Сутність суспільства як соціального феномену

Суспільство є високоабстрактною категорією, вит­вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціаль­ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну тери­торію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характе­ризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Цей термін вживається і на позначення конкрет­ного виду суспільства з його історичними, економіч­ними, культурними особливостями (наприклад, ук­раїнське суспільство).

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

— спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

— цілісність і сталість (єдине ціле);

— здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

— певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

—автономність та самодостатність, самовідтворен­ня, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціо­лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані пред­ставниками цього суспільства;

— існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль­ну систему.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елемен­том якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, со­ціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Кожен з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв'язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній. А завдання соціології полягає у з'ясуванні структури суспільства, науковій характе­ристиці його елементів, їх взаємодії і взаємозв’язку.

На думку американського соціолога Алвіна Тоф­флера (нар. у 1928 р.), структуру суспільства визнача­ють такі компоненти:

1) техносфера (енергетична підсистема, система ви­робництва, розподілу),

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститу­ти політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної ко­мунікації);

6)психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. А саме завдяки структурі суспільство якіс­но відрізняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ. Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функ­ціонує та розвивається за власними законами.

Існує й цілком протилежна точка зору на цю проб­лему. Наприклад, Т. Манн вважає, що, якби це було можливим, він зовсім відмовився б від категорії «су­спільство», позаяк воно не є соціальною системою. А оскільки немає системи, то не існує й рівнів чи підси­стем. Тому найточнішими щодо вивчення структури та історії суспільств будуть термінологічні пояснення вза­ємовідносин чотирьох рівнозначних джерел влади — ідеологічних, економічних, політичних, військових. У кожний конкретний історичний момент можливе різне їх співвідношення, що і визначає конкретну історичну якість суспільства.

Різними є погляди і на причини та процес виник­нення суспільства, які зводяться до трьох теорій:

1. Природна (праця створила людину, перетворив­ши стадо на культурне угруповання виробників).

2. Божественна (Бог створив людину, заповів їй ма­теріальний світ і моральний закон).

3. Космічна (людство створене інопланетянами, які маніпулюють ним у власних цілях).

Ці теорії надто абстрактно, по-філософськи пояс­нюють виникнення суспільства. Соціологічні наукові концепції по-своєму трактують походження суспільс­тва, апелюють до різних чинників, що зумовлювали цей процес.

Інструментальна концепція. Згідно з нею голов­ним чинником, що зумовив формування суспільства, є здогадливість та кмітливість людини, завдяки яким вона винайшла спеціальні знаряддя для задоволення власних потреб. Спочатку примітивні, дедалі доскона­ліші, вони зберігали зусилля людини у добуванні їжі та тепла. Використовуючи знаряддя, вона навчилася

працювати, поліпшувала свій добробут. Це зумовило функціональне дрібнення родової общини, розподіл праці, що у свою чергу спричинило виникнення еко­номічних відмінностей між людьми та родинними групами. З'явилася і почала розвиватися соціальна

організація.

Сексуальна концепція. Прихильники її вважають, що головним чинником зародження суспільства є поза-сезонний характер розмноження людини та її задово­лення від статевого акту. Це надає процесові виношу­вання і народження спонтанності, позаконтрольності, а існуванню групи — непередбачуваності. Відповідно в общині надмірна кількість слабких, незахищених осіб, що потребують опіки і за низького рівня розвитку ризикують загинути. Тому природна необхідність конт­ролю над народжуваністю зумовила формування ро­дин, виникнення норм, які регулювали сексуальні та інші відносини в угрупованні, сприяли плануванню господарського життя тощо. Постійний розвиток регу­люючих норм стимулював еволюцію общин, зумовив­ши з часом виникнення соціальної організації.

Кратична (грец. Ьтаіоз — сила, влада) концепція. Згідно з її постулатами сила та розум розподілені між людьми нерівномірно. Разом з природною експансив­ністю (жадобою і цікавістю) переваги окремих людей за певними критеріями (фізична міць, спостережли­вість, спритність тощо) дають їм змогу зайняти вигід­ні позиції, прибрати до рук краще місце, їжу, сексу­ального партнера та ін. Навчившись панувати та отримувати знаки улесливості одноплемінників, ліде­ри почали утверджувати систему правил шанування вождя, передачі влади, розподілу привілеїв серед ін­ших членів угруповання. Норми, які забезпечують відносини нерівності, стають основними для соціаль­ної організації. Еліта використовує владу як засіб впливу на маси та привласнення ресурсів, створюва­них общиною, забезпечуючи водночас її подальший

розвиток.

Гендерна концепція. Заснована на аналізі розподі­лу соціальних ролей між особами жіночої та чоловічої статі. Оскільки жінка володіє біологічною монополією на відтворення роду, і для немовлят є не тільки кров­ним, а й першим взірцем для наслідування, її роль і воля в общині особливо значущі. Відповідно зна­чущість чоловіка значно менша, його роль зведена до обслуговування процесу відтворення (забезпечення за­чаття, захисту, тепла, їжі тощо). За соціальними роля­ми жінки незамінніші за чоловіків. Незадоволені сво­їм становищем, чоловіки створюють штучну протива­гу жіночій «монополії відтворення» у формі чоловічої «монополії на встановлення порядку». А коли вони стали домовлятися про розподіл жінок, виникла со­ціальна організація. Попри те, що чоловіки споконві­ку порушують власні домовленості, вони продовжують дотримуватись первісної кругової поруки, не допуска­ючи жінок до соціальне значущих сфер, пов'язаних з владою, управлінням, розпорядженням ресурсів.

Семантична концепція. Стрижнем її є визнання фі­зичної, психологічної, розумової слабкості людини як біологічної істоти, яка до того є ще й одним з наймо­лодших видів живого світу (8—10 млн. років еволю­ції). У зв'язку з біологічною вразливістю закон вижи­вання штовхає людей до об'єднання зусиль, тобто до створення колективної організації, яка здійснює ко­ординацію, диференціацію, та комбінування їх функ­цій. Усе це потребує попередньої домовленості, що можливо лише з розвитком спілкування, використан­ня мови як його засобу. Виробляючи символи та зна­чення, домовляючись про правила їх тлумачення, активно застосовуючи мову, люди формують організо­ваний світ комунікації, яка опосередковує їх матері­альну діяльність. Унаслідок цих процесів виникає система упорядкованих колективних взаємодій, фор­мується суспільство.

Поиск по сайту: