Соціальна сутність культури

Одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому, є куль­тура. Спершу слово «культура» (лат. сиішга а£гі) означало догляд землі. Згодом ним стали позначати все, що створила людина, а культурою вважати все, що відрізняє людину від природи. В цьому розумінні розвиток людства — це розвиток його культури.

Культура як соціальний феномен — явище склад­не, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. Звідси — неоднознач­ність самої дефініції культури, її логічної структури, сутності та форм. Кожне з визначень культури фіксує реальні й значущі риси та особливості культури, але жодне з них не є вичерпним.

Культура як предмет соціологічного аналізу є су­купністю структур, процесів, пов'язаних з функціону­ванням суспільства на різних рівнях розвитку, систе­мою контролю за соціальною поведінкою (система соціальних структур і соціальних відносин щодо куль­турного феномену, особливості взаємодії культури як соціального інституту із суспільством).

Традиційно культуру розглядають як сукупність цінностей. Ціннісний вимір — один з найважливіших у культурі. Отже, у вузькому значенні культура — цінності переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки) особистості, спільноти із середовищем існування (природним і соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток діяльності. Тобто культура «якісною характеристикою людської діяльності, наскрізною суспільною системою, яка пронизує все суспільство, всі його галузі й структури. Різноманітність виявів людської культури відповідає багатогранності Людської діяльності.

Культура (лат. сиііига — догляд, освіта, розвиток) — структур­ний елемент соціальних відносин, сукупність наукового знан­ня, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високо/' духовності, необхідних для розвитку суспільства і лю­дини, формування особистості.

Існує кілька методологічних підходів до соціологіч-ро аналізу культури.

Функціональний підхід. Розглядає основним елементом культури цінності. На думку Т. Парсонса, культура — це відповідно організована, стабільна сис-МИІ цінностей. Різні культури мають багато спільно-Ю, тому їх природним розвитком є тільки еволюція. Однак, вважаючи вихідним положення про стабільність культурних систем, цей підхід недостатньо уваги приділяє культурним змінам і відхиленням.

Конфліктний підхід. Аналізує культуру як дина­мічну, суперечливу систему, арену конфліктів, поро­джених соціальною нерівністю. Зокрема К. Маркс розглядає її як похідну економічних відносин. Со­ціальна нерівність призводить до того, що існуючі культурні системи не здатні задовольняти всіх членів суспільства. А це породжує соціальну напругу, рево­люційні катаклізми. Домінуюча культура є наслідком Нав'язування панівною групою своїх норм, цінностей, закріплює відносини панування через орієнтацію со­ціальних інститутів на свої цінності. Однак, розкриваючи суперечності культури, джерела її розвитку, він надто акцентує на відмінностях культур, байду­жий до їх спільних рис.

Технологічний підхід. Розглядає культуру як технічно-цивілізаційне явище, продукт людської діяльно­сті, сукупність створених людством матеріальних та духовних цінностей. Був поширений у вітчизняній філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років XX ст.

Діяльнісний підхід. В його основі ідея розвитку творчого начала культури. Зосереджуючись на проду­куванні нових цінностей, ідей, концепцій, особливостях їх поширення, виявляє не меншу увагу до особистості. Відповідно культуру вважає людським, особистісним виміром історії, процесом і засобом самовизначення розвитку та самореалізації людини. Ці процеси під час засвоєння культури реалізуються як індивідуалізація особистості. Культура тісно пов'язана зі свободою лю­дини, передбачає вільне самовираження людини. Ця концепція приваблювала своїм гуманізмом, поєднан­ням творчого та особистісного начал, соціетального та індивідуального підходів. Але вона занадто орієнтува­ла на позитивні якості культури, яка насправді є скла­дним феноменом, маючи в собі й негативні риси. Наприклад, науково-технічний прогрес призвів до створення небезпечних для людства зброї масового знищення, екологічної кризи тощо.

