Система соціального контролю

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю.

Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної систе­ми, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шля­хом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.

Соціальний контроль охоплює контрольовану ді­яльність індивідів і контролюючу діяльність соціаль­них інститутів. Взаємодія індивіда і суспільства вияв­ляє внутрішню суперечність соціального контролю, ос­кільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас осо­бистість не зможе набути, розвинути свою індиві­дуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.

Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), інди­відуальна дія, соціальна (групова) дія. Відомо, що ін­дивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контро­льоване і контролююче. Йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль. Акт соціальної (групової) дії, виступаючи в системі соціального конт­ролю у формі реакції на індивідуальну поведінку, ви­конує функцію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає особливості подальших індивідуальних актів. Індивід (індивідуальна дія) і со­ціальна група (соціальна дія) є вхідними елементами системи соціального контролю. До неї також належать соціально-психологічні чинники, які, перебуваючи у структурі суб'єктів дії (індивіда і соціальної групи), безпосередньо впливають на характер і спрямування відповідно індивідуальної і соціальної дій. Це само­оцінка суб'єкта (індивіда, соціальної групи); сприй­мання і оцінка суб'єктом соціальної ситуації (соціаль­на концепція), у межах якої діють відповідно як інди­від, так і соціальна група.

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних ін­ститутів.

Культура кожного суспільства та спільноти має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здат­ність їх до виживання у перехідні періоди.

Соціальна норма — загальновизнане правило, зразок пове­дінки, дій індивідів, соціальних груп.

Загалом соціальні цінності й норми є інструмента­ми соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і найважливі­ші соціальні інститути. Тому соціальна норма визна­чає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конк­ретному суспільстві. Як немає суспільства без вільної та доцільної поведінки людини, так немає і суспільст­ва без загальних правил, які забезпечують координа­цію цих вільних дій. Найважливішою характеристи­кою будь-якої норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей.

Соціальні норми класифікують за різними крите­ріями:

— за походженням — аутогенні й гетерогенні, спонтанні та декретивні;

—за характером зміни структури — інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні;

—залежно від періоду існування — ті, що наро­джуються, розвиваються, сформувалися;

—за схильністю — елементарні й складні, дина­мічні й статичні;

—за функціональною та інформаційною приро­дою;

—за механізмом детермінації — збуджуючі, сти­мулюючі, захоплюючі тощо;

—з точки зору організації та управління системни­ми процесами — інституційні й неінституційні;

—за умовами функціонування — норми інтеграції та дезінтеграції;

—за масовістю — масові, групові, індивідуальні.

Соціальні норми також класифікують за кореспон­дентом — державні, адміністративні тощо; ступенем спільності на соціологічному рівні за часовою координатою — загальноісторичні, формаційні, міжформаційні, перехідні та ін.; за просторовою координатою — регіональні, глобальні тощо.

Найчастіше соціальні норми поділяють на соціаль­ні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи).

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне стано­вище індивіда.

Вони служать реалізації загальної мети, яка відпо­відає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч ін­тересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники — від вихо­вання до санкцій. Соціальний припис має дві частини: диспозицію і санкцію. Важливим є й опосередкований вплив санкції на поведінку людей. Адже, знаючи про певні санкції, люди, як правило, утримуються від по­рушення приписів.

Серед соціальних приписів фігурують: право, зви­чай, правила пристойності, мода, мораль.

Для правових норм характерні: текстуальне закрі­плення, офіційне опублікування або відміна органом держави, чіткий і однозначний опис варіанту поведін­ки або її меж, наявність чітко сформульованої санкції, забезпечення їх дотримання силою держави.

Норми__ моралі діють передусім через внутрішні психологічні механізми, їх характеризують: відсут­ність текстуального закріплення; вагоме значення при оцінюванні вчинку внутрішніх мотивів, забезпечення їх дотримання авторитетом громадськості; санкція за порушення у формі громадського осуду. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних сан­кцій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.

Іншим великим класом соціальних норм є технічні правила.

Технічні правила — норми, що регулюють відношення людини і природи.

До них належать технічні інструкції, правила без­пеки життєдіяльності тощо.

Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички.

Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи.

Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, в одних випадках визнаються як терпимі, в інших — як шановані.

У кожної людини є свої визначені звички, позитив­ні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї.

Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

Термін «звичай» пов'язаний з поняттями «тради­ція» та «обряд» («ритуал»). Однак традиція — це ширше поняття, ніж «звичай», охоплює різноманітні об'єкти соціальної спадщини (матеріальні й моральні цінності). Обряд є різновидом звичаю, символом пев­них соціальних відносин, а звичай може бути і засо­бом практичного перетворення.

Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки.

Санкція (лат. запсііо — непорушна постанова) — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних ін­ститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути не­формальними, що реалізуються безпосередньо соці­альною групою через певні форми її поведінки, і фор­мальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів. За змістом тиску санкції поділяються на правові (покарання та заохочення за певні дії, пе­редбачені законом); етичні (покарання та заохочення згідно з моральними принципами), сатиричні (на­смішки, глузування, презирство), релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповнюють одна одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають супереч­ності.

Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотри­мання норм поведінки.

Система санкцій, відображаючи розвиток соціаль­ної реальності, не є законсервованою схемою жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної регуляції. Нав­паки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на певному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить соціальний порядок. Якщо за пору­шення соціальних норм санкції не застосовуються, ви­никають правовий нігілізм, різноманітні види девіантної поведінки.

Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявля­ється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціону­вання кожної соціальної системи пов'язане з людсь­кою життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку.

Девіантна (лаг. (іеуіаііо — ухилення) поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановле­ним уданому суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвит­ку системи, підвищення рівня її організованості, подо­лання застарілих, консервативних, реакційних стан­дартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія — зло­чинність, наркоманія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі. Водночас співіснують різно­манітні «нормативні субкультури».

Девіантну поведінку вдало класифікують на думку соціологів, Р. Мертон, який виділив кілька типів при­стосування до аномії (патологічного стану суспільства):

— конформізм — пасивне прийняття стандартів поведінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами. Чим ста­більніше суспільство, тим поширеніша аномія;

— інновація — допускає згоду з певною культур­ною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалюються соціальне;

— ритуалізм — заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціальне;

— ретретизм (втеча від дійсності) — спостеріга­ється, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вда­ються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;

— заколот — виявляється у неприйнятті актів громадської непокори.

Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформа­ція може виявлятися у:

—відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

—застарілості або незбігу їх з реаліями суспільно­го життя;

—викривленому або неповному відображенні у сві­домості людей об'єктивних закономірностей функціо­нування суспільства;

—нестабільності, нестійкості й невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функ­цію соціального регулятора;

—руйнуванні взаємозв'язку її структурних компо­нентів;

—послабленні або незастосуванні санкцій, функ­ціональній неефективності соціальних норм.

Соціальні норми деформуються під тиском транс­формаційних процесів у суспільстві, у зв'язку з ви­кривленням ціннісних орієнтацій у різноманітних верств населення.

Запитання. Завдання.

1.Розкрийте зміст понять «соціальний зв'язок», «соціальний кон­такт», «соціальні відносини».

2.У чому полягає суть соціальної дії та її мотивів?

3.Розкрийте суть соціальної взаємодії та регуляції соціальних
зв'язків.

4.Охарактеризуйте девіацію як соціальне явище та наведіть кла­сифікацію девіантної поведінки.

5.Перелічіть основні елементи соціального контролю та зробіть їх
порівняльний аналіз.

6. Розкрийте зміст поняття «соціальний конфлікт» та наведіть ти­пологію конфліктів.

Поиск по сайту: