Соціологія села: розвиток, сутність, основні категорії

Соціологія села — галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.

Об'єкт її — село як специфічна, внутрішньо дифе­ренційована підсистема соціально-поселенської струк­тури суспільства (в Україні налічується майже 20 тис. сільських поселень) та сільське населення (по­над 17 млн. осіб).

Предмет соціології села — вивчення ролі села в су­спільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його під­систем, специфіки сільського стилю життя, особливо­стей сільської культури; аналіз соціальної та профе­сійної структури населення.

Вперше про соціологію села зайшла мова у 1915 р. з появою монографії американського соціолога Чарльва Гелпіна «Соціальна анатомія сільського суспільст­ва». Протягом кількох найближчих десятиліть сфор­мувалася відносно розвинута теоретична база для до­сліджень соціальних процесів у селі.

Вітчизняна соціально-політична думка традиційно була зорієнтована на сільські проблеми, вважала село джерелом національної ментальності, особливості якої різною мірою впливають на всі сфери життєдіяльності українського суспільства. Найцікавішими спостере­женнями і роздумами збагатили українську соціоло­гію наприкінці XIX --на початку XX ст. І. Франко, М. Грушевський, П. Христюк, О. Шумський, С. Подолинський. За радянських часів вона змушена була об­слуговувати політичні інтереси влади, змінюючи на­прям своїх пошуків залежно від політичних рішень, часто підганяючи під них результати досліджень. На сучасному етапі соціологія села зосереджує свій по­гляд на процесах, особливостях соціальної стратифіка­ції в селі, соціальних наслідках впровадження нових технологій у сільськогосподарському виробництві.

На цьому тлі значно відстає від реальних процесів на селі сучасна українська соціологія. Даються взнаки передусім проблематика, інституціальна орієнтація, недостатня увага до процесів на мікро- та макрорівнях. Це значно знижує ефективність досліджень, а тим більше — ефективність управління соціальними процесами в селі, що є невиправданим з точки зору державних інтересів. Адже більшість аспектів життє­діяльності українського суспільства тісно пов'язана з селом, а значна кількість мешканців міст є вихідцями з села у першому чи другому поколіннях. Немало з них підтримує родинні зв'язки з селом, масовими є се-

зонні міграції міських жителів у село. Останнім часом селяни суттєво підтримують матеріальне становище міських родин. Перебої в роботі, зупинення підпри­ємств, хронічні невиплати зарплат спричинюють аграризацію мешканців міст, багато з яких мають земель­ні наділи та помешкання, господарюють у сільській мі­сцевості. Непоодинокими є випадки повернення в село його вихідців, які, пробувши певний час у місті, не змогли влаштувати там своє життя.

Українське село в координатах соціологічного погляду Село — конкретна соціальне-просторова форма Існування су­спільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової за­йнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві; сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів; менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у міс­ті; зв'язок з природним середовищем; дисперсність розселення (розкиданість як самих сільських населе­них пунктів, так і індивідуальних осель у них).

У селі, на відміну від міста, традиційно відсутні дуже багаті і дуже бідні. Сільське населення відрізня­ється від міського особливим укладом, родом і харак­тером занять; рівнем кваліфікації праці (у робітників села він нижчий за рівень кваліфікації праці міських робітників); комфортністю життя, типом мислення, стабільністю норм і цінностей. Відрізняється воно від міста мінімальним рівнем заробітної плати та пенсій­ного забезпечення, системою пільг за стаж роботи, нормами забезпечення продовольчими і промислови­ми товарами, розміром коштів, що виділяються з бюджету на розвиток інфраструктури, та іншими ознаками.

У соціології села існує декілька типологій сільсь­ких поселень: за чисельністю населення, соціально-економічними ознаками, зайнятістю у сільському гос­подарстві, виробничо-адміністративною роллю. Укра­їнські соціологи Л. Шепотько, І. Прокопа та О. Максимюк, взявши за основу такі ознаки, як чисельність, Іайнятість та міграційний рух населення, виділили дванадцять типів сільських поселень.

1. Безлюдні поселення, де не залишилося жодного постійного мешканця.

2. Занепадаючі поселення, в яких 60% населення - це люди пенсійного віку.

3. Малі села (до 200 осіб), в яких середній вік ме­шканців становить понад 40 років.

4. Малі села, в яких середній вік мешканців стано­вить менше 40 років.

5. Середні поселення (201—500 жителів), менше 50% з яких зайнято у сільському господарстві, а понад 30% постійно виїжджають на роботу в міста
(маятникова міграція).

6. Середні поселення, в яких більше 50% населен­ня зайнято у сільському господарстві, а 30% працює у містах.

7. Середні поселення, більше 50% мешканців яких зайнято у сільському господарстві; маятникова мігра­ція- менша 30%.

8. Середні поселення, менше половини мешканців яких працює в агросфері; маятникова міграція незнач­на, а решта працює в інших галузях.