У кожній галузі культури існують свої функціо­нальні одиниці, які є основними складовими культур­них систем. Вони називаються елементами, або риса­ми культури. Ними можуть бути речі матеріального побуту, засоби, предмети праці, специфічні соціальні інститути культури, які організовують продукування духовних цінностей (науки, літератури, мистецтва то­що), їх поширення (школи, вузи, спеціальні художні, музичні, культурно-освітні навчальні заклади, бібліо­теки, музеї тощо), і самі ідеї (еволюції, адаптації, від­носності, національної самосвідомості), які теж органі­зовують навколо себе наукові, філософські системи, інтелектуальні напрями.

Загалом найширшу сукупність предметів, закла­дів, уявлень, ідей, зразків поведінки, функціонально з'єднаних із зазначеними елементами, називають культурним комплексом. Наприклад, вуз — це окре­мий елемент культури, а вся освітня система — шко­ли, вузи, центри практики, міністерство освіти, якість навчання та підготовки фахівців — величезний ком­плекс. Культурні комплекси надають своєрідності су­спільству, їх розвиток свідчить про еволюцію цивіліза­ції, вони впливають на життя суспільства, і навпаки.

Культура як соціальний інститут реалізує свою ді­яльність через певні функції.

Творча функція. Полягає у продукуванні нових знань, норм, цінностей, їх оновлення, а в окремих ви­падках запозичення з інших культур і народів. При цьому культура, використовуючи досягнення світової цивілізації, повинна перетворювати їх у національні зразки, створювати на їх основі власні економічні та політичні структури, формувати менталітет нації. Повнота реалізації цієї функції залежить від історич­ного досвіду, вміння вирішувати соціокультурні проб­леми, знань та врахування традицій, звичаїв, сил соціальної інерції, стану суспільної думки, вірувань, переконань, суспільних санкцій та заохочень, визна­них у суспільстві. У нашу добу розвиток суспільства перебуває у прямій залежності від виробництва знань, які перетворюються на особливий різновид індустрії. Індустрія знань, яка виробляє та споживає інформа­цію, визначає тип культури.

Функція накопичення, збереження, трансляції знань, норм, засобів поведінки, цінностей, значень, со­ціального досвіду. Основними механізмами культурної спадковості є природна пам'ять людей, колективна па­м'ять, збережена в мові, духовній культурі, у речових засобах — текстах, книгах, архітектурних пам'ятках та ін.

Ціннісно-нормативна функція. Фіксує цілі, перс­пективи та проекти людської діяльності. Виявляється в існуванні обов'язкового для особистості соціокуль-турного мінімуму.

Комунікативна функція. Забезпечує інтеграцію су­спільства і соціальних груп. Полягає в нормативізації, підтримці успадкування різноманітних культурних форм. Виявляється, зокрема, через механізм міжкуль-турної комунікації, тобто через механізм сприйняття «нового», соціального спілкування, обміну інформаціє єю між людьми, які є носіями відмінних між собою цінностей, стереотипів, поведінкових форм.

Селекційна функція. Полягає в оцінці та класифі­кації наслідуваних цінностей та норм, визначенні їх місця та ролі у вирішенні проблем розвитку суспільс­тва у певний період. З цієї точки зору феномен сучас­ної української культури формується під впливом трьох культурних векторів: нової системи цінностей, «імпортованої» з країн західної цивілізації разом з ринковими моделями економіки; колишньої старої «радянської» системи цінностей, поведінкових стереотипів, домінуючих у свідомості більшості людей; цін­ності традиційної національної культури, які швидко відроджуються в умовах незалежної України.

Світоглядна (гносеологічна) функція. Полягає у впливі на формування і розвиток світогляду як суттє­вого елемента культури, у межах певної культурної системи;

Адаптаційна функція. Тісно пов'язана з впливом культури на соціалізацію особистості, позаяк процес адаптації починається із засвоєння загальноприйнято­го, поширеного;

Функція соціального контролю. Виявляється в дії таких субстанційних елементів культури, як право і мораль.

Поиск по сайту: