Урбанізація

Урбанізація (лат. І/гЬапиз — міський) — соціально-економіч­ний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство.

Згідно з поглядами представника чиказької соціо­логічної школи Л. Вірта урбанізм є головною рисою Сучасного суспільства, яскравішою, ніж індустріалізм або капіталізм. Раніше термін «урбанізувати» означав «робити ввічливим», «перетворювати щось на витон­чене». Сучасний смисл його закладено у другій поло­вині XIX ст., коли місто стало спеціальним об'єктом дослідження.

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом або глобальним містом.

Історично урбанізація пов'язана з розвитком капіта­лізму. Мабуть, тому Великобританія, де була започат­кована промисловість, першою пережила індустріаліза­цію і першою перетворилась на країну з переважно міським населенням. Більшість країн Європи та СІЛА почала урбанізуватися на початку XIX ст. Наприклад, за період з 1800 по 1900 рік населення Нью-Йорка збільшилося з 60 тис. до 4,8 млн. осіб. Найурбанізованішою сучасною країною Європи є Німеччина.

Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

—частка міського населення в загальній чисельно­сті населення регіону, всієї країни;

—щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст;

—транспортна та інша доступність великих міст для населення країни;

—різноманітність галузей народного господарства;

—різноманітність видів трудової, дозвільної ді­яльності населення;

—поширення міських форм життя як на населен­ня міст, так і на жителів села.

Побутує думка, що процес урбанізації пройшов три стадії:

1. Від виникнення міст до XVIII ст. (лише деякі мі­ські зони мали понад 100 тис. мешканців).

2. Кінець XVIII — початок XX ст. (швидке зростання розмірів і чисельності міст).

3. Метрополізація (їй властиве зосередження лю­дей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах протягом XX ст.).

Інколи виділяють і четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

Стадіальна концепція урбанізації (Дж. Джіббса) виділяє такі її стадії:

—зародження міст, темпи зростання яких нижчі, ніж у селах;

—випереджаюче зростання міського населення;

—абсолютне скорочення сільського населення внас­лідок міграції з села до міста та зростання міських аг­ломерацій за рахунок міграції з малих міст до великих;

—досягнення найвищої концентрації населення з од­ночасним уповільненням збільшення його чисельності;

—початок деконцентрації переселення міських ме­шканців у передмістя та міста-супутники; занепад іс­торичних міських «ядер».

Урбанізація є соціальним процесом, який характе­ризує сучасну дійсність. Вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Загальні їх тенденції простежу­ються і в Україні. Водночас помітні й певні специфіч­ні риси «української урбанізації». Головна з них - зростання міст і поширення міського способу життя на всі форми життєдіяльності. Якщо, наприклад, перед початком Другої світової війни питома вага міського населення України складала лише 34%, то у післяво­єнний час вона почала помітно збільшуватися, досяг­нувши у 1992 р. 68%. Загалом кількість міського на­селення з 1960 по 1997 рік зросла у 1,7 раза. Але це відбувалося переважно за рахунок скорочення сільсь­кого населення, занепаду села. На сучасному етапі в Україні почали розвиватися і дезурбанізаційні проце­си, найпомітнішими з яких є:

—зниження ролі міста як центру концентрації пе­редових виробничих технологій, виробничих науково-дослідних установ, високопродуктивних підприємств;

—декваліфікація кадрового потенціалу, втрата до­свіду висококваліфікованої праці;

—руйнування міських особливостей зайнятості на­селення, деформація міського способу життя;

—скорочення кількості міського населення (депо-Пуляційні процеси), зворотна міграція у сільську міс­цевість, скорочення міських територій за рахунок ад­міністративно-територіальних реорганізацій.

Специфічні особливості розвитку міст, різноманітні процеси в міському середовищі покликали до життя Відповідні урбаністичні теорії.

Урбаністична екологія

Представники її (Р. Парк, Е. Берджесс) вважають, що міста зростають не хаотично, а відповідно до особ­ливостей зовнішнього середовища. Своєрідність розмі­щення, пересування у міському середовищі аналогіч­на тій, що відбувається у природі. А різні міські райо­ни розвиваються завдяки адаптації їх мешканців, що борються за власне існування. Загалом формування міста можна розглядати як відтворення послідовних концентричних кіл, що уособлюють міські сфери, по­ділені на сектори: у центрі розташовані райони «внутрішнього міста», поза ними -- житлові кварта­ли, далі -- приміська зона. Процеси захоплення еко­логічної ніші, закріплення в ній відбуваються у секто­рах концентричних кіл.