9. Великі поселення (понад 500 жителів), менше половини з яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція значна.

10. Великі поселення, більше половини мешкан­ців яких працює у сільському господарстві; міграція значна.

11. Великі поселення, більше половини жителів яких зайнято в агросфері; міграція незначна.

12. Великі поселення, до половини мешканців яких працює у агросфері; маятникова міграція менша 30%.

Серед сільських поселень України майже 35% становлять малі села (84% з них — так звані «вими­раючі» села), 25% -- середні, 40% — великі села (у них зосереджено 80% сільського населення).

Доля українського села тісно пов'язана із соціаль­но-економічними, політичними процесами, які або сприяли розвиткові традиційного для нього життєвого укладу з одночасною адаптацією до тенденцій соціально-економічного буття, або завдавали йому нищівних ударів. Тільки у XX ст. відбулися дві радикальні змі­ни фундаментальних засад сільського буття, які ра­дикально вплинули на його розвиток.

Деградація села пов'язана зі сталінським періодом аграрної політики держави, внаслідок якої у 20-ті — на початку 30-х років XX ст., а в Західній Україні -наприкінці 40-х — на початку 50-х років було прове­дено насильницьку колективізацію, запроваджено по­заекономічний примус до праці, відновлено феодальні методи експлуатації.

Особливо постраждало українське село від голодо­мору 1932—1933 рр., який забрав до 9 млн. людських життів. Дорого обійшлися йому політика індустріаліза­ції, «експерименти» в аграрній політиці керівництва колишнього СРСР (ліквідація «неперспективних сіл», руйнування поселень у зоні створення штучних водо­сховищ тощо). Програма стирання суттєвих відмінно­стей між містом та селом обернулася новими невирішеними проблемами як для міста, так і для села. У 70-ті роки розширення господарств спричинило до об'єднання колгоспів, радгоспів, районів, об'єктів со­ціально-культурного призначення, внаслідок чого за­непало багато сіл, позбавлених шкіл, медустанов, крамниць, клубів тощо. Скорочення будівництва доріг спричинило обмеження зв'язків між селами, прихова­не безробіття. Спроба поширити міський спосіб жит­тя на село внесла розлад у традиційний уклад. Серйо­зною проблемою було і залишається транспортне спо­лучення, телефонізація села, формування мережі комунально-побутових послуг тощо. На тлі зниження обсягів виробництва, нестійко функціонуючих госпо­дарських суб'єктів знизився рівень життя сільського населення. Сучасні реформи на селі теж не додають його мешканцям соціального оптимізму.

Протягом кількох останніх десятиліть спостеріга­ється стійка міграція сільського населення у місто. Мотиви її різноманітні: ширші можливості для праце­влаштування, кращі побутові умови, задоволення культурних потреб. З другої половини 80-х років мі­грація сільського населення дещо стабілізувалася. У 90-х роках у зв'язку з погіршенням рівня життя місь­кого населення намітився зворотний міграційний по­тік — з міста до села. Загалом українське село за останні 50 років внаслідок міграційних процесів втра­тило понад 10 млн. осіб, тобто щороку з села виїжджаючих осіб, від 100 до 100 тис. осіб, внаслідок чого сільське населення не Тільки зменшилось, а й значно постаріло. Особливо складна демографічна ситуація у Чернігівській, Хме­льницькій, Житомирській, Київській, Вінницькій об­ластях.

В останні роки на селі намітилися і певні позитив­ні зміни:

—руйнування монополії колективних форм госпо­дарства;

—розширення економічної самостійності та свобо­да вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

—формування ринку землі, усвідомлення значу­щості землі як капіталу;

—зародження ринкової свідомості, розвиток під­приємливості, підвищення соціальної активності;

—формування ефективного власника, менеджера;

—відновлення фермерських господарств, поява сіль­ської буржуазії.

Водночас реформи загострили соціальні проблеми на селі, пов'язані з майновою диференціацією, недо­статньою адаптованістю значної кількості сільського населення до нових економічних умов, з появою синд­рому соціальної невпевненості. З комерціалізацією вищої освіти важчим став доступ вихідців із села до вузівських аудиторій, що негативно позначається на його соціально-психологічному самопочутті, а також на його перспективах.

У зв'язку з реформами аграрної сфери особливої ак­туальності набуває аграрна політика держави, яка, з одного боку, повинна враховувати особливості сільсь­кого укладу життя, а з іншого — сприяти інтегруван­ню села в оновлюваний соціально-економічний прос­тір, забезпеченню його мешканцям стабільних умов і життєвих перспектив. Адже нові відносини, які фор­муються на селі, суттєво вплинуть на звуження сфери застосування праці сільських мешканців, спричинять нові хвилі масової міграції, зміну демографічних параметрів як сільського, так і міського соціумів.

Поиск по сайту: