Конструктивістський підхід

В основу його покладено тезу, що для етнічного самовизначення замало лише безпосередніх, природ­них ознак — расових рис, фізіології, «уписуваності» у ландшафт. Для цього потрібні певні «доктринальні», ідеологічні конструкції, які породжуються свідо­мою діяльністю інтелектуальної еліти — письменни­ків, вчених, політиків. Етнічність як почуття спіль­ності зі своїм народом стає цілком сконструйованим поняттям (звідси — назва підходу), знаряддям досяг­нення вузьким колом лідерів здебільшого особистих, інколи навіть сумнівних цілей. Такий погляд уразли­вий для критики, оскільки історична практика свід­чить здебільшого про перекручення первинних цілей лідерів національного руху в процесі реалізації їх доктрин.

Усі підходи виявляють єдність у тому, що для ви­окремлення етнічної групи першорядним чинником є етнічна ідентичність.

Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історич­ної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Вона не є сталою на всі часи, може змінюватися, особливо за тривалих міжетнічних взаємин. У зв'язку з цим в антропології та етносоціології було запро­ваджено поняття «акультурація», за допомогою якого описують зміни в етнічній ідентичності, етнічному та культурному самоусвідомленні під час тривалого кон­такту різних за культурою груп людей. Ці зміни сто­суються всіх груп, що контактують, але практика свідчить, що домінуюча культура змінюється наймен­ше. Культурні меншини засвоюють (самостійно або під тиском обставин) основні елементи культури домі­нуючої групи — релігію, стереотипи поведінки, норми тощо. Наявність цих змін є підставою для тверджень про акультураційні стратегії в такому середовищі.

Відповідно була сформульована концепція чоти­рьох головних варіантів акультураційних стратегій. Суть їх полягає в особливостях відповіді представни­ками етнічних спільнот на два питання: 1) Чи доціль­не збереження власної культурної ідентичності? 2) Чи є необхідним розвиток стосунків з представниками ін­ших етнічних груп? Схематично, залежно від відпові­дей на них, варіанти акультураційних стратегій мож­на зобразити так:

Таблиця 2

Варіанти акультураційних стратегій

Інтеграція (лат. іпІе§гаі;іо — поповнення, віднов­лення) — орієнтація на збереження етнокультурної спадщини одночасно зі встановленням широких кон­тактів з представниками іншої культури, що сприяло б формуванню так званої «мозаїчної культури», де ко­жна окрема ланка зберігає свою особливість і самобут­ність. Асиміляція (лат. аазітіїаііо — уподібнення) — витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури та поглинання етнічних меншин культурою більшості. Інколи можлива часткова інтег­рація культури меншин у простір титульної культури. Сегрегація (лат. 8Є£ге£аІіо — відокремлення) — спро­би збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень. Фактично вона є вираженням ізоляціоністської політики. Цей термін вживається, коли йдеться про домінуючі етнічні групи; щодо по­літики національних меншин використовують термін сепаратизм, Маргіналізація (лат. — ме­жа, узбіччя) — ситуація, за якої небажання або не­спроможність орієнтації на етнокультурні стереотипи більшості супроводжується в етнічній групі втратою рідної культури, мови тощо.

Здебільшого етнічна ідентичність може бути зафік­сована та вивчена на рівні етнічних стереотипів.

Етнічний стереотип (грец. Біегеоз — твердий І (уроз — відби­ток) — стандартизований, стійкий, емоційно насичений, цінні- сно визначений образ, уявлення про певний об'єкт, продуко­ваний під впливом конкретно)' етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти. Термін «стереотип» щодо соціальних явищ був за­проваджений американським дослідником В. Ліппма-ном у 20-ті роки XX ст. і передбачав схематизоване, культурно зумовлене сприйняття навколишньої реаль­ності, що дає змогу спрощувати процес світосприйнят­тя, економлячи при цьому зусилля людини. Пізніше його почали використовувати і щодо проблемного по­ля етносоціології.

Вживання терміна «етнічний стереотип» можливе для окреслення уявлень, що склалися у певної етніч­ної спільноти стосовно іншої; при вивченні самоописів етнічної спільноти; при описі найхарактерніших рис світосприйняття етнічної спільноти. Наприклад, Ю. Бромлей твердить про існування «моделі світу» (характерної особливості бачення навколишнього простору та місця в ньому людини), властивої певній ет­нічній спільноті, спричиненої існуванням етнічних стереотипів.

Етнічні стереотипи спрощують сприйняття навко­лишнього світу для представників конкретного етносу, водночас вони допомагають етносу зберігати ідентич­ність, поширюватися і розвиватися у часі та просторі.

Іншою проблемою е визначення таких феноменів, як «народність» і «нація». Орієнтуючись на стадійний підхід до суспільного розвитку, тривалий час побуту­вала думка, що народність і нація є різними стадіями розвитку суспільства.

Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Народності починають формуватися одночасно з консолідацією союзів племен. Згодом формується те­риторіальна, мовна, культурна спільність з відповід­ною самоназвою, але народності не ототожнюються з державами, що починають формуватися, ні терито­ріальне, ні мовно.

Нація — особлива історична сукупність людей, що характери­зується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості. Важливою ознакою нації є внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завер­шується їх формування.

Останнім часом стала поширеною точка зору, згід­но з якою відмінність між народністю та нацією є до­сить умовною, а окремі етнічні групи були закріплені за цими поняттями довільно. За іншими підходами на­ція, на відміну від народності, містить, передусім, не етнічний, а політичний сенс. Та й у світовій практиці вживається термін «нація» саме у значенні політичної чи громадянської спільноти.

Поиск по сайту: