Соціальні рухи, їх природа і типи

Важливим джерелом соціальних змін є соціальні рухи.

Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Спричинюють їх незадоволеність людей життям в цілому або певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін у суспільстві, соціальна (/дезорганізація, культурні течії. Ширяться вони на хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднан­ня для досягнення цілей, можливості виконувати нові соціальні ролі, підвищувати свій соціальний статус.

Соціальні рухи, з одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з іншого — бу­ти засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. Постають у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування піс­ля їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і не ма­ла) кількість людей. Ставлення більшості людей до та­ких рухів байдуже, іноді й неприязне. Адже в них за­цікавлені, зазвичай, тільки їх безпосередні учасники.

Соціальні рухи не мають своєї організації, офіцій­ного членства з фіксованими правами і нормами пове­дінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає стадії формальної орга­нізації, де діють установлені правила та норми пове­дінки, він перетворюється на організацію.

У своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадій: виникнення, об'єднання, формалізації, розпаду і зникнення.

Стадія виникнення (стурбованості). На цій стадії домінують соціальна незадоволеність певними аспек­тами життя, почуття соціальної несправедливості, не­впевненості. Криза традиційної ідеології, відчуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі, невпевненості в ефективності нововведень формують у людей соціальну стурбованість. Так, внаслідок впровадження в Україні ринкових відносин, різких змін соціальних цінностей і норм поведінки мі­льйони людей зіткнулися з труднощами соціальної адаптації. Це породило соціальну стурбованість у пев­них верствах населення, створило передумови для ви­никнення різних соціальних рухів.

Стадія об'єднання (збудження). Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до активних дій. Вони гуртуються для обговорення проб­лем. З'являються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху. Саме на цій стадії лідери визначають його політику і тактику, прагнуть залу­чити якомога більше людей. Рух може формувати со­юзи з іншими близькими рухами та організаціями, популяризувати ідеї, доводити до громадськості ре­зультати своїх дій.

Ця стадія розвитку суспільного руху охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу формалізації, або втратою у людей будь-якої зацікавленості до руху.

Стадія формалізації і бюрократизації. Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Формалізація та бюро­кратизація підвищують ефективність діяльності руху, популярність лідерів. Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії формуються традиції підтрим­ки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

Стадія розпаду. Рух може припинити своє існуван­ня навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом вну­трішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх за­вдань, або зникнення причин, що зумовили появу ру­ху, він розпадається (припиняє своє існування) або ж перетворюється на соціальний інститут чи організацію.

Саме так часто створюються нові політичні партії (НРУ, Партія зелених). Іноді рух розпадається на авто­номні, часто конфліктуючі між собою утворення, які, втрачаючи вплив і популярність, згодом припиняють існування. У недемократичних суспільствах рух, якщо він стає небезпечним і небажаним для влади, може бу­ти забороненим або знищеним владними органами.

Причини розгортання суспільних рухів в соціології трактуються неоднаково. З точки зору теорії деприва-ції (Дж. Роуз, Д. Моррісон) люди об'єднуються у сус­пільні рухи внаслідок певних матеріальних втрат, а участь у рухах є засобом пошуку джерел прибутків. Згідно з теорією масового суспільства (У. Корнхаузер) суспільні рухи виникають як результат об'єднання людей, що відчувають дефіцит соціальних зв'язків та спілкування. В теорії мобілізації ресурсів (Л. Кілліан) розвиток суспільних рухів пояснюється прагненням людей реалізувати свої ціннісні орієнтації. Теорія но­вих соціальних рухів (Дж. Маккарті, X. Крізі) розгля­дає нові соціальні рухи (екологічні, антивоєнні, фемі­ністичні та ін.) як відповідь на експансію державної влади, засобів масової інформації.

Позаяк суспільні рухи є динамічними, їх непросто класифікувати. Метою суспільних рухів можуть бути соціальні перевороти (революція, контрреволюція), конкретні політичні результати (рух в підтримку полі­тичного лідера), економічні, культурні, соціальні та інші реформи, поліпшення екологічної ситуації, зміна свідомості та поведінки учасників руху (рух анонім­них алкоголіків, культові рухи), поліпшення правого, матеріального та соціального становища окремих груп населення (молодіжний, феміністичний, емігрантсь­кий рухи) тощо. Одні рухи переслідують обмежені за масштабом цілі (рух за врятування рідкісних тварин), інші відзначаються надзвичайною широтою (рух за за­борону ядерної зброї) (див. схему 13).

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебу­вання людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. Реальна дійсність для учасни­ка такого руху не є привабливою, тому він за допомо­гою ритуалів, танців, ігор, видінь, мрій та інших форм емоційної експресії шукає емоційного полегшення.

У наш час ці рухи проявляються в молодіжному се­редовищі (хіппі, рокери, байкери), коли їх учасники прагнуть створити свою субкультуру, дистанціюватись

від офіційного суспільства. Деякі експресивні рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле — ве­теранів війни, монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку, ритуали тощо. Такі рухи найчастіше пов'язані з пасивною по­ведінкою, але іноді можуть прокладати шлях до ре­форм, повстань, збуджувати пасивне населення. Тому вони є проміжною ланкою між неполітичними та по­літичними рухами.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоре­тично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Вони виявилися досить життєздатними, оскільки їх учасники не прагнули до особистого щас­тя і матеріального добробуту. Натомість ідеологія світ­ських утопічних рухів ґрунтувалась на концепції доб­рої, альтруїстичної людини. Ігнорування їх лідерами таких природних прагнень людини, як бажання особи­стого благополуччя, реалізувати свої здібності й одержати винагороду спричиняли згасання таких рухів. Та оскільки утопічні ідеї є життєстійкими, після розпаду одного руху його ідеї відроджуються в інших.

В опозиції до сучасних утопічних рухів постійно перебувають законослухняні громадяни, яких ляка­ють нові культурні зразки, ролі та пріоритети майбу­тнього «найкращого» життєвого укладу.

Реформаторські рухи. Породжують їх намагання змінити суспільство або окремі його структури без повної трансформації самого суспільства. Для їх роз­гортання необхідно, щоб учасники позитивно ставили­ся до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного устрою, а також могли висловлювати власні думки та активно діяти на підтримку певної реформи. Тому широкий ре­форматорський рух можливий тільки в демократично­му суспільстві.

Реформатори можуть зустрічатися з опором влад­них структур, особливо за авторитарного режиму. Як­що реформи блокуються, частина реформаторів може перейти на позиції революційних рухів.

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері за­гального соціального невдоволення, прагнуть зруйну­вати існуючу соціальну систему і встановити новий со­ціальний порядок. Демократія не є живильним середо­вищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію.

Іноді дуже важко класифікувати соціальний рух як реформаторський або революційний, оскільки в обох можуть брати участь як помірковані реформато­ри так і радикальні революціонери, схильні до насиль­ницьких дій.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вва­жають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля пев­них груп людей на блокування можливих або викорі­нення уже здійснених змін, супроводжують як револю­ційні, так і реформаторські рухи. Наприклад, реформи у пострадянських країнах призвели до появи рухів опору реформам.

Отже, суспільні рухи спрямовані на стимулюван­ня, розвиток соціальних процесів або на їх стримуван­ня чи навіть придушення. Природа і характер, спря­мованість їх залежать від змісту світових, регіональ­них і національних процесів, стану суспільства.

Поиск по сайту: