари- ни та їхні глікозиди:

Умбеліферон

6-§1ис

Скополетин Фраксин

Фурокумарини (кумарон-а-пірони) — це сполуки, що утворю­ються в результаті конденсації фуранового кільця з кумариновим ядром в 6-, 7-му положеннях (похідні псоралену) або в 7-, 8-му положеннях (похідні ангеліцину). Щодо замісників, то вони мо-

Піранокумарини (хромено-а-пірони) — сполуки, в яких 2', 2' диметилпіран сконденсований з кумарином у 5, 6-; 6, 7- або 7, 8 му положеннях:

^нзС\ ^СН₃

Н₃С-

и - и ^о

о

Бензокумарини — сполуки, в яких бензольне ядро сконденсо­ване з кумарином у 3, 4-му положеннях:

: 3, 4-Бензокумарин

Куместани (куместроли) — сполуки, в яких бензофуран скон­денсований з кумарином у 3, 4-му положеннях:

Куместрол

Ізокумарини — ізомери кумаринів:

О Ізокумарин

Основні фізичні та хімічні властивості. Кумарини — безбарвні або жовті запашні кристалічні речовини, розчинні в органічних розчинниках і не розчинні у воді. Глікозиди, навпаки, розчиняються у воді, а в ■ органічних розчинниках практично не розчинні.; Роз­чиняються кумарини також у водних лужних розчинах (особливо під час нагрівання) за рахунок утворення солей гідроксикоричних кислот (властивість лактонів). Кумарини флуоресціюють в УФ- променях (похідні умбеліферону мають інтенсивну яскраво-бла­китну флуоресценцію в УФ-променях).

Реакції на БАР. Приготування витяжки: 3 г подрібненої сиро­вини поміщають у 100 мл колбу зі шліфом, заливають ЗО мл 95%-го етанолу, закривають Повітряним холодильником і кип'я­тять 20 хв на водяній бані. Після охолодження витяжку фільтру­ють і використовують для проведення якісних реакцій.

Лактонна проба: до 3 - 5 мл спиртової витяжки додають 5 кра­пель 10%-го спиртового розчину калію гідроксиду, нагрівають на водяній бані 5 хв (за наявності кумаринів розчин жовтіє); потім доливають 5—10 мл очищеної води, ретельно перемішують, дода­ють 10%-ну хлоридну кислоту до кислої реакції, за наявності ку­маринів утворюється каламутний розчин або осад.

Реакція з основою та діазореактивом. До 3—5 мл спиртової ви­тяжки додають 10 крапель 10%-го спиртового розчину калію гідрок­сиду, нагрівають на водяній бані 5—6^і хв, потім додають 5 крапель свіжоприготовленої діазотованої сульфанілової кислоти. За наяв­ності кумаринів розчин набуває кольору від коричнево-червоного до вишневого.

Застосовують також хроматографічне визначення кумаринів.

Особливості заготівлі, сушіння, зберігання лікарської рослинної сировини. Сировину, що- містить кумарини, заготовлюють у фазу найбільшого накопичення БАР (залежить від органа, в якому вони накопичуються), дотримуючись загальних правил заготівлі лікар­ської рослинної сировини. Сушать сировину за температури 50— 60 ⁹С, розкладаючи тонким шаром. Зберігають у сухих добре; про­вітрюваних приміщеннях.

Фармакологічна дія та застосування. "Кумарини мають широ­кий спектр фармакологічної дії. Деякі з них (псорален, бергаптен, ксантотоксин та ін.) виявляють фотодинамічну активність, тобто здатні підвищувати чутливість шкіри до УФ-променів і тому їх застосовують у терапії вітиліго, гніздової плішивості, лейкодермії.

Інші (пастинацин з плодів пастернаку) діють спазмолітично. Ескулетин, фраксетин та їхні глікозиди ескулін і фраксин, що містяться в плодах каштану кінського, справляють Р-вітамінну дію,
умбеліферон — антимікробну, остол —■ протипухлинну, дикумарин — антикоагулюючу. Є дані про антигельмінтні, протитрихомонадні властивості кумаринів. Деякі кумарини мають інсектицидні влас­тивості. Кумарини отруйні для молюсків і риб, справляють нар­котичну дію на земляних черв'яків, кроликів, гіпнотичну і седатив­ну — на мишей, а також є отрутою для овець, собак, коней,

Трава буркуну — НегЬа Меіііой

Буркун лікарський — МеШоіш а$ісіпаІі& (Ь.) Рай.