Певний час урбаністична екологія не мала визнан­ня, та згодом вона зайняла достойне місце у працях соціологів. Але концепція урбаністичної екології недо­оцінює свідомого проектування, планування міста, розглядаючи його розвиток як природний процес.

Урбанізм як спосіб життя

Ця концепція була сформована у нарисі Л. Вірта «Урбанізм як спосіб життя»(1938), який тлумачить урбанізм на підставі трьох його особливостей: розміру території міст, щільності та гетерогенності (неоднорід­ності) населення. Серед чинників, що визначають сві­тосприйняття мешканців міст, він виділяв психологіч­ні ефекти міського життя, їх вплив на соціальну структуру та індивіда. До негативних відносив взаєм­ну байдужість, безцеремонність, підвищене емоційне навантаження, що призводить до відчуття тривоги, нервового напруження, відсутність підтримки через послаблені міжособистністі зв'язки мешканців міст.

Водночас у містах люди відчувають себе вільніши­ми і мають змогу жити на власний розсуд. Аналізую­чи соціальну структуру міст, Л. Вірт дійшов виснову

щодо диференціації, тобто фрагментації людської жит­тєдіяльності. Таке розшарування спричиняє послаб­лення соціальних зв'язків, втрату згуртованості груп, посилення самотності людини.

Л. Вірт визнавав урбанізацію не тільки як частину суспільства, але й як віддзеркалення природи ширшої соціальної системи, а також як чинник, що впливає на неї. Кожен з аспектів міського способу життя характе­ризує соціальне життя міського суспільства ^загалом, а не тільки життя мешканців великих міст. Його ідеям властиві як певні обмеження, так і надмірна узагаль­неність: аналізуючи американські міста, Вірт перено­сить висновки на процес урбанізму загалом, перебіль­шує деіндивідуалізацію у сучасних містах; деякі хара­ктеристики, які він вважав міськими, властиві й селу.

Композиційна теорія

Представники її (Г. Ганс, 1962) піддали сумніву ідею Л. Вірта про диференціацію, що руйнує зв'язки між лю­дьми і групами. Вони стверджують, що життя людей відбувається у невеликих групах (родині, колі друзів, сусідів), навколо яких виникають так звані соціальні світи, які ізолюють людей від навколишнього середови­ща (міста) та послаблюють руйнівні процеси. Тому ана­ліз таких чинників, як суспільний клас, етап життєво­го циклу, етнічне походження набагато важливіший для розуміння соціального життя мешканців міст, ніж вивчення їх розмірів, щільності, складу населення.

Теорія субкультури

її авторство належить К. Фітеру. Згідно з нею, нав­колишнє середовище міста справді впливає на приват­не життя людей. Однак у містах складаються також умови для створення та зміцнення соціальних груп. Міське середовище сприятливе для розвитку субкультур саме завдяки диференціації. Тут виникає багато груп, пов'язаних загальними інтересами, кожна з яких може стати центром субкультури. Великі міста приваблюють багатьох людей, сприяють їх диференці­ації; у них немало людей, об'єднаних спільними ін­тересами, діяльністю, що зміцнює згуртованість груп. Саме у великих містах людині легше знайти друзів або приєднатися до якоїсь групи.

Прибічники цієї теорії вважають, що для міського середовища характерною є тенденція до соціального

конфлікту, але джерелом його є не розпад груп, а су­перечності між стабільними субкультурами.

Сучасні теорії урбанізації

Вони зосереджуються на тому, що урбанізм не є ізольованим явищем, він пов'язаний з головними по­літичними та економічними чинниками. Один з авто­рів їх Д. Харві вважає, що:

— урбанізм є одним з аспектів штучного середови­ща, породженого розвитком і розквітом промислового капіталізму;

— у сучасному суспільстві відмінність між способа­ми життя міського і сільського населення набагато розмитіша, ніж у традиційному суспільстві;

- у сучасному урбанізмі простір постійно реорга­нізується, що залежить від того, де великі фірми оби­рають місця для розміщення свого виробництва, нау­ково-дослідницьких центрів, та від приватних інтере­сів, що впливають на купівлю та продаж будинків і

землі.

М. Кастеллз, як і Д. Харві, вважає міста штучним утворенням, наголошуючи, що просторова форма су­спільства тісно пов'язана з усіма механізмами його розвитку. А для розуміння міста необхідно усвідомлю­вати процеси, що керують створенням і зміною просто­рових форм. Кастеллз розглядає місто як окремий населений пункт і як складову процесу колективного споживання, що є рисою промислового капіталізму, вважає, що конфлікт у містах, проблеми міст стимулю­ють різні соціальні рухи.

Поиск по сайту